Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №640/8839/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/8839/22 Суддя (судді) першої інстанції:

Стойка В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025, яке набрало законної сили 10.04.2026 позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо недодання до страхового стажу ОСОБА_1 додатково по одному року за кожний повний рік роботи за періоди з 12.10.1960 р. по 25.05.1961 р.; з 19.06.1961 р. по 17.10.1961 р.; з 12.11.1961 р. по 31.01.1966 р.; з 01.02.1966 р. по 01.10.1967 р.; з 02.10.1967 р. по 04.04.1971 р.; з 05.04.1971р. по 28.02.1976р.; з 01.03.1976 р. по 21.06.1988р.; з 22.06.1988 р. по 28.02.1990 р.; з 01.03.1990 р. по 30.06.1993 р.; з 01.07.1993 р. по 31.12.1996 р., які належать до виробництв, робіт, професій, посад і показників за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала право на пенсію на пільгових умовах;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 додатково по одному року за кожний повний рік роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала право на пенсію на пільгових умовах, за періоди з 12.10.1960 р. по 25.05.1961 р.; з 19.06.1961 р. по 17.10.1961 р.; з 12.11.1961 р. по 31.01.1966 р.; з 01.02.1966 р. по 01.10.1967 р.; з 02.10.1967 р. по 04.04.1971 р.; з 05.04.1971р. по 28.02.1976р.; з 01.03.1976 р. по 21.06.1988р.; з 22.06.1988 р. по 28.02.1990 р.; з 01.03.1990 р. по 30.06.1993 р.; з 01.07.1993 р. по 31.12.1996 р. та прийняти рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до норм чинного законодавства України, у зв*язку з чим перерахувати та виплатити пенсію з 15.12.2021 року;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виконання рішення суду по справі № 640/2568/20 здійснити з урахуванням ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві стосовно виплати ОСОБА_1 у 2022 році перерахованої частини пенсії за період січень 2020 р. – лютий 2022 р. без компенсації (індексації) втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві строків її виплати;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на перераховану частину пенсії за період січень 2020 р. – лютий 2022 р., яка виплачена на виконання рішення суду по справі №640/2568/20 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III.

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

У подальшому, позивачем подано до суду першої інстанції заяву, в якій ОСОБА_1 , керуючись ст. 383 та ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо:

- ретроспективного скасування ГУ ПФУ Києва при перерахунку пенсії з 15.12.2021 р. раніше проведеної індексації пенсії (розміру середньої заробітної плати в Україні, яка застосовується для розрахунку пенсії) за 2025 та 2026 роки, та перерахунку пенсії за вказані та поточний періоди із застосуванням заниженого таким чином розміру середньої заробітної плати в Україні, яка застосовується для розрахунку пенсії;

- застосування ГУ ПФУ Києва при перерахунку пенсії за 2024-2026 роки та при розрахунку її поточного розміру, для обрахунку надбавки до пенсії за понаднормовий (понад 20 років) страховий стаж розміру мінімальної пенсії, який був встановлений на 2023 рік, замість належного розміру мінімальної пенсії, як те визначеного Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- скасування встановленої щомісячної компенсаційної виплати, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 р. N849 та від 24 лютого 2023 р. № 168, та стягнення вже виплаченої такої виплати шляхом зменшення на суму виплаченої надбавки сукупного розміру донарахованої на виконання рішення суду пенсії;

- не нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою ГУ ПФУ Києва частини пенсії за період з 15.12.2021 р. по 30.04.2026 р., донараховану ним лише в межах виконання рішення суду по цій справі;

Також позивач просила постановити окрему ухвалу і направити її відповідачу для усунення причин та умов, що сприяли вказаним порушенням закону.

Надалі, 21.05.2026 позивачем вдруге подано заяву, в якій ОСОБА_1 , керуючись ст. 383 та ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо:

- продовження виплати пенсії в розмірі, меншому за той, який визначено відповідачем за результатом перерахунку пенсії на виконання рішення суду у цій справі;

- невиплати донарахованої з 15.12.2021 р. пенсії в розмірі та строки, встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за рахунок коштів, призначених для виплати пенсій за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням;

- поширення дії Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 р. N821, на умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, визначені виключно законами про пенсійне забезпечення – у даному випадку Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 р. N821, у якості засобу відтермінування (розстрочення) виконання рішення суду у цій справі на невизначений строк без відповідного рішення суду та в якості підстави для продовження виплати перерахованої пенсії у протиправно заниженому розмірі, та постановити окрему ухвалу і направити її відповідачу для усунення причин та умов, що сприяли вказаним порушенням закону.

Також в заяві від 21.05.2026 ОСОБА_1 повідомила, що ГУ ПФУ Києва частково усунуло вчинені ним протиправні дії, зазначені в заяві від 04.05.2026, щодо ретроспективного скасування раніше проведеної індексації моєї пенсії (розміру середньої заробітної плати в Україні, яка застосовується для розрахунку моєї пенсії) за 2025 та 2026 роки, та перерахувало розмір пенсії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2026 вирішено:

- повернути заяви ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі №640/8839/22;

- у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення та в частині прийняття окремої ухвали, - відмовити.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції вказав, що позивач звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 КАС передчасно, заяви не містять інформації про день пред`явлення виконавчих листів до виконання, інформації про хід виконання виконавчого провадження, як визначено пунктами 7 та 8 частини другої статті 383 КАС.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на безпідставності часткового повернення заяв, а також підстав для вирішення питання щодо подання звіту.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.

Згідно Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття129), суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України).

Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України. Так, стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 372 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) визначено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.

Слід зазначити, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 372 КАС примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом в Україні є Закон України «Про виконавче провадження».

Частина перша статті 373 КАС визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

За статтею 383 КАС особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; . На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. . У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі №9901/235/20 звернула увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС, зокрема надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.

Указана стаття (383 КАС) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 383 КАС, позивач повідомив суду про те, що виконавчі листи не пред`являлись до виконання, тобто примусове виконання судового рішення у даній справі не здіснювалось.

З огляду на це, зміст конкретних обставин, хронологія та послідовність дій позивача не дають підстав виснувати, що останній в повному обсязі виконав вимоги частини другої статті 383 КАС, які б зобов`язували суд першої інстанції прийняти до розгляду подану заяву та за наслідками її розгляду ухвалити відповідне рішення по суті.

У контексті викладеного можна узагальнити, що звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС, коли останній не використав можливість виконання рішення суду на підставі Закону України «Про виконавче провадження», - є передчасним.

Аналогічну позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі №9901/235/20.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

За такого правового висновку, що у разі якщо після винесення державним або приватним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження/повернення виконавчого документа стягувачу рішення суду залишиться не виконаним, то позивач має право звернутись із заявою в порядку статті 383 КАС.

Таким чином, оскільки позивач звертаючись до суду першої інстанції в порядку статті 383 КАС не довів, що він використав усі можливості для примусового виконання рішення суду в порядку Закону України «Про виконавче провадження», то звернення до суду із відповідною заявою є передчасним.

Згідно частини п`ятої статті 383 КАС У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

У постанові від 25.06.2026 у справі № 420/2827/22 Верховний Суд наголосив, що на відміну від позовних заяв чи апеляційних скарг, для яких КАС передбачає можливість залишення без руху у разі недотримання вимог щодо форми та змісту (статті 169, 298 КАС), стаття 383 не містить прямої вказівки на застосування такого механізму до заяв, поданих у її порядку. Колегія суддів звертає увагу на те, що частина п`ята статті 383 КАС є імперативною нормою, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви у разі невідповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.

У постанові від 08.11.2024 у справі № 340/222/20 Верховний Суд також дійшов висновку, що ураховуючи положення частини п`ятої статті 383 КАС, судом не може бути прийнято іншого, альтернативного, рішення ніж повернення заяви.

Враховуючи викладене суд першої інстанції вірно повернув заяви ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі.

Водночас, суд першої інстанції безпідставно вирішив питання заяви ОСОБА_1 в частині зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, оскільки такої заяви не було подано позивачем. Також судом безпідставно відмовлено у постановленні окремої ухвали, оскільки така ухвала є частиною процедури, визначеної статтею 383 КАС, заяву про що суд повернув.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, в частині відмови у задоволенні заяви щодо зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення та в частині прийняття окремої ухвали.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2026 в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення та в частині прийняття окремої ухвали.

В іншій частині ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2026 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку