Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/1800/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/1800/25 Головуючий у 1 інстанції: Кушнова А.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

За участю секретаря Будімірової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, третя особа - Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, третя особа - Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року клопотання представника Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм про залишення позову без розгляду задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

Не погодившись із ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

04 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Князьської Наталії Анатоліївни надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги позивача, яку у судовому засіданні представник позивача просила розцінювати як додаткові пояснення на обґрунтування доводів апеляційної скарги.

25 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства меліорації та рибного господарства України про звільнення з посади начальника відділу господарського забезпечення ОСОБА_1 від 22 листопада 2022 року №505-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Державне агентство меліорації та рибного господарства України видати наказ в новій редакції про новий день звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу господарського забезпечення Державного агентства меліорації та рибного господарства України на підставі п. 4 частини першої статті 83 та п.1 частини першої стаття 87 Закону України «Про державу службу»;

- зобов`язати орган владних повноважень у порядку, встановленому пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, внести зміни до трудової книжки та здійснити відповідний запис до трудової книжки про новий день та інші підстави звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу господарського забезпечення Державного агентства меліорації та рибного господарства України, а саме п. 4 частини першої статті 83 та п.1 частини першої стаття 87 Закону України «Про державу службу»;

- зобов`язати орган владних повноважень у порядку, встановленому пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видати позивачу трудову книжку;

- зобов`язати Державне агентство меліорації та рибного господарства України здійснити всі грошові виплати позивачу, ОСОБА_1 , щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи індексацію, у зв`язку з незаконним звільненням та порушенням трудового законодавства ( ненадання примірника наказу про звільнення та невидачі трудової книжки) виходячи з розрахунку, який визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи за період з листопада 2022 року на час прийняття судом рішення у справі.

04 березня 2025 року до Київського окружного адміністративного суду від представника Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм надійшла заява про залишення позову без розгляду.

В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що 08 листопада 2022 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення, цього ж дня позивач подав заяву про скорочення строку попередження та звільнення його із займаної посади 22 листопада 2022 року, а 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 під особистий підпис ознайомлено з наказом № 505-О «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Також, відповідач вказував, що у день ознайомлення з наказом ОСОБА_1 відмовився від отримання трудової книжки, у зв`язку з чим Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм підготовлено лист від 22 листопада 2022 року № 3-71-19/5040-22 щодо можливості її отримання, який 23 листопада 2022 року направлено рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення за двома адресами, зазначеними в особовій справі позивача. На переконання відповідача, наведені обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_1 із фактом його звільнення ще у листопаді 2022 року.

Посилаючись на положення частини п`ятої статті 122 КАС України, якою для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, відповідач вважав, що ОСОБА_1 звернувся до суду після спливу встановленого законом строку, а наведені ним обставини не дають підстав для його поновлення, у зв`язку з чим просив залишити позовну заяву без розгляду.

08 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до Київського окружного адміністративного суду додаткові пояснення щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та заяви відповідача про залишення позову без розгляду.

У поданих поясненнях позивач зазначав, що упродовж 2022-2023 років перебував за кордоном разом із сім`єю, здійснював супровід та оздоровлення доньки, яка є дитиною з інвалідністю, підтримував зв`язок із працівниками Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, однак не отримував від них інформації щодо фактичних обставин свого звільнення. При цьому, ОСОБА_1 стверджував, що вважав своє звільнення таким, що відбулося у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису відповідача зі скороченням чисельності працівників, а тому протягом 2023 року не звертався до відповідача із запитами щодо обставин звільнення.

Позивач також зазначав, що після отримання інформації щодо діяльності відповідача та перейменування Державного агентства розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм вирішив з`ясувати обставини свого звільнення, у зв`язку з чим 24 квітня 2024 року звернувся до відповідача зі скаргою щодо перевірки обставин звільнення, ненадання примірника наказу та невидачі трудової книжки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у день видання наказу Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм від 22 листопада 2022 року №505-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач був ознайомлений з його змістом під особистий підпис.

Крім того, суд першої інстанції урахував, що ОСОБА_1 самостійно подав заяву про скорочення строку попередження та звільнення з посади 22 листопада 2022 року, а в матеріалах справи наявна копія попередження про звільнення, вручення якого підтверджено підписом позивача.

З огляду на сукупність наданих відповідачем доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з наказом про звільнення у день його видання - 22 листопада 2022 року, а тому, строк звернення до адміністративного суду у справі про оскарження наказу про звільнення слід обчислювати саме з цієї дати відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України.

Враховуючи висновки щодо неповажності причин пропуску місячного строку звернення до суду, суд першої інстанції встановив ОСОБА_1 п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для надання пояснень щодо дотримання строку звернення з позовом до суду та/або належним чином оформленої заяви про поновлення строку із зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню, та доказів, що підтверджують ці обставини.

На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, 22 липня 2025 року представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що 17 листопада 2022 року ОСОБА_1 було вручено письмове попередження про наступне звільнення, в якому зазначено про скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Держрибагентства зі скороченням чисельності працівників. Після цього, в кінці листопада 2022 року, позивачу було повідомлено, що його звільнено з посади, проте з наказом про звільнення його не було ознайомлено, трудову книжку не видано.

Також, у заяві зазначено, що приблизно в першій декаді лютого 2024 року ОСОБА_1 стало відомо, що функції, завдання та напрями діяльності, які він виконував за посадою, збереглися, реальних змін не відбулося, штатна чисельність працівників не змінювалася, як і не мало місце змін в організації виробництва і праці, тобто були створені видимі умови щодо реорганізації Агентства, але лише для його звільнення.

З метою досудового врегулювання спору та реального отримання документів, що стосувалися звільнення, 24 квітня 2024 року позивач направив до відповідача скаргу з клопотанням провести перевірку, скасувати наказ про звільнення та видати трудову книжку із зазначенням нового дня звільнення, а 04 червня 2024 року - письмовий запит щодо обставин звільнення та суті проведеної реорганізації.

Позивачем вказано, що упродовж квітня-червня 2024 року ОСОБА_1 були встановлені дійсні обставини його звільнення, які, на його переконання, свідчили про реальне порушення його прав, свобод та інтересів. При цьому, позивач зазначив, що саме на підставі отриманих документів він дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у зв`язку з чим, просив поновити строк звернення до адміністративного суду.

Крім того, у заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 також навів доводи щодо строку звернення до адміністративного суду.

Позивач зазначав, що оскільки у письмовому попередженні про наступне звільнення від 17 листопада 2022 року містилося посилання на наказ Держрибагентства від 29 серпня 2022 року №249 «Про введення в дію структури і штатного розпису Державного агентства меліорації та рибного господарства України», він вважав реальними зміни структури та штатного розпису відповідача. При цьому, ОСОБА_1 вказував, що про відсутність факту скорочення чисельності працівників Державного агентства меліорації та рибного господарства України до 12 липня 2024 року не знав, а тому, йому не було відомо про незаконний характер наказу про звільнення з публічної служби.

Оскаржуваною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року клопотання представника Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм про залишення позову без розгляду задоволено. Позовну заяву залишено без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом Держрибагентства від 22 листопада 2022 року № 505-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у день його видання під особистий підпис. Суд першої інстанції також врахував, що ОСОБА_1 самостійно подав заяву про скорочення строку попередження та звільнення з посади 22 листопада 2022 року, що свідчить про його обізнаність із обставинами припинення трудових відносин.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність наданих відповідачем доказів, а саме, підпис, який свідчить про ознайомлення з наказом, квитанції про надсилання повідомлень про можливість отримання трудової книжки та заява позивача про звільнення, свідчить про те, що позивач був належним чином ознайомлений з наказом про звільнення у день його видання - 22 листопада 2022 року. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду у справі про оскарження наказу про звільнення слід обчислювати саме з цієї дати, відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, а також пов`язані з цим вимоги необхідно оцінювати як вимоги про захист трудових прав, що виникають із публічно-правових відносин у сфері державної служби. Вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції визнав похідною від основної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, оскільки, позивач пов`язує порушення свого права на оплату праці саме з незаконністю звільнення.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що відлік місячного строку для звернення з позовною вимогою про зобов`язання видати ОСОБА_1 трудову книжку в цій справі також слід рахувати з 22 листопада 2022 року.

