Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №826/1648/15 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/1648/15 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): ОСОБА_1 ;

від відповідача: Какоркіна З.М.;

Чеботаренко І.Я.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на посаді, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26.09.2024 та заяви від 26.06.2025 просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України від 17.01.2015 № 53 о/с "По особовому складу" в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та підпункту "а" пункту 62, пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві) від 30.01.2015 № 59 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення позивача з тих самих підстав;

- поновити позивача на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби (міліція м/б) 4-го взводу роти з обслуговування стаціонарних постів полку дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУНП у м. Києві) розглянути питання про продовження позивачем служби в поліції;

- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) моральну шкоду в розмірі добутку 72 мінімальних заробітних плат на час ухвалення рішення та коефіцієнта 1,6875, що станом на 26.06.2025 становить 972 000 грн;

- встановити ГУ МВС України в м. Києві строк для подання звіту про виконання рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2015 провадження у справі зупинено до вирішення питання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади", ухвалою від 24.11.2022 провадження поновлено.

06.05.2024 справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду, який ухвалами від 30.07.2024 та від 02.05.2025 залучив до участі у справі співвідповідачів - ГУНП у м. Києві, МВС України та Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві, а також поновив позивачу строк звернення до суду з вимогою щодо наказу МВС України від 17.01.2015 № 53 о/с.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що складання позивачем як працівником правоохоронного органу необґрунтованих і неправдивих рапортів стосовно учасників мирних акцій протесту, у зв`язку з чим ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 07.09.2022 його звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючої підстави, є вчинком, несумісним з проходженням служби, що дискредитує звання рядового і начальницького складу. Суд також зазначив, що процедура перевірки, передбачена статтею 5 Закону України "Про очищення влади", до спірних правовідносин не застосовується, а доказів застосування до позивача люстраційних заходів з негативними для нього наслідками не надано.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що подання ним сигналу про зупинку транспортних засобів і складання рапортів про невиконання водіями цієї вимоги було, на його думку, виконанням посадових обов`язків відповідно до пунктів 15.1.1, 16.3.9 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом МВС України від 27.03.2009 № 111, а на час видання наказів у відповідачів не було матеріалів, які б слугували підставою для звільнення, що, на думку апелянта, підтверджують лист ГУ МВС України в м. Києві від 07.12.2022 № 36/84 та заява МВС України від 27.08.2025.

Апелянт зазначає, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 07.09.2022 у справі № 761/45742/16-к містить лише обставини, викладені в обвинувальному акті, і, на його думку, не встановлює дій позивача в розумінні частини шостої статті 78 КАС України та висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, а звільнення без обвинувального вироку, на думку апелянта, суперечить статті 62 Конституції України, частині шостій статті 21 Закону України "Про міліцію" та практиці Європейського суду з прав людини, за якою суд не може самостійно відшукувати докази винуватості особи.

Апелянт також вказує на звільнення за пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" без перевірки, передбаченої частиною чотирнадцятою статті 5 цього Закону, та на одночасне зазначення в наказах двох підстав звільнення, що, на його думку, суперечить висновкам Верховного Суду у постанові від 24.01.2018 у справі № 820/1573/15, а також вважає, що суд першої інстанції поклав на позивача обов`язок доводити застосування до нього люстраційних заходів, тоді як відомості про позивача внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", на підтвердження чого апелянт посилається на витяг № 464.

Крім того, апелянт посилається на зворотну дію Закону України "Про очищення влади" всупереч статті 58 Конституції України, на порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Полях та інші проти України", на невідповідність наказів міжнародним актам про право на працю та заборону дискримінації, а також на звільнення в період відпустки з 10.01.2015 по 02.02.2015.

Водночас апелянт наводить розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу 4,17 і коефіцієнта зростання мінімальної заробітної плати 7,1, обґрунтовує вимогу про відшкодування моральної шкоди, зокрема, тривалістю розгляду справи з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини за заявами інших осіб, а вимогу до ГУНП у м. Києві - правонаступництвом поліції щодо міліції.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на посаді, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року Заяву представника представника ОСОБА_2 - Рейніша Леоніда Валерійовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено частково, призначено провести судове засідання у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на посаді, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди 22 вересня 2026 року об 11:45 в приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, в залі судових засідань № 5 в режимі відеоконференції через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему з використанням засобів особистого зв`язку.

22 вересня 2026 року представники сторін, беручи участь у судовому засіданні, підтримали викладені ними правові позиції.

Представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та прийнятті нового про задоволення адміністративного позову.

Представники відповідачів наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 29.11.2010 проходив службу в органах внутрішніх справ (т. 1, а.с. 7-8).

29.12.2013 позивач, проходячи службу в полку дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованому ГУ МВС України в м. Києві, склав на ім`я командира полку 14 рапортів, у яких доповів, що водії автомобілів, які рухались колоною з символікою "Євромайдан", не виконали поданої ним за допомогою жезла та свистка вимоги про зупинку транспортного засобу (т. 5, а.с. 29-44).

Згідно з листом Офісу Генерального прокурора від 01.10.2025 № 14/1-92094ВИХ-25 на підставі рапортів позивача інші працівники органів внутрішніх справ склали протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (т. 5, а.с. 95-98).

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 04.03.2014 у справі № 753/1312/14-п за клопотанням прокурора з урахуванням Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21.02.2014 № 743-VII (далі - Закон № 743-VII) водія, щодо якого складено протокол серії АБ2 № 385212, звільнено від адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП.

Провадження щодо двох інших водіїв закрито постановою Дарницького районного суду міста Києва від 21.02.2014 у справі № 753/1329/14 за відсутністю складу адміністративного правопорушення та постановою Деснянського районного суду міста Києва від 31.01.2014 у справі № 754/863/14-п за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Наказом МВС України від 17.01.2015 № 53 о/с "По особовому складу" відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та згідно з підпунктом "а" пункту 62, пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), лейтенанта міліції ОСОБА_2 , старшого інспектора дорожньо-патрульної служби 4-го взводу роти з обслуговування стаціонарних постів полку дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу (т. 3, а.с. 123).

На підставі цього наказу наказом ГУ МВС України в м. Києві від 30.01.2015 № 59 о/с "Щодо особового складу" позивача звільнено з органів внутрішніх справ з тих самих підстав з 30.01.2015 (т. 1, а.с. 6; т. 2, а.с. 8).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 07.09.2022 у справі № 761/45742/16-к задоволено клопотання захисника та обвинуваченого ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 27, частиною першою статті 366, статтею 340 Кримінального кодексу України, на підставі частини першої статті 44, пункту 3 частини першої статті 49 Кримінального кодексу України, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.11.2016 за № 42016000000003668, закрито (т. 4, а.с. 203-204).

Відповідно до цієї ухвали ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що в період з 29.12.2013 до 06.01.2014, будучи службовою особою правоохоронного органу, на виконання явно злочинного наказу вніс завідомо неправдиві відомості в офіційний документ з метою незаконного перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також з метою незаконного створення підстав для притягнення до адміністративної відповідальності учасника мирної акції протесту.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Статтею 4 Закону № 743-VII передбачено звільнення від адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, за вчинення в період з 21 листопада 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП, за умови, що ці правопорушення пов`язані з масовими акціями протесту.

Закон № 1682-VII набрав чинності 16.10.2014.

Позивач у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 проходив службу в органах внутрішніх справ і з посади за власним бажанням не звільнявся. Він склав рапорти, на підставі яких щодо учасників автомобільної колони з символікою "Євромайдан" складено протоколи про адміністративні правопорушення, а водія, щодо якого складено протокол серії АБ2 № 385212, суд звільнив від адміністративної відповідальності з урахуванням Закону № 743-VII.

Отже, позивач належить до осіб, зазначених у пункті 10 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII.

