Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №308/3697/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 308/3697/26 пров. № А/857/29572/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Малюк В.М.,

час ухвалення рішення – 13:23:28,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – 18 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Закарпатській області, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №6742944 від 28.02.2026 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28.02.2026 у нього виник конфлікт з працівниками прикордонної служби з приводу законності встановлення контрольного пункту на виїзді з с. Оноківці, Закарпатської області і відповідно перевірки його документів як військовослужбовця ЗСУ, працівники прикордонної служби відмовлялися надати наказ про встановлення контрольного пункту. О 21:23 ним було викликано наряд поліції для перевірки законності встановлення вказаного контрольного пункту і врегулювання конфлікту, що виник з представниками прикордонної служби (реєстраційний номер звернення 1109, зафіксований о 21:23). Близько 21:45 прибув наряд поліції, інспектор відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області майор поліції Куртанич Тарас Степанович вислухав його пояснення щодо обставин конфлікту і його заяву про встановлення дорожніх знаків з порушенням чинного законодавства (тимчасові знаки встановлені на білому фоні, що свідчить про їх самовільне встановлення), заявив про те, що у поліції до нього питань немає, а фіксувати обставини конфлікту вони не будуть і зафіксувати самовільне встановлення дорожніх знаків в порушенням чинного законодавства відмовився. При цьому, інспектор постійно спілкувався з працівниками прикордонної служби як з друзями і постійно наполягав на його неправоті, з чого можна зробити висновок про упереджене ставлення до нього з боку інспектора. Після цього інспектор побачив мотоцикл, що стояв припаркований на узбіччі, і запитав чи це його мотоцикл, і попросив документи, що підтверджують право власності на мотоцикл, ним були надані відповідні документи. Після чого інспектор заявив, що оскільки мотоцикл без номерного знаку, то буде складено постанову про адміністративне правопорушення згідно ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Заперечував законність притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки мотоцикл стояв на узбіччі і не експлуатувався, на що інспектор відповів, що для нього це не має значення і постанова буде виписана. Після чого інспектор склав постанову про адміністративне правопорушення ЕНА №6742994 згідно з якою ОСОБА_1 керував транспортним засобом без номерного знаку близько 22:00, що не відповідає дійсності, оскільки на той момент він вже майже годину спілкувався з працівниками прикордонної служби і жодним чином не міг керувати зазначеним транспортним засобом. Як зазначено у постанові ЕНА №6742994, правопорушення зафіксовано у неавтоматичному режимі, в тексті постанові не зазначено жодних додаткових доказів, що є підставою для скасування постанови.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Закарпатській області, про скасування постанови серії ЕНА №6742994 від 28.02.2026 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, замінено неналежного відповідача, а саме: відділ поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на належного - Головне управління Національної поліції в Закарпатській області.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6742944 від 28.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121-3 КУпАП скасовано, а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт керування ОСОБА_1 мотоциклом без номерного знака, що є обов`язковою умовою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Досліджений судом відеозапис не підтверджує обставин, викладених в оскаржуваній постанові, а відповідач не надав інших належних доказів на підтвердження вини позивача. Крім того, суд першої інстанції встановив порушення працівником поліції процесуальних вимог КУпАП, зокрема щодо належного роз`яснення позивачу його прав, передбачених ст. 268 КУпАП, та забезпечення права на захист. Також відповідачем не було належним чином з`ясовано всі обставини справи та дотримано вимог ст. 280 КУпАП щодо встановлення факту вчинення правопорушення і вини особи.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту керування ОСОБА_1 мотоциклом без номерного знака, оскільки цей факт підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, показаннями працівників прикордонної служби, які зупинили позивача для перевірки документів, а також зафіксованим на відео переміщенням мотоцикла позивачем після прибуття працівників поліції; при цьому належність транспортного засобу ОСОБА_1 ним не заперечувалася. Наголошує, що ч. 1 ст. 121-3 КУпАП передбачає відповідальність не лише за керування, а й за експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, тому наявність відповідного порушення підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки. Крім того, не погоджується з висновком суду щодо порушення права позивача на захист, зазначаючи, що постанова була винесена безпосередньо на місці вчинення правопорушення у порядку спрощеного провадження, обов`язкова участь захисника при цьому законом не передбачена, а матеріали відеофіксації підтверджують, що права позивача не були обмежені. Вважає, що долучений до матеріалів справи відеозапис є належним, допустимим та достатнім доказом у розумінні ст. 251 КУпАП, отриманим у встановленому законом порядку, однак суд першої інстанції не надав йому належної оцінки, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення та скасування постанови.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні позивач щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 28.02.2026 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову серії ЕНА № 6742944 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1190 грн. 00 коп.

Зі змісту постанови слідує, що 28.02.2026 року близько 22:00, по а/д Львів-Самбір-Ужгород, 232 км, в с. Оноківці, ОСОБА_1 керував мотоциклом Х-line, без заднього номерного знаку та порушив п. 2.9 в ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 121-3 КУпАП. Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в сумі 1190,00 гривень.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6742944 від 28.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121-3 КУпАП, та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законом України «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР) та ст. 286 КАС України.

Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно зі ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Із матеріалів справи слідує, що 28.02.2026 щодо ОСОБА_1 , було винесено постанову серії ЕНА № 6742944 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1190 грн. 00 коп.

Зі змісту постанови встановлено, що 28.02.2026 року близько 22:00, по а/д Львів-Самбір-Ужгород, 232 км, в с. Оноківці, ОСОБА_1 керував мотоциклом Х-line, без заднього номерного знаку та порушив п. 2.9 в ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 121-3 КУпАП.

Частиною 1 статті 121-3 КУпАП передбачена відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 222 цього Кодексу, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.1 ст.121-3 КУпАП.

Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, відповідно до ст. 288 КУпАП, перевірка законності та обґрунтованості постанови по справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (стаття 23 КпАП).

В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст.252 КУпАП визначено обов`язок відповідача провести оцінку наявним доказам, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч.4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Таким чином, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, в тому числі, інспектор, мають діяти із дотриманням вимог законодавства.

Приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Позивач у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу заперечує обставини, вказані у постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності, заперечує факт порушення ним правил дорожнього руху.

Так, позивачу інкримінується те, що він 28.02.2026 року близько 22:00, по а/д Львів-Самбір-Ужгород, 232 км, в с. Оноківці, керував мотоциклом марки «X-line», без заднього номерного знаку, чим порушив п. 2.9 в ПДР України.

Підпунктом «в» пункту 2.9. ПДР визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

З дослідженого колегією суддів відеозапису слідує, що позивач стверджує, що він не керував транспортним засобом, а саме мотоциклом, що узгоджується із його поясненнями, що містяться в самому позові.

Поряд з цим, дослідженим відео не підтверджується той факт, що позивач «близько 22:00» керував мотоциклом, як це зазначено у постанові, оскільки у той період він спілкувався з працівниками поліції вже досить тривалий час.

Таким чином, можливе порушення позивачем правил дорожнього руху, а саме керування мотоциклом без номерного знаку, відповідачем належним чином не зафіксовано технічними приладами, що ставить під сумнів вину ОСОБА_1 .

З оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення слідує, що порушення не зафіксоване свідками, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що за наявності не спростованого твердження позивача про відсутність порушення ним ПДР, є підставою вважати постанову по справі про адміністративне правопорушення такою, що підлягає скасуванню.

Крім того, представником відповідача долучено 2 відеозаписи з нагрудного відеореєстратора, які не були оглянуті в судовому засіданні, у зв`язку із відсутністю посилання на них у п.7 постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6742944 від 28.02.2026.

Вищенаведені обставини дають підстави дійти висновку, що відповідачем всупереч положень Кодексу України про адміністративні правопорушення не проведено дій по розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачених приписами ст.ст. 278, 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 2 статті 251 КУпАП встановлено, що обов`язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Позивач заперечив факт дослідження відповідачем будь-яких обставин під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності та дослідження доказів на підтвердження вини останнього.

Окрім цього, відповідачем не надано належних доказів, які спростували б твердження позивача, які викладені в позовній заяві.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Також згідно із ч.1 ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що при винесенні оскаржуваної постанови відносно ОСОБА_1 працівником поліції належним чином не було роз`яснено права особи.

З наведеного слідує, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, серії ЕНА №6742944 від 28.02.2026, складена з порушенням права на захист.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз законодавчих норм, заперечення позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення дає підстави для висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати позицію позивача, однак доказів того, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 в ПДР України не надано.

Оскільки, відповідачем не долучено належного доказу, та не доведено сам факт порушення позивачем п. 2.9 в ПДР України, зокрема «керування», а також не роз`яснення позивачу його прав передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КупАп, що призвело до порушення права на захист, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені обставини та визначенні відповідно до них правовідносини, враховуючи те, що на час розгляду справи та винесення постанови по суті заявлених позовних вимог, відповідачем доказів щодо правомірності свого рішення суду надано не було, не було надано відповідних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем зазначеного правопорушення, будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачем обставини у суду відсутні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої КУпАП, порушення права на захист, недотримання вимог щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи та належного документування обставин адміністративного правопорушення, є підставою для скасування постанови серії ЕНА № 6742944 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 травня 2026 року у справі № 308/3697/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська