Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №260/5857/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5857/24 пров. № А/857/34627/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Заверухи О. Б.

суддів -Гінди О. М.

Матковської З. М.

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Луцович М.М.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації; визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині призначення та зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 липня 2024 року його на підставі мобілізаційного розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 було примусово направлено на військову службу за призовом під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказує, що строкову військову службу, військову кафедру він не проходив, обмежено придатним не був визнаний. На момент мобілізації був призовником, що підтверджується витягом з мобільного застосунку «Резерв+». Вказує, що призовний вік для взяття на військовий облік військовозобов`язаних починається з 25 років, при цьому, на момент незаконної мобілізації йому було 23 повні роки, тому він не підлягав призову як військовозобов`язаний, оскільки ще не досяг віку 25 років. В результаті незаконної мобілізації, яка була допущена щодо позивача, його було зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, попри недосягнення 25-річного віку, підлягав взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки на момент взяття на облік проходив службу в Національній поліції та мав спеціальне звання. Це прямо слідувало зі спеціальних положень Закону № 3633-IX. Водночас, раніше набраним законної сили рішенням суду було встановлено, що фактичне взяття позивача на військовий облік було протиправним через непроходження ним військово-лікарської комісії. Однак ця обставина не спростовувала того, що за законом він підлягав взяттю на військовий облік військовозобов`язаних. Тому за наявності визначеної придатності до військової служби та відсутності відстрочки чи бронювання суд першої інстанції визнав наявність підстав для його мобілізації. Крім того, суд виходив із того, що наказ про призов уже був реалізований шляхом мобілізації позивача, а тому як індивідуальний акт одноразової дії вичерпав свою дію. Його скасування після виконання не є належним та ефективним способом захисту, оскільки саме по собі не відновило б попереднього становища позивача. Зарахування позивача до списків військової частини також було здійснено відповідно до встановленого порядку, тому підстав для скасування відповідного наказу та виключення його зі списків військової частини суд не встановив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні свого рішення не врахував обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 260/8434/24. Вважає, що з урахуванням встановленого в іншій справі факту протиправності взяття його на військовий облік військовозобов`язаних, а також його віку (23 роки на момент призову), у відповідача не було правових підстав для його мобілізації та призову на військову службу. Також не погоджується з висновком суду про неналежність обраного способу захисту у зв`язку з тим, що наказ про призов як акт індивідуальної дії вже реалізований. Зазначає, що оскарження такого акта є допустимим, а визнання його протиправним та скасування разом із наказом про зарахування до списків військової частини та зобов`язанням військової частини звільнити позивача з військової служби забезпечить ефективне поновлення його порушених прав.

Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до військово-облікового документу сформованого 17 липня 2024 року у застосунку «Резерв+» наявні відомості про перебування позивача на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , категорія обліку «призовник».

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2838 від 19.07.2024 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 586 від 23.07.2024 року «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» солдата ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та направлено для проходження військової служби в складі військової частини НОМЕР_1 згідно поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 212 від 24.07.2024 солдата ОСОБА_1 з 24 липня 2024 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до копії витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 24 липня 2024 року № 152 о/с «По особову складу» позивача відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 8 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжений та триває на даний час.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі – Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники – особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:

1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років: які за рішенням комісії з питань взяття на військовий облік пройшли медичний огляд; які є призовниками, що прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку; які припинили альтернативну (невійськову) службу достроково і відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» підлягають взяттю на військовий облік призовників; які відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та не пройшли базову загальновійськову підготовку;

2) на військовий облік військовозобов`язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Згідно позовної заяви та апеляційної скарги позивач вказує, що на момент призову не досяг 25-річного віку, був призовником, а отже і не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Надаючи оцінку таким доводам позивача, колегія судідв вказує наступне.

Відповідно до абзацу 2 п.п. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року № 2105-IX: громадяни чоловічої статі, які мають спеціальні звання (класні чини) та проходять службу в Національній поліції України, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Національному антикорупційному бюро України, органах прокуратури, центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом стати на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за своїм місцем проживання.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 260/8434/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2025 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання дій протиправними; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних.

Згідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно вказаного рішення судами встановлено наступне:

«Наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 05 грудня 2023 року № 236 о/с позивача призначено оперуповноваженим відділу кримінальної поліції ГУ НП в Закарпатській області та присвоєно спеціальне звання рядовий поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 24 липня 2024 року № 152 о/с «По особову складу» позивача відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 8 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Відтак, оскільки позивач мав спеціальне звання та на момент взяття на військовий облік перебував на службі в ГУ НП в Закарпатській області, то на нього поширювалися вимоги абзацу 2 п.п. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку». Вищевказане спростовує твердження представника позивача про те, що позивач не підлягав взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, з огляду на вимоги п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки на момент такого взяття йому було 23 повних роки.

При цьому, судом першої інстанції також встановлено, що взяття позивача на військовий облік здійснено не у відповідності до вищенаведених норм законодавства, оскільки позивач взятий на військовий облік без проходження військово-лікарської комісії, що слугувало підставою для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних».

Отже, в межах адміністративної справи № 260/8434/24 встановлено, що ОСОБА_1 підлягав взяттю на військовий облік військовозобов`язаних з огляду на вимоги абзацу 2 п.п. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не враховано судові рішення у справі № 260/8434/24 є необгрунтованими, оскільки суд першої інстанції дав правильну правову оцінку вказаним судовим рішенням.

Колегія суддів також враховує, що позивач перебуває на обліку військовозобов`язаних і на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у даній справі.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, проходять курс базової загальновійськової підготовки тривалістю не менше ніж один місяць.

На військову службу під час мобілізації можуть бути призвані особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади.

Під час дії особливого періоду військова служба (дія контрактів) для військовослужбовців продовжується у порядку, визначеному частиною восьмою статті 23 цього Закону.

У разі оголошення демобілізації звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, здійснюється відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

З наведених положень слідує, що у відповідача 1 з огляду на взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних, визначення ступеня придатності до військової служби, та відсутністю повідомлення позивачем про підстави для надання відстрочки чи інформації про його бронювання, були наявні підстави для призову на військову службу під час мобілізації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наведених обставин, доводи скаржника про те, що на момент призову він не досяг 25-річного віку, був призовником, а отже і не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не знайшли свого підтвердження.

Позивач у позовній заяві визначив спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправним та скасування наказу щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації № 586 від 23.07.2024 року, тобто шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акту.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт – акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні – до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що оскаржуваний наказ в частині призову є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку – після мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд, має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19).

Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з`ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачено законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.

Про цей правовий висновок Велика Палата Верховного Суду нагадала в постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, який відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації № 586 від 23.07.2024 року як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Разом з цим, призов позивача на військову службу за мобілізацією не є взаємопов`язаним із діями командування військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списків частини.

Організацію і порядок обліку осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, курсантів і працівників Збройних Сил України (далі – особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах і організаціях, на кораблях і в підрозділах визначено Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони від 15.09.2022 № 280 (далі – Інструкція № 280).

Відповідно до п.14 розділу ІІ Інструкції № 280 зарахування до списків військової частини прибулого особового складу проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

На підставі поіменного списку командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) № 212 від 24.07.2024 про зарахування ОСОБА_1 з 24 липня 2024 року до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та призначення на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення № 1153/2008).

Колегія суддів звертає увагу на приписи п.4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі – військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 ст.24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі – командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі – військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до п.12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Згідно з п.225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації) – на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами – командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Отже, після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 212 від 24.07.2024 про зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 прийнято відповідно ч.2 ст.2 КАС України та підстави для його скасування відсутні.

Оскільки суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні основної позовної вимоги, то відсутні підстави для задоволення і похідної позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 по справі № 160/2592/23 сформував правовий висновок, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 260/5857/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська