Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №300/2924/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2924/25 пров. № А/857/47579/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (головуючий суддя Біньковська Н.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Івано-Франківськ, у справі №300/2924/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

28 квітня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не розгляду по суті рапортів від 22.10.2024 та від 17.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати розглянути рапорти від 22.10.2024 та від 17.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 17.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення з урахуванням встановлених обставин та висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 17.02.2025 про звільнення з військової служби. Враховуючи те, що рішення відповідачем за результатом розгляду вищевказаного рапорту позивача не приймалося, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.02.2025 про звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року, в частині задоволених позовних вимог, скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що Позивачем не дотримано процедури подання рапорту про звільнення, яка визначена Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Зазначає, що Івано-Франківський окружний адміністративний суд всупереч нормативним та керівним документам помилково дійшов висновку, що «наслідком написання рапорту про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту», оскільки відмова у задоволенні рапорту не оформлюється наказом. Таким чином, протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача не могло бути в принципі, оскільки рапорт ОСОБА_1 від 17.02.2025 (вх. №5220 від 15.03.2025) щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами був фактично розглянутий, та про результати розгляду було повідомлено позивача у відповіді (вих. № 1277 від 15.03.2025).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 17.02.2025 позивач подав на ім`я командира 3 взводу ударних безпілотних комплексів 1 роти ударних безпілотних комплексів батальйону безпілотних авіаційних систем Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.7).

До вказаного рапорту ОСОБА_1 долучено нотаріально завірені копії: довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 серії 12 ААД №054806 від 02.07.2024, виписки з протоколу ЛКК №1255 від 12.09.2024, висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 01.10.2024 ОСОБА_2 , пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 від 21.08.2024, свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 13.03.2021, паспорту серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 , картки платників податків ОСОБА_1 , витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , копія паспорту ОСОБА_2 за № НОМЕР_6 , витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 (а.с.7).

Військова частина НОМЕР_1 листом від 15.03.2025 №1277 повідомила позивача про те, що рапорт з незрозумілих причин поданий до командира Військової частини НОМЕР_1 , а не безпосередньому командиру, як цього вимагає пункт 233 Положення та пункт 2 розділу І Порядку №531. Крім того, на рапорті відсутні резолюції командирів щодо погодження або непогодження рапорту, що не відповідає пункту 3 розділу І Порядку. Вказано, що рапорт поданий із порушенням встановленого порядку подання рапортів у Збройних Силах України, оскільки такий подано не по команді та без клопотання по суті рапорту безпосереднім командиром (а.с.10).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Нормами статті 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Вказане кореспондується також з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Згідно з ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно п. 233 Порядку, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі Інструкція).

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п. 2.2.5, 2.3.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (надалі також - Інструкція № 40), у військових частинах (установах) Збройних Сил України видаються, зокрема, накази командира (керівника) військової частини (установи) (по особовому складу) відповідно до номенклатури призначення.

Накази по особовому складу видаються з питань щодо, серед іншого, звільнення військовослужбовців з військової служби відповідно до номенклатури посад для призначення.

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

За змістом статті 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно із частиною 2 статті 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції № 40 рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з приписами п. 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах - це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

08.08.2024 року набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі по тексту - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).

Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України:

- ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування);

- посада безпосереднього командира (начальника);

- військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ;

- (для рапорту, поданого в паперовій формі).

Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

З наведеного убачається, що командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком №531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою, і відмовляти у прийнятті (реєстрації) чи розгляді рапорту заборонено.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 17.02.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» на ім`я командира 3 взводу ударних безпілотних комплексів 1 роти ударних безпілотних комплексів батальйону безпілотних авіаційних систем Військової частини НОМЕР_1 . Вказаний рапорт направлено поштовим зв`язком відповідачу. Листом від 15.03.2025 №1277 відповідач повідомив позивача про те, що рапорт поданий із порушенням встановленого порядку подання рапортів у Збройних Силах України, оскільки такий подано не по команді та без клопотання по суті рапорту безпосереднім командиром.

При цьому апеляційний суд зазначає, що за результатами розгляду рапорта військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведено до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до прямого командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок такого командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24.

Таким чином, позивач має право звернутися з рапортом про звільнення з військової служби безпосередньо до командира Військової частини НОМЕР_1 , тобто до прямого командира, адже саме до його повноважень належить вирішення питання про звільнення або відмову у звільненні з військової служби військовослужбовця. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Апеляційний суд зазначає, що хоч рапорт і не був поданий позивачем «по команді», проте вказане звернення фактично наявне, вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби належить до повноважень командира Військової частини НОМЕР_1 , погодження чи не погодження рапорту безпосереднім командиром позивача і вищими за нього командирами в спірному випадку не змінює факту наявності у дружини позивача другої групи інвалідності, на переконання суду Військова частина НОМЕР_1 повинна вчинити дії з метою розгляду рапорту по суті відповідно до наявних вимог законодавства, прийнявши рішення в межах наданих повноважень.

Апеляційний суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. Тобто, формальне посилання апелянта на недотримання порядку подання рапорту не звільняє його від обов`язку розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення.

Відтак, відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача від 17.02.2025 свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з-поміж тих, які він був зобов`язаний постановити згідно з відповідними законодавчими приписами.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 17.02.2025 про звільнення з військової служби.

Так, процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Враховуючи те, що рішення відповідачем за результатом розгляду вищевказаного рапорту позивача не приймалося, належним способом захисту прав позивача є, як це правильно дійшов висновку суд першої інстанції, зобов`язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.02.2025 про звільнення з військової служби.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.

Оскільки сторони рішення суду в частині відмови в позові не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі №300/2924/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний