Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 22 вересня 2026 р.
Справа: №560/2154/26
Суддя: Гонтарук В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/2154/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
23 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
15.05.2026 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 01.01.2026 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом №1058-IV.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.01.2026 №220250002711 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно з Законом України №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача складає – 17 років 12 днів.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки (серія НОМЕР_1 ): - з 15.07.1993 по 30.12.2003, з 31.12.2003 по 01.07.2005, оскільки стаж набутий на території російської федерації. Також, не зараховано до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 24.11.1983 по 25.11.1985 згідно військового квитка, оскільки на титульній сторінці документу записи не завірені печаткою.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1-2 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Зі змісту наведеного слідує, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку; 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 32 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 вказаної статті Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з статтею 62 Закону №1788 та частиною першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Що стосується роботи позивача на території російської федерації з 15.07.1993 по 30.12.2003, та з 31.12.2003 по 01.07.2005, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Крім того, суд зауважує, що Законом №1058-VI право пенсіонера на отримання пенсії не поставлено у залежність від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому, а тому слід зарахувати до страхового стажу не зарахований період роботи в російській федерації з 15.07.1993 по 30.12.2003, та з 31.12.2003 по 01.07.2005.
Щодо неврахування періоду військової служби позивача з 24.11.1983 по 25.11.1985, суд зазначає таке.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з вимогами ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відсутність відтиску печатки на титульній сторінці військового квитка не є тим недоліком, за наявності якого трудовий стаж позивача не може вважатися підтвердженим. Допущена помилка спростовується довідкою № 91268 від 23.01.2026 р., копія якої наявна в матеріалах справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Обов`язок здійснення записів у військовому квитку покладено на військкомати (наразі – територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), а не на військовослужбовця, останній не відповідає за правильність записів у військовому квитку та не повинен контролювати працівника військкомату щодо його заповнення. На військовослужбовця не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у військовому квитку. Законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення військового квитка, а тому пересічний громадянин не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його даного документу, що призводить до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового чи страхового стажу, який враховується для призначення пенсії.
У разі наявності сумнівів або необхідності уточнити певні відомості, пенсійний орган мав можливість скористатися правами, передбаченими частиною третьою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та скерувати відповідний запит.
Зважаючи на встановлені обставини та наведені вище норми закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення пенсійного органу щодо відмови в призначені пенсії за віком позивачу прийняте необґрунтовано, є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, суд звертає увагу на те, що перебування позивача на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, і звернення позивача саме до цього органу із заявою про призначення пенсії не породжує обов`язок здійснення зарахування стажу та призначення пенсії саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності відповідним пенсійним органом та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання зарахувати періоди страхового стажу та призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За наявності страхового стажу понад 32 роки, позивач має право на вказану пенсію починаючи з 25.11.2025 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, оскільки з матеріалів справи встановлено, що первинне звернення до пенсійного органу відбулось 01.01.2026).
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua