Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №380/10019/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/10019/25 пров. № А/857/31868/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 380/10019/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

суддя(і) у І інстанції Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 про відмову позивачу в перетині державного кордону України від 08.01.2025.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Позивачем у встановлений Львівським окружним адміністративним судом строк усунення недоліків позовної заяви зазначені в ухвалі від 21.05.2025 року не було усунуто.

13 червня 2025 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення - повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21.05.2025 року виходячи з того, що ОСОБА_1 не отримував зазначену вище ухвалу, про її існування дізнався лише 01.07.2025 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що термін звернення до суду про оскарження рішення про відмову у перетині кордону складає один місяць з дня вручення такого рішення, що не відповідає зокрема статті 126 КАС України, а саме шість місяців.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скориставсь.

На підставі положень ст. 312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.

За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Закону України від 05.11.2009 № 1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі - Закон № 1710-VI).

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом оскарження у цій справі є дії та рішення відповідача щодо відмови у перетинанні державного кордону позивачу.

Частиною третьою статті 14 Закону № 1710-VI передбачено, що особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу.

Колегія суддів зазначає, що до правовідносин, які склались у цій справі, необхідно застосовувати положення частини третьої статті 14 Закону № 1710-VI, які передбачають оскарження рішення про відмову у перетинанні державного кордону протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 08 січня 2025 року позивач отримав примірник оскаржуваного рішення. До суду з даним позовом позивач звернувся лише 12.05.2025, тобто з пропуском строку, встановленого ч.3 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Жодних обставин, які б вказували на поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, позивачем не наведено.

Щодо не отримання апелянтом копії ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 21травня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року про залишення позовної заяви без руху направлено судом першої інстанції на адресу, яка зазначена ОСОБА_1 у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 .

Однак конверт із копією ухвали від 21 травня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, надісланий на адресу зазначену позивачем повернувся до суду першої інстанції із відміткою установи поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання" (штрихкодовий ідентифікатор ПАТ "Укрпошта" 0610254713727) 09 червня 2025 року.

За приписами п.4 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з ч.1 ст.131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

За змістом абз.4 ч.4 ст.124 КАС України у разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

При цьому, беруться до уваги положення ч.6 ст.7 КАС України згідно із якими у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Крім того, слід звернути увагу на те, що у матеріалах справи немає документу від позивача, який би вказував на відомості щодо зміни його місця проживання.

Також, варто зазначити, що позивач мав можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет.

Суд апеляційної інстанції взявши до уваги викладені обставини, прийшов до висновку, що ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року про залишення позовної заяви без руху вважається такою, що вручена ОСОБА_1 .

Враховуючи зазначені вище обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що апелянтом пропущено строк звернення з даною позовною заявою до суду першої інстанції та не зазначено обставини, якими обґрунтовано поважність причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом, а тому суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви з підстав передбачених п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 380/10019/25 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська