Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №380/24343/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24343/24 пров. № А/857/8732/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Обрізка І. М.

суддів -Іщук Л. П.

Пліша М. А.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року, прийняте суддею Мричко Н.І. у м. Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі також –В/Ч, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з квітня 2017 по день фактичної виплати 14 березня 2022;

- зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з квітня 2017 по день фактичної виплати 14 березня 2022.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 позов задоволено.

Суд зазначив, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації).

Враховуючи наявність факту (встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі № 380/11667/21) протиправного не нарахування та не виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з березня 2017, суд вважав, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з квітня 2017 по день фактичної виплати 14 березня 2022 є протиправною.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належно працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У цій справі індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2021 позивач фактично отримав 14.03.2022, тож тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався 14.03.2022 та завершився 14.06.2022.

Позивач подав позовну заяву до суду 03.12.2024, що є підставою для висновку про пропуск ним строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі № 380/1166721, із врахуванням внесених змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022, позов задоволено повністю, а саме: визнано протиправними дії та бездіяльність, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2017 по лютий 2018 включно з урахуванням січня 2008 як місяць для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), виплату здійснити з урахуванням виплачених сум

На виконання вказаного рішення суду відповідач 14.03.2022 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі як і раніше - Закон № 2050-III).

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Отже, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення (у тому числі, за рішенням суду). Виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до боржника за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Окрім того, апеляційний суд вважає, що відмова у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, де судова палата дійшла висновку про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому, така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;

г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

Так, на переконання Судової палати, саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічного підходу при вирішенні подібних правовідносин дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 17.04.2025 у справі № 560/10053/24, від 23.04.2025 у справі № 260/131/24, від 29.04.2025 у справі № 420/4345/24, від 03.12.2025 у справі № 600/214/25-а, від 26.12.2025 у справі № 560/16507/24 та від 05.03.2026 у справі № 360/105/24.

Апеляційним судом встановлено, що фактична виплата індексації грошового забезпечення позивачу відбулась 14.03.2022.

Тобто, з 14.03.2022 позивач знав про порушення його прав щодо отримання компенсації грошового доходу, однак із позовом до суду звернувся лише 02.12.2024.

У позовній заяві позивач, пославшись на правові висновки, що були викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №380/29686/23, вважав, що на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (01.08.2019) звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) не обмежувалось будь-яким строком, а тому у нього були абсолютно законні очікування реалізувати право на захист своїх прав у майбутньому.

Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу, що предметом оскарження у справі №380/29686/23, на яку посилається позивач, є, зокрема, ненарахування та невиплата позивачеві індексації грошового забезпечення, тому висновки Верховного Суду в зазначеній справі не є релевантними до справи, що розглядається.

За таких обставин, апеляційний суд робить висновок, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Згідно із приписами пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 380/24343/24 скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш