Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №727/9057/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/9057/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Смотрицький В.Г.

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

23 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – Відповідач, ТЦК та СП), в якому просив поновити строк звернення до суду з даним позовом; визнати протиправною та скасувати постанову № 5334 від 30.12.2024, якою Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн; провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити; стягнути з Відповідача понесені судові витрати.

1.2 В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 20.12.2024 він був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де перебував всупереч власній волі до 23.12.2024. Відмова від проходження військово-лікарської комісії (далі – ВЛК) була зумовлена виключно відсутністю у нього медичних документів, які визначають реальний стан його здоров`я, а не небажанням виконувати військовий обов`язок.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 20.12.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 видано направлення № 7000 для встановлення придатності Позивача до проходження військової служби за станом здоров`я в ЗСУ та ІВФ у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

2.2 20.12.2024, о 12:30 год., посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 , у присутності свідків, складено акт про відмову Позивача від отримання направлення на ВЛК та/або відмову від проходження ВЛК, у якому Позивач власноручно зазначив, що відмовляється від ВЛК, оскільки не має всіх медичних документів, які визначають реальний стан його здоров`я.

2.3 20.12.2024, складено протокол про адміністративне правопорушення серії 2 № 452 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яким Позивача повідомлено про розгляд справи 30.12.2024 о 14:00 год. у приміщенні Відповідача; примірник протоколу отримано Позивачем, що підтверджено його підписом; у графі пояснень Позивач власноручно зазначив аналогічну причину відмови від ВЛК.

2.4 30.12.2024 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 розглянуто матеріали справи та винесено постанову № 5334 про накладення на Позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Матеріали справи не містять доказів вручення чи направлення Позивачу копії зазначеної постанови поштовим зв`язком або в інший спосіб.

2.5 За витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», сформованим 08.06.2026, Позивач пройшов ВЛК 01.05.2026, а станом на дату формування витягу має відстрочку (тип «бронювання») до 09.12.2026.

2.6 Не погоджуючись із винесеною постановою від 30.12.2024, позивач звернувся до суду.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.07.2026, у задоволенні позову відмовлено.

3.2 Суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а доводами позивача та його представника не спростовуються викладені в постанові від 30.12.2024 обставини.

Суд виходив з того, що наявні у справі письмові докази свідчать про послідовну та чітку відмову Позивача від проходження медичного огляду ВЛК за направленням Відповідача. Лікарі ВЛК мають доступ до Електронної системи охорони здоров`я (ЕСОЗ), а тому ненадання Позивачем додаткових медичних документів не може бути підставою для відмови від проходження медичного огляду, а є підставою для оскарження результатів ВЛК. Крім того, на момент видачі направлення №7000 Позивач не належав до категорії осіб, стосовно яких пунктом 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі – Порядок № 560), встановлено обмеження щодо направлення на медичний огляд, оскільки заяву про надання відстрочки подано пізніше – 23.12.2024. Доводи Позивача про наявність ознак цифрового монтажу (пікселізації) підписів у копіях документів є недоведеними припущеннями, не підтвердженими клопотанням про витребування оригіналів чи призначення експертизи.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

4.1 Позивач просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

4.2 Як на підстави для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції позивач посилається на порушення норм процесуального права, а також неправильне застосування норм матеріального права, що на думку апелянта призвело до неправильного вирішення справи.

4.3 Відповідач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

4.4 Представником позивача – адвокатом Ювченко А.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегія суддів вважає таким, що задоволенню не підлягає, оскільки категорія справи є такою, що розглядається у скорочений термін, а призначення судового засідання в приміщенні Господарського суду Чернівецької області у справі №926/1403/26 представник позивача не підтвердив належними доказами. Крім того, відомості з веб-порталу судової влади свідчать про призначення цієї справи до розгляду на 12.10.2026 о 10:00 год..

4.5 Таким чином, оскільки сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, на підставі ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1.2 Згідно із статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

1.3 Частиною 1 статті 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

1.4 Частиною 3 статті 210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду

1.5 Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

1.6 Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

1.7 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

1.8 Пунктом 74 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Пунктами 3.1– 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі – Положення № 402) визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП безпосередньо військово-лікарською комісією ТЦК та СП.

1.9 Із системного аналізу наведених норм убачається, що обов`язок проходити медичний огляд встановлений безпосередньо законом, а направлення територіального центру комплектування та соціальної підтримки є лише організаційно-розпорядчим документом, який ініціює процедуру огляду та конкретизує місце й час його проведення.

1.10 Щодо доводу апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції пункту 3.5 глави 3 розділу ІІ Положення № 402, колегія суддів зазначає, що норми пунктів 3.4 та 3.5 цього Положення не є взаємовиключними, а регламентують послідовні складові однієї процедури: право та обов`язок військовозобов`язаного надати наявні в нього медичні документи реалізується в межах уже розпочатого медичного огляду, під час ознайомлення лікарів ВЛК з відомостями про стан його здоров`я, а не як умова, невиконання якої надає особі право відмовитися від медичного огляду загалом ще до його початку.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що питання про обсяг, зміст, тривалість медичного огляду, включно з визначенням достатності наявних у ЕСОЗ відомостей та необхідності отримання додаткових медичних документів від військовозобов`язаного, віднесено законодавцем до виключної компетенції безпосередньо військово-лікарської комісії, а не територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повноваження якого вичерпуються виданням направлення.

З обставин справи встановлено, і позивачем не заперечується, що у поясненнях наданих в акті про відмову та в протоколі про адміністративне правопорушення від 20.12.2024, позивач висловив категоричну відмову, як від проходження ВЛК, а відтак, і від отримання відповідного направлення. Позивач, не будучи уповноваженою на те особою, фактично підмінив дискреційне повноваження військово-лікарської комісії власною оцінкою достатності медичної інформації та на цій підставі відмовився від медичного обстеження ще до початку будь-яких обстежень. На переконання колегії суддів, така позиція Позивача не звільняє його від відповідальності за невиконання встановленого законом обов`язку пройти медичний огляд.

1.11 Відсутність в картці обстеження та медичного огляду відомостей про проведені дослідження є наслідком відмови Позивача від проходження ВЛК. Право на оскарження результатів або неповноти медичного огляду виникає лише за умови, що огляд фактично розпочато, за відсутності такого факту довід Позивача про неповноту обстеження є неспроможним і не спростовує встановленого факту відмови від його проходження.

1.12 Щодо доводу про невідповідність направлення №7000 вимогам пункту 74 Порядку № 560 в частині відсутності вказівки про визначення придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті, колегія суддів зазначає, що причиною відмови Позивача, зафіксованою його власноручним поясненням в акті та протоколі, є виключно відсутність у нього медичних документів, а не незгода з формою чи змістом направлення. Позивач під час складення зазначених документів жодного разу не посилався на відсутність цих даних у направленні, як на підставу для відмови. Це твердження не спростовує встановленого судом першої інстанції дійсного мотиву фактичної поведінки Позивача 20.12.2024. Крім того, не зазначення вказаної інформації в направленні жодним чином не впливає на суть спірних правовідносин і не може бути окремою підставою для визнання такого направлення недопустимим, недостовірним або недостатнім доказом у справі.

1.13 Щодо тверджень позивача про невручення направлення №7000 Позивачу під особистий підпис, колегія суддів виходить з того, що факт відмови особи від отримання направлення, зафіксований актом у присутності свідків, за своїми правовими наслідками прирівнюється до належного повідомлення особи про зміст такого направлення та про покладений на неї обов`язок. Про обізнаність Позивача зі змістом направлення та наявність відповідного обов`язку свідчить також його власноручне мотивоване пояснення про причини відмови, викладене як в акті, так і в протоколі. За таких обставин твердження про невручення направлення не спростовують факту виникнення в Позивача обов`язку пройти медичний огляд і не свідчить про порушення Відповідачем установленої процедури, а тому судом відхиляються.

1.14 Вказівка позивача про обов`язок Відповідача забезпечити фактичне доставлення Позивача до закладу охорони здоров`я для проходження лабораторних та інструментальних досліджень, колегією суддів відхиляється, оскільки такий обов`язок виникає лише за умови згоди особи на проходження огляду. Як встановлено, Позивач категорично відмовився від проходження ВЛК ще до початку будь-яких процедурних дій, тому відсутність його фізичного направлення до закладу охорони здоров`я не розцінюється судом як порушення з боку Відповідача чи як обставина, що виключає відповідальність Позивача.

1.15 Подання Позивачем 23.12.2024 заяви про надання відстрочки від призову, відповідно до пункту 63 Порядку № 560 встановлює обмеження щодо направлення особи на медичний огляд і поширюється лише на осіб, які звернулися із заявою про надання відстрочки до прийняття відповідною комісією рішення за такою заявою.

