Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №205/5404/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/5404/26

Єдиний унікальний номер 205/5404/26

Провадження № 2/205/4122/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Новокодацького районного суду міста Дніпра з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який зареєстровано судом 24 квітня 2026 року.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду суду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2026 року клопотання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про витребування доказів було задоволено.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 травня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів повернуто заявникові.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24 червня 2026 року ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування доказів було відмовлено.

Позивач у своєму позові та письмових поясненнях посилався на те, що 22 березня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» і відповідачем було укладено договір № 2180798 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого позикодавець надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15 000 грн. строком на 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, чим порушила умови договору, внаслідок чого станом на 29 жовтня 2020 року сума заборгованості становить 49 200 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 34 200 грн. 30 жовтня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги за договором № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 . Перебіг строку позовної давності було зупинено з 02 квітня 2020 року у зв`язку із введенням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, який тривав по 30 червня 2023 року. У період з 17 березня 2022 року по 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності було зупинено. Факт перерахування відповідачеві коштів у розмірі 15 000 грн. на картковий рахунок підтверджено листом ТОВ «Вей Фор Пей», який містить часткові дані отримувача. Кредитний договір між відповідачем і ТОВ «Авентус Україна» було укладено в електронній формі та підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора з виконанням певної послідовності дій, що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта. Відповідач, підписуючи кредитний договір, розуміла умови договору стосовно сплати відсотків за користування кредитними коштами. Неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог нового кредитора, а може лише впливти на розмір боргу у випадку виконання зобов`язань попередньому кредитору. Відповідач умови кредитного договору не виконувала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість, а неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від виконання зобов`язання. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 49 200 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662 грн. 40 коп. та правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. Представник позивача просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві проти позовних вимог заперечувала, зазначивши, що позивачем пропущений трирічний строк позовної давності, оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором сплив у 2023 році, а з позовом до суду позивач звернувся лише у 2026 році. Позивачем не додано доказів перерахування грошових коштів та їх отримання позичальником. Також відсутні докази укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 , факт належності телефонного номеру не є доказом волевиявлення конкретної особи. Із заявлених позивачем позовних вимог слідує, що заборгованість за тілом кредиту становить 15 000 грн., при цьому розмір відсотків, заявлених до стягнення становить 34 200 грн., що більше, ніж у два рази перевищує тіло кредиту, що є порушенням принципу розумності та справедливості та розмір відсотків підлягає зменшенню. Разом з цим, позивачем не доведено факт повідомлення боржника про зміну кредитора та докази отримання такого повідомлення. Просила відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 березня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» і відповідачем було укладено договір № 2180798 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого позикодавець надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15 000 грн. строком на 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами (а.с. 12-14).

Відповідно до п. 3.1 договору № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року нарахування процентів за договором здійснюється на залишок заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році, тобто, метод «факт/факт».

22 березня 2020 року було перераховано на платіжну картку, емітовану АТ «Універсал Банк» на ім`я ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 15 000 грн., що підтверджується відомостями АТ «Універсал Банк», наданими на виконання ухвали судді від 29 квітня 2026 року.

Відповідач умови договору № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року у повному обсязі не виконала.

30 жовтня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги за договором № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» ОСОБА_1 (а.с. 23-27, 28).

Листом від 13 лютого 2026 року № 20041867 відповідачеві було направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року (а.с. 29) та вимогу про сплату заборгованості, яку відповідачем залишено без задоволення.

Відповідач умови договору у повному обсязі не виконала, грошові кошти не повернула, відсотки за користування коштами не сплатила, тому станом на 29 жовтня 2020 року згідно з розрахунком, наданим позивачем, розмір заборгованості складає 49 200 грн. (а.с. 18-23).

Правовідносини, що виникли між сторонами урегульовано ЗУ «Про споживче кредитування», ЗУ «Про електронну комерцію», ЦК України.

Частиною 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, про зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 ЗУ «Про споживче кредитування» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про споживче кредитування» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом М983901 (а.с. 14), який зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторін».

Таким чином, між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір позики на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Стосовно позовних вимог в частині стягнення із відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами за договором № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року у розмірі 34 200 грн., суд приходить до такого висновку за наступних підстав.

Позичальник, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Авентус Україна», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.

Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру відсотків за користування кредитом із 34 200 грн. до розміру тіла кредиту у сумі 15 000 грн.

Стосовно заперечень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)).

Судом встановлено, що договір № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року був укладений строком на 30 днів до 21 квітня 2020 року, а позивач звернувся в суду з цим позовом 13 лютого 2026 року.

Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений карантин введено з 12 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.

Крім того згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинявся на строк дії такого стану.

ЗУ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», пункт 19 з розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено, унаслідок чого з 04 вересня 2025 року відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, з урахуванням продовження строку позовної давності на період дії карантину (з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року), його подальшого зупинення на час воєнного стану та відновлення перебігу лише з 04 вересня 2025 року, передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності на момент звернення до суду не сплив, а позов пред`явлено позивачем у межах цього строку.

З огляду на викладене, підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності немає, оскільки перебіг позовної давності, визначений Кодексом, зупинено на строк дії карантину, а згодом і воєнного стану, тобто, строк позовної давності не закінчився. Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом строк позовної давності не пропущено, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Суд критично оцінює заперечення відповідача, що позивачем не доведено факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів, оскільки відповіддю АТ «Універсал Банк», наданій судові на виконання ухвали судді від 29 квітня 2026 року, підтверджено про емісію платіжної картки № НОМЕР_1 на ім`я відповідача ОСОБА_1 та перерахування на вказаний картковий рахунок 22 березня 2020 року коштів у розмірі 15 000 грн. В іншій частині заперечення відповідача є незмістовним та спростовуються матеріалами справи.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підставі ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктами 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу ; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано копію договору про надання правової допомоги, копію акту наданих послуг (правничої допомоги), копію детального опису наданих послуг до акту наданих послуг (правничої допомоги) від, копію ордера. Розрахунково-касових документів, які би свідчили про понесені позивачем витрати на правничу допомогу до матеріалів справи стороною позивача долучено не було.

Таким чином, оскільки стороною позивача не було доведено належними докази, що витрати у розмірі 8 000 грн. було понесені позивачем відповідно до договору про надання правової допомоги, вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача витрат професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість, яка ОСОБА_1 добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року у розмірі 30 000 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 15 000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн. 40 коп. (а.с. 1).

Суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 623 грн. 41 коп. (30 000 грн. х 2 662 грн. 40 коп. : 49 200 грн. = 1 623 грн. 41 коп.).

Таким чином, загальна сума, яку належить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» становить 31 623 грн. 41 коп. (30 000 грн. + 1 623 грн. 42 коп. = 31 623 грн. 41 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 525, 526, ст. 610, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 1048, ст.ст. 1050, 1054, 1077 ЦК України, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 223, ст. ст. 263-265, ч. 4 ст. 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, 4-й поверх) заборгованість за договором № 2180798 про надання споживчого кредиту від 22 березня 2020 року у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень та заборгованості за процентами у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, а також судовий збір у розмірі 1 623 (одна тисяча шістсот двадцять три) гривень 41 коп., а всього 31 623 (тридцять одна тисяча шістсот двадцять три) гривні 41 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: