Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №743/739/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 743/739/26 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Макаревич Я.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.,

при секретарі: Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Хоржевського Д.Е.

представника відповідача: Савицького І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -

В С Т А Н О В И В:

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі по тексту - позивач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) звернулося до суду з адміністративним позовом до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про затримання, строком на 6 місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України, в порядку ст. 289 КАС України.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року зазначений адміністративний позов задоволено. Затримати громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на 6 (шість) місяців, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2026 співробітниками Бориспільського РУП ГУНП в Київській області виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , який перебував в Україні з порушенням вимог чинного міграційного законодавства.

Судом встановлено, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 з питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземець не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. Документів, які ідентифікують особу, відповідач не має.

Таким чином, громадянином Республіки Узбекистан ОСОБА_1 порушено вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У випадках невиконання іноземцями та особами без громадянства прийнятого щодо них в установленому порядку рішення про примусове повернення, їх за рішенням компетентного органу може бути примусово видворено.

Відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення до іноземців не застосовується.

Документи, які б підтверджували законне перебування на території України, у громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 відсутні.

01.06.2026 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 та притягнуто його до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 2 статті 203 КУпАП.

01.06.2026 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про поміщення громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

01.06.2026, о 17:45 годин працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області затримано громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Затримання іноземця відбулось в присутності адвоката та перекладача.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного, що позивач, порушуючи чинне законодавство України, розуміючи наслідки такого порушення, з особистих міркувань, у належний спосіб не звернувся до органів Державної міграційної служби України для оформлення документів на право проживання в України, а тому існують законні підстави для затримання відповідача, строком на 6 місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України, в порядку ст. 289 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 289 КАС України передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні - це державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством України; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. (п. п. 6, 7, 14, 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»)

Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.

У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні. (ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Так, ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 вказаного Закону, рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

У відповідності до ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи, під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Відповідно до приписів ч. 8 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Слід зазначити, що ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначено перелік обставин, за наявності яких забороняється примусове повернення чи примусове видворення іноземця або особи без громадянства: іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини:

1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;

2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області серії ПН МЧМ 019264 від 02.06.2026 року, відповідно до ч.2 ст. 203 КУпАП, було накладено на громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 200,00 грн.

Вказана постанова є чинною, що не спростовано належними доказами.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 203 КУпАП передбачено, що перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Окрім того, 01.06.2026 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи не міститься, а скаржником не надано доказів та пояснень неможливості звернення апелянта до органів ДМС, до моменту затримання останнього та прийняття рішення про примусове видворення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , з оформленням документів на тимчасове проживання в Україні.

Наведене свідчить, що позивач, порушуючи чинне законодавство України, розуміючи наслідки такого порушення, з особистих міркувань, у належний спосіб, не звернувся до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в Україні.

Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ОСОБА_1 порушено, покладений на нього чинним законодавством України, обов`язок дотримуватись вимог національного законодавства України.

Оскільки відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: не надав суду доказів про своє законне перебування на території України, суд доходить висновку, що існують законні підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації, забезпечення примусового видворення з території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Додатково, колегія суддів зазначає, що, відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 13.02.2019 року в справі № 359/5975/17.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема, відповідно до п «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 «Справа «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

Суд наголошує, що п. 1 ст. 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позивачем свідомо допущено порушення чинного законодавства України, що є законною підставою для затримання контролюючим органом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , строком на 6 місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи необхідності затримання відповідача, відповідно до норм чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи представника апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

В.В. Файдюк

Повний текст рішення виготовлено 22.09.2026 року