Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №620/5949/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5949/25 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Кузьмишина О.М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області на прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (далі – відповідач), у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській від 10.04.2025 №253150005260 щодо відмови у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області провести зарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 02.03.1999 року по 04.09.2019 року в Бахмацькій центральній районній лікарні, з 04.09.2019 року по 29.01.2021 року в комунальному некомерційному підприємстві «Бахмацька центральна районна лікарня Бахмацької районної ради Чернігівської області», з 29.01.2021 року по день звернення в комунальному некомерційному підприємстві «Бахмацька міська лікарня Бахмацької міської ради» на посаді рентгенолаборанта рентгенкабінету до пільгового стажу згідно зі Списком №1;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року №1- р/2020.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», втім рішенням відповідача у задоволенні її заяви було відмовлено, з підстав відсутності необхідного пільгового стажу.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Відповідач (далі – апелянт), не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що визначення права на зарахування пільгового періоду роботи можливо провести після отримання акту зустрічної перевірки. Відмовляючи у призначенні позивачці пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у цій справі керувалось Законом 1058, який є чинним і регулює спірні правовідносини. Посилання на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ), а саме п. «а» статті 13 у старій редакції у зв`язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1- р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), то таке посилання є безпідставним.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та від 23 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року та на підставі частини 2 статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження та продовжено строк апеляційного розгляду справи на розумний.

Позивачем не подано відзив на апеляційну скаргу.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 02.03.1999 по теперішній час працює на посаді рентгенолаборанта в рентген-кабінеті в Бахмацькій центральній районній лікарні.

З 04.09.2019 року Бахмацьку центральну районну лікарню реорганізовано шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Бахмацька районна лікарня» Бахмацької районної ради Чернігівської області, згідно рішення двадцять другої позачергової сесії сьомого скликання Бахмацької районної ради Чернігівської області №1 від 30.08.2019 «Про створення комунального некомерційного підприємства «Бахмацька районна лікарня» Бахмацької районної ради Чернігівської області.

Комунальне некомерційне підприємство «Бахмацька районна лікарня» Бахмацької районної ради Чернігівської області змінила назву з 29.01.2021 на комунальне некомерційне підприємство «Бахмацька міська лікарня» Бахмацької міської ради Чернігівської області згідно рішення четвертої(позачергової) сесії 8 скликання від 31.12.2020 «Про зміну засновника та назви комунального некомерційного підприємства «Бахмацька районна лікарня» Бахмацької районної ради Чернігівської області».

02.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.

Так, на момент звернення вік ОСОБА_1 складав 45 років 8 місяців 14 днів та страховий стаж становив 29 років 10 місяців 19 днів.

Заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності спеціалістами Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області та прийнято рішення від 10.04.2025 №253150005260 про відмову в призначенні пенсії (а.с.41).

В даному рішенні, зокрема, вказано, що страховий стаж позивача становить 29 років 10 місяців 19 днів. Вік заявниці на дату звернення становить 45 років 8 місяців 14 днів. Стаж роботи за Списом № 1 не розраховано. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, стаж роботи за Списком №1 не розраховано, так як в довідці, яка підтверджує спеціальний трудовий стаж на роботах із особливо шкідливими і важкими умовами праці від 29.01.2025 за № 56 зазначена посада – рентгенолаборант, однак відповідно до розділу XIX Постанови КМУ від 24.06.2016 No46l «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсії за віком на пільгових умовах» за Списком №1 мають право молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок). Згідно записів трудової книжки заявниця працює рентгенолаборантом у рентген-кабінеті. Визначення права на зарахування пільгового періоду роботи можливо провести після отримання акту зустрічної перевірки. До страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1998, зараховано всі періоди роботи з врахуванням даних, шо містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5).

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Задовольняючи даний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, вік позивача становить 45 років 8 місяців 14 днів та страховий стаж становив 29 років 10 місяців 19 днів, пільговий за списком № 1 складає 26 років, що дає право на призначення пенсії за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який був прийнятий на зміну положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Отже, оскільки і Закон № 1058-IV, і Закон № 1788-ХІІ регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону № 1788-ХІІ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058-1V.

Але, при цьому існують і виключення з даного загального правила.

Так, пункт «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (набув чинності з 01.04.2015, далі - Закон № 213-VIII) передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції до 11.10.2017 передбачав, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-ХІІ.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону № 1058-ІУ правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017) (далі - Закон № 2148-VIII), яким текст Закону № 1058- IV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно частини першої якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Разом з цим, Законом № 2148-VIII y новій редакції був викладений також пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, де зазначається, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць. - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 № 2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону № 2148-VIII.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Конституційним Судом України згідно пункту 3 вищевказаного рішення було вирішено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».

Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-ХП у редакції до Закону № 213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VI1I.

Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача, зокрема, щодо пенсійного віку у жінок, який складає 45 років та наявності страхового стажу, який складає не менше 15 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону № 213-VIII та 50 років пенсійного віку і не менше 20 років страхового стажу за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону № 2148-VIII, Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини другої статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020, позивачка вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII. теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Суд першої інстанції зазначив, і це є правильним, що до даних правовідносин підлягає застосуванню пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, щодо пенсійного віку, який складає для жінок 45 років, щодо стажу роботи не менше 15 років, з них за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України не менше 7 років 6 місяців. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України.

Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за№ 110. зокрема, передбачено, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках, обов`язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Тобто, підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, який повинен бути підтверджений відповідними доказами, зокрема, трудовою книжкою.

В силу пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку № 637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до пунктів 3, 4.2 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992. Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

Разом з тим, пунктом 4.3 Порядку № 383 передбачено, що у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Відповідно до пунктів 8, 9 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Органом пенсійного фонду зараховано до страхового стажу позивача 29 років 10 місяців 19 днів, до пільгового стажу не враховано період роботи з 02.03.1999 року по день звернення згідно довідки № 56 від 29.01.2025, оскільки посада зазначена в пільговій довідці рентгенолаборант не передбачена Постановою КМУ № 461 від 24.06.2016, (в переліку зазначено молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок)).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», яка набрала чинності з 03.08.2016р., було затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

При цьому, до розділу XIX (охорона здоров`я) Списку №1 (в редакції, чинній на час прийняття Постанови №461) були включені, з-поміж інших, наступні посади: лікарі- рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); рентгенолаборанти, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).

У свою чергу, до розділу XIX (охорона здоров`я) Списку №1 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №479 від 04.07.2017 року) включені посади: лікарів- рентгенологів. а також лікарів, зайнятих у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок), молодших спеціалістів із медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодших спеціалістів із медичною освітою, зайнятих у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).

Відповідно до пункту 4.14 Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.11.2007 № 742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою», робота на посадах рентгенлаборантів, технологів з рентгенологічної діагностики зараховується до стажу роботи для атестації за спеціальністю «рентгенологія».

Так, професійна назва «рентгенлаборант» міститься у Національному класифікаторі професій України ДК 003:2010, затвердженому наказом Держспоживстандарту №327 від 28.07.2010. Згідно з Положенням про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 742 від 23.11.2007, робота на посаді рентгенлаборантів зараховується до стажу роботи за спеціальністю «рентгенологія», що включена до номенклатури спеціальностей й молодших спеціалістів з медичною освітою, відповідно позиція Списку №1 «молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою рентген лаборант інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок)» поширюється на рентген лаборантів, у разі їх зайнятості повний робочий день на роботах і в умовах передбачених цією позицією Списку № 1.

Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що посада рентгенолаборанта віднесена до посад за Списком № 1, що дає право на зарахування до її пільгового стажу періоду роботи на цій посаді та призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Під час розгляду справи у суді першої інстанції було встановлено, що на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, вік позивача становить 45 років 8 місяців 14 днів та страховий стаж становив 29 років 10 місяців 19 днів, пільговий за списком № 1 складає 26 років, що дає право на призначення пенсії за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

Також, матеріалами справи підтверджуються пільговий стаж позивача, зокрема: трудовою книжкою; довідкою ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу); пояснюючої довідки Бахмацької міської лікарні від 31.03.2025, довідки №56 від 29.01.2025; витягу з наказу по Бахмацькій ЦРЛ № 67 від 10.06.1997; витягу з наказу по Бахмацькій ЦРЛ № 81 від 02.07.2002; витягу з наказу по Бахмацькій ЦРЛ № 87 від 12.07.2002; наказу №23 по Бахмацькій ЦРЛ від 25.02.2008; висновку за результатами експертизи якості проведення атестації робочих місць за умовами праці від 21.04.2008; висновку за результатами експертизи якості проведення атестації робочих місць за умовами праці від 13.08.2013; наказу по Бахмацькій ЦРЛ № 33 від 28.02.2013; наказу по Бахмацькій ЦРЛ №39 від 28.02.2018; наказу Бахмацької міської лікарні №110 від 27.06.2022.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській від 10.04.2025 №253150005260 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Щодо посилання відповідача на те, що визначення права на зарахування пільгового періоду роботи можливо після отримання акту зустрічної перевірки, колегія суддів звертає увагу, що як на час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду, відповідачем не надано жодних доказів про вживання ним заходів для проведення такої перевірки.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що покладення судом першої інстанції на нього обов`язку призначити позивачу пенсію є втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами частини 3-4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14, від 18 листопада 2019 року у справі №826/653/16.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням обставин цієї справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання пенсійного органу призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги від 24.04.2025; ордер про надання правничої допомоги; акт приймання-передачі наданих послуг від 20.05.2025 на суму 5000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 16 від 24.04.2025 на суму 5000,00 грн (а.с.43-45, 47).

Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегією суддів встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти стягнення з нього на користь позивача судових витрат в сумі 5000,00 грн.

Судом першої інстанцією досліджено матеріали справи та встановлено, що дана справа є справою незначної складності, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка даною справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу було зменшено до 4000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку судом першої інстанції враховано співмірність зі складністю справи та правомірно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, а отже апеляційна скарга в даній частині є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

О.М. Кузьмишина

(повний текст постанови складено 22 вересня 2026р.)