Колегія суддів враховує, що підставою звільнення позивача в обох наказах зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII, а ГУ МВС України в м. Києві в додаткових поясненнях від 13.11.2025 № 36/219-ЛК визначило саме цю норму основною підставою звільнення. Тому висновки суду першої інстанції про звільнення позивача лише на підставі пункту 66 Положення № 114 та про відсутність доказів застосування до нього люстраційних заходів не відповідають змісту наказів. Ці помилки не призвели до неправильного вирішення справи з огляду на таке.

Частиною шостою статті 78 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У постанові від 28 травня 2026 року у справі № 240/571/20 Верховний Суд, узагальнюючи свою практику, зазначив: "обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі".

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07.09.2022 постановлено щодо самого позивача за клопотанням його захисника та його власним клопотанням про закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави. Вона визначає період (з 29.12.2013 до 06.01.2014) та об`єктивний характер діяння: внесення службовою особою правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей в офіційні документи з метою незаконного створення підстав для притягнення до адміністративної відповідальності учасників мирної акції протесту. Ці обставини узгоджуються з рапортами позивача від 29.12.2013 і з постановами судів, ухваленими за результатами розгляду складених на їх підставі протоколів.

Таким чином, для адміністративного суду є обов`язковим, що позивач у зазначений період як службова особа правоохоронного органу вносив завідомо неправдиві відомості в офіційні документи з метою незаконного створення підстав для притягнення до адміністративної відповідальності учасників мирної акції протесту.

У постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 826/17974/14 Верховний Суд зазначив: "нормами цієї статті КАС України не встановлено часового обмеження щодо строку прийняття вироку та врахування його судом в адміністративній справі. Водночас, є обов`язок для адміністративного суду врахувати вирок суду в кримінальному провадженні в частині того, чи мали місце відповідні дії особи та чи вчинені вони нею". У цій самій постанові Верховний Суд виснував, що "законодавець не встановлює обов`язок того, що такий вирок повинен вже існувати на момент виникнення спірних правовідносин, які стали підставою адміністративного позову".

У зазначеній справі Верховний Суд визнав правомірним звільнення працівника міліції за Законом № 1682-VII, здійснене на підставі відомостей його особової справи, з огляду на встановлені пізніше вироком суду обставини перешкоджання громадянам у реалізації права на мирні зібрання, та дійшов висновку, що "звільнення особи на підставі Закону № 1682-VII є допустимим у разі існування таких факторів: перебування цієї особи на визначених в Законі № 1682-VII посадах; строк перебування на відповідній посаді, який визначається цим Законом; доведеності індивідуальної, а не колективної вини особи, яка піддається люстраційним процедурам".

Усі ці чинники в цій справі наявні: позивач обіймав посаду працівника правоохоронного органу у визначений пунктом 10 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII період, а його індивідуальна протиправна поведінка щодо учасників мирних зібрань встановлена судовим рішенням, обов`язковим для адміністративного суду.

Відповідно до пункту 66 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 813/1030/15 Верховний Суд зазначив: "дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю межує з адміністративним або кримінальним правопорушенням і полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби".

Внесення службовою особою правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей в офіційні документи з метою незаконного притягнення учасників мирної акції протесту до адміністративної відповідальності має ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 366, 340 КК України, підриває довіру до органів внутрішніх справ і є несумісним з подальшим проходженням служби.

Отже, посилання в спірних наказах на пункт 66 Положення № 114 також ґрунтується на встановлених обставинах.

