Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №620/4171/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4171/26 Суддя (судді) першої інстанції: Лукашова О.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Карпушової О.В., Кузьменка В.В.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року (головуючий суддя в 1-й інстанції - Лукашова О.Б.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у неповідомленні НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за періоди з 01.10.2022 по 28.10.2022, з 02.11.2022 по 30.11.2022, за формою, наведеною у додатку 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) направити до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) інформацію про участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за періоди з 01.10.2022 по 28.10.2022, з 02.11.2022 по 30.11.2022, за формою, наведеною у додатку 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

В обґрунтування позову зазначив, що протягом спірного періоду позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у зв`язку з чим набув право на виплату додаткової винагороди. Однак, всупереч вимог чинного законодавства України, відповідач відповідну інформацію до Військової частини НОМЕР_3 для нарахування та виплати йому додаткової винагороди не направив, у зв`язку із чим остання позивачу виплачена не була.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неповідомленні НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за періоди 01.10.2022 по 28.10.2022 та з 02.11.2022 по 30.11.2022, за формою, наведеною у додатку 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392/0/81-22- АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168".

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 направити до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) інформацію про участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за періоди 01.10.2022 по 28.10.2022 та з 02.11.2022 по 30.11.2022, за формою, наведеною у додатку 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392/0/81-22- АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168".

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

У спірний період позивач у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 не перебував, натомість був у оперативному підпорядкуванні (перебував у відрядженні).

Військовослужбовці прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону проходять службу та перебувають на фінансовому утриманні в НОМЕР_2 прикордонному загоні. Підтверджуючі документи щодо прийняття позивачем безпосередньої участі в бойових діях до ІНФОРМАЦІЯ_1 від прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону не надходили.

Судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 04 вересня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходить військову службу та перебуває на фінансовому забезпеченні в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ).

Так, позивач в період з жовтня по листопад 2022 включно, був направлений і перебував у підпорядкуванні начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом Адміністрації державної прикордонної служби України у період з 01 по 31 жовтня 2022 року НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України визнаний таким, що включений до складу угруповань військ (си) Збройних Сил України з відсічі збройної агресії російської федерації проти України та брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій.

Наказом Адміністрації державної прикордонної служби України від 04.11.2022 Чернігівська область у період з 01 по 31 жовтня 2022 була визнана районом ведення воєнних (бойових) дій, відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.11.2022 №282.

Наказом Адміністрації державної прикордонної служби України від 06.12.2022 у період з 01 по 30 листопада 2022 року НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України визнаний таким, що включений до складу угруповань військ (си) Збройних Сил України з відсічі збройної агресії російської федерації проти України та брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій.

Наказом Адміністрації державної прикордонної служби України від 05.12.2022 Чернігівська область у період з 01 по 30 листопада 2022 була визнана районом ведення воєнних (бойових) дій, відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.12.2022 №311.

У період з 01.10.2022 по 28.10.2022, з 02.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 07.01.2023 позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області про, що видана довідка військовою частиною НОМЕР_1 від 07.01.2023 №3456. Підставою видачі довідки вказано бойовий наказ Адміністрації державної прикордонної служби України №165 гриф від 16.09.2022.

Вважаючи, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не направив до НОМЕР_2 прикордонного загону списки про його безпосередню участь у бойових діях за період 01.10.2022 по 28.10.2022, з 02.11.2022 по 30.11.2022, звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з того, що з наявної у матеріалах справи довідки вбачається, що позивач у спірний період приймав безпосередню участь у бойових діях або заходах у складі зведеного загону відділу прикордонної служби. Разом з тим, суд зауважив, що списки, передбачені додатком 2 до наказу № 392-АГ щодо позивача на адресу НОМЕР_2 прикордонного загону не направлялись.

При цьому суд вказав, що недотримання органами Держприкордонслужби вимог наказу № 392-АГ в частині обміну інформацію про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця, а отже, й не може впливати на його особисті права, у тому числі право на отримання спірної додаткової винагороди.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. 1-1 Закону № 2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування приписано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022 та №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, від 01.05.2023 № 254/2023 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146, яка застосовується з 01.09.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема, Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

З метою виконання вимог Постанови № 168 та для врегулювання виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято наказ від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» (далі - Наказ № 392-АГ), пунктом 1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім випадків, передбачених цим наказом, які проходять військову службу в Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управліннях, органах охорони державного кордону, загонах морської охорони (у тому числі строкову), навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення (далі - органи Держприкордонслужби) з дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби (у зв`язку із звільненням з військової служби) на період дії воєнного стану щомісячно здійснюється виплата додаткової винагороди в розмірі до 30 тисяч гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання відповідно до законодавства України обов`язків військової служби. Додаткова винагорода збільшується до 100 тисяч гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту 4 Наказу №392-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах: 1) бойового наказу (бойового розпорядження); 2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); 3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Пунктом 5 Наказу №392-АГ передбачено, що для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та, до якого для виконання і завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі. Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця. У довідках, передбачених цим пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу.

Згідно з пунктом 11 Наказу №392-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України. Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу.

Виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів). До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу (п. 12 Наказу № 392-АГ).

У подальшому 09.12.2022 Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято наказ № 628/8/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» (далі - Наказ №628-АГ), який застосовується з 01.12.2022, пунктом 8 якого передбачено, що інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу

Отже, військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, збільшується до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у періоди: 30.09.2022, з 01.10.2022 по 28.10.2022, з 02.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 07.01.2023.

При цьому зазначені обставини підтверджуються довідкою від 07.01.2023 №3456, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .

Окрім того, наявними у матеріалах справи Витягами з рапортів від 17.11.2022 №1670 та від 01.12.2022 №1879 підтверджується, що позивач у спірний період приймав безпосередню участь у бойових діях або заходах у складі зведеного загону відділу прикордонної служби.

Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, НОМЕР_4 прикордонним загоном (в/ч НОМЕР_1 ) списки, передбачені додатком 2 до наказу №392-АГ, за спірний період на адресу НОМЕР_2 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_3 ) не направлялися. Зворотного апелянтом не доведено.

Суд зазначає, що принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

Принцип правової визначеності (певності) загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Конституційний Суд України сформулював у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, в якому зазначається, що "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абзац другий підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини) [14]. Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування.

У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Суд при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що недотримання органами Держприкордонслужби вимог стосовно обміну інформацією про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів чи наявність окремих недоліків документів, складених уповноваженими особами, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця (постанова Верховного Суду від 28.06.2024 у справі № 200/619/23), як і не свідчить про відсутність в останнього права на таку винагороду (постанова Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, постанова Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 360/334/23).

Оцінюючи правову позицію відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Так, стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14, 04.11.1950, визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).

Відповідно до пункту 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.

В контексті викладеного вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 направити до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) інформацію про участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за періоди 01.10.2022 по 28.10.2022 та з 02.11.2022 по 30.11.2022, за формою, наведеною у додатку 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392/0/81-22- АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168".

З огляду на викладене, а також враховуючи встановлені обставини, суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ця норма закону кореспондується з частиною сьомою статті 139 КАС України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Про це саме зазначено в частині третій статті 143 КАС України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені умови дотримані, оскільки у позовній заяві представник позивача повідомив суд, що позивач поніс витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 10 000, 00 грн і надав документи про виконану роботу та вартість послуг адвоката.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий самий правовий підхід застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Про таке йдеться також в іншій практиці ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01): заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Матеріали справи свідчать, що 14 березня 2026 року між адвокатом Косточкою Сергієм Олеговичем (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 14/03, відповідно до пункту 1.2. якого Адвокат бере на себе зобов`язання надати Клієнту правничу допомогу в адміністративній справі за позовом Клієнта до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (та/або іншого відповідача) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії тощо.

В пункті 4.2. Договору сторони узгодили, що гонорар за надання правничої (правової) допомоги щодо підготовки та подання адвокатських запитів та в суді першої інстанції, пов`язаної із взятими Адвокатом зобов`язаннями за предметом цього Договору, становить 10 000, 00 грн (десять тисяч гривень нуль копійок). Розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений в Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Зі звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, вбачається, що Адвокатом були надані наступні послуги:

1. Підготовка та подання адвокатського запиту до органів, підрозділів Держприкордонслужби.

2. Написання та подання позовної заяви, юридичний супровід справи в суді першої інстанції.

Всього до сплати - 10 000, 00 грн (десять тисяч гривень нуль копійок).

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08 квітня 2021 року у справі № 922/2321/20 констатував, що зазначені окремо в акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з актом наданих послуг, суд вважає, що надані адвокатом види послуг не є окремими процесуальними діями, а такими, що направлені на досягнення одного результату.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В даній правовій ситуації суд вважає, що визначений стороною та його адвокатом розмір гонорару у розмірі 10 000, 00 грн є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на конкретні обставини справи.

Тому, враховуючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, незначну складність справи, предмет спору, якої є дії суб`єкта владних повноважень неповідомлення про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, розгляд цієї справи судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, як наслідок, відсутність проведення судових засідань, суд апеляційної інстанції вважає, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн, є справедливою та співмірною.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат по справі не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі №620/4171/26 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі №620/4171/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 23 вересня 2026 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді О.В. Карпушова

В.В. Кузьменко