Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №240/10886/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10886/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток при звільненні, зокрема: з 1994 року по 1997 рік по 30 днів за кожен рік, у 2002 році - 30 днів, з 2005 року по 2007 рік по 35 днів за кожен рік, у 2008 році - 40 днів та у 2009 році - 2 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (31.12.2010) та з урахуванням індексації.

Відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток при звільненні, зокрема: з 1994 року по 1997 рік по 30 днів за кожен рік, у 2002 році - 30 днів, з 2005 року по 2007 рік по 35 днів за кожен рік, у 2008 році - 40 днів та у 2009 році - 2 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (31.12.2010) та з урахуванням індексації.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач з 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ - міліції (Житомирська область).

Наказом ГУНП в Житомирській області № 490о/с від 29.12.2020 позивача з 31.12.2010 звільнено зі служби в поліції за пп. "ж" п.64 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Вислуга на день звільнення складала: календарна - 17 років 10 місяців 02 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 11 місяців 04 днів.

Позивач вважаючи, що на момент звільнення зі служби в органах внутрішніх справ - міліції (Житомирська область) мав право на отримання компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, звернувся до відповідача за відповідним роз`ясненням.

У відповідь на запит, ГУНП направило позивачу довідку про надання відпусток у період проходження служби в органах внутрішніх справ. Повідомлено, що за результатами перегляду наказів Володарськ - Волинського РВ УМВС України в Житомирській області за період 1994 - 2010, які були передані на зберігання до ВРТЗІ ГУНП в Житомирській області, а саме архівні справи № 24-37 опис 2 фонд 71, встановлено наявність наказів щодо надання щорічних відпусток лише у справах, які зазначені у довідці, у інших справах встановлено відсутність наказів щодо надання щорічних відпусток, використання відпусток у ці періоди спростувати або підтвердити неможливо.

Додатково, супровідним листом ГУНП в Житомирській області № 32896-2025 від 07.02.2025 позивачу направлено копії особистих рахунків за 1995 по 2010 роки наданих управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП та одночасно повідомлено, що відповідно до п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення), особам рядового і начальницького складу, які звільнялись з органів внутрішніх справ, виплачувалась грошова компенсація за невикористану у році звільнення. Виплата компенсації за невикористані щорічні відпустки в минулих роках зазначеним Положенням у 2010 році не була передбачена.

Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати вказаних виплат позивач вважає протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про міліцію" № 565-XII від 20.12.1990 (далі - Закону № 565-XII, чинного на момент проходження позивачем служби в органах внутрішніх справи) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон № 580-VIII) у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Поряд з цим, згідно з Положенням про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію.

Таким чином правонаступником прав та обов`язків ліквідованих управлінь МВС, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Житомирській області.

Подібна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.05.2018 в справі № П/811/3414/15, від 25.06.2020 в справі № 420/6852/18, від 06.08.2020 в справі № 821/3865/15-а, від 22.10.2020 в справі №520/5147/19, від 05.11.2020 в справі №752/2391/17 (2а-14/09), від 04.08.2022 в справі №824/3161/14-а, від 17.05.2023 в справі № 240/11052/20, від 28.06.2023 у справі № 823/1462/15, від 17.08.2023 у справі 240/2979/21 і правових підстав для відступлення від неї суд не вбачає.

За правилами статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Частинами 1-2 ст.18 Закону № 565-XII передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.

Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати (ч.1 ст.19 Закону № 565-XII).

Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом (ст.21 Закону № 565-XII).

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист (ч.1 ст.22 Закону № 565-XII).

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 (далі - Положення №114).

Відповідно до п.52 Положення №114 чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.

За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (п.п.3 п.55 Положення №114).

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що відповідно до положень Закону № 565-XII та Положення №114 міліціонерам, які звільняються зі служби в органах внутрішніх справ, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні, зокрема, щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.

Отже, у випадку звільнення з органів внутрішніх справи, особі виплачується компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки, у тому числі і тих, що надаються учасникам бойових дій.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15.11.1996 у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Як встановлено з досліджених копій особистих рахунків позивача за 1995 по 2010 роки, він з 30.11.1994 по 31.12.2010 проходив службу в органах внутрішніх справ та перебував у щорічних відпустках, однак під час проходження служби не використав у повному обсязі своє соціальне право на належний відпочинок.

Втім відомості про нарахування йому під час звільнення 31.12.2020 компенсації за усі невикористані дні таких відпусток матеріали справи не містять.

Отже, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за: за період з 1994 року по 1997 рік по 30 днів за кожен рік; за 2002 рік - 30 днів; за період з 2005 року по 2007 рік по 35 днів за кожен рік; у 2008 році - 40 днів та у 2009 році - 2 дні.

