Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №127/15946/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/15946/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гуменюк К.П.

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Мельника С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про скасування постанови.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року - без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до постанови серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року, винесеної головним спеціалістом – інспектором з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюком Д.М., ОСОБА_1 , на транспортному засобі TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 , 06.02.2026 о 12:11 год за адресою: м. Вінниця, вул. Магістратська/Першотравнева, 33 здійснено стоянку на тротуарі (крім місць, позначених відповідними знаками, встановленими табличками), чим порушив вимоги п.158.10 (б) ПДР. Фотозйомка та/або відеозапис здійснювався за допомогою технічного засобу ПАК «Інспектор».

Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 (триста сорок) гривень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та господарювання, є Закон України «Про дорожній рух».

Стаття 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху визначає осіб, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Тож учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог ЗУ «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.3 ПДР України на учасників дорожнього руху покладено обов`язок знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

За змістом п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У відповідності до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Зокрема, розділ 15 Правил дорожнього руху визначає правила здійснення зупинки та стоянки транспортних засобів.

Пункт 15.10 (б) ПДР забороняє стоянку транспортних засобів на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками), а частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил зупинки та стоянки транспортних засобів.

Згідно з положеннями ст.219 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису) розглядають виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад. Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про такі адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.

Наведене кореспондується з приписами ч.2 ст.6 ЗУ «Про дорожній рух», відповідно до якої до компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху також належить серед іншого уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів.

Також відповідно до підпункту 7-1 пункту «а» частини 1 статті 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження (власні (самоврядні)) серед іншого щодо уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів.

Як встановлено судом, відповідно до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.06.2022 №1297 з 02 серпня 2022 року посадових осіб відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради наділено повноваженнями на здійснення функцій інспекторів з паркування та уповноважено здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122 (у частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), частинами першою, другою і восьмою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів.

Згідно положень ст.280 КУпАП особливості розгляду справ про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються ст.ст. 279-1 - 279-9 цього Кодексу.

Так відповідно до ч.1 ст.279-1 КУпАП у разі, якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у ч.1 ст.14-2 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту ч.1 ст.14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Згідно ч.3 ст.279-1 КУпАП, якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у ч. ст.14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).

За змістом ст.251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, як передбачено ч.1 ст.283 КУпАП.

У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справ (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в справі №513/899/16-а.

При цьому варто також звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).

Разом з тим, в даному випадку у спірних правовідносинах застосовуються норми статей 33, 268, 280 КУпАП щодо особливостей розгляду справ про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих в режимі фотозйомки (відеозапису), при розгляді яких та накладенні стягнення зазначені обставини не враховуються.

За змістом ст. 251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова КАС ВС від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах КАС ВС від 13 березня 2020 року справа №234/6323/17, від 31 жовтня 2019 року справа №398/3566/16-а, від 30 травня 2018 справа №337/3389/16-а.

В даному випадку ОСОБА_1 оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 15.10 (б) ПДР, який забороняє стоянку транспортних засобів на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).

Однак варто звернути увагу, що за змістом пункту 15.10 ПДР стоянка забороняється:

а) у місцях, де заборонена зупинка;

б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);

в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Тобто за змістом норми підпункту «в» пункту 15.10 ПДР, водії легкових автомобілів та мотоциклів наділяються правом на здійснення стоянки автомобіля (мотоцикла) на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме:

- здійснення стоянки саме легковим автомобілем чи мотоциклом;

- здійснення стоянки на краю тротуару;

- здійснення стоянки таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Вказане є винятком із заборони, встановленої п.15.10 б Правил дорожнього руху.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №750/3679/17, транспортний засіб має бути припаркований на краю тротуару, що примикає до проїзної частини та розташований таким чином, щоб він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху. Отже, однією з умов для застосування винятку щодо заборони стоянки на тротуарі для легкових автомобілів (якщо такі поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2м), є припаркування автомобілю на краю тротуару, який примикає до проїзної частини.

Відповідно, край тротуару, визначений однією з умов підпункту «в» пункту 15.10 Правил дорожнього руху для стоянки легкових автомобілів та мотоциклів – це зовнішній край тротуару, який примикає до проїзної частини.

На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та винесення оскаржуваної постанови від 18.02.2026 відповідач посилається на матеріали фотофіксації автомобіля TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 , здійсненої відповідно до вимог примітки до ст.14-2 КУпАП, з врахуванням місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів.

Згідно вказаних матеріалів фотофіксації транспортний засіб TOYOTA CH-R HYBRID, д.н.з. НОМЕР_1 , стоїть на краю тротуару. При цьому, згідно наявних матеріалів справи, вимірювання відстані для руху пішоходів інспектором не здійснювалося.

Доказів того, що легковий автомобіль позивача було розташовано таким чином, що він створював перешкоди для руху пішоходів, відповідачем не надано.

Твердження відповідача стосовно відсутності у місці розташування автомобіля позивача дорожнього знаку, який дозволяє зупинку та тротуарі та дорожнього знаку, який забороняє зупинку на узбіччі, суд в даному випадку не приймає до уваги, оскільки п.15.10 «в» ПДР не містить вимог стосовно обов`язкової наявності будь-яких інформаційно-вказівних дорожніх знаків.

Докази ж на підтвердження розміщення у зазначеному місці відповідних знаків, що забороняють чи обмежують стоянку автомобіля, в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на викладене, за відсутності достовірних та беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, суд приходить до висновку про неправомірність винесеної головним спеціалістом – інспектором з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Єфременюком Д.М. постанова серії ІВ № 00203605 від 18 лютого 2026 року.

В силу п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А.

Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.