Однак, станом на момент видачі направлення №7000, складення акта про відмову та протоколу про адміністративне правопорушення, тобто станом на 20.12.2024, Позивач до зазначеної категорії осіб не належав, оскільки відповідну заяву подано лише 23.12.2024, тобто після вчинення інкримінованого діяння. Таким чином, факт подальшого подання Позивачем заяви про відстрочку не змінює правової кваліфікації дій, вчинених ним 20.12.2024, та не спростовує встановленого судом першої інстанції факту відмови від проходження медичного огляду. Питання про наявність чи відсутність у Позивача права на відстрочку від призову підлягає розгляду відповідною комісією в порядку, визначеному Порядком № 560, і саме по собі не впливає на юридичну оцінку вже вчиненого на момент подання заяви адміністративного правопорушення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не наведено жодних доказів того, що він, як особа яка має право на відстрочку, звертався до ТЦК та СП із відповідною заявою до 20.12.2024.

1.16 Щодо доводу про недоведеність умислу Позивача на ухилення від призову, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 9 КУпАП адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності, а частина третя статті 210-1 КУпАП не встановлює спеціальну мету ухилення від призову як обов`язкову ознаку суб`єктивної сторони складу правопорушення. Об`єктивна сторона правопорушення полягає в порушенні встановленого законом обов`язку проходити медичний огляд, а сама відмова, зафіксована як письмовими доказами Відповідача, так і власноручним письмовим поясненням Позивача, є усвідомленою вольовою дією особи. Наведене в мотивувальній частині оскаржуваної постанови формулювання щодо мети ухилення від призову є описовою характеристикою поведінки Позивача, а не самостійною додатковою кваліфікуючою ознакою складу правопорушення, недоведеність якої виключала б адміністративну відповідальність за встановлений судом першої інстанції факт відмови від проходження ВЛК.

1.17 Колегія суддів вважає, що наявність в акті про відмову від 20.12.2024 імені та по батькові які не відповідають даним Позивача в частині роз`яснення відповідальності за статтями 336, 337 Кримінального кодексу України, є технічною опискою, яка не спростовує достовірності цього акта в частині встановлення особи Позивача, оскільки анкетні дані Позивача, його власноручний підпис і власноручно викладене пояснення про причини відмови від проходження ВЛК відповідають ОСОБА_1 та по суті ним не оспорюються.

1.18 Зазначення в акті про відмову та у протоколі про адміністративне правопорушення різного персонального складу свідків не спростовує встановленого обома документами факту відмови Позивача від проходження ВЛК, який підтверджується його власноручним підписаним поясненням, викладеним незалежно в кожному із цих документів, а тому не впливає на достовірність зафіксованої в них події правопорушення.

1.19 Посилання на незаконне утримування Позивача в приміщенні Відповідача в період з 20.12.2024 по 23.12.2024, не є предметом цього провадження, предметом якого є перевірка законності постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за відмову від проходження ВЛК, вчинену 20.12.2024 о 12:30 год. Ці обставини, за їх наявності, можуть бути предметом окремого позову про визнання дій посадових осіб Відповідача протиправними, однак самі по собі не спростовують факту відмови Позивача від проходження медичного огляду.

1.20 Щодо доводу про особисту явку Позивача 30.12.2024 до приміщення Відповідача для участі в розгляді справи, колегія суддів зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження цього твердження. Крім того, твердження Позивача про те, що про існування оскаржуваної постанови він дізнався лише в червні 2026 року, тобто після винесення державним виконавцем постанови про звернення стягнення на заробітну плату, опосередковано спростовує довід про його особисту явку до Відповідача для розгляду справи 30.12.2024, оскільки в разі такої явки, Позивач був би обізнаний про результат розгляду справи безпосередньо в день його проведення та мав би можливість вжити відповідних дієвих і своєчасних заходів, задля обізнаності про результати розгляду його справи в розумний термін, а не через понад півтора року після цього.

Крім того, саме ця обставина не отримання копії постанови у зв`язку з відсутністю Позивача під час розгляду справи, стала вирішальною для поновлення строку на оскарження постанови.

1.21 Сукупність наведеного свідчить про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановленого судом першої інстанції факту вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та не підтверджують неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

1.22 Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.