Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №620/4115/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4115/26 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Карпушової О.В., Кузьменка В.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Седлярук Вікторії Юріївни, на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року (головуючий суддя в 1-й інстанції - Баргаміна Н.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2024 по 17.03.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2024 по 17.03.2026.

В обґрунтування позову зазначила, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, тобто, порушив ст. 116 Кодексу законів про працю України, за що передбачена відповідальність, визначена ст. 117 КЗпП України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, представник позивача звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Відповідач під час виключення позивача зі списків особового складу повинен був здійснити виплату грошового забезпечення військовослужбовцю у повному обсязі.

Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, яке спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути покладене саме на відповідача.

При цьому, переведення військовослужбовця на службу у іншу військову частину, яка є окремою юридичною особою, є по суті звільненням у розумінні Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 25 серпня 2026 року.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини від 09.10.2024 № 296 старшого сержанта ОСОБА_1 , медичну сестру інфекційного відділення військової частини НОМЕР_1 Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) Медичних сил Збройних Сил України, призначену наказом начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100) (по особовому складу) від 01.10.2024 № 47-РС медичною сестрою неврологічного відділення клініки неврології Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) Медичних сил Збройних Сил України, вважати, що справи та посаду здала та вибула до нового місця служби м. Київ. З 09.10.2024 виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, продовольчого забезпечення зі сніданку 10.10.2024.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 у справі № 620/4772/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Згідно із скріншотом банківського рахунку позивачу виплачено 17.03.2026 кошти в розмірі 133826,01 грн.

Позивач, вважаючи, що має право відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.10.2024 по 17.03.2026, звернулася до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звільнявся з військової служби, а продовжила проходити військову службу, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов`язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005 було передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим, згідно статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому пунктом 117 Положення, передбачено, що призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

Отже, з огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Наразі, Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Так, наказом командира військової частини від 09.10.2024 № 296 старшого сержанта ОСОБА_1 , медичну сестру інфекційного відділення військової частини НОМЕР_1 Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) Медичних сил Збройних Сил України, призначену наказом начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100) (по особовому складу) від 01.10.2024 № 47-РС медичною сестрою неврологічного відділення клініки неврології Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (на 1100 ліжок) Медичних сил Збройних Сил України, вважати, що справи та посаду здала та вибула до нового місця служби м. Київ. З 09.10.2024 виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, продовольчого забезпечення зі сніданку 10.10.2024.

З огляду на наведені обставини необхідно вказати, що в досліджуваній ситуації виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення проходження військової служби як такої.

Натомість, воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у військовій частині НОМЕР_1 у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем.

У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, вона не була звільнена з військової служби, а продовжувала виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Варто наголосити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.

Тобто, переміщення позивача по службі, в спірному випадку переведення до нового місця служби, не є звільненням у розумінні КЗпП України.

Встановлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки така норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника.

Суд зауважує, що в даному випадку спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому немає передбаченого законом юридичного складу, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність у вигляді середнього заробітку.

За таких обставин, застосування до досліджуваної ситуації наведеної норми має наслідком розширене тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, які не охоплюються її змістом і метою запровадження.

Здійснюючи розгляд справи судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постановах від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, від 16.02.2026 у справі №360/110/24, від 29.05.2026 у справі №280/758/24.

Очевидно, що саме з вини військової частини НОМЕР_1 позивач невчасно отримала належне їй грошове забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

З метою захисту свого порушеного права на своєчасне отримання грошового забезпечення, ОСОБА_1 пред`явила цей позов до відповідача на підставі частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України, втім, як уже зазначено, цей позов не містить обставин, з якими закон пов`язує застосування вказаних норм трудового права.

У випадку ОСОБА_1 стаття 117 КЗпП України є незастосовною до спірних правовідносин.

Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах вона не позбавлена можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

За таких обставин суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат по справі не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі № 620/4115/26 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі № 620/4115/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 23 вересня 2026 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді О.В. Карпушова

В.В. Кузьменко