Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №460/8338/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/8338/25 пров. № А/857/12991/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 460/8338/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції Поліщук О.В.,

час ухвалення рішення 09 лютого 2026 року,

місце ухвалення рішення м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення 09 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання в Брестському політехнічному інституті з 01.09.1986 по 01.01.1990.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Брестському політехнічному інституті з 01.09.1986 по 01.01.1990 та у зв`язку з цим провести їй перерахунок пенсії, починаючи з 01.05.2025.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що страхового стажу не враховано період навчання згідно з довідкою від 10.07.1993 № 922, оскільки у вказаній довідці відсутні відомості про форму навчання (денна, очна), а також відсутній наказ про зарахування до навчального закладу. Звертають увагу, що уточнюючої довідки про здобуття освіти за денною формою навчання із зазначенням відомостей про періоди навчання позивачем не надано. У зв`язку з чим відсутні підстави для зарахування періоду навчання до страхового стажу позивача.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

28.04.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із зверненням щодо зарахування до її страхового стажу періоду навчання в Білорусі з 01.09.1986 по 01.01.1990.

25.04.2025 відповідачем було надіслано лист № 8595-7504/Ж-02/8-1700/25 (далі – лист № 8595-7504/Ж-02/8-1700/25), яким позивачу відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання згідно довідки від 10.07.1993 № 922 (далі – довідка № 922), оскільки у вказаній довідці відсутні відомості про форму (денну, очну), а також відсутній наказ про зарахування до навчального закладу.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частинами першою - третьою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Слід зазначити, що до набрання чинності Законом №1058 стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788).

Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Суд зауважує, що матеріали судової справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач зверталась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, в тому числі щодо умов бажаного позивачем перерахунку та доказів надання відповідачу довідки № 922 на підтвердження своїх вимог.

Водночас, судом в ході судового розгляду встановлено порушення відповідачем права позивача на перерахунок пенсії у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу періоду навчання в Брестському політехнічному інституті.

Так, матеріали справи містять копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , в якій на сторінці 2 перед записом № 1 від 10.03.1990 мітиться запис «Брестский политехнический институт» за відсутності інших необхідних відомостей.

Відтак судом встановлено, що в трудовій книжці позивача відсутні необхідні записи щодо періоду навчання за денною формою здобуття освіти, а також про отримання диплому.

Проте, позивачем до матеріалів справи було долучено копію довідки № 922, з якої вбачається, що ОСОБА_1 навчалась в Брестському політехнічному інституті на будівельному факультеті з вересня 1986 року по січень 1990 року і була відрахована з інституту за власним бажанням наказом ректора № 3-С від 04.01.1990, закінчивши три курси інституту.

З листа № 8595-7504/Ж-02/8-1700/25 слідує, що відповідачем не зараховано до страхового стажу навчання згідно з довідкою № 922, оскільки у вказаній довідці відсутні відомості про форму навчання (денна, очна), а також відсутній наказ про зарахування до навчального закладу.

Відтак, суд зауважує, що долучена довідка № 922 містить інформацію про тривалість навчання в Брестському політехнічному інституті у спірний період, а також і про закінчення окремих його етапів навчального періоду (три курси), що повною мірою відповідає вимогам пункту 8 Порядку № 637.

Крім того, матеріали справи не містять доказів про визнання довідки № 922 недійсною чи нечинною.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

13 березня 1992 року було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі (далі – Угода від 13.03.1992) між Азербайджаном, російською федерацією, білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою.

Статтею 1 Угоди від 13.03.1992 визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі статтею 6 Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).

Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Положення цієї Угоди були чинними на момент навчання позивача у спірному періоді та на момент видачі довідки.

З огляду на викладене, відповідачем безпідставно не враховано до страхового стажу період навчання позивача у Брестському політехнічному інституті з вересня 1986 року по січень 1990 року.

Відтак, вимоги позивача, як про визнання протиправною бездіяльності відповідача, так і про зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання в Брестському політехнічному університету з 01.09.1986 по 01.01.1990 підлягають до задоволення.

Водночас, суд висновує, що право позивача на соціальний захист (пенсійне забезпечення) було порушено у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу спірного періоду.

А тому, на переконання суду, в даному випадку для забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, враховуючи зміст спору, існує необхідність у застосуванні пункту 10 частини першої статті 245 КАС України.

Таким чином, слід ухвалити судове рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання в Брестському політехнічному університету з 01.09.1986 по 01.01.1990, а також зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1986 по 01.01.1990 та у зв`язку з цим провести їй перерахунок пенсії, починаючи з 01.05.2025, позаяк відповідне звернення позивача надійшло до відповідача 28.04.2025, що стверджується листом від 25.04.2025 за № 8595-7504/Ж-02/8-1700/25.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 460/8338/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.