Отже, суд першої інстанції встановив, що відлік місячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 22 листопада 2022 року і закінчився 22 грудня 2022 року. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 23 липня 2024 року, тобто, більш ніж через півтора року після того, як сплив строк, визначений приписами КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Суд першої інстанції зазначив, що реалізація права на звернення до суду передбачає активну процесуальну поведінку особи, яка вважає свої права порушеними, та вимагає вжиття належних заходів у межах встановлених законом строків. Пропуск строку звернення до суду є наслідком пасивної поведінки позивача, який, маючи об`єктивну можливість оскаржити наказ про звільнення в межах встановленого законом строку, не вжив жодних процесуальних дій.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року вже надано правову оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, зокрема щодо того, що лише у квітні-червні 2024 року ОСОБА_1 отримав документи, які, на його думку, підтверджують відсутність фактичного скорочення посади та свідчать про формальний характер реорганізації; до цього моменту він перебував у переконанні, що звільнення було законним, не отримував копії наказу про звільнення та трудову книжку, а також, не мав об`єктивної можливості з`ясувати дійсні обставини припинення трудових відносин, зокрема через перебування за кордоном у зв`язку з оздоровленням дитини в умовах воєнного стану.

Також, на переконання суду першої інстанції, посилання позивача на те, що про фактичні обставини свого звільнення та можливе порушення своїх прав він дізнався лише 12 липня 2024 року після ознайомлення з відповіддю відповідача на свій запит, не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Окрім того, суд першої інстанції зауважив, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду в установлений законом строк. Суд першої інстанції також звернув увагу, що позивачем не надано належних і достатніх доказів того, що з листопада 2022 року по липень 2024 року ОСОБА_1 постійно перебував за межами України, що позбавило його можливості звернутися до суду з позовом у встановлені КАС України строки.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності застосування частини четвертої статті 122 КАС України, суд першої інстанції зазначив, що можливість досудового порядку вирішення спору у справах щодо проходження громадянами публічної служби чинним законодавством не передбачена, так само як не встановлено обов`язковості досудового порядку вирішення такого спору.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з позовом залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб`єктивний характер, а доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 не надано.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, в якій зазначено, що частина п`ята статті 122 КАС України, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2025 року у справі №460/10097/24 зазначив, що при вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

При цьому, відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Матеріали справи свідчать, що наказом Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 22 листопада 2022 року № 505-о «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Відділу господарського забезпечення Державного агентства меліорації та рибного господарства України у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу.

З наявної в матеріалах справи копії зазначеного наказу вбачається, що 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 особисто ознайомився з його змістом, що засвідчено його підписом та власноручно зазначеною датою ознайомлення.

При цьому, під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не заперечував тієї обставини, що саме 22 листопада 2022 року він особисто ознайомився з наказом про своє звільнення та власноруч зазначив на ньому дату ознайомлення.

Таким чином, станом на 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 був достовірно обізнаний із фактом прийняття щодо нього індивідуального акта про припинення проходження публічної служби, змістом цього рішення та правовими наслідками його прийняття.

За таких обставин, саме з 22 листопада 2022 року позивачу було відомо про рішення суб`єкта владних повноважень, яким безпосередньо припинено його право на проходження державної служби, а тому, з цієї дати підлягає обчисленню встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до адміністративного суду з вимогою про оскарження наказу про звільнення.

Крім того, колегія суддів враховує зміст скарги ОСОБА_1 від 22 квітня 2024 року «на незаконні дії та порушення прав», адресованої т.в.о. Голови Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

У зазначеній скарзі ОСОБА_1 сам вказував, що приблизно у першій декаді лютого 2024 року йому стало відомо про те, що функції, завдання та напрями діяльності, які він виконував за посадою, збереглися, реальних змін не відбулося, штатна чисельність працівників не змінювалася, як і не відбулося змін в організації виробництва і праці. При цьому, позивач зазначав, що, на його переконання, були створені лише видимі умови щодо реорганізації Агентства для його звільнення, що він безпосередньо пов`язував із порушенням свого конституційного права на працю.

Водночас, зі змісту прохальної частини цієї ж скарги вбачається, що станом на 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 просив, зокрема, провести перевірку обставин його звільнення, визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення, видати наказ у новій редакції про новий день звільнення, внести відповідні зміни до трудової книжки, а також здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням.

