Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №320/4544/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/4544/26 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,

за участю секретаря судових засідань Кузьмука Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроБудБетон» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄвроБудБетон» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 5 листопада 2025 року №498520706.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками акту перевірки відповідача, оскільки проведені з контрагентами господарські операції мають дійсний реальний характер, їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського, податкового обліку, розрахунковими, іншими документами, відомостями та даними, а усі висновки контролюючого органу зроблені на підставі дій контрагентів позивача, а також третіх осіб, які не мають жодного відношення до діяльності позивача.

Позивач у заявах по суті справи вказав, що придбані товариством у контрагентів товарно – матеріальні цінності та послуги з транспортного експедирування беззаперечно пов`язані із спрямованої на отримання доходу господарською діяльністю.

Позивач наполягав, що твердження контролюючого органу про відсутність реального характеру здійснених фінансово - господарських операцій по правочинах, укладених підприємством з контрагентами спростовуються долученими до матеріалів справи первинними та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку по кожній господарській операції окремо між безпосередніми учасниками укладених договорів.

Водночас, наявна в інформаційно-аналітичних електронних базах податкова інформація відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічних звірок, носить інформативний характер та підлягає оцінці разом з іншими доказами у їх сукупності щодо кожної операції та контрагента та не є беззаперечним доказом фактам відсутності реальності здійснених господарських операцій.

Недекларування контрагентами податкових зобов`язань з ПДВ та неподання останніми податкової звітності за відповідні податкові періоди, не може позбавляти права покупця на декларування податкового кредиту з ПДВ за наявності складених та зареєстрованих в реєстрі податкових накладних.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроБудБетон» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 05 листопада 2025 року №498520706. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроБудБетон» понесені витрати у вигляді судового збору у розмірі 53 165,98 грн.

Суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами реально мали місце, та мали наслідком зміни в майновому стані сторін правочину, спричинили підстави для відображення таких операцій в бухгалтерському та податковому обліку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №498520706.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 320/4544/26; ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Євробудбетон» у задоволенні позову; розглядати апеляційну скаргу за участі представника ГУ ДПС у Київській області.

Доводи апеляційної скарги наступні:

- рішенням суду першої інстанції прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням процесуальних норм;

- судом першої інстанції встановлено обставини справи з порушенням норм статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, без належного дослідження доказів та з`ясування обставин по справі;

- відповідач категорично не погоджується з позицією, викладеною в рішенні суду першої інстанції, та вважає його упередженим та таким, що порушує процесуальні норми чинного законодавства.

11 травня 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управління ДПС у Київській області була проведена на підставі п.п.19-1.1.6 п.19-1.1 ст.19-1, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст.79, п.п.69.21 п.п.69.22 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Бестділ Центр" (код ЄДРПОУ 45581309) за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 та з ТОВ "Техбуд Мануфактура" (код ЄДРПОУ 45286563) за період з 01.09.2024 по 31.10.2024 за результатами якої, складено акт перевірки від 28.04.2025 №21186/10-36-07-13/43854635.

Позивачем було подану скаргу на Акт перевірки від 28.04.2025 №21186/10-36-07-13/43854635.

Рішенням ДПС України від 15.08.2025 №23844/6/99-00-06-01-01-06, яким було виявлено невідповідність висновків документальної позапланової перевірки позивача викладених в акті від 28.04.2025 №21186/10-36-07-13/43854635, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, зобов`язано відповідача провести документальну позапланову перевірку позивача, про що складено Наказ від 02.09.2025 №887.

В подальшому, на підставі направлень про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 09.09.2025 №10738/10-36-07-06, №10739/10-36-07-06, та наказу від 09.09.2025 № 3323-п на підставі п.п.191.1.1 п.191.1 ст.191, п.п.20.1.4, п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.12 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82, п.п.69.22 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року та наказу Державної податкової служби України від 02.09.2025 №887 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача із питань, визначених у рішенні ДПС України про результати розгляду скарги від 15.08.2025 №23844/6/99-00-06-01-01-06, у порядку контролю за правильністю висновків акта документальної позапланової виїзної перевірки від 28.04.2025 №21186/10 36-07-13/43854635.

