Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №202/1910/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Суд: Індустріальний районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №202/1910/25

Суддя: Бєльченко Л. А.

Справа № 202/1910/25

Провадження № 2/202/2472/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 вересня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді Бєльченко Л.А., за участю секретаря судового засідання Щербини В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплопостачання, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 21.02.2025, через систему «Електронний суд», надійшов вказаний позов.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2025 позовна заява прийнята до провадження, відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

26.06.2025 року Індустріальним районним судом міста Дніпра постановлено ухвалу, котрою цивільну справу за позовом КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано на розгляд до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16.12.2025 року цивільну справу за позовом КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано на розгляд до Індустріального районного суду міста Дніпра.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.01.2026 року визначено суддю Бєльченко Л.А. для розгляду даної справи.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 26.01.2026 року позовна заява прийнята до провадження, відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Звернувшись до суду з цим позовом, представник позивача зазначила, що Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради впродовж періоду з листопада 2016 року по березень 2023 року включно надавало послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.11.2024 року, з 13.01.2009 по 12.09.2022 ОСОБА_2 була власником нежитлового приміщення, магазину, за адресою поставки теплової енергії: АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 322 ЦК України зобов`язувало ОСОБА_2 утримувати зазначене майно в цей період.

Як вбачається із вищезазначеного витягу, ОСОБА_1 є спадкоємцем та власником нежитлового приміщення, магазину, за адресою поставки теплової енергії: АДРЕСА_1 , з 13.09.2022, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 13.09.2022 року. Отже, відповідач є спадкоємцем, правонаступником та власником нежитлового приміщення, магазину за адресою поставки теплової енергії, що відповідно до ст. 322 ЦК України зобов`язує його утримувати зазначене майно.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» та ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», одним з основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, тобто ОСОБА_2 з 13.01.2009, а ОСОБА_1 – з 13.09.2022. Однак через тривале ігнорування обома власниками цього обов`язку відносини між сторонами залишались фактичними.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, що в ходить в обсяг поняття «утримання майна». Недотриманням відповідачем цього обов`язку порушує права позивача на отримання коштів за фактично надану відповідачеві теплову енергію.

Згідно ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

З цим кореспондується правова позиція Верховного суду України, викладена у Постанові від 20 квітня 2016 року по справі №6-2951цс15: споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Фактичне користування послугою з постачання теплової енергії підтверджується Актами споживання теплової енергії (копії в матеріалах справи), в котрих зафіксовані показники будинкового приладу обліку за адресою: АДРЕСА_2 за заявлений період, а також довідкою щодо розподілу фактично спожитої теплової енергії №371 від 11.10.2023р. про кількість спожитого тепла відповідачем.

Згідно зі ст.20 ЗУ «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Представник позивача вказує, що тарифи, згідно котрих формувались рахунки відповідача, затверджені постановою НКРЕКП №1757 від 29.09.2016, постановою НКРЕКП №2126 від 02.12.2016, постановою НКРЕКП №151 від 01.02.2017, постановою НКРЕКП №1391 від 09.11.2017, постановою НКРЕКП №1733 від 10.12.2018, постановою НКРЕКП №90 від 14.01.2020, постановою НКРЕКП №632 від 17.03.2020, постановою НКРЕКП №2257 від 30.11.2020, рішенням Виконкому Дніпровської міської ради №1103 від 19.10.2021, рішенням Виконкому Дніпровської міської ради №1137 від 29.10.2021.

Зазначає, що формування споживачів про зміну розміру цін/тарифів здійснюється шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті виконавця комунальних послуг та не потребує внесення сторонами додаткових змін до договору.

Таким чином, відповідач зобов`язаний оплатити послуги з постачання теплової енергії, оскільки ОСОБА_2 (спадкодавець) та ОСОБА_1 (спадкоємець) фактично користувалися ними.

Датою початку порушення зобов`язання є відповідно кожне 21-ше число місяця, наступного за розрахунковим, а з 04.09.2019 кожне 1-ше число місяця, що настає другим за розрахунковим, тобто: за листопад 2016 року – 21.12.2016; за грудень 2016 року – 23.01.2017; за січень 2017 року – 21.02.2017; за лютий 2017 року – 21.03.2017; за березень 2017 року – 21.04.2017; за квітень 2017 року – 22.05.2017; за листопад 2017 року – 21.12.2017; за грудень 2017 року – 22.01.2018; за січень 2018 року – 21.02.2018; за лютий 2018 року – 21.03.2018; за березень 2018 року – 22.04.2018; за квітень 2018 року – 21.05.2018; за листопад 2018 року – 21.12.2018; за грудень 2018 року – 21.01.2019; за січень 2019 року – 21.02.2019; за лютий 2019 року – 21.03.2019; за березень 2019 року – 22.04.2019; за квітень 2019 року – 21.05.2019; за листопад 2019 року – 01.01.2020; за грудень 2019 року – 03.02.2020; за січень 2020 року – 02.03.2020; за лютий 2020 року – 01.04.2020; за березень 2020 року – 01.05.2020; за квітень 2020 року – 01.06.2020; за листопад 2020 року – 01.01.2021; за грудень 2020 року – 01.02.2021; за січень 2021 року – 01.03.2021; за лютий 2021 року – 01.04.2021; за березень 2021 року – 03.05.2021; за квітень 2021 року – 01.06.2021; за листопад 2021 року – 01.01.2022; за грудень 2021 року -01.02.2022; за січень 2022 року – 01.03.2022; за лютий 2022 року – 01.04.2022; за березень 2022 року – 01.05.2022; за листопад 2022 року – 03.01.2023; за грудень 2022 року – 01.02.2023; за січень 2023 року – 01.03.2023; за лютий 2023 року – 01.04.2023; за березень 2023 року – 02.05.2023.

Таким чином, строк виконання вищенаведених помісячних зобов`язань, що випливають на підставі спірного договору, є таким, що настав.

Представник позивача також зазначає, що КП «Теплоенерго» ДМР направлялись відповідачеві Акти прийому-передачі теплової енергії та рахунки на їх оплату за адресою місця проживання останнього. Позивач здійснив направлення на адресу ОСОБА_1 , зазначені у договорі, цінним листом з описом-вкладення із долученням до нього таких документів:

- рахунок №010306 від 30.11.2016, акт прийому-передачі послуги № 010306 від 30.11.2016;

- рахунок №010306 від 31.12.2016, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.12.2016;

- рахунок №010306 від 30.01.2017, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.01.2017;

- рахунок №010306 від 28.02.2017, акт прийому-передачі послуги №010306 від 28.02.2017;

- рахунок №010306 від 31.03.2017, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.03.2017;

- рахунок №010306 від 30.04.2017, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.04.2017;

- рахунок №010306 від 30.11.2017, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.11.2017;

- рахунок №010306 від 31.12.2017, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.12.2017;

- рахунок №010306 від 30.01.2018, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.01.2018;

- рахунок №010306 від 28.02.2018, акт прийому-передачі послуги №010306 від 28.02.2018;

- рахунок №010306 від 31.03.2018, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.03.2018;

- рахунок №010306 від 30.04.2018, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.04.2018;

- рахунок №010306 від 30.11.2018, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.11.2018;

- рахунок №010306 від 31.12.2018, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.12.2018;

- рахунок №010306 від 30.01.2019, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.01.2019;

- рахунок №010306 від 28.02.2019, акт прийому-передачі послуги №010306 від 28.02.2019;

- рахунок №010306 від 31.03.2019, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.03.2019;

- рахунок №010306 від 30.04.2019, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.04.2019;

- рахунок №010306 від 30.11.2019, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.11.2019;

- рахунок №010306 від 31.12.2019, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.12.2019;

- рахунок №010306 від 30.01.2020, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.01.2020;

- рахунок №010306 від 29.02.2020, акт прийому-передачі послуги №010306 від 29.02.2020;

- рахунок №010306 від 31.03.2020, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.03.2020;

- рахунок №010306 від 30.04.2020, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.04.2020;

- рахунок №010306 від 30.11.2020, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.11.2020;

- рахунок №010306 від 31.12.2020, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.12.2021;

- рахунок №010306 від 30.01.2021, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.01.2021;

- рахунок №010306 від 28.02.2021, акт прийому-передачі послуги №010306 від 28.02.2021;

- рахунок №010306 від 31.03.2021, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.03.2021;

- рахунок №010306 від 30.04.2021, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.04.2021;

- рахунок №010306 від 30.11.2021, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.11.2021;

- рахунок №010306 від 31.12.2021, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.12.2021;

- рахунок №010306 від 30.01.2022, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.01.2022;

- рахунок №010306 від 28.02.2022, акт прийому-передачі послуги №010306 від 28.02.2022;

- рахунок №010306 від 31.03.2022, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.03.2022;

- рахунок №010306 від 30.04.2022, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.04.2022;

- рахунок №010306 від 30.11.2022, акт прийому-передачі послуги №010306 від 30.11.2022;

- рахунок №010306 від 31.12.2022, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.12.2022;

- рахунок №010306 від 30.01.2023, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.01.2023;

- рахунок №010306 від 28.02.2023, акт прийому-передачі послуги №010306 від 28.02.2023;

- рахунок №010306 від 31.03.2023, акт прийому-передачі послуги №010306 від 31.03.2023;

- акт звіряння та досудову вимога.

Підтвердженням надсилання вищевказаних документів є опис-вкладення, накладна Укрпошта стандарт №0505113612775, список згрупованих відправлень та фіскальний чек «Укрпошти» №ПН 215600426655 від 06.10.2023. Однак, зазначені документи залишились без відповіді, а заборгованість не погашеною станом на дату подання позовної заяви.

На підставі наведеного, станом на день пред`явлення даного позову, заборгованість відповідача перед КП «Теплоенерго» ДМР становить 94 988,70 грн., з котрих: 62 082,00 грн. – основний борг; 6 041,03 грн. - 3% річних; 26 865,67 грн. - інфляційні витрати.