Отже, зміст скарги від 22 квітня 2024 року підтверджує, що вже приблизно у першій декаді лютого 2024 року ОСОБА_1 був обізнаний з обставинами, які він сам оцінював як такі, що свідчать про порушення його права на працю, а станом на 22 квітня 2024 року прямо пов`язував своє звільнення з протиправними діями відповідача та вимагав скасування наказу про звільнення й усунення наслідків його прийняття.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що лише 12 липня 2024 року, після ознайомлення з відповіддю Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм на його звернення, ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав, у зв`язку зі звільненням.

Отримання позивачем у подальшому додаткових документів та відомостей щодо структури, штатного розпису та обставин проведеної реорганізації не свідчить про виникнення у нього обізнаності про порушення своїх прав лише з моменту одержання таких документів, а підтверджує отримання ним додаткової інформації на обґрунтування вже сформованої раніше позиції щодо протиправності звільнення.

Відтак, дата ознайомлення ОСОБА_1 з відповіддю відповідача 12 липня 2024 року не може вважатися початком перебігу строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 122 КАС України у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм зі скаргою від 22 квітня 2024 року.

Застосування положень частини четвертої статті 122 КАС України пов`язується із наявністю передбаченої законом можливості досудового порядку вирішення відповідного спору та використанням особою саме такого порядку.

Водночас, законодавством, яке регулює питання проходження та припинення публічної служби, не передбачено спеціального досудового порядку оскарження рішення суб`єкта призначення про звільнення державного службовця, використання якого змінювало б порядок обчислення встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду.

Саме по собі звернення ОСОБА_1 до відповідача зі скаргою з вимогами щодо перевірки обставин його звільнення, скасування наказу про звільнення та усунення наслідків його прийняття не може розцінюватися як використання передбаченого законом досудового порядку вирішення спору у розумінні частини четвертої статті 122 КАС України.

Крім того, зазначена скарга була подана ОСОБА_1 вже після спливу встановленого законом місячного строку звернення до суду, а тому її подання та подальше отримання відповіді відповідача не зумовлюють виникнення нового строку звернення до адміністративного суду та не змінюють моменту початку його перебігу.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що ненадання йому примірника наказу про звільнення та невидача трудової книжки свідчать про відсутність у нього обізнаності щодо порушення своїх прав.

Як установлено вище, 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 особисто ознайомився зі змістом наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 22 листопада 2022 року № 505-о «Про звільнення ОСОБА_1 », що підтверджується його підписом та власноручно зазначеною датою ознайомлення.

За таких обставин, ненадання ОСОБА_1 окремого примірника наказу про звільнення не спростовує факту його безпосереднього ознайомлення зі змістом цього індивідуального акта та не змінює моменту, з якого він був обізнаний про прийняте щодо нього рішення про припинення публічної служби.

Так само посилання позивача на невидачу трудової книжки не впливає на визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, оскільки, зазначена обставина не змінює встановленого факту обізнаності ОСОБА_1 про саме рішення щодо його звільнення та правові наслідки його прийняття.

Відтак, обставини, пов`язані з отриманням примірника наказу про звільнення та трудової книжки, не можуть бути підставою для обчислення строку звернення до суду з вимогою про оскарження наказу від 22 листопада 2022 року № 505-о з іншої дати, ніж дата особистого ознайомлення позивача з цим наказом.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що у зв`язку з невидачею трудової книжки, трудові відносини між ним та Держрибагентством не були припинені та він продовжував перебувати у трудових відносинах з відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2021 року у справі №360/3096/20, надаючи оцінку правовим наслідкам затримки видачі трудової книжки, дійшов висновку, що передбачена законодавством зміна дати звільнення у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки передбачає лише перенесення дати звільнення, а не поновлення працівника на роботі на відповідний період. При цьому, законодавством не передбачено збереження за працівником місця роботи протягом періоду затримки видачі трудової книжки

Отже, посилання позивача на невидачу трудової книжки та пов`язану з цим необхідність визначення іншої дати звільнення не спростовує факту припинення проходження ним публічної служби на підставі наказу від 22 листопада 2022 року №505-о та його особистої обізнаності зі змістом цього наказу 22 листопада 2022 року. Вказані обставини стосуються правових наслідків невидачі трудової книжки, однак не змінюють моменту, з якого позивач був обізнаний про прийняте щодо нього рішення про звільнення

Посилання апелянта на перебування за межами України у зв`язку із сімейними обставинами також не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до адміністративного суду, оскільки, наведені обставини не спростовують установленої обізнаності ОСОБА_1 про прийняте щодо нього рішення та не підтверджують неможливості реалізації права на судовий захист протягом установленого законом строку

Щодо інших заявлених ОСОБА_1 позовних вимог колегія суддів зазначає, що вимоги про зобов`язання відповідача видати наказ у новій редакції із визначенням нового дня звільнення, внести відповідні зміни до трудової книжки та здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо ґрунтуються на твердженні позивача про протиправність наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 22 листопада 2022 року № 505-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та спрямовані на усунення правових наслідків його прийняття.

Зміст наведених вимог свідчить, що можливість їх задоволення є безпосередньо залежною від вирішення основної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, оскільки саме з протиправністю цього наказу ОСОБА_1 пов`язує необхідність зміни дати та підстав звільнення, внесення відповідних записів до трудової книжки та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, зазначені позовні вимоги мають похідний характер від вимоги про оскарження наказу про звільнення та не утворюють самостійних правових підстав для застосування іншого строку звернення до адміністративного суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що про підстави свого звільнення та фактичну відмову у видачі трудової книжки йому стало відомо 10 червня 2024 року, пов`язуючи з цією датою момент обізнаності про порушення свого права. Водночас, в інших поданих у справі процесуальних документах позивач визначає таким моментом 12 липня 2024 року, коли, за його твердженням, він ознайомився з відповіддю відповідача.

Колегія суддів вважає, що наведення позивачем різних дат отримання окремих документів та відповідей відповідача не має визначального значення для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду, оскільки встановлені у справі обставини свідчать про його обізнаність щодо порушення своїх прав до настання зазначених дат.

Так, зі змісту скарги ОСОБА_1 від 22 квітня 2024 року вбачається, що на час її подання позивач уже пов`язував своє звільнення з відсутністю фактичного скорочення, збереженням функцій та завдань структурного підрозділу, відсутністю реальних організаційних змін та порушенням свого конституційного права на працю, у зв`язку з чим, просив, зокрема, визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення.

Отже, отримання ОСОБА_1 у подальшому додаткових документів щодо структури Держрибагентства, штатного розпису, чисельності працівників та характеру проведених організаційних змін не є обставиною, з якою може пов`язуватися початок перебігу строку звернення до суду, оскільки, такі документи могли лише підтверджувати та конкретизувати вже сформовану позивачем позицію щодо протиправності його звільнення.

При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду правове значення має момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а не момент отримання нею всього обсягу доказів, які, на її переконання, є достатніми для обґрунтування відповідної правової позиції.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо відсутності фактичного скорочення посади, збереження функцій та завдань структурного підрозділу, незмінності штатної чисельності працівників, незапропонування іншої посади та недотримання відповідачем установленої процедури звільнення у тій частині, в якій ними обґрунтовується дотримання строку звернення до суду.

Наведені доводи стосуються правомірності наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 22 листопада 2022 року №505-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та обставин припинення позивачем публічної служби, тобто належать до предмета вирішення спору по суті.

Водночас, предметом апеляційного перегляду у цій справі є законність ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду та відсутності підстав для його поновлення. У зв`язку з цим, оцінка правомірності наказу про звільнення, дотримання відповідачем процедури скорочення посади та інших обставин, що стосуються суті спірних правовідносин, не є необхідною для вирішення процесуального питання, яке становить предмет цього апеляційного перегляду.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом 23 липня 2024 року, тоді як з наказом про звільнення та його змістом був особисто ознайомлений 22 листопада 2022 року.

При цьому, зміст скарги від 22 квітня 2024 року додатково підтверджує, що до моменту звернення до суду позивач уже був обізнаний з обставинами, які розцінював як порушення свого права на працю, та сформулював вимогу про скасування наказу про звільнення.

За таких обставин, наведені ОСОБА_1 доводи не спростовують факту пропуску, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, місячного строку звернення до адміністративного суду та не свідчать про наявність обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасній реалізації ним права на судовий захист.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду та наявність передбачених процесуальним законом підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

З приводу інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами статті. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.

Повне судове рішення складено 23.09.2026 р.