Доводи апелянта про те, що подання сигналу про зупинку транспортних засобів і складання рапортів були виконанням посадових обов`язків відповідно до пунктів 15.1.1, 16.3.9 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, спростовуються встановленими обставинами. Ця Інструкція зобов`язує працівника вживати заходів щодо припинення правопорушень, однак не передбачає внесення до рапортів завідомо неправдивих відомостей з метою незаконного притягнення учасників мирних зібрань до відповідальності, а саме такий характер діяння позивача є обов`язковим для суду в силу частини шостої статті 78 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Посилання апелянта на відсутність у відповідачів матеріалів, які слугували підставою для прийняття наказів (лист ГУ МВС України в м. Києві від 07.12.2022 № 36/84, заява МВС України від 27.08.2025), не свідчить про протиправність звільнення. Обставини, з якими закон пов`язує застосування до позивача заборони, встановлені на підставі доказів, витребуваних судом першої інстанції з власної ініціативи, а відповідно до постанови Верховного Суду від 20.02.2025 у справі № 826/17974/14 судове рішення, ухвалене після звільнення, підлягає врахуванню.

Твердження апелянта про те, що ухвала від 07.09.2022 не встановлює дій позивача в розумінні частини шостої статті 78 КАС України, є безпідставним. Ця ухвала постановлена стосовно самого позивача, а не третьої особи, і визначає період та об`єктивний характер його діяння.

Висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, на який посилається апелянт, стосується іншої ситуації. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 240/571/20, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію, що "вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача".

У цій справі кримінальний суд розглядав обвинувачення самого позивача і закрив провадження за його клопотанням з нереабілітуючої підстави.

Посилання апелянта на статті 58 та 62 Конституції України є безпідставними. У постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 826/17974/14 Верховний Суд зазначив: "положення статей 58, 61 і 62 Конституції України спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Вказані гарантії не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Водночас, люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею".

Крім того, діяння, встановлене ухвалою від 07.09.2022, на час його вчинення було заборонене статтями 366, 340 КК України.

Відповідно до частини шостої статті 21 Закону України "Про міліцію" звільнення працівника міліції зі служби у зв`язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили.

Посилання апелянта на частину шосту статті 21 Закону України "Про міліцію" є безпідставним. Позивача звільнено не у зв`язку з обвинуваченням у вчиненні злочину, а на підставі Закону № 1682-VII та пункту 66 Положення № 114; кримінальне провадження щодо нього внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань лише 24.11.2016, тобто після звільнення.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості самостійного відшукування судом доказів винуватості особи стосується розгляду справ про притягнення особи до відповідальності. У цій справі суд вирішує спір щодо правомірності звільнення з публічної служби і відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язаний вживати заходів для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи.

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що перевірці підлягає, зокрема, достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону № 1682-VII керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

У постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 826/17974/14 Верховний Суд зазначив, що "заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта".

Перевірка за статтею 5 Закону № 1682-VII є способом встановлення того, чи застосовується до особи заборона. У цій справі це питання вирішено на підставі судових рішень, що набрали законної сили: постанови Дарницького районного суду міста Києва від 04.03.2014 у справі № 753/1312/14-п, якою водія звільнено від відповідальності з урахуванням Закону № 743-VII, та ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 07.09.2022 у справі № 761/45742/16-к, обов`язкової для адміністративного суду в силу частини шостої статті 78 КАС України. Проведення перевірки не могло змінити того, що в силу частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII позивач до 16.10.2024 не міг обіймати посаду в органах внутрішніх справ.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 820/1573/15 колегія суддів відхиляє. Застосовуючи висновки Верховного Суду, колегія суддів враховує його постанову від 20.02.2025 у справі № 826/17974/14, за змістом якої вирішальним для оцінки правомірності люстраційного звільнення є доведеність індивідуальної протиправної поведінки особи, яка може бути встановлена і судовим рішенням, ухваленим після звільнення. За встановлених у цій справі обставин відсутність перевірки за статтею 5 Закону № 1682-VII на результат не вплинула і прав позивача не порушила.

Отже, відсутність перевірки не є підставою для скасування спірних наказів.

Твердження апелянта про неприпустимість одночасного зазначення в наказах двох підстав звільнення колегія суддів відхиляє. Обидві підстави - пункт 10 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII та пункт 66 Положення № 114 - ґрунтуються на тих самих встановлених судовими рішеннями обставинах протиправної поведінки позивача щодо учасників мирних зібрань, не суперечать одна одній і кожна з них підтверджена. Тому потреби у виключенні з наказів однієї з підстав, неприпустимість якого зазначено в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 820/1573/15, немає, а одночасне наведення обох підстав не свідчить про протиправність звільнення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апелянта про покладення судом першої інстанції на позивача обов`язку доводити застосування до нього люстраційних заходів колегія суддів оцінює так. Застосування до позивача заборони, передбаченої Законом № 1682-VII, випливає зі змісту спірних наказів, і висновок суду першої інстанції про протилежне є помилковим, про що зазначено вище. Водночас правомірність спірних наказів підтверджується сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи, у тому числі витребуваних судом з власної ініціативи, тому ця помилка на результат вирішення спору не вплинула.

Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Витяг з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", до суду першої інстанції не подавався, причин, які об`єктивно унеможливили його подання, апелянт не навів, а в переліку додатків до апеляційної скарги цей витяг відсутній. Крім того, обставина, на підтвердження якої апелянт на нього посилається, - застосування до позивача заборони за Законом № 1682-VII, - встановлена колегією суддів на підставі змісту спірних наказів.

Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Полях та інші проти України" та на порушення статті 8 Конвенції не спростовують висновків суду. Зазначене рішення стосувалося звільнення державних службовців лише через перебування на посадах у певний період без будь-якої індивідуальної оцінки їхньої поведінки, тоді як звільнення позивача пов`язане з його власною поведінкою щодо учасників мирних зібрань, встановленою судовим рішенням.

У постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 826/17974/14 Верховний Суд за подібних обставин дійшов висновку, що наказ про звільнення "відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить пропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що не є порушенням статті 8 Конвенції".

Отже, звільнення позивача не порушує статтю 8 Конвенції.

Посилання апелянта на статті 21, 23 Загальної декларації прав людини, статтю 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та статтю 2 Конвенції Міжнародної організації праці № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять не спростовують правильності висновку суду першої інстанції. Ці акти гарантують право на працю та рівний доступ до державної служби і зобов`язують державу протидіяти дискримінації, тоді як звільнення позивача ґрунтується на законі, пов`язане з його індивідуальною поведінкою і не містить ознак дискримінації.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Згідно з пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".

Твердження апелянта про звільнення в період відпустки з 10.01.2015 по 02.02.2015 не підтверджене: суд першої інстанції такої обставини не встановлював, а апелянт не зазначив, якими доказами в матеріалах справи вона підтверджується.

Крім того, припинення служби у зв`язку із застосуванням заборони, встановленої Законом № 1682-VII, є самостійною підставою припинення трудових відносин, а не звільненням з ініціативи власника, на яке поширюється частина третя статті 40 КЗпП України.

Оскільки вимоги про визнання протиправними та скасування спірних наказів задоволенню не підлягають, похідні від них вимоги про поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з урахуванням компенсації втрати частини доходів, допущення негайного виконання, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання ГУНП у м. Києві розглянути питання про продовження служби в поліції та встановлення строку для подання звіту також не підлягають задоволенню.

З цієї самої причини доводи апелянта щодо розрахунку середнього заробітку із застосуванням коефіцієнтів 4,17 і 7,1, щодо відшкодування моральної шкоди з урахуванням тривалості розгляду справи та рішень Європейського суду з прав людини за заявами інших осіб, а також щодо правонаступництва поліції не впливають на результат вирішення спору.

Отже, звільнення позивача ґрунтується на забороні, яка виникла щодо нього в силу Закону № 1682-VII, та на встановленій судовими рішеннями індивідуальній протиправній поведінці, є пропорційним і прав позивача не порушує.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Помилковість окремих мотивів, зазначена вище, не призвела до неправильного вирішення справи, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(повний текст постанови суду виготовлено 23 вересня 2026 року)