Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №600/82/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/82/26-а

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

16 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.

за участю: секретаря судового засідання: Коломієць К.В. ,

представників позивача: Суходольської А.А., Бурми С.В.

представник відповідача Агатій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі «ТОКАБО» та Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі «ТОКАБО» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю «Меблі «ТОКАБО» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000/32241/Ж10/24-13-07-01, яким ТОВ “Меблі “ТОКАБО” збільшено грошові зобов`язання на загальну суму 431928 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 25% від донарахованої суми , що становить 58202,75 грн;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000/32230/ Ж10/24-13-23-07 від 29.09.2025 про застосування до ТОВ «Меблі «ТОКАБО» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1 945 700,00 грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.05.2026 позов задоволено частково:

-визнано протиправним та скасовано прийняте 29.09.2025 Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області податкове повідомлення-рішення №00000/32241/Ж10/24-13-07-01, яким ТОВ “Меблі “ТОКАБО” збільшено грошові зобов`язання на загальну суму 490130,75 гривень.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням сторони, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подали апеляційні скарги.

Так, позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення пп. «г» пп. 39.2.1.1. пп. 39.2.1. п. 39.2. ст. 39 ПК України (в чинній на момент виникнення правовідносин редакції), згідно з якими до контрольованих операцій відносяться господарські операції, що здійснюються з нерезидентами тільки за умови, що такі нерезиденти не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Скаржником також зазначено, що в підтвердження того, що контрагенти останнього компанії «XXX LUTZ KG»» та «BDSK Handels GmbH&Co. KG» є платниками податку на прибуток або іншого аналогічного (прирівнюваного до нього) податку в країнах їх резиденства, ним подано заяви (сертифікати) про Резиденство згідно з Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування між Австрією та Україною відносно XXX LUTZ KG, та згідно Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування відносно BDSK Handels GmbH&Co. KG, які видані компетентними податковими органами Австрійської республіки та Федеративної Республіки Німеччина з нотаріально засвідченим перекладом документів на українську мову (том 2 а.с. 151 173, 199-206). Однак, суд надав перевагу поясненням Головного управління ДПС у Чернівецькій області, пославшись на норми податкового законодавства, які не регулюють дані правовідносини.

Наголошено, що судом першої інстанції не враховано норми міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування, які укладені Україною з Австрійською Республікою і Федеративною Республікою Німеччина та ратифіковані Верховною Радою України, тому є частиною законодавства України та не надано оцінки змісту заяв (сертифікатів) податкових органів Австрійської Республіки про надання такої заяви (сертифікату) про податкове резидентство компанії XXX LUTZ KG, саме з метою застосування Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Австрією та Україною відносно господарських операцій саме з ТОВ «Меблі «ТОКАБО».

Відповідач, не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог зокрема вказав, що в ході проведення перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Чернівецькій області встановлено безпідставне віднесення до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) задекларовані постійні загальновиробничі витрати щодо отримання послуг перевезення працівників та іншого транспортування без підтверджуючих документів, чим завищено задекларовані показники у рядку 2050 Звіту «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робiт, послуг)» на загальну суму 3927 061 грн.

Зазначено, що Управлінням при детальному дослідженні отриманих від позивача документів встановлено, що відповідно до договорів, укладених між ТОВ «Меблі Токабо» та ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 , останні використовували для нібито перевезення працівників транспортний засіб марки Mersedes-Benz модель 312 з державними реєстраційним номером НОМЕР_1 , рік випуску 1997. Відповідно до даних державного реєстру транспортних засобів вказаний автомобіль з 09.08.2006 року зареєстрований за громадянином ОСОБА_3 . Однак, будь-яких документів (в даному випадку договору оренди укладеного та нотаріально завіреного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 чи ФОП ОСОБА_2 , які б підтверджували використання у господарській діяльності автомобіль марки Mersedes-Benz д.н.з НОМЕР_1 , не надано. Отже, документи від ФОП ОСОБА_1 на суму 482 400,00 грн. та ФОП ОСОБА_2 на суму 1 927 199,00 грн. надані для підтвердження витрат понесених щодо перевезення працівників ТОВ «Меблі Токабо» де вказано прямо чи опосередковано використання автомобіль марки Mersedes-Benz модель 312 з державними реєстраційним номером НОМЕР_1 , рік випуску 1997 не мають юридичної сили без вищевказаного нотаріально засвідченого договору оренди.

Також відповідачем звернуто увагу на невідповідність даних вказаних у договорах надання послуг (РНОКПП НОМЕР_2 ) і ФОП ОСОБА_2 , де зазначено, що ТОВ «Меблі Токабо» надає виконавцям дизпаливо, а в актах виконаних робіт вказується про відшкодування коштами.

В судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу позивача та просять її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача-відмовити. В свою чергу, представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги позивача і просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін, а апеляційну скаргу ГУ ДПС у Чернівецькій області задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 15.07.2025 по 28.08.2025 службовими особами Головного управління ДПС у Чернівецькій області проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО», за результатами якої 01.09.2025 складений акт №32901/Ж5/21-13-07-01/32726478 (далі Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки податковим органом 29.09.2025 прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№00000/32241/Ж10/24-13-07-01, яким ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» збільшено грошові зобов`язання на суму 490130,75 грн, у тому числі зі сплати податку на прибуток підприємств на суму 431928 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 25% від донарахованої суми, що становить 58202,75 грн;

-№00000/32230/Ж10/24-13-23-07, яким до ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1945700 гривень.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДФС України, однак податковий орган залишив спірні рішення без змін.

В подальшому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду, шляхом подання цього позову.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині щодо оскарження податкового повідомлення-рішення №00000/32241/Ж10/24-13-07-01. При цьому, позивачем не доведено протиправність податкового повідомлення-рішення №00000/32230/Ж10/24-13-23-07.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. (далі - ПК України).

За змістом п.44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

У п.135.1 ст. 135 ПК України закріплено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п.137.1.1 ст.137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

У пункті 11 Положення (стандарт) зазначено, що бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО», контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 431928 грн, що зафіксовано у податковому повідомленні – рішенні №00000/32241/Ж10/24-13-07-01 від 29.09.2025 року.

Згідно Акту перевірки, відповідачем встановлено завищення позивачем показника у рядку 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» постійних загальновиробничих витрат отриманих ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» від суб`єктів господарювання – Тодорюка С.В. та ОСОБА_2 транспортних послуг з перевезення працівників до місця роботи.

Разом з тим, з матеріалів справи з`ясовано, що у ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» обов`язок щодо перевезення працівників до місця роботи передбачений умовами підпункту 3.2. пункту 3 Колективного договору, укладеного між ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО», як роботодавцем і трудовим колективом на 2018-2020 роки, що зареєстрований Департаментом праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради за №109 від 20.06.2018 року, а також умовами підпункту 3.2. пункту 3 Колективного договору, укладеного між ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО», як роботодавцем і трудовим колективом на 2021-2025 роки, який зареєстрований Департаментом соціально-економічного розвитку та стратегічного планування Чернівецької міської ради за №161 від 02.11.2021 року, які є обов`язковими для виконання ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» згідно з положеннями Закону України від 01.07.1993 року № 3356-XII «Про колективні договори».

Послуги з перевезення надавалися на підставі укладених з перевізниками – ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів, предметом яких є надання послуг по перевезенню працівників ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» за узгодженими в договорах і наказах графіками, маршрутами та видами транспортних засобів.

Зокрема, ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» 02.01.2018 року уклало з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договір, предметом якого є перевезення силами і засобами ФОП ОСОБА_1 працівників ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» мікроавтобусом марки Мersedes-Benz 312D д.н.з. НОМЕР_1 за ціною послуги у 650,00 грн. за один день перевезення (п. 2 договору) та за умови відшкодування перевізнику 20 літрів дизельного пального за один день перевезень.

Наказом №1 по товариству від 02.01.2018 року був затверджений маршрут перевезення працівників на робочі місця.