За результатами позапланової невиїзної перевірки відповідачем було складено акт від 25.09.2025 №44605/10-36-07-06/43854635 та встановлено порушення, а саме п.44.1 ст.44, п.198.1 п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.1 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами і доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2 835 519,00 грн в тому числі по періодам, у вересні 2024 на суму 615 250,00 грн, у жовтні 2024 на суму 2 220 269,00 грн.

За результатами перевірки було прийнято податкове повідомлення рішення від 05.11.2025 №498520706, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2 835 519,00 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 708 880,00,00 грн.

Позивач скористався своїм правом та оскаржив податкове повідомлення- рішення від 05.11.2025 №498520706 до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 15.01.2026 №1248/6/99-00-06-01-01-06 «Про результати розгляду скарги» залишено податкове повідомлення- рішення від 05.11.2025 №498520706 без змін, а скаргу позивача – без задоволення.

Вважаючи протиправним таке податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги Головного управління ДПС у Київській області, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Відповідно до висновків Верховного Суду у справі № 2-814/10 від 20 вересня 2024 року, перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За положеннями пункту 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут та надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За змістом підпунктів 14.1.36, 14.1.156, 14.1.181, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України міститься визначення, що

господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

У пункті 185.1 статті 185 ПК України зазначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності (підрядники та субпідрядники) можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України визначено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; умови, дату, час та порядок його формування; права і обов`язки платників податку в даній сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Положеннями пункту 198.1 статті 198 ПК України установлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).

За положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

За приписами статті 1 вказаного Закону (тут та надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена, крім того, податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Проте якщо ж господарська операція фактично не відбулась, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає й вимозі статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

Ці вимоги однаковою мірою стосуються формування й інших показників податкового обліку, в тому числі, доходу і податкових зобов`язань з ПДВ за господарськими операціями, оскільки податковий облік, як і будь-який облік, обов`язковість якого встановлена законом, не може ґрунтуватися на недостовірних даних.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо встановлення судом першої інстанції обставини справи без належного дослідження доказів, колегія суддів зауважує, що такі є абстрактними, позаяк не містять посилання на конкретний доказ, що не враховано судом.

Доводи апелянта щодо упередженості рішення суду першої інстанції колегія суддів відхиляє за безпідставністю.

В частині висновків апелянта щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Бестділ Центр" та ТОВ "Техбуд Мануфактура", колегія суддів зазначає наступне.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними (пункт 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19).

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що надаючи узагальнений висновок про нереальність здійснення позивачем усіх господарських операцій із контрагентами позивача у зв`язку із неможливістю встановлення джерела походження товару та відстеження повного ланцюга постачання товарів за періоди, що перевірялись, відповідачем не проведено відповідного аналізу у розрізі кожної господарської операції, дати договору та поставки, предмету поставки (товару чи робіт/послуг), періоду їх виконання та оформлення відповідних бухгалтерських документів; не наведено причинно-наслідкового зв`язку між фактами порушення податкової дисципліни контрагентами контрагентів позивача з розрізі періодів та дат, кожного договору та його предмету.

Зокрема, з огляду на невстановлення номенклатури товару та його ідентифікуючих даних, відповідачем самостійно проведено аналіз господарської діяльності різних суб`єктів господарювання та вибудовано ймовірний ланцюг постачання. При цьому, відповідачем не заперечуються обставини того, що такі данні ним отримано з власних податкових баз без проведення фактичних перевірок та зустрічних звірок безпосередніх контрагентів позивача.

Разом з тим, інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару позивачу, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.

Щодо рішень про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, колегія суддів зауважує, що на час проведення господарських операцій між позивачем та контрагентами такі рішення були відсутні.

Зокрема, досліджувані податковим органом взаємовідносини позивача з ТОВ "Бестділ Центр" стосувались жовтня 2024 року, а рішення про відповідність вказаного товариства критеріям ризиковості платника податку прийнято 20 березня 2025 року №38219.

Досліджувані податковим органом взаємовідносин позивача з ТОВ "Техбуд Мануфактура" стосувались періоду вересень - жовтень 2024 року, а рішення про відповідність вказаного товариства критеріям ризиковості платника податку прийнято 20 березня 2025 року №16754.

Разом з тим, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне: правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як слідує у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Позиція відповідача в цілому побудована на порушенні податкової дисципліни суб`єктами господарювання, які не були прямими контрагентами позивача та відповідно причинно-наслідкового зв`язку між їх діяльністю та взаємовідносинами позивача з ТОВ "Бестділ Центр" та ТОВ "Техбуд Мануфактура" не встановлено.

В контексті наведеного, колегія суддів враховує, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентами позивача.

У випадку невиконання контрагентом платника податків свого зобов`язання щодо належного декларування необхідних даних та/або сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки мають наставати саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Проаналізувавши зміст наведеної контролюючим органом у тексті акту перевірки податкової інформації, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати доведеними обставини неможливості контрагентами в дійсності вчинити спірні господарські операції, оскільки дані висновки контролюючого органу зроблені виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої податкової інформації наявної в базі даних, проте така (інформація), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Враховуючи окреслені податковим органом в акті перевірки та процесуальних документах відповідача, підстави для висновку про безтоварний характер спірних у цій справі господарських операцій, колегія суддів зазначає, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій. Надаючи оцінку наявним у податкового органу відомостям (зокрема у вигляді листів від регіональних податкових інспекцій) у співвідношенні з наявною первинною документацію, наданою позивачем, колегія суддів вважає необхідним надати перевагу належним письмовим доказам.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2024 у справі №160/19771/23.

Таким чином, підлягають відхиленню висновки відповідача про не підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами даними ЄРПН по «ланцюгу постачання», оскільки це суперечить принципам індивідуальної юридичної відповідальності.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає встановленими обставини того, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, що відповідно спростовує висновок апелянта про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Аналіз матеріалів справи та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 5 листопада 2025 року №498520706.

Щодо кримінального провадження №72024111500000021 від 4 вересня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.212 КК України, колегія суддів враховує, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 навіть наявність вироку не є безумовним свідченням нереальності господарських операцій відображених у податковому обліку.

Крім того, таке кримінальне провадження не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом позивача своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17.

Поряд з цим, слід зазначити, що позивач не є фігурантом вищенаведеного кримінального провадження, доказів цього відповідачем суду не надано, а тому позивач не може бути притягнутий до відповідальності за дії контрагентів по всьому ланцюгу постачання товару, оскільки така відповідальність жодними нормами чинного законодавства України не передбачена.

Щодо покликань апелянта на лист Територіального управління БЕБ у Київській області від 7 квітня 2026 року №28.9/25/3/3241-26, судова колегія враховує, що наведена інформація не перевірялась контролюючим органом під час проведення спірної перевірки позивача та не відображена у акті перевірки.

Згідно з пунктом 82.4 статті 82 ПК України проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки платника податків може бути зупинено за рішенням керівника контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, або надсилається платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку або надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов`язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

З вищенаведеного вбачається, що проведення перевірки може бути зупинено в цілому на строк, що не перевищує 30 робочих днів.

Натомість лише у випадках необхідності: проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов`язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів - перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Разом з тим, відповідач не виносив жодного рішення про зупинення проведення податкової перевірки позивача для отримання інформації щодо діяльності платника податків від Територіального управління БЕБ у Київській області.

Відповідно до приписів частини 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Однак, апелянтом не повідомлено жодних поважних причин, що унеможливили подання наведеного листа до суду першої інстанції.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2025 у справі № 906/127/24 вказав про те, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

З урахуванням вищенаведеного, відповідні докази колегією суддів не приймаються до уваги.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2026 року

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

Т.Р. Вівдиченко