Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №620/4272/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4272/26 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Сергій КЛОПОТ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

за участю секретаря с/з Кущенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЗІМ" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "ЗІМ" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Чернігівській області від 21.01.2026 № 1169/ж 10/25-01-07-00.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі направлень від 02.12.2025 року № 4654/ж3/25-01-07-02-01, № 4655/ж3/25-01-07-02-01, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області відповідно до вимог п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 , п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 , п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями та відповідно до наказу ГУ ДПС у Чернігівській області від 02.12.2025 року № 2103-п проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «ЗІМ» код ЄДРПОУ 24554795 щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ» (код ЄДРПОУ 41216513) за період діяльності грудень 2019 року.

За результатами перевірки складено акт від 16.12.2025 року № 22329/ж5/25- 01-07-02-01, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення: п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, 200.4. ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями) пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами і доповненнями), підпункту 2.5 пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами і доповненнями), ПП «ЗІМ» (код ЄДРПОУ 24554795) по взаємовідносинах з ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ» (код ЄДРПОУ 41216513) завищено податковий кредит з податку на додану вартість у грудні 2019 року на суму ПДВ 216 336 грн.

На підставі висновків акту перевірки винесене податкове повідомлення- рішення №1169/ж10/25-01-07-00 за формою «Р» від 21.01.2026 (збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 270 420 грн., в т.ч. основний платіж 216 336 грн., штрафна санкція 54 084 грн.)

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що податкові накладні виписані ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ» для ПП «ЗІМ» не відповідають змісту та обсягу проведених операцій, що передбачено вимогами до первинних документів, встановлених ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 за №168/704, із змінами, далі - Положення № 88) у задекларованих обсягах, не опосередковувалися реальним рухом активів та не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій у грудні 2019 р. на загальну суму податкового кредиту ПДВ 216 336 грн.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі – Закон №996-XIV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ».

Так, у ході проведення перевірки ПП «ЗІМ» були надано документи по взаємовідносинам ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ» за грудень 2019 року, зокрема: рахунки на оплату № 367 від 20.12.2019 р., № 371 від 20.12.2019 р., №3 74 від 21.12.2019 р., № 381 від 23.12.2019 р., № 394 від 27.12.2019 р., № 376 від 21.12.2019 р., №389 від 26.12.2019 р., №400 від 27.12.2019 р., №382 від 24.12.2019 р., № 395 від 27.12.2019 р. на загальну саму ПДВ 216 336 грн; видаткові накладні за у грудень 2019 року на загальну суму ПДВ 216 336,00 грн; платіжні доручення на загальну суму 1 298 016 грн. в т.ч. ПДВ 216 336 грн, податкові накладні.

Згідно вказаних документів позивачем були придбані у ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ» та оплачені товари різної номенклатури (проводи, вимикачі, світильники , муфти клапани тощо).

Щодо подальшого використання товарів, які були придбанні у ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ», позивачем надані Акти прийому- передачі наданих послуг (виконаних робіт), в яких ПрАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» - Замовник, ПП «ЗІМ» - Виконавець. В наданих Актах в пункті «Використані матеріали та механізми Виконавця» зазначені матеріали, які були придбані у ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ».

Зважаючи на зміст та обсяг наданих позивачем документів у колегії суддів відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності наведених у них даних та реальності здійснених операцій поставки.

У свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не ставить під сумнів правосуб`єктність як позивача та і його контрагента ТОВ «ВЕНТСЕРВІС-РАДІАЛ». Його ж висновки ґрунтуються виключно на припущеннях щодо неможливості здійснення спірних операцій з огляду на відсутність необхідних ресурсів з урахуванням даних щодо ланцюга постачання товарів (послуг).

У зв`язку із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

У постановах від 27.02.2018 у справі №811/2154/13, від 16.04.2020 у справі №805/5017/15-а та ін. Верховний Суд вже наголошував на тому, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17).

Доцільність вибору платником податку контрагентів відноситься до його виключної компетенції, яка походить із принципу свободи підприємницької діяльності. На вибір контрагента своїх постачальників платник податків взагалі не має впливу. Критерії та причини, за яких особа обирає тих чи інших постачальників, не мають ніякого відношення до правил ведення податкового обліку. Тому, відповідні доводи відповідача та мотиви суду першої інстанції, колегія суддів відхиляє.

Відтак, колегія суддів вважає, що жодних належних доказів, які б спростовували товарність спірних господарських операцій, представниками контролюючого органів не наведено.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У пункті 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1.

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи, що позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, то підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЗІМ" задовольнити.

Скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позов Приватного підприємства "ЗІМ" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Чернігівській області від 21.01.2026 № 1169/ж 10/25-01-07-00.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку

Повний текст постанови складений 22.09.2026.