Факт отримання відповідачем теплової енергії підтверджений актами прийому-передачі теплової енергії. Крім того, сума основної заборгованості розрахована та підтверджується розрахунком суми основної заборгованості, рахунками, довідкою щодо розподілу фактично спожитої теплової енергії №371 від 11.10.2023 року, актами споживання теплової енергії за адресою АДРЕСА_2 .

З цих підстав представник позивача просила стягнути зі ОСОБА_1 на користь КП «Теплоенерго» ДМР заборгованість за теплопостачання в розмірі 94 988,70 грн., з котрих: 62 082,00 грн. – основний борг; 6 041,03 грн. - 3% річних; 26 865,67 грн. - інфляційні витрати, а також судовий збір у 2 422,40 грн.

Під час розгляду справи представник позивача КП «Теплоенерго» ДМР, Горяніна А.О., підтримала позовні вимоги.

Представник відповідача, адвокат Гусаров В.О., просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши таке.

ОСОБА_1 дійсно став власником приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , 19.09.2008 року. Але, як вбачається з наявного у справі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.11.2024 року, об`єкт нерухомості було продано відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 09.12.2008 року, у зв`язку з чим право власності на нього зареєстровано за останньою ще з 13.01.2009 року. Тобто, наданим позивачем витягом підтверджується, що з 13.01.2009 року власником об`єкта нерухомості замість відповідача стала ОСОБА_2 ,, яка придбала його у відповідача за договором купівлі-продажу.

Згідно ч. 2 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто в розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Обмеженість вимог кредитора розміром частки спадкоємця у спадщині є тим чинником, що забезпечує оптимальний баланс інтересів цих учасників цивільних правовідносин. Крім того, спадкоємці несуть зобов`язання погасити заборгованість, нараховані на неї проценти, неустойку, штрафи, пені та інші нарахування на суму основного боргу тільки в тому разі, якщо вони вчинені боржникові за життя. Також законом імперативно визначений строк пред`явлення кредитором спадкодавця своїх вимог до спадкоємців, який за своєю природою є преклюзивним. Зокрема, відповідно до ст. 1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше ніж за шість місяців із дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців із дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у встановлені строки, позбавляється права вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) наголосила на тому, що строки пред`явлення претензій кредиторів не є строками позовної давності (гл. 19 ЦК), оскільки ці строки не перериваються, не поновлюються, до них не застосовуються положення ст.ст. 261–263 ЦК і вони підлягають застосуванню незалежно від наявності заяви сторони у справі. У разі прийняття спадщини кількома спадкоємцями їх обов`язок перед кредитором спадкодавця є частковим, а не солідарним. Фактично це означає, що спадкоємець повинен сплатити борг лише у розмірі, що відповідає вартості його частки у спадщині.

Отже у даній справі підлягає доведенню позивачем і встановленню коло спадкоємців ОСОБА_2 і дата її смерті. Як вбачається з наявного у справі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.11.2024 року, об`єкт нерухомості знаходився у власності відповідача до 13.01.2009 року, а потім вдруге став його власником починаючи вже лише з 13.09.2022 року. При цьому, у період з 13.01.2009 року до 13.09.2022 року право власності на об`єкт нерухомості не було зареєстровано за відповідачем. Тобто, споживачем послуг теплопостачання ОСОБА_1 не був щонайменше з 13.01.2009 року по 13.09.2022 року.

Позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що ним були надані послуги з теплопостачання ОСОБА_2 саме за її життя і відповідно що сума основного боргу, інфляційних витрат та 3% річних були нараховані їй також за її життя. Позивач також не звертався до відповідача у відведений ст. 1281 ЦК шестимісячний строк із дня одержання відповідачем свідоцтва про право на спадщину з вимоги як до спадкоємця, який прийняв спадщину ще 13.09.2022 року, і докази такого звернення в матеріалах справи відсутні, як і обґрунтування застосування іншого строку. Крім того, відповідач отримав у спадщину об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , вже без наявності у ньому системи центрального теплопостачання, оскільки така в ньому на момент прийняття спадщини відповідачем була повністю відсутня. Що підтверджується відповідачем зокрема фотографією, на якій зображена заізольована труба опалення, що проходить через приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , але явно не виконує функцію його опалення.

Отже, ніяких послуг відповідач від позивача фактично не отримував і не отримує. Долучені позивачем до справи рахунки не є належним доказом наявності заборгованості за теплопостачання у ОСОБА_2 , оскільки вони були виписані на зовсім іншу особу – ФОП ОСОБА_1 . Так само і Акти прийому-передачі послуг теплопостачання за договором за Договором про постачання теплової енергії №010306 від 20.10.2008р., складені на ім`я споживача ФОП ОСОБА_1 , не є належним доказом наявності заборгованості за теплопостачання у ОСОБА_2 , оскільки вони були виписані на зовсім іншу особу – ФОП ОСОБА_1 , також вони не є доказом наявності заборгованості і у фізичної особи ОСОБА_1 , який не був на момент складення таких Актів ні фізичною особою-підприємцем, ні стороною зазначеного у них договору.