З метою продовження господарських відносин та отримання послуг з перевезення працівників ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» до місця роботи і назад з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір №1 від 02.01.2019 року, предметом якого було перевезення силами і засобами ФОП ОСОБА_1 працівників ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» мікроавтобусом марки Мersedes-Benz 312D д.н.з. НОМЕР_1 за ціною послуги у 800 грн. за один день перевезення (п. 2 договору) та за умови відшкодування перевізнику 20 літрів дизельного пального за один день перевезень (п.3 договору).

Умовами пунктів 4 та 5 кожного з вище вказаних договорів від 02.01.2018 року та від 02.01.2019 року передбачено складання первинних документів в засвідчення виконання перевізником і приймання замовником наданих транспортних послуг у формі підписаних уповноваженими представниками сторін Акті в приймання виконаних робіт, які слугують підставою для оплати зі сторони ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» вартості наданих послуг на поточний рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

В подальшому, у 2020 році, після припинення правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО», з метою забезпечення перевезення працівників товариства на робочі місця, ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» замовило надання аналогічних послуг у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , з яким 24.04.2020 року був укладений договір №1 про перевезення працівників товариства з строком дії до 31.12.2020 року (п.8 договору), предметом якого було перевезення силами і засобами ФОП ОСОБА_2 працівників ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» мікроавтобусом марки Мersedes-Benz 312D д.н.з. НОМЕР_1 за ціною послуги у 800,00 грн. за один день перевезення (п. 3 договору) та за умови відшкодування перевізнику 20 літрів дизельного пального за один день перевезень (п.4 договору).

Наказом №37 по товариству від 27.04.2020 року був затверджений список працівників товариства, яких необхідно доставляти до місця роботи, а також графік та маршрут перевезення працівників на робочі місця і назад. Згодом, в укладений 24.04.2020 року договір сторони неодноразово вносили зміни, які стосувалися продовження строку дії договору та перегляду ціни перевезення і норми відшкодування пального. Зокрема, додатком №1 від 01.06.2020р. до договору було збільшено оплату робіт по перевезенню до 1200,00 грн. за день та кількість дизпалива, вартість якого підлягає відшкодуванню, збільшено до 30 літрів за день. Додатками №2, №3 та №4 до договору його дія неодноразово продовжувалась.

01.04.2024 року між ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений новий договір №1 про перевезення працівників товариства, в якому, крім вартості робіт по договору у розмірі 930,00 грн. у день та кількості дизпалива в 20 літрів, вартість якого повинна відшкодовуватися, в умови договору було додано також маршрут перевезення. Необхідно зазначити, що, як і у випадку з ФОП ОСОБА_1 , умовами договорів, що укладалися з ФОП ОСОБА_2 , зокрема пунктами 5 та 6 договору №1 про перевезення працівників товариства від 24.04.2020 року та пунктами 4 і 5 договору №1 про перевезення пасажирів від 01.04.2024 року, було передбачено складання первинних документів, засвідчення виконання перевізником і приймання замовником наданих транспортних послуг у формі підписаних уповноваженими представниками сторін в Акті приймання виконаних робіт, які слугують підставою для оплати зі сторони ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» вартості наданих послуг на поточний рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .

Всі надані вказаними фізичними особами-підприємцями транспортні послуги на умовах укладених між сторонами договорів та на підставі Актів приймання-передачі робіт були оплачені зі сторони ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО», що зафіксовано у Акті перевірки.

Понесені витрати на перевезення працівників на місце роботи були віднесені ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» до складу загальновиробничих витрат та, відповідно, до собівартості реалізованої продукції, як це передбачено пунктами 9, 11, 15, 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №3318 та пунктом 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. №246.

Поряд з цим, судом першої інстанції підставно звернуто увагу, що п. 177.8. ст. 177 ПК України покладають на позивача тільки обов`язок отримання документу що підтверджує державну реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, якій виплачується дохід і тільки для того, щоб не утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з таких виплат. Поряд з цим, ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» не зобов`язане здійснювати перевірку обраної його контрагентами системи оподаткування.

Натомість, у змісті рішення ДПС України про результати розгляду скарги позивача на оскаржуване рішення зазначено, що нібито ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 під час надання транспортних послуг були платниками єдиного податку ІІ групи та не володіли правами власності на транспортні засоби, якими здійснювали перевезення, що стало причиною не врахування у витратах ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» наданих такими підприємцями послуг. Однак, жодним нормативно-правовим актом України позивачу, який перебуває на загальній системі оподаткування, не було заборонено вступати в господарські правовідносини з фізичними особами-підприємцями незалежно від того чи є вони платниками єдиного податку чи ні та на якій групі платників єдиного податку вони перебувають.

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивач, як юридична особа приватного права, не зобов`язаний проводити перевірку дотримання правил і засад здійснення господарської діяльності його контрагентами, у тому числі даними фізичними особами-підприємцями, зокрема, позивач не зобов`язаний перевіряти факт належного оформлення права власності або договорів оренди та/або інших речових прав його контрагента на основні засоби, у тому числі на автобуси, якими здійснювалися перевезення, так само, перевіряти правильність оформлення трудових правовідносин з його працівниками, повноту і достовірність декларування таким контрагентом його доходів та сплату ним податків тощо.

Щодо посилання відповідача на те, що договір оренди транспортного засобу не завірений нотаріально, колегія суддів вказує на таке.

Частиною першою стаття 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

В свою чергу, статтею 799 ЦК України передбачено, що нотаріальному посвідченню підлягає лише договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи.

Судом у даній справі встановлено, що договори, за яким здійнювалася оренда транспортного засобу, укладалися між ФОПами.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцїі, що позивачем правомірно віднесено до складу загальновиробничих витрат понесені витрати на перевезення працівників на місце роботи, а тому податкове повідомлення-рішення №00000/32241/Ж10/24-13-07-01 від 29.09.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №00000/32230/Ж10/24-13-23-07, яким до ТОВ «МЕБЛІ «ТОКАБО» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1945700 грн, колегія суддів вказує на таке.

Правовідносини щодо трансферного ціноутворення регулює стаття 39 ПК України.

За змістом підпункту 39.2.1.4 пункту 39.2 статті 39 ПК України (в редакції. чинній на час виникнення спірних правовідносин), господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, зокрема, але не виключно: а) операції з товарами, такими як сировина, готова продукція тощо; б) операції з придбання (продажу) послуг; в) операції з нематеріальними активами, такими як роялті, ліцензії, плата за використання патентів, товарних знаків, ноу-хау тощо, а також з будь-якими іншими об`єктами інтелектуальної власності; г) фінансові операції, включаючи лізинг, участь в інвестиціях, кредитах, комісії за гарантію тощо; ґ) операції з купівлі чи продажу корпоративних прав, акцій або інших інвестицій, купівлі чи продажу довгострокових матеріальних і нематеріальних активів; д) операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.

Відповідно до підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податків, які у звітному році здійснювали контрольовані операції, зобов`язані подавати до 1 жовтня року, що настає за звітним, звіт про контрольовані операції та повідомлення про участь у міжнародній групі компаній.

Згідно з пунктом г) підпункту 39.2.1.1 пункту 39.2.1 статті 39 ПК України контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, а саме: г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України. Якщо нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту "г" цього підпункту, у звітному році сплачувався податок на прибуток (корпоративний податок), господарські операції платника податків з таким нерезидентом за відсутності критеріїв, визначених підпунктами "а" - "в" цього підпункту, визнаються неконтрольованими.

Отже, якщо нерезидент, організаційно-правова форма якого включена до Переліку організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України, сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) у державі, в якій він зареєстрований як юридична особа, такий нерезидент може вважатися податковим резидентом зазначеної держави. Відповідно господарські операції платника податків з таким контрагентом не вважаються контрольованими для цілей пункту г) підпункту 39.2.1.1 пункту 39.2.1 статті 39 ПК України.

04.07.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №480 «Про затвердження переліку організаційно-правових форм нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи».

Організаційно-правову форму GmbH & Co.KG (Gesellschaft mit beschrankter Haftung und Compagnie Kommanditgesellschaft) та Kommandit Gesellschaft (KG) – «Командитне партнерство» включено до Переліку № 480 щодо Федеративної Республіки Німеччина та Австрійської Республіки.

В той же час, в узагальнюючій податковій консультації щодо застосування окремих положень статті 39 Податкового кодексу України, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 14.05.2021 №266, зазначено, що якщо нерезидент, організаційно-правова форма якого включена до Переліку організаційно-правових форм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2017 №460, сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) у державі, в якій він зареєстрований як юридична особа (за даними відповідного бізнес-реєстру (торговельного, банківського або іншого реєстру, в якому фіксується факт державної реєстрації компанії, організації) у відповідній організаційно-правовій формі), такий нерезидент може вважатися податковим резидентом зазначеної держави. […]. Достатнім підтвердженням для цього буде документ, який свідчитиме про сплату податку нерезидентом у відповідній державі у періоді здійснення операції, у загальному розумінні (наприклад, у якості зареєстрованого платника податку на прибуток (корпоративного податку). Така довідка має містити інформацію про сплату податку саме нерезидентом, який є контрагентом платника податків, а не іншими фізичними, юридичними особами або утвореннями без статусу юридичної особи (зокрема, засновниками партнерства як організаційно-правової форми нерезидента тощо).

Згідно із пунктом 2 статті 2 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, ратифікованої Законом України від 22.11.1995 № 449/95-ВР «Про ратифікацію Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно» (далі – Угода), податками на доход і на майно вважаються всі податки, що справляються від загальної суми доходу та сукупного майна або з елементів доходу або майна, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і платні, сплачуваних підприємством.

Відповідно до пункту 3 статті 2 Угоди існуючими податками, на які поширюється ця Угода, зокрема, є: а) в Україні: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на майно підприємств і податок на нерухоме майно громадян (надалі - "Український податок"); b) у Федеративній Республіці Німеччина: прибутковий податок, корпоративний податок, податок на майно і промисловий податок (надалі - "Німецький податок").

Пунктом 4 статті 2 Угоди визначено, що Угода застосовується також до всіх ідентичних або подібних по суті податків, які будуть стягуватися однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Угоди, в доповнення до або замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав будуть у разі необхідності повідомляти один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться в їх законодавствах щодо оподаткування.

Відповідно до податкового законодавства Федеративної Республіки Німеччина німецькі підприємства оподатковуються такими податками: податком на прибуток підприємств (Korperschaftsteuer) (https://www.gesetze-im-internet.de/kstg1977/index.html) та торговим / промисловим податком (Gewerbesteuer) (https://www.gesetze-im-internet.de/gewstg/index.html). Податок на прибуток підприємств (Korperschaftsteuer) є загальнодержавним корпоративним податком, тоді як торговий / промисловий податок (Gewerbesteuer) є податком, який стягується на місцевому (муніципальному) рівні.

У підпункті «b» пункту 3 статті 2 Угоди перелічені існуючі податки, на які поширюється ця Угода у Федеративній Республіці Німеччина, зокрема: прибутковий податок, корпоративний податок, податок на майно і промисловий податок.

При цьому, за індивідуальною податковою консультацією, наданою Державною податковою службою України листом від 20.06.2024 №3350/ІПК/99-00-21-02-03, Gewerbesteuer (промисловоторговий податок)–є одним із різновидів податку на дохід, який є аналогом податку на прибуток в Україні.

Отже, податок на прибуток підприємств (Korperschaftsteuer) є аналогом податку на прибуток підприємств в Україні та є корпоративним податком для цілей застосування підпункту «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 розділу І Кодексу.

В той же час, частиною 3 статті 2 Конвенції між Урядом Республіки Австрія і Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, ратифікованої Законом N 500-XIV (500-14) від 17.03.99, визначено, що існуючими податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є: a) в Україні: (i) податок на прибуток підприємств; і (ii) прибутковий податок з громадян (надалі "український податок"); b) в Австрії: (i) прибутковий податок; (ii) корпоративний податок; (iii) земельний податок; (iv) податок на сільськогосподарські та лісогосподарські підприємства; і (v) податок на вартість незайманих земельних ділянок (надалі "австрійський податок").

Так, на підтвердження того, що компанії «XXX LUTZ KG»» (Австрійська Республіка) та «BDSK Handels GmbH&Co. KG» (Федеративна Республіка Німеччина) є платниками податку на прибуток або іншого аналогічного (прирівнюваного до нього) податку в країнах їх резиденства позивачем подані заяви (сертифікати) про Резиденство згідно з Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування між Австрією та Україною відносно XXX LUTZ KG, та згідно Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування відносно BDSK Handels GmbH&Co. KG, які видані компетентними податковими органами Австрійської республіки та Федеративної Республіки Німеччина з нотаріально засвідченим перекладом документів на українську мову.

Однак, згідно доводів відповідача, з якими погодився і суд першої інстанції, позивачем фактично надано копію довідки про те що компанія BDSK Handels GmbH&Co. KG є резидентом Федеративної Республіки Німеччина, яка належним чином не легалізована (не містить апостиль, передбачений статтею 4 Гаазької Конвенції) згідно із вимогами 103.5 ст. 103 Податкового Кодексу України та не містить інформації про підтвердження сплати нерезидентом «BDSK Handels GmbH&Co. KG» (Федеративна Республіка Німеччина) податку на прибуток (корпоративного податку) за 2020 рік, видану компетентним (уповноваженим) органом Федеративної Республіки Німеччина, а тому не взята до уваги контролюючим органом.

Так само надана позивачем довідка по контрагенту «XXX LUTZ KG» (Австрійська Республіка) не містила апостиль, передбачений ст. 4 Гаазької Конвенції і належним чином не була легалізована для прийняття її в Україні, як того вимагає пункт 103.5 статті 103 глави 10 розділу II ПК України.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року у справі з аналогічних правовідносин № 140/7521/24 вказав, що обов`язок доведення факту несплати податку нерезидентами покладається на контролюючий орган. Податковий орган зобов`язаний надати докази того, що нерезидент, з яким здійснено господарську операцію, не сплачував податок на прибуток у своїй країні реєстрації. Відсутність у платника податків додаткових довідок не може автоматично свідчити про заниження фінансового результату до оподаткування, оскільки, така вимога прямо не передбачена нормами Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, що в даній справі відповідач, як контролюючий (податковий) орган, не надав суду належних і допустимих доказів того, що компанії «XXX LUTZ KG»» (Австрійська Республіка) та «BDSK Handels GmbH&Co. KG» (Федеративна Республіка Німеччина), до яких позивач поставляв продукцію власного виробництва на експорт, не сплачували податок на прибуток або інший аналогічний (наприклад корпоративний) податок у своїх країнах реєстрації.

При цьому, колегія суддів зазначає, що подання ТОВ «Меблі «ТОКАБО» звітів про контрольовані операції за 2021-2024 роки не може автоматично розглядатися як визнання обов`язку подання таких звітів за 2018-2020 роки, оскільки кожний податковий період є самостійним, а правова оцінка операцій має здійснюватися з урахуванням законодавства, фактичних обставин, документів і податкового статусу нерезидента саме у відповідному році.

Отже, зважаючи на те, що відповідачем не доведено підставність своїх висновків про відсутність у компанії «BDSK Handels GmbH&Co. KG» статусу платника податку на прибуток (або іншого аналогічного податку) на території ФРН, а в компанії XXX LUTZ KG-як платника податку на прибуток (або іншого аналогічного податку) в Австрійській Республіці, колегія суддів вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення №00000/32230/ Ж10/24-13-23-07 від 29.09.2025 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За таких обставин, на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судовий збір за апеляційної скарги в розмірі 43778,25 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі «ТОКАБО» задовольнити.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000/32230/ Ж10/24-13-23-07 від 29.09.2025 про застосування до ТОВ «Меблі «ТОКАБО» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1 945 700,00 грн.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі «ТОКАБО» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) в розмірі 43778,25 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 вересня 2026 року

Головуючий Граб Л.С.

Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.