Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №203/3396/26 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/3396/26

Провадження № 2/0203/2136/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – Єдаменко С.В.,

при секретарі – Соколянській А.О.,

за участю позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивачки – адвоката Довгаля С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, –

встановив:

03 квітня 2026 року позивачка звернулась до Центрального районного суду міста Дніпра з позовом до Держави України в особі Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що самостійно виховує дитину-інваліда та перебуває на обліку в Центральному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради, отримуючи державну соціальну допомогу по догляду за дитиною з інвалідністю у розмірі 2 881 грн. 60 коп. 30 грудня 2022 року Кіровським районним судом міста Дніпропетровська (зараз – Центральний районний суд міста Дніпра) було видано виконавчий лист про стягнення з позивачки грошових коштів на підставі якого державним виконавцем Першого правобережного відділу ДВС у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра було відкрито виконавче провадження. Позивачка одразу надала підтвердження того, що єдиними джерелом її з сином доходів є державна соціальна допомога на дитину з інвалідністю. Тим не менше, на рахунок позивачки було накладено арешт, а відповідні грошові кошти списано з цього рахунку. Позивачка перебувала з дитиною на лікуванні, не могла швидко звернутись за захистом своїх прав, через відсутність коштів вона опинилась у безвихідному становищі. Після цього позивачка відкрила рахунок в іншій банківській установі для зарахування державної соціальної допомоги, проте і на нього було накладено арешт у виконавчому провадженні та були стягнути кошти, призначені на утримання дитини. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року в адміністративній справі № 160/10549/25 було визнано протиправним та скасовано постанову державного виконавця про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на кошти, які надходять як соціальна виплата на рахунок позивачки. Не зважаючи на наявність судових рішень, арешт на рахунок не був знятий. Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 28 травня 2025 року у цивільній справі № 203/1842/25 було задоволено скаргу позивачки на дії державного виконавця, визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника в частині накладання арешту на кошти, що надходять як державна соціальна допомога дітям з інвалідністю. Стягнуті з позивачки грошові кошти їй повернуті не були. У зв`язку з цим позивачка просила стягнути на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. Такий розмір був визначений позивачкою у зв`язку з позбавлення єдиного джерела для утримання дитини-інваліда, а також через необхідність багаторазово звертатись за захистом своїх прав, у тому числі, двічі захищати їх в судовому порядку (а.с. а.с. 1 – 8).

07 квітня 2026 року ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра відкрито провадження у цивільній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні з викликом представників сторін, підготовче засідання призначено на 29 квітня 2026 року (а.с. а.с. 16 – 17).

22 квітня 2026 року через підсистему Електронний Суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що позивачкою не доведена наявність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача, зокрема, не доведено, яким чином відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим судом, може порушувати права позивачки, не доведений факт заподіяння моральної шкоди та його взаємозв`язок із тимчасовим блокуванням рахунків позивачки. Позивачкою не надано доказів того, що у неї відсутні інші джерела доходів та майно, що дитина за час тимчасового блокування рахунків не отримувала лікування, харчування та реабілітації. Не доведено, що державна соціальна допомога дітям з інвалідністю була для позивачки ти її сина єдиним джерелом доходів. Також відсутні розрахунки розміру моральної шкоди та конкретні докази та підтвердження цього розрахунку (а.с. а.с. 20 – 24).

28 квітня 2026 року через підсистему Електронний Суд представник позивачки подав відповідь на відзив, в якому наполягав на задоволенні позовних вимог, зазначав, що неправомірність дій державного виконавця встановлена судовими рішеннями, що набрали законної сили, тому не підлягає доказуванню. Самі по собі обставини, які викладені в позовній заяві свідчать про душевні страждання позивачки та не потребують додаткових доказів, крім того, представником позивачки подане клопотання про допит свідків, які можуть підтвердити переживання позивачки. Розмір моральної шкоди, заявлений в позові є обґрунтованим з урахуванням обставин заподіяння цієї шкоди (а.с. а.с. 32 – 35).

Також, 28 квітня 2026 року через підсистему Електронний Суд представником позивачки було подано заяву про виклик свідків (а.с. а.с. 30 – 31).

Також, 28 квітня 2026 року через підсистему Електронний Суд представником третьої особи без самостійних вимог було подано клопотання про відкладення розгляду цивільної справи (а.с. 40).