За інформацією викладеною у листі управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Житомирській області № 31233-2025 від 05.02.2025, наявного в матеріалах справи, у результаті перегляду наказів Володарськ-Волинського РВ УМВС України в Житомирській області за період 1994-2010, які були передані на зберігання до ВРТЗІ ГУНП в Житомирській області, а саме архівні справи №№ 24-37 опис 2 фонд 71 встановлено наявність наказів щодо надання щорічних відпусток ще у справах, які зазначені у довідці № 151/120/01-2025 від 05.02.2025. У інших справах встановлено відсутність наказів щодо надання щорічних відпусток, використання відпусток у ці періоди спростувати чи підтвердити неможливо.

При цьому, відповідно до п.16 ст.1 частини 1 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 20.07.1998 № 41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.1998 за № 576/3016 (який був чинним до 01.01.2013), накази, розпорядження міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій про надання відпусток зберігаються 5 років.

Відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання документів (графіків, заяв, відомостей) про надання та використання щорічних, творчих, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням - 1 рік, накази про надання щорічних оплачуваних відпусток - 5 років.

Сукупність встановлених обставин зводяться до того, що Головне управління Національної поліції в Житомирській області, хоча і є правонаступником Володарськ-Волинського РВ УМВС України в Житомирській області, однак факт звільнення (саме звільнення) позивача з УМВС України в Житомирській області 29.12.2010 та терміну зберігання документів (графіків, заяв, відомостей) про надання та використання щорічних, творчих, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням - 1 рік, наказів про надання щорічних оплачуваних відпусток - 5 років, дають дійти висновку суду, що обставини щодо періоду з 1994 року до 2010 підлягають доказуванню в порядку ч.1 ст.77 КАС України. Тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи документально підтверджені обставини справи, у сукупності із доводами сторін, суд першої інстанції дійшов вірного, що позивачу при звільненні зі служби в міліції повинні були нарахувати грошову компенсацію за усі вищевказані дні невикористаної щорічної чергової відпустки, зокрема:

- з 1994 року по 1997 рік по 30 днів за кожен рік (підтверджено довідкою ГУНП № 151/120/01-2025 від 05.02.2025 про надання відпусток);

- у 2002 році - 30 днів (підтверджено довідкою ГУНП № 151/120/01-2025 від 05.02.2025 про надання відпусток);

- з 2005 року по 2007 рік по 35 днів за кожен рік (підтверджено довідкою ГУНП № 151/120/01-2025 від 05.02.2025 про надання відпусток);

- у 2008 році - 40 днів;

- у 2009 році - 2 дні.

Разом з тим, у довідці ГУНП № 151/120/01-2025 від 05.02.2025 про надання відпусток зазначено - за 2009 рік про відсутність наказів щодо надання відпусток особовому складу за 2009-2010 року, однак як свідчить інформація особової картки за № 2674521977, копія якої наявна в матеріалах справи, позивач перебував у щорічній відпустці відповідно до наказу № 125 у період з 16.04.2009 по 23.05.2009, тобто 38 днів, однак мав право на 40 днів. Крім того, перебував у відпустці з 25.02.2010 по 03.03.2010, відповідно до наказу № 73 та з 09.08.2010 по 11.09.2010 за 2010 рік, про що свідчить копія інформації особової картки за № 2674521977, яка міститься в матеріалах справи.

При цьому, з огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону № 504, яким передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 та у постанові від 20.07.2023 у справі №200/18480/21.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при звільненні з позивачем не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної відпусток, а тому заявлені позовні вимоги є правомірними.

Отже, наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Таким чином, законом визначено, що грошове забезпечення, як грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, підлягають індексації в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У силу положень ч. 2 ст. 8 Закону № 1282-ХІІ за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

З огляду на встановлені обставини справи, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, при звільненні: з 1994 року по 1997 рік по 30 днів за кожен рік, у 2002 році - 30 днів, з 2005 року по 2007 рік по 35 днів за кожен рік, у 2008 році - 40 днів та у 2009 році - 2 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (31.12.2010) та з урахуванням індексації є протиправною.

В контексті вказаного, судова колегія погоджується з обраним судом першої інстанції способом поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити позивача грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток при звільненні, зокрема: з 1994 року по 1997 рік по 30 днів за кожен рік, у 2002 році - 30 днів, з 2005 року по 2007 рік по 35 днів за кожен рік, у 2008 році - 40 днів та у 2009 році - 2 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (31.12.2010) та з урахуванням індексації.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.