Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №260/4912/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/4912/25 пров. № А/857/33918/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Заверухи О. Б.

суддів -Гінди О. М.

Матковської З. М.

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Гаврилко С.Є.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування додаткової винагороди до складу місячного грошового забезпечення при обрахунку грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019– 2022 роки; зобов`язати провести перерахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019– 2022 роки з урахуванням додаткової винагороди 30 000 гривень з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44; визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування додаткової винагороди до складу місячного грошового забезпечення при обрахунку грошової компенсації за невикористані 29 календарних днів основної щорічної відпустки за 2022 рік; зобов`язати провести перерахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористані 29 календарних днів основної щорічної відпустки за 2022 рік з урахуванням додаткової винагороди 30 000 гривень з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та йому нараховано грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019– 2022 роки та невикористані 29 календарних днів основної щорічної відпустки за 2022 рік. Вважає, що бездіяльність відповідача полягає в тому, що не було враховано додаткову грошову винагороду при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки. При цьому, відповідно до довідок про грошове забезпечення, він отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн, передбачена постановою КМУ № 168, має тимчасовий характер, залежить від дії воєнного стану та умов її виплати, а тому не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який має постійний характер. Суд першої інстанції врахував актуальні правові висновки Верховного Суду, зокрема постанови від 16.01.2025 у справі № 200/1564/24 та від 27.03.2025 у справі № 240/2921/23, відповідно до яких така винагорода не включається до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток. Відтак, військова частина НОМЕР_1 , розраховуючи компенсацію без урахування винагороди 30 000 грн, діяла правомірно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23. Вважає, що Верховний Суд уже дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення має включатися до розрахунку компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки. Зазначає, що спір виник у зв`язку з неврахуванням відповідачем щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. На його думку, відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а стаття 15 цього Закону передбачає обчислення відповідної компенсації виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення. Вказує, що додаткова винагорода за постановою № 168 фактично виплачувалася позивачу щомісячно протягом періоду проходження військової служби, мала систематичний характер і належала йому на момент звільнення.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.

Відповідно до наказу від 18 листопада 2022 року № 853-ОС позивача 18 листопада 2022 року звільнено з військової служби через сімейні обставини.

При звільненні з військової служби позивачу відповідно до наказу від 18 листопада 2022 року № 853-ОС було виплачено: грошову компенсацію за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки виходячи з місячного грошового забезпечення; грошову компенсацію за 29 невикористаних календарних днів основної відпустки за 2022 рік виходячи з місячного грошового забезпечення.

15 травня 2025 року позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати інформацію про виплачені суми при звільненні та порядок розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

У відповідь на заяву відповідачем листом від 30 травня 2025 року № 09/А-695/799 повідомлено позивача, що за період з 01 листопада 2022 року по 18 листопада 2022 року включно позивачу виплачено додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн в місяць відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». При цьому, повідомлено позивача, що при обрахунку грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій відповідачем не враховано до складу місячного грошового забезпечення додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 2 частиною 1 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу», визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі по тексту – Закон України № 2011-ХІІ).

У статті 9 частині 2 Закону України № 2011-ХІІ наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами статті 9 частини 4 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром Оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом частини першої статті 101 Закону України № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту – Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. № 745/32197 (далі по тексту – Порядок № 260).

Порядок виплати грошового забезпечення при звільненні передбачений Розділом ХХХІ Порядку № 260.

Так, пункти 3, 5, 6 Розділу ХХХІ Порядку № 260 передбачають, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Виходячи із приписів вказаного вище пункту при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а зважаючи на положення пункту 2 Постанови № 704, зокрема й винагороди, однак, які мають постійний характер.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту – Постанова № 168), у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Вирішуючи питання, чи є додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, винагородою, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення розміру компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, обрахованих та виплачених військовослужбовцю при звільненні з військової служби колегія суддів зазначає, що постанова № 168 чітко зазначає, що: - додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць у залежності від виконання завдань та часу приймання участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).

Отже за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2025 року у справі № 240/2921/23.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додаткова винагорода не відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки не є щомісячною та має тимчасовий характер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів у цій справі враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 16 січня 2025 року у справі № 200/1564/24 та від 27 березня 2025 року у справі № 240/2921/23, та вважає, що винагорода, запроваджена Постановою № 168 і виплачувана позивачу як тимчасовий додатковий вид грошового забезпечення, немає враховуватися у загальній сумі грошового забезпечення для обчислення компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток.

Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку доводам і доказам, якими обґрунтовані доводи апеляційної скарги за встановлених судом першої інстанції обставин і перевірених аргументів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не було встановлено порушення права позивача відповідачем, який діяв відповідно до закону, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням усіх обставин, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі № 260/4912/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська