Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №138/307/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 138/307/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Київська Т.Б.

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

23 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Нечко Я.O.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Ковальчука Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справ,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 069231 від 18.01.2026, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн, а провадження у справі закрити.

1.2 В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що вимірювання швидкості відбулося поза межами населеного пункту, до знаку 5.49: працівники поліції перебували приблизно за 500 метрів від вказаного знаку, тоді як прилад здатен вимірювати швидкість на відстані до 1200 метрів. Крім того, вимірювач швидкості не був установлений на стаціонарну стійку, а перебував у руках поліцейського, що, на думку позивача, суперечить інструкції з його використання та ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 Як вбачається зі змісту постанови серії БАД № 069231, 18 січня 2026 року о 14 год. 23 хв. у с-щі Стрижавка на автомобільній дорозі М-21, 297 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Hyundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.49, зі швидкістю 76 км/год, чим перевищив установлене обмеження швидкості руху на 26 км/год та порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху України. Швидкість вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер ТС008446.

2.2 Не погодившись із постановою, позивач оскаржив її до суду.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2026 року позов задоволено.

3.2 Суд першої інстанції відхиливши доводи позивача щодо відсутності знаку 5.70 та щодо неправомірності використання приладу TruCAM у ручному режимі, дійшов висновку, що з наданого відповідачем відеозапису з приладу TruCAM неможливо встановити наявність чи відсутність дорожнього знаку 5.49, а тому існують обґрунтовані сумніви в тому, що вимірювання швидкості здійснено в межах населеного пункту. Із посиланням на ст. 62 Конституції України суд визнав, що відповідач не довів наявність у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

4.1 Відповідач просить скасувати рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

4.2 Підставами апеляційного оскарження є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неналежна оцінка доказів.

4.3 Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає на правильність висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Згідно з пунктами 8 та 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, а також регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками.

1.2 Відповідно до пункту 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – ПДР), у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год. Обмеження швидкості, встановлене цим пунктом, починає діяти з місця встановлення дорожнього знака 5.49 «Початок населеного пункту».

1.3 Частина перша статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.

Отже, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони правопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності, є рух транспортного засобу саме в межах населеного пункту, тобто в зоні дії дорожнього знака 5.49. Без встановлення цієї обставини перевищення обмеження швидкості на 26 км/год понад 50 км/год не може вважатися доведеним.

1.4 Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтями 245, 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи зобов`язана всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа в його вчиненні.

1.5 Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною четвертою статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Частиною другою статті 79 КАС України передбачено, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

1.6 Статтею 62 Конституції України встановлено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що провадження у справах про адміністративні правопорушення з огляду на каральний характер санкцій охоплюється гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у її кримінальному аспекті, а суд не повинен перебирати на себе функцію обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи (рішення у справі «Карелін проти Росії», заява № 926/08, від 20 вересня 2016 року).

1.7 Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідач надав до суду першої інстанції копію постанови серії БАД № 069231 від 18.01.2026, відеозапис та роздруківку (фотознімок) з лазерного вимірювача швидкості TruCAM № ТС008446, відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, документи щодо повірки та сертифікації приладу, висновок експерта у сфері криптографічного захисту інформації, а також лист Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури № 413 від 07.04.2023 щодо дислокації дорожніх знаків у с-щі Стрижавка.

1.8 Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності використання лазерного вимірювача TruCAM у ручному режимі та щодо відсутності правового значення знаків 5.70 і 5.76 для спірних правовідносин. Ці висновки сторонами в апеляційному порядку не оскаржуються. Факт вимірювання швидкості транспортного засобу позивача – 76 км/год – колегія суддів також вважає встановленим. Спірним у справі залишається виключно питання про те, чи перебував транспортний засіб позивача в межах населеного пункту в момент вимірювання швидкості.

1.9 Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів встановила, що наданий відповідачем до суду першої інстанції фотознімок (роздруківка) з приладу TruCAM (а.с. 62) не містить GPS-координат місця розташування приладу в момент вимірювання швидкості. Відеозапис з приладу TruCAM, як правильно встановив суд першої інстанції, з огляду на якість його початкового фрагмента не дозволяє ідентифікувати ні місце перебування транспортного засобу відносно дорожнього знака 5.49, ні наявність цього знака на відповідній ділянці дороги.

1.10 Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що з фото та відео «зазначено широту та довготу», не підтверджене наданими до суду першої інстанції матеріалами, а тому є лише твердженням сторони, яке не може бути покладене в основу висновку про місце вчинення правопорушення.

1.11 До апеляційної скарги відповідач додав фотоматеріал з приладу TruCAM, на якому відображено GPS-координати місця розташування приладу – 49°18'11.79" N, 28°28'38.11" E, та показник відстані до транспортного засобу – 323,7 м. Апелянт стверджує, що саме ці дані в сукупності з іншими доказами підтверджують вчинення правопорушення в межах населеного пункту.

1.12 Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у разі, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Зазначена норма встановлює виняток із загального правила про подання доказів до суду першої інстанції, і тягар доведення наявності підстав для його застосування покладається на учасника справи, який подає новий доказ. Для прийняття такого доказу необхідна сукупність умов: доказ не був поданий до суду першої інстанції, учасник справи довів об`єктивну неможливість його подання, і ця неможливість зумовлена причинами, що від нього не залежали.

1.13 Фотоматеріал з GPS-координатами сформований приладом TruCAM у момент вимірювання, тобто 18.01.2026, і з цього часу перебував у розпорядженні відповідача. Ухвалою суду першої інстанції від 20.02.2026 у відповідача витребувано матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо позивача. Відповідач подав до суду першої інстанції відзив на позов та долучені до нього докази, а отже мав реальну процесуальну можливість подати й зазначений фотоматеріал.

1.14 В апеляційній скарзі апелянт не навів жодних причин неподання цього фотоматеріалу до суду першої інстанції та не надав доказів того, що таке подання було неможливим з причин, які від нього не залежали. Будучи суб`єктом владних повноважень, на якого частиною четвертою статті 77 КАС України покладено обов`язок подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, відповідач несе ризик наслідків неподання доказів у встановлений процесуальним законом строк.

1.15 З огляду на викладене колегія суддів не приймає до розгляду фотоматеріал з приладу TruCAM з відображенням GPS-координат, доданий до апеляційної скарги, та не надає оцінки доводам апелянта, які ґрунтуються на цих даних. Прийняття такого доказу без дотримання вимог частини четвертої статті 308 КАС України порушило б принцип змагальності сторін та рівності учасників судового процесу, оскільки надало б суб`єкту владних повноважень можливість усувати недоліки власної доказової позиції вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.

1.16 Колегія суддів також зазначає, що навіть показник відстані до транспортного засобу (323,7 м) без достовірних даних про місце розташування самого приладу не дозволяє визначити місце перебування автомобіля позивача відносно дорожнього знака 5.49, а отже самостійного доказового значення для вирішення спірного питання не має.

1.17 Доводи апелянта про те, що відеозапис з нагрудних камер поліцейських у сукупності з іншими доказами дозволяє встановити місце вчинення правопорушення, колегія суддів відхиляє. Відеозаписи з нагрудних камер фіксують події після зупинки транспортного засобу, зокрема спілкування працівників поліції з позивачем. Місце зупинки транспортного засобу не збігається з місцем вимірювання швидкості, яке здійснювалося з відстані, а тому зазначені відеозаписи не підтверджують перебування автомобіля позивача в межах населеного пункту саме в момент вимірювання. Твердження працівника поліції під час спілкування з водієм щодо розташування дорожніх знаків є поясненням представника суб`єкта владних повноважень, дії якого оскаржуються, і без підтвердження іншими об`єктивними доказами не може вважатися достатнім.

1.18 Зазначення в оскаржуваній постанові місця правопорушення – « 297 км» – не є самостійним доказом цієї обставини, оскільки постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень, правомірність якого є предметом судового контролю, і не може підтверджувати сама себе. До того ж позначення кілометра без зазначення пікету не дозволяє встановити точне місце вимірювання відносно знака 5.49.

1.19 Таким чином, за результатами дослідження доказів, поданих до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів поза розумним сумнівом факт вимірювання швидкості руху транспортного засобу позивача в межах населеного пункту, тобто в зоні дії дорожнього знака 5.49. Суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статті 62 Конституції України та дійшов правильного висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

1.20 Колегія суддів враховує, що, як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.