В підготовче судове засідання 29 квітня 2026 року з`явились позивачка, її представник, представник відповідача та третьої особи без самостійних вимог. Судом було задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків, продовжено підготовче провадження на 30 днів, за клопотанням представника третьої особи без самостійних вимог підготовче засідання у цивільній справі відкладено на 20 травня 2026 року (а.с. 54).

В підготовче судове засідання 20 травня 2026 року з`явились представник позивачки, представник відповідача та третьої особи без самостійних вимог, які вважали за можливе завершити підготовче провадження у цивільній справі.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 20 травня 2026 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі № 203/3396/26 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 17 червня 2026 року (а.с. а.с. 59 – 60).

В судове засідання 17 червня 2026 року з`явились позивачка, її представник, представник відповідача та третьої особи без самостійних вимог.

Позивачка в судовому засіданні підтримала позовну заяву та просила її задовольнити з мотивів зазначених в позовній заяві, пояснила що пережила глибокий шок через арешт коштів на рахунку, коли вона була з дитиною на лікуванні далеко від дому та раптом залишилась без коштів, на які розраховувала.

В судовому засіданні було оголошено перерву до 25 серпня 2026 року.

В судове засідання 25 серпня 2026 року з`явились позивачка, її представник, представник відповідача та третьої особи без самостійних вимог, а також свідки.

Ухвалою в судовому засіданні було замінено відповідача Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) правонаступником – Першим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (а.с. 71 дія № 13).

Судом було долучено до матеріалів справи додаткові докази, надані представником позивачки.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги з мотивів, зазначених в позовній заяві та відповіді на відзив, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів, зазначених у відзиві. Представник третьої особи без самостійних вимог проти задоволення позовних вимог заперечувала, вважаючи їх необґрунтованими.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 повідомила, що є хрещеною матір`ю дитини позивачки, підтримує з позивачкою регулярні стосунки, надає їй допомогу. Регулярно купляє необхідні речі дитині. Від позивачки вона дізналась, що останній заблоковано рахунки під час перебування на лікуванні і вона не має коштів для проживання та для повернення додому. Позивачка була в розпачі, не знала, що їй робити і як їй далі бути. Одразу після повернення позивачки з дитиною до Дніпра свідок надала їй 500 грн. допомоги. Протягом року свідок допомагала позивачці товарами, продуктами, необхідними для дитини речами на суму близько 20 тис. грн.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що є матір`ю позивачки. Позивачка з дитиною поїхали на реабілітацію, під час якої донька повідомила, що у неї зняли кошти з картки, де зберігаються кошти для дитини на ліки та медичні процедури, вона була дуже спантеличена та не знала, що робити далі. Свідок в період блокування рахунків позивачки постійно утримувала їх з дитиною, оплачувала комунальні послуги.

Заслухавши пояснення учасників справи та свідків, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При встановленні фактичних обставин справи суд на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України враховує обставини, встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року в адміністративній справі № 160/10549/24 (а.с. а.с. 9 – 11).

Зазначеним рішенням встановлено наступні фактичні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, самостійно виховує малолітню дитину з інвалідністю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач отримує державну соціальну допомогу по догляду за дитиною з інвалідністю, призначену відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» у розмірі 2 881,60 грн.

14.04.2023 року держаний виконавець Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження ВП № 71571293, на підставі виконавчого листа № 203/2541/22 виданого 30.12.2022 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська.

14.04.2023 року у виконавчому провадженні ВП № 71571293 державний виконавець винесена постанови про арешт коштів боржника.

20.06.2023 року у виконавчому провадженні ВП № 71571293 державний виконавець виніс постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи – боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

23.10.2023 року для забезпечення реального виконання рішення та відповідно до заяви стягувача державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника.

08.11.2023 в матеріалах ВП № 71571293 наявне повідомлення про припинення дії постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи – боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

08.11.2023 року у виконавчому провадженні ВП № 71571293 державний виконавець виніс постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи – боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

14.04.2023 року держаний виконавець Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрив виконавче провадження ВП № 71570979 на підставі виконавчого листа № 203/2541/22, виданого 30.12.2022 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська.

14.04.2023 року у виконавчому провадженні ВП № 71570979 державний виконавець виніс постанови про арешт коштів боржника.

20.06.2023 року у виконавчому провадженні ВП № 71570979 державний виконавець виніс постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи –боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

06.11.2023 державний виконавець повторно виніс постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи – боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

З матеріалів справи видно, що в матеріалах виконавчих проваджень наявні неодноразові звернення позивача до державних виконавців у ВП № 71570979 та ВП № 71571293 про зняття арешту з її рахунків, оскільки стягнення не може бути звернуто на виплати по догляду за дитиною з інвалідністю відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

За результатами розгляду цієї адміністративної справи суд вирішив:

Визнати протиправними дії державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорішена Богдана Сергійовича та державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Марченко Олексія Богдановича про накладання арешту на соціальні рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_1 , а також на кошти державної допомоги на дитину з інвалідністю, які надходили та знаходилися на вказаних рахунках як «соціальна виплата».

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорішена Богдана Сергійовича від 14.04.2023, винесену у виконавчому провадженні ВП № 71571293 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться та надходять на ім`я ОСОБА_1 , як соціальна виплата на картковий рахунок в АТ «Державний ощадний банк України» та рахунок в АТ КБ «ПриватБанк».

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Марченко Олексія Богдановича від 14.04.2023, винесену у виконавчому провадженні ВП № 71570979 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться та надходять на ім`я ОСОБА_1 як соціальна виплата на картковий рахунок в АТ «Державний ощадний банк України» та рахунок в АТ КБ «ПриватБанк».

В апеляційному порядку вказане рішення адміністративного суду не оскаржувалось.

Крім того, ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 28 травня 2025 року у цивільній справі № 203/1842/25, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, було частково задоволено скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, скасування постанови державного виконавця (а.с. а.с. 12 – 14).

Суд визнав неправомірними дії державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорішена Б.С. з накладення арешту на кошти державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю на рахунку, відкритому в АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 та скасував постанову державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорішена Б.С. від 23 жовтня 2023 року у виконавчому провадженні № 71571293, про арешт коштів боржника, в частині накладення арешту на кошти державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю на рахунку, відкритому в АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 .

В частині вимог скарги про повернення позивачці коштів, які було з неї стягнуто в ході виконавчого провадження, судом відмовлено.

При вирішення позовних вимог по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У правовій позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові у цивільній справі № 205/5607/23 від 12 серпня 2026 року зазначено наступне:

«74. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

75. Правові підстави та загальні умови відшкодування моральної шкоди визначені нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

76. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

77. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

78. Спеціальні підстави відшкодування моральної шкоди закріплені у статті 1167 ЦК України, за змістом частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі протиправними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

79. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

80. У постанові Верховного Суду від 02 березня 2021 у справі № 199/1942/19 колегія суддів наголосила, що положеннями статті 1167 ЦК України, за якими особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе відсутність своєї вини, закріплено чинність презумпції моральної шкоди. Тобто моральна шкода вважається завданою позивачеві, якщо відповідачем (суб`єктом владних повноважень) не доведено належними та допустимими доказами відсутність його вини у заподіянні такої шкоди.

81. Так, Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках, зокрема у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, а також у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, наголошує на принципі, за яким у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади чи їх посадових осіб, діє спростовна презумпція спричинення позивачу моральної шкоди. Тягар доказування протилежного - тобто відсутності вини та відсутності заподіяння негативних емоцій - покладається виключно на відповідача як суб`єкта владних повноважень, який володіє більшими організаційно-правовими ресурсами порівняно з приватною особою.

82. Судами попередніх інстанцій належним чином установлено, що факт неправомірності дій та рішень державних виконавців Чечелівського ВДВС щодо складання заборгованостей, накладення арештів на майно та коштів боржника ОСОБА_1 підтверджений судовими рішеннями, які набрали законної сили (зокрема, постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року, ухвалами Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2023 року та від 04 травня 2023 року). Отже, зазначені обставини є преюдиційними у розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України і не потребують повторного доказування.

83. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-116цс20), компенсація моральної шкоди покликана компенсувати особі перенесені страждання, стрес та порушення нормального ритму життя, проте її розмір за жодних обставин не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого.

84. Ураховуючи положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застовають при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

85. При визначенні критеріїв завдання моральної шкоди у публічно-правовій сфері Суд керується сталою прецедентною практикою ЄСПЛ.

86. Зокрема, у справах «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) та «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що порушення державою прав людини, які завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей (зокрема, через порушення державними органами принципу належного врядування), кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

87. Крім того, у справі «Харук та інші проти України» (Kharuk and Others v. Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного судового рішення, за яке держава несе відповідальність, право заявника на відшкодування моральної шкоди є очевидним і презумпється, оскільки сам факт тривалого невиконання рішення суду викликає у людини стан стійкої правової невизначеності, розчарування та психологічного напруження.

88. Колегія суддів зазначає, що такі наслідки, навіть без значного погіршення здоров`я, свідчать про наявність моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України.

89. Верховний Суд наголошує, що ігнорування виконавцем засад статті 2 та обов`язків статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» прямо суперечить статтям 3, 19 Конституції України та створює презумпцію заподіяння особі моральної шкоди. Оцінка обсягу грошового відшкодування здійснюється судом з урахуванням інтенсивності, тривалості та характеру наслідків дій виконавця (аналогічний підхід узгоджується з правовою позицією у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17).

90. Перевіривши доводи касаційних скарг та дослідивши матеріали справи в межах вимог процесуального закону, Верховний Суд доходить висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного та обґрунтованого рішення про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на таке.

91. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій, здійснюючи всебічне та повне дослідження зібраних у справі доказів, належним чином врахували фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані обставини раніше були встановлені іншими судовими актами, які досліджувалися під час судового розгляду, а тому обґрунтовано визнані преюдиціальними для цих правовідносин у розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України і не підлягали повторному доказуванню.

92. Такими преюдиціальними судовими актами є: ухвала Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2020 року у справі № 175/1733/18, ухвала Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2021 року у справі № 175/5360/13-ц, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2021 року у справі № 204/2774/21, постанова Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2022 року у справі № 175/3198/21, постанова Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 2-6997/11, ухвала Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2022 року у справі № 2-6997/11, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року у справі № 204/7383/21, ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року у справі № 204/3138/21, ухвала Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2023 року у справі № 2-6997/11, ухвала Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2023 року у справі № 2-6997/11, постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у справі № 204/3138/23, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2023 року у справі № 204/3138/21, постанова Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у справі № 2-6997/11, ухвала Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 2-6997/11, постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 2-6997/11.

93. Аналізуючи наведені преюдиціальні обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що хоча в первинних позовних вимогах ОСОБА_1 визначав загальний період протиправної діяльності органу примусового виконання в межах 2019-2023 років, під час розгляду справи по суті позивач підтвердив і не заперечував факт того, що за правопорушення державних виконавців, вчинені у період з 2019 по 2022 роки, на його користь уже було стягнуто належну грошову компенсацію моральної шкоди на підставі відповідних судових рішень різних інстанцій, які набрали законної сили.

94. З огляду на це, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що правове значення для цього спору мають виключно ті юридичні факти та протиправні дії (бездіяльність) посадових осіб ВДВС, які охоплюються 2023 роком і раніше не були предметом судового захисту та матеріального відшкодування. Таке чітке розмежування періодів повністю виключає ризик подвійної цивільно-правової відповідальності держави за одні й ті самі правопорушення, забезпечує дотримання принципу правової визначеності та запобігає безпідставному збагаченню потерпілого у розумінні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-116цс20).

95. Щодо самостійного періоду вчинення правопорушень, який охоплюється 2023 роком, Верховний Суд зазначає таке.

96. Протиправні рішення та дії державного виконавця, допущені у цей часовий проміжок, за своєю юридичною природою становлять окремий, автономний склад цивільного правопорушення, який спричинив виникнення у позивача нових душевних страждань і психологічного напруження. З огляду на це, колегія суддів наголошує, що шкода, завдана ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій посадових осіб ВДВС у 2023 році, не є тотожною тій шкоді, яка вже була компенсована йому судовими рішеннями за попередні роки (2019-2022 роки). Оскільки зазначений період протиправної поведінки відповідача виступає відокремленою підставою позову, він підлягає самостійній та незалежній правовій оцінці суду з метою визначення справедливого й співмірного розміру грошової сатисфакції.

97. У межах цього самостійного періоду судами попередніх інстанцій належним чином досліджено та перевірено правові підстави позовних вимог. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уточнив, що деліктні дії відповідача пов`язані з неправомірною діяльністю державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савенко О.О. Вказане правопорушення полягало у безпідставному нарахуванні позивачу заборгованості зі сплати аліментів згідно з розрахунком від 14 лютого 2023 року на суму 4 715,94 грн, а також у прийнятті того самого дня неправомірної постанови у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_3, якою було накладено арешт на всі грошові кошти боржника, розташовані на поточних і майбутніх банківських рахунках. Додатковим чинником тривалого стресу та дезорганізації життєвого ритму ОСОБА_1 виступила вимушена необхідність багаторазового звернення до Міністерства юстиції України через процесуальне зволікання та затягування органу ВДВС у поновленні його порушених прав. За вказане правопорушення 2023 року позивач просив стягнути грошову компенсацію у розмірі 783 044,00 грн.

98. Даючи юридичну оцінку доведеності факту протиправної поведінки посадових осіб, Верховний Суд зазначає, що факт неправомірності розрахунку заборгованості та винесення постанови про арешт коштів від 14 лютого 2023 року є юридично підтвердженим і беззаперечним. Наведені обставини встановлені постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 2-6997/11, ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2023 року та ухвалою цього ж суду від 04 травня 2023 року. Оскільки вказані судові рішення набрали законної сили, встановлені ними протиправні дії посадової особи в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиціальне значення для цього процесу, не підлягають повторному доказуванню сторонами та є належною правовою підставою для цивільно-правової відповідальності держави.

99. Водночас, заявляючи до стягнення компенсацію у розмірі 783 044,00 грн, позивач безпідставно залишив поза увагою засади співмірності та вимоги раніше отриманого ним судового захисту. Преюдиціальними матеріалами справи підтверджується, що за аналогічні неправомірні дії державних виконавців, вчинені у попередні часові періоди, на користь ОСОБА_1 вже було стягнуто з державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України грошові суми у розмірі 30 000,00 грн (рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2022 року) та 100 000,00 грн (постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року). Оскільки заявлена позивачем у цій справі сума фактично дублює вимоги за раніше компенсовані періоди правопорушень, позовні вимоги у повному обсязі задоволенню не підлягали.

100. Вирішуючи спір у частині встановлення грошового еквівалента перенесених особою страждань за відокремлений період 2023 року, суд першої інстанції правомірно керувався імперативними критеріями розумності, виваженості та справедливості, закріпленими у статті 23 ЦК України. Оцінивши характер та інтенсивність негативних емоцій особи від блокування його фінансових рахунків посадовою особою ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов виваженого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн. Верховний Суд вважає, що визначена судом сума становить достатню та справедливу сатисфакцію, повністю відповідає ступеню перенесеного потерпілим стресу за 2023 рік і виключає безпідставне збагачення особи, з чим обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення без змін.»

Судом встановлено, що позивачка була позбавлена можливості користуватись грошовими коштами, які виплачуються на утриманні дитини-інваліда. При цьому їй знадобилось двічі звертатись до суду з метою зняття арешту із зазначених коштів, що зайняло тривалий час. Неправомірність дій виконавця була встановлена судовими рішеннями.

За таких обставин суд вважає доведеним факт заподіяння позивачці моральної шкоди, що знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з діями виконавця, які були визнані неправомірними в судовому порядку.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер та ступінь можливих душевних страждань, їх тривалість та глибину, значення для позивачки коштів для утримання дитини, водночас враховує, що першопричиною відкриття виконавчого провадження була наявність у позивачки заборгованості зі сплати комунальних платежів та невиконання судового рішення в добровільному порядку. За таких обставин, належною до стягнення в рахунок компенсації моральної шкоди є 10 000 грн.

При цьому, оскільки згідно ст. 1173 шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, сума відшкодування моральної шкоди на користь позивачки підлягає стягненню з державного бюджету, а не з конкретного органу, яким є відповідач як юридична особа.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору, від сплати якого позивачка звільнена, підлягають віднесенню на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст. 23, 1173 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 141, 247, 264, 268 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) гривень.

В решті позову – відмовити.

Сторони по справі:

позивачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 .

відповідач – Держава Україна в особі Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ – 44703621; адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 56.

третя особа без самостійних вимог – Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ – 37988155; адреса: 49000, м. Дніпро, вул. 93-ї бригади «Холодний Яр», буд. 1.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.

Повний текст рішення підписано 21 вересня 2026 року.

Суддя С.В. Єдаменко