Не є належним доказом наявності боргу перед позивачем за теплопостачання у ОСОБА_2 , а тим більше у відповідача, і довідка №371 від 11.10.2023 року, оскільки ОСОБА_2 в довідці не зазначена, а зазначений в довідці ФОП ОСОБА_1 протягом усіх зазначених в довідці періодів споживачем послуг також не був.

У позовній заяві позивачем стверджується, що ним направлялись відповідачеві Акти прийому-передачі теплової енергії та рахунки на їх оплату за адресою місця проживання відповідача, що не відповідає дійсності, оскільки направлення листів на адресу: АДРЕСА_2 без зазначення номера приміщення не є належним підтвердженням направленням будь-яких документів відповідачу, оскільки дана адреса не є ні місцем проживання відповідача, а також не є повною адресою приміщення належного відповідачу. Так само досудова вимога направлена ФОП-у, яким відповідач не є, направлена позивачем за неповною адресою (без зазначення номера приміщення), а також нібито за укладеним між позивачем та відповідачем договором не є направленою у належний спосіб і не є вимогою до спадкоємця.

Зазначено, що позивач вже друге звертається до відповідача з аналогічним позовом, оскільки спочатку пред`явив такі самі позовні вимоги до відповідача у справі №904/5093/24, що розглядалася у Господарському суді Дніпропетровської області. У справі №904/5093/24 відповідач вже пояснював суду, що так, ще 22.01.2013 року відповідач проінформував про продаж ним об`єкта нерухомості і зміну його власника іншу сторону договору, подавши до Міського комунального підприємства «Дніпровські міські теплові мережі» заяву, в котрій просив розірвати договір у зв`язку з продажом ним об`єкта нерухомості. До Заяви відповідач додав копію договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості. Заяву відповідача було зареєстровано у Міському комунальному підприємстві «Дніпровські міські теплові мережі» 22.01.2013 року за вх. №83. Позивач зазначає що Договір набув чинності з моменту підписання та діяв до 20.10.2011 року, але вважався автоматично пролонгованим на кожен наступний рік, оскільки за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не було письмово заявлено жодною з його сторін (п.11.4).

Насправді у своїй заяві від 22.01.2013 року відповідач письмово повідомив іншу сторону договору про продаж ним об`єкта нерухомості, у зв`язку з чим просив Міське комунальне підприємство «Дніпровські міські теплові мережі» розірвати договір. З цих підстав не можна вважати договір автоматично пролонгованим на 2014 і наступні за ним роки, оскільки вищевказаною письмовою заявою відповідач повідомляв іншу сторону договору про необхідність припинення Договору і така Заява була подана ним у строк передбачений пунктом 11.4 Договору, тобто не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії Договору у 2013 році.

Після поданих відповідачем пояснень у справі №904/5093/24 позивач подав заяву про зміну підстав позову у даній справі, в тексті якої визнав, що має місце зміна підстав здійснення правовідносин з договірних на такі, що здійснюються на підставі норм діючого законодавства, тобто визнав, що договір укладений між Міським комунальним підприємством «Дніпровські міські теплові мережі» і ФОП ОСОБА_1 не було автоматично пролонговано на 2014 і наступні за ним роки, що підтверджується заявою ФОП ОСОБА_1 зареєстрованою у Міському комунальному підприємстві «Дніпровські міські теплові мережі» 22.01.2013 року за вх. №83. Таким чином, відсутні будь-які підстави стверджувати, що відповідач або ОСОБА_2 мають заборгованість за вказаним договором перед позивачем.

Позивач зазначає, що згідно зі ст.20 ЗУ «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими та повідомляє, що тарифи, згідно яких формувались рахунки відповідача, були затверджені: постановою НКРЕКП № 1757 від 29.09.2016, постановою НКРЕКП № 2126 від 02.12.2016; постановою НКРЕКП № 151 від 01.02.2017, постановою НКРЕКП № 1391 від 09.11.2017; постановою НКРЕКП № 1733 від 10.12.2018; постановою НКРЕКП № 90 від 14.01.2020, постановою НКРЕКП № 632 від 17.03.2020; постановою НКРЕКП № 2257 від 30.11.2020; рішенням Виконкому Дніпровської міської ради № 1103 від 19.10.2021; рішенням Виконкому Дніпровської міської ради № 1137 від 29.10.2021, копії яких ним долучаються. Однак, в жодній з долучених позивачем копій вище перелічених документів не зазначено про затвердження тарифу у розмірах вказаних позивачем у рахунках для відповідача, а саме: позивачем не надано жодного підтвердження затвердження тарифу для відповідача у розмірі 5 730,65 без ПДВ за Гкал, який вказаний позивачем у рахунках №010306 від 31.03.2023 року, №010306 від 28.02.2023 року, №010306 від 31.01.2023 року, №010306 від 31.12.2022 року, №010306 від 30.11.2022 року, №010306 від 31.03.2022 року, №010306 від 28.02.2022 року, №010306 від 31.01.2022 року, №010306 від 31.12.2021 року, №010306 від 30.11.2021 року.

Позивачем не надано жодного підтвердження затвердження тарифу для відповідача у розмірі 4 159,29 без ПДВ за Гкал, який вказаний позивачем у рахунку №010306 від 30.11.2021 року. Також позивачем не надано жодного підтвердження затвердження тарифів для відповідача, що вказані і у всіх інших (більш ранніх) рахунках.

Таким чином, позовні вимоги КП «Теплоенерго» ДМР до відповідача є повністю необґрунтованими і не підтвердженими належними доказами, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не визнає їх у повному обсязі.

Крім того, представник відповідача просив застосувати позовну давність до усіх позовних вимог КП «Теплоенерго» ДМР.

13.02.2026 року від представника КП «Теплоенерго» ДМР, через систему «Електронний суд», надійшла відповідь на відзив, у котрій остання просила задовольнити позов КП «Теплоенерго» ДМР в повному обсязі з наступних підстав.

Щодо дії попереднього договору про постачання та неповідомлення позивача про зміну власника приміщення 20.10.2008р. за зазначено, що між Міським комунальним підприємством «Дніпропетровські міські теплові мережі» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір про постачання теплової енергії №010306.

У зв`язку із неналежним виконанням обов`язків із оплати отриманих послуг ФОП ОСОБА_1 , КП «Теплоенерго» 19.11.2024 було вимушене звернутися до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за договором про постачання теплової енергії №010306 від 20.10.2008р. (справа 904/5093/24)

Зазначає, що звернень до позивача щодо вибуття із права власності/користування ФОП ОСОБА_1 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та про розірвання договору про постачання теплової енергії №010306 від 20.10.2008р. від відповідача не надходило. Таким чином, оскільки інших заяв про припинення чи зміну інших умов Договору не надходило, КП «Теплоенерго» вважало, що Договір продовжував свою дію та був обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У відповідності до п. п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Представник позивача звертає увагу на те, що пунктом 3.2.6 Договору визначено, що споживач зобов`язався письмово сповіщати Енергопостачальну організацію про зміну власного найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів тощо, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж споживача (субспоживачів) не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій.

Оскільки на виконання даного зобов`язання ФОП ОСОБА_1 не було надано позивачеві жодних відомостей, у тому числі про зміну користувача (власника) опалювального приміщення, а також ФОП ОСОБА_1 не звертався до позивача із заявою про розірвання договору, позивач мав законні підстави вважати договірні відносини між зазначеними сторонами такими, що не змінились станом на дату звернення до Господарського суду Дніпропетровської області. З цих підстав у розрахункових документах та описі цінного листа цілком обґрунтовано й міститься інформація про споживача ФОП ОСОБА_1 , а посилання на те що ФОП ОСОБА_1 є іншою особою спростованими, та такими що не заслуговують на увагу суду.

Однак під час розгляду справи №904/5093/24 відповідачем повідомлено суд, що зазначений договір втратив свою дію, у зв`язку із тим, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.11.2024, з 13.01.2009 по 12.09.2022 ОСОБА_2 була власником нежитлового приміщення, магазину, за адресою поставки теплової енергії: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 є спадкоємцем та власником нежитлового приміщення, магазину, за адресою поставки теплової енергії: АДРЕСА_1 , з 13.09.2022, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 13.09.2022 року.

Таким чином, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/5093/24 від 17.02.2025р. позовну заяву залишено без розгляду, що не заперечується сторонами.

На підставі викладеного, КП «Теплоенерго» вимушено було звернутися до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із цією позовною заявою до ОСОБА_1 , як до фізичної особи, спадкоємця та власника нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо правонаступництва та заявлення кредиторських вимог представник позивача зазначає наступне.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст.1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

У статті 1219 ЦК України визначений вичерпний перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, а тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за постачання теплової енергії є такими, що допускають правонаступництво.

Крім того, відповідно до ст. 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 померла, а її спадкоємцем є ОСОБА_1 , спірні правовідносини у даній справі допускають правонаступництво. Отже, відповідач є спадкоємцем, правонаступником та власником нежитлового приміщення, магазину за адресою поставки теплової енергії, що відповідно до ст. 322 ЦК України зобов`язує його утримувати зазначене майно.

У відзиві по позовну заяву відповідач зазначає, що позивач не звертався до відповідача у шестимісячний строк з дня одержання відповідачем свідоцтва про право на спадщину з вимогою як до спадкоємця з 13.09.2022 р. Однак, позивач не міг здійснити таке звернення з наступних причин.

Позивач не знав і об`єктивно не міг знати про зміну власника нежитлового приміщення, оскільки ні ФОП ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 ні ОСОБА_1 як фізичною особою, не було здійснення на адресу КП «Теплоенерго» повідомлення про зміну власника нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

КП «Теплоенерго» мало укладений договір про постачання теплової енергії №010306 від 20.10.2008р. з ФОП ОСОБА_1 та відомостей про те, що двічі за цією адресою відбувалась зміна власника, стали відомі після того, як КП «Теплоенерго» звернулось 19.11.2024 із позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області.

Крім того, представник позивача зазначає, що звернення до ОСОБА_1 із позовною заявою, також є зверненням із кредиторськими вимогами в межах позовного провадження, як раз у період шести місяців з моменту коли КП «Теплоенерго» стало відомо про прийняття ОСОБА_1 спадщини.

В абзаці другому частини другої статті 1282 ЦК України визначено спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Застосування зазначеної норми не виключає можливості використання альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Кредитор має право на власний розсуд обирати один зі способів захисту, які надаються йому законом, якщо інше правило в імперативному порядку не визначено в цивільному законі.

Застосування положень статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення змісту статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України, кредитор має право обирати один зі способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18).

Зважаючи на наведене, КП «Теплоенерго» вправі вимагати від відповідача стягнення суми заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед кредитором спадкодавця полягає у сплаті заборгованості, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна.

Щодо встановлення кола спадкоємців ОСОБА_2 представник позивача зазначає таке.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що у разі прийняття спадщини кількома спадкоємцями їх обов`язок перед кредитором спадкодавця є частковим, а не солідарним, що у даній справі на думку відповідача підлягає доведенню і встановленню коло спадкоємців ОСОБА_2 і дата її смерті.

Однак, задля такого встановлення сторона, що про дане заявляє та має дійсні відомості про таку інформацію саме відповідач, оскільки позивач не має і не може мати таких відомостей в силу приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (щодо повідомлення саме споживачем такої інформації).

Відповідач при цьому не стверджує, що він не є єдиним спадкоємцем, не надає жодних доказів іншого, а матеріалами справи підтверджено його одноосібне право власності на опалювальне приміщення.

Щодо самовільного відключення представник позивача зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, а також підтверджується відповідачем у відзиві, останній є спадкоємцем та власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317, ч. 4 ст. 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує.

Як стверджує відповідач, він отримав у спадщину об`єкт нерухомості – нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , вже без наявності ньому системи центрального теплопостачання та не отримував від позивача ніяких послуг.

Тобто, відповідач наполягає на тому, що належне йому приміщення було відрізано (від`єднано) від мережі внутрішньо будинкової системи опалення за відсутності технічних умов та робочого проекту на реконструкцію системи опалення.

Представником позивача зазначено, що робочі проекти і технічні умови для відключення від системи внутрішньо-будинкової системи теплопостачання, зокрема, обґрунтовано покликані запобігти розбалансуванню системи опалення у будинку та виникнення аварійних ситуацій в інших приміщеннях.

Тому простим відрізанням радіаторів відповідач не лише порушує визначену законодавством процедуру відключення (в тому числі і саме право на такі дії), але і створює потенційні небезпеки для всіх інших споживачів у будівлі. Отже, ОСОБА_1 наголошує на самовільному відключенні від мереж внутрішньо будинкового теплопостачання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що викладена у постановах від 12.03.2021 у справі №487/955/18, постанові від 11.11.2015 у справі №1706цс15, постанові від 08.07.2020 у справі №554/946/18, єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинним законодавством України не передбачено.

У постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року в справі №6-1192цс15 зазначено, що «підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання.

Отже, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Крім того, згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

Таким чином, відповідач, що скоїв господарське правопорушення, яке потенційно може спричинити перешкоди у теплопостачанні та аварійні ситуації у інших споживачів, пов`язані із розбалансуванням внутрішньо будинкової системи теплопостачання, як власник приміщення, що несе обов`язок з його утримання і відповідальність за дотримання правил добросусідства та належний стан власних внутрішніх систем та мереж, мав відновити системи до належного стану, але натомість заявляє свою протиправну поведінку як підставу для звільнення його від оплати правомірно нарахованої заборгованості.

Представник позивача також зазначає, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 визначено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, котрі унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.

Відповідачем не надано доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт законного відключення належного йому приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг із постачання тепла.

Отже, якщо ним було здійснено відключення від централізованого опалення, таке відключення здійснено з порушенням порядку передбаченим законодавством, а тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Крім того, представником позивача зазначено, що в матеріалах справи міститься підтвердження факту самовільного відключення від мереж централізованого опалення, а саме, Акт №121 від 07.07.2025 року обстеження нежитлового приміщення, що знаходиться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , магазин розливного пива «Пивторг», котрим засвідчено, що документи про законне відключення у споживача відсутні, що свідчить про незаконне та самовільне відключення від мереж ц/о.

Таким чином, позиція відповідача щодо неотримання ним послуг від позивача та відсутності обов`язку зі сплати за теплопостачання не має обґрунтування та не підтверджена належними та допустимими доказами здійсненого в передбаченому порядку відключення приміщення від системи централізованого теплопостачання будинку. Натомість ним заявлено про вчинення правопорушення у сфері теплопостачання у вигляді самовільного відключення від мереж теплопостачання, що тягне за собою юридичну відповідальність.

Щодо тарифів представник позивача зазначає, що згідно зі ст.20 ЗУ «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Так, тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Тарифи, встановлені рішеннями Виконкому Дніпровської міської ради, змінюючись, оприлюднюються у встановленому порядку – на офіційному сайті Дніпровської міської ради та офіційному сайті позивача містяться повідомлення про всі затверджені тарифи і нормативні акти якими вони затверджені.

Зазначено і те, що оскільки вказані рішення є нормативними актами, вони є загальнодоступними, що не тягне обов`язку сторін залучати їх копій до матеріалів справи (так само як і закони, постанови КМУ тощо).

Відповідач не стверджує про невірне застосування позивачем тарифу у пред`явлених рахунках. Тому його пояснення в цій частині не заслуговують на увагу.

Щодо строків позовної давності представник КП «Теплоенерго» ДМР зазначає, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строки позовної давності до усіх позивних вимог, однак жодних посилань за який саме період суд має застосувати строки позовної давності, жодних обґрунтувань такого застосування чи контррозрахунків він не надає. Таким чином, позивач не погоджується із викладеним з огляду на наступне.

Відповідно до ст.456 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за помісячними платежами, позовна давність обчислюється за кожним з них окремо та співпадає з датою початку порушення зобов`язання.

По-перше, 30.03.2020 набрали чинності зміни, внесені до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до внесених змін, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, в тому числі строк позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 встановлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 р. Наступними змінами до Постанови дія карантину неодноразово продовжувалась аж до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, котрою відмінено карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України.

По-друге, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, що набрав чинності 17.03.2022, внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Так, з 17.03.2022, відповідно до п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У відповідності до ч. 3 ст. 263 ЦК України, від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Також представник позивача зазначає, що обставини, котрі були підставою для зупинення перебігу позовної давності, не припинені, оскільки за результатом неодноразового продовження воєнний стан продовжує діяти станом на дату подання цієї позовної заяви.

Таким чином, позивач звернувся до суду з цим позовом після закінчення карантину, але в період дії положень п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, що передбачали спочатку продовження строку позовної давності на період воєнного стану, а в подальшому зупинення строку позовної давності на строк дії воєнного стану.

Відповідно, заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що пред`явлені до суду в межах строку позовної давності, продовженого на строк дії карантину та зупиненого на строк дії воєнного стану.

У зв`язку з вищезазначеним, заява про застосування строку позовної давності в цій справі не підлягає задоволенню.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради від 19.09.2008 року, на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «ЛЕВЛЕКС» б/н від 15.08.2005 року, ОСОБА_1 був власником нежитлового приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28 т.1).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.11.2024 року, з 13.01.2009 по 12.09.2022 ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу серії ВМА №989113, реєстр 5248, посвідченого 09.12.2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б., була власником нежитлового приміщення (магазину) за адресою поставки теплової енергії: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (а.с.39 т.2 - зворотня сторона).

Після смерті ОСОБА_2 . Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №11/2012 та 13.09.2022 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане свідоцтво про право на спадщину за законом на майно гр. ОСОБА_2 , 1940 року народження. Спадщина складається з нежитлового приміщення (магазину) номер 20 у будинку номер АДРЕСА_2 (а.с.105 т.2).

Таким чином, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як власники нежитлового приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 зобов`язані були утримувати зазначене майно в період з 15.08.2005 року по цей час.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У даному випадку цивільні права та обов`язки сторін виникають з відносин по фактичній поставці послуг з постачання теплової енергії (юридичний факт), а саме: Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради надає відповідачу послуги з теплопостачання і щомісячно виставляє платіжні документи (квитанції) для оплати вказаних послуг, а відповідач, в свою чергу, має оплачувати вартість одержаних послуг відповідно до виставлених позивачем квитанцій, чим фактично визнається наявність між сторонами цивільно-правових відносин.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 01.11.2016 року по березень 2023 відповідач має заборгованість у сумі 94 988,70 грн., з котрих: 62 082,00 грн. – основний борг; 6 041,03 грн. - 3% річних за період з 1.04.2017 року по 28.02.2023 року; 26 865,67 грн. - інфляційні збитки за період з 22.05.2017 року по 19.02.2025 року.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до п. 5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з ч. 1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 6 цієї статті, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначено, що споживач зобов`язаний вносити щомісячну плату за надані послуги згідно встановлених тарифів.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Заперечення представника відповідача щодо правонаступництва та заявлення кредиторських вимог до ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 суд не може прийняти до уваги у зв`язку з таким.

Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст.1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Статтею 1219 ЦК України визначений вичерпний перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, а тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за постачання теплової енергії є такими, що допускають правонаступництво.

Відповідно до ст. 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 померла, а її спадкоємцем є ОСОБА_1 , спірні правовідносини у даній справі допускають правонаступництво, а тому відповідач є правонаступником та власником нежитлового приміщення (магазину) за адресою постачання теплової енергії, ст. 322 ЦК України зобов`язує його утримувати зазначене майно.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач не звертався до відповідача у шестимісячний строк з дня одержання відповідачем свідоцтва про право на спадщину з вимогою як до спадкоємця з 13.09.2022 р. Однак позивач не знав і об`єктивно не міг знати про зміну власника нежитлового приміщення, оскільки ні ФОП ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 як фізичною особою, не було здійснено на адресу КП «Теплоенерго» повідомлення про зміну власника нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що КП «Теплоенерго» ДМР було укладений договір про постачання теплової енергії №010306 від 20.10.2008р. з ФОП ОСОБА_1 .

Представником позивача зазначено, що відомості про те, що за адресою стягнення заборгованості двічі відбувалась зміна власника, стали відомі після того як КП «Теплоенерго» ДМР звернулось 19.11.2024 із позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області, тоді як з позовом про стягнення заборгованості зі ОСОБА_1 КП «Теплоенерго» ДМР звернулось до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська 21.02.2025 року, тобто в межах шести місяців з моменту, коли КП «Теплоенерго» стало відомо про прийняття ОСОБА_1 спадщини.

Зважаючи на наведене, КП «Теплоенерго» вправі вимагати з відповідача стягнення суми заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед кредитором спадкодавця полягає у сплаті заборгованості, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна.

Доводи представника відповідача щодо того, що за адресою: АДРЕСА_1 не надаються послуги з теплопостачання, оскільки ОСОБА_1 отримав у спадщину цей об`єкт без наявності ньому системи центрального теплопостачання та не отримував від позивача ніяких послуг, а тому КП «Теплоенерго» ДМР не має права на стягнення заборгованості, суд також не приймає до уваги у зв`язку з таким.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є спадкоємцем та власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

У постанові Верховного суду України від 11.11.2015 року в справі №6-1192цс15 зазначено, що «підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, визначено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Відповідачем не надано доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, котрі засвідчували б факт законного відключення належного йому приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг із постачання тепла.

Крім того, Актом №121 від 07.07.2025 року обстеження нежитлового приміщення, що знаходиться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , магазин розливного пива «Пивторг», засвідчено, що документи про законне відключення у споживача відсутні, що свідчить про незаконне та самовільне відключення від мереж ц/о.

Щодо розміру тарифів суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.20 ЗУ «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Так, тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Оскільки вказані рішення є нормативними актами, вони є загальнодоступними, що не тягне обов`язку сторін залучати їх копій до матеріалів справи (так само як і закони, постанови КМУ тощо).

Відповідач не стверджує про неправильне застосування позивачем тарифу у пред`явлених рахунках. Тому його пояснення в цій частині також не приймаються судом до уваги.

Суд також не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин .

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальновідомим є той факт, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01.07.2023 року.

Відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України (чинний на момент звернення з позовною заявою) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з 12.03.2020 по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено на законодавчому рівні, а з 24.02.2022 року перебіг строків позовної давності зупинено.

За таких обставин, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Виходячи з наведеного, посилання представника відповідача на пропущення строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, є необґрунтованими; заява останнього про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Таким чином, сума заборгованості відповідача в частині основного боргу за теплопостачання в розмірі 62 082,00 грн. підтверджується рахунками на оплату, актами приймання-передачі послуг, що направлялися відповідачу на адресу постачання послуг, наданим розрахунком суми основного боргу за період з листопада 2016 по березень 2023 року включно та іншими доказами в їх сукупності. У зв`язку з цим, зі ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути за теплопостачання основному суму боргу - 62 082,00 грн.

На підтвердження обгрунтування суми заборгованості в частині стягнення 3% річних в розмірі 6 041,03 грн. за договором №010306 від 20.10.2008 року позивачем надано розрахунок заборгованості .

Судом проаналізовано надані документи, з яких вбачається, що заборгованість по 3% річних була нарахована за період з квітня 2017 року по березень 2023 року, і суд погоджується з порядком розрахунку, його періодом та розміром.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок розміру інфляційних нарахувань здійснюється наступним чином: (інфляційні нарахування за попередній місяць + сальдо на початок місяця - заборгованість за попередній місяць) х індекс інфляції / 100 - (інфляційні нарахування за попередній місяць + сальдо на початок місяця - заборгованість за попередній місяць). Якщо індекс інфляції за місяць менше 100%, показник інфляційних витрат за даний місяць не нараховується.

Судом також перевірений розрахунок інфляційних витрат, який нарахований за період з 22.05.2017 року по 19.02.2025 року включно, і суд погоджується з порядком розрахунку, його періодом та розміром.

Отже, у зв`язку з невиконанням обов`язків щодо сплати спожитих послуг, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за теплопостачання в розмірі 94 988,70 грн., з котрих: 62 082,00 грн. - заборгованість з основного боргу за період з 1.11.2016 по 31.03.2023 року; 6 041,03 грн. - 3% річних за період з 1.04.2017 року по 31.03.2023 року; 26 865,67 грн. – інфляційні збитки за період з 22.05.2017 року по 19.02.2025 року.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 141, 259, 263-265,268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , інд. АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 32688148; інд.49083, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.29, оф.504) заборгованість за теплопостачання в розмірі 94 988,70 (дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім грн. сімдесят коп.) грн., з котрих: 62 082,00 грн. - заборгованість з основного боргу за період з 1.11.2016 по 31.03.2023 року; 6 041,03 грн. - 3% річних за період з 1.04.2017 року по 31.03.2023 року; 26 865,67 грн. – інфляційні збитки за період з 22.05.2017 року по 19.02.2025 року.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі по 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 76 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Бєльченко Л.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua