Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №240/21615/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 22 вересня 2026 р.

Справа: №240/21615/26

Суддя: Матохнюк Д.Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/21615/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

23 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області) звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови №79977565 від 03.06.2026 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 06 липня 2026 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №240/14632/24, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 31.07.2024 згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

14.01.2026 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79977565.

Під час виконання судового рішення у справі №240/14632/24 державним виконавцем з`ясовано, що рішення суду не було виконане боржником у повному обсязі, а саме: боржником застосовано невірний розмір мінімальної пенсії.

07.04.2026 державним виконавцем направлено вимогу в якій вимагав здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.

На виконання вимоги ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило про вжиті заходи для виконання рішення суду в межах наданої компетенції та бюджетного фінансування.

За таких обставин, 03.06.2026 в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Понамарьовою К. В. винесено постанову ВП № 79977565 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року (Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 3 Закону №1404 примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404 визначено, що право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Частиною 2 ст. 63 Закону №1404 передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (ч. 3 ст. 63 Закону №1404).

При цьому, ст. 75 Закону №1404 передбачено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч. 1 ст. 75 Закону №1404).

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 75 Закону №1404).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №240/14632/24, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 31.07.2024 згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

Тобто, вказаним рішенням суду покладено обов`язок на боржника виплачувати пенсію стягувачу в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», що означає, що розмір пенсії стягувача залежить від величини прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», та має змінюватися у разі зміни цієї величини.

Так, ст. 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що з 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становив 2361 гривню.

Статтею 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2595 гривень.

Статтею 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2595 гривень.

Вказане свідчить, що розмір присудженої пенсії є змінним та залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого законом про Державний бюджет на кожен відповідний рік.

Державний виконавець у межах виконавчого провадження неодноразово надсилав вимоги про необхідність повного виконання рішення. У відповідь позивач надавав пояснення, які зводяться до формального посилання на відсутність бюджетних асигнувань та черговість виплат, а також повідомляв про повне виконання рішення.

Крім того, при перевірці виконання рішення суду боржником, державним виконавцем, зокрема з доданого рахунку встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а саме: нарахування пенсії проведене не у розмірі визначеному судовим рішення, який повинен дорівнювати восьми мінімальним пенсіям за віком, визначених Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, а в значно менших розмірах.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу відповідач діяв в межах та на підставі закону, а відтак відсутні підстави для її скасування.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua