Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №750/6056/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 750/6056/26 Суддя (судді) першої інстанції: Григор`єв Р.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.

за участю секретаря Коренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор взводу №1 роти №2 БУПП в Чернігівській області ДПП Кобзар Олексій Миколайович про визнання незаконною та скасування постанови

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №7059942 від 20 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи та надав неналежну оцінку наявним доказам.

Апелянт наполягає, що автомобілем ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_1 , він не керував, а перебував у ньому як пасажир. За його твердженням, транспортним засобом керував знайомий, який після дорожньо-транспортної пригоди залишив місце події.

Також позивач вказує на суперечності в електронних рапортах працівників патрульної поліції щодо часу прибуття на місце події та вважає, що такі рапорти не можуть вважатися належними та достатніми доказами керування ним транспортним засобом.

Крім того, апелянт посилається на порушення інспектором установленого статтею 279 КУпАП порядку розгляду справи, недослідження доказів під час її розгляду та порушення його процесуальних прав.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Постановою інспектора 1 взводу 2 роти батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Кобзаря О.М. серії ЕНА №7059942 від 20 квітня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що 20 квітня 2026 року о 21 год. 14 хв. у м. Чернігові по вул. Юрія Мезенцева, 69 він керував автомобілем ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги пункту 2.1 ґ Правил дорожнього руху.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме на Департамент патрульної поліції покладено обов`язок довести наявність фактичних обставин, які стали підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не керував транспортним засобом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.

Як правильно враховано судом першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №404/4467/16-а виходив із того, що керування транспортним засобом є технічною дією особи, спрямованою на приведення транспортного засобу в рух, його переміщення, зміну напряму або швидкості руху та вчинення інших дій, пов`язаних з експлуатацією транспортного засобу.

При цьому встановлення факту керування не вимагає обов`язкового безпосереднього спостереження працівником поліції за автомобілем у русі, якщо такий факт достовірно підтверджується сукупністю інших належних і допустимих доказів.

Як встановлено судом першої інстанції, з електронних рапортів інспекторів патрульної поліції Супруна О.О. та Кобзаря О.М. вбачається, що 20 квітня 2026 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ-21150, рухався вулицею Льотною у напрямку проспекту Миру, не вибрав безпечної швидкості, здійснив виїзд за межі проїзної частини, переїхав бордюр та допустив наїзд на перешкоду.

Наведені відомості суд першої інстанції співставив із відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції.

Із відеозаписів установлено, що працівники поліції виявили автомобіль на тротуарі за межами проїзної частини, при цьому з місця водія вийшов саме ОСОБА_1 . Інших осіб, які могли б керувати автомобілем або перебували в ньому, на місці події не встановлено.

Більше того, під час первинного спілкування з поліцейськими позивач повідомив, що після сварки з дружиною їхав до матері, однак не впорався з керуванням автомобілем, унаслідок чого виїхав за межі проїзної частини та переїхав бордюр.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що зазначені пояснення не можуть оцінюватися ізольовано від інших доказів.

Вони узгоджуються з місцем розташування автомобіля, характером події, електронними рапортами поліцейських та відеозаписами з нагрудних камер.

Натомість версія позивача про те, що автомобілем керував його знайомий, з`явилася пізніше та не підтверджена об`єктивними доказами.

Самого посилання особи на існування іншого водія без надання будь-яких відомостей або доказів, які дозволяли б підтвердити таку версію, недостатньо для спростування сукупності доказів, безпосередньо досліджених судом першої інстанції.

Колегія суддів також відхиляє довід апеляційної скарги про те, що на момент прибуття працівників поліції автомобіль уже не рухався.

Об`єктивна сторона правопорушення не вимагає, щоб поліцейський безпосередньо спостерігав транспортний засіб у русі. Юридичне значення має встановлення факту керування особою транспортним засобом, а такий факт може підтверджуватися сукупністю належних та допустимих доказів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи належним чином підтверджено виконання ОСОБА_1 функцій водія.

Щодо відсутності чинного страхового поліса колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти передбачені законодавством документи.

Пунктом 2.1 ґ Правил дорожнього руху передбачено обов`язок водія механічного транспортного засобу мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Частиною першою статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, відповідних документів.

Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2019 року у справі №524/126/17 наголосив, що право органів Національної поліції перевіряти наявність у водія відповідних документів кореспондується з обов`язком водія мати їх при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити для перевірки.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі №686/15383/17 Верховний Суд також виходив із наявності у водія встановленого законом обов`язку мати при собі та пред`являти для перевірки відповідні документи, зокрема страховий поліс.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем надано витяг із Єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, відповідно до якого станом на 20 квітня 2026 року щодо автомобіля ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_1 , відомості про чинний договір обов`язкового страхування були відсутні.

При цьому сам позивач у суді першої інстанції відсутності чинного страхового поліса не заперечував, а його заперечення стосувалися насамперед факту керування транспортним засобом та процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, за встановленого факту керування позивачем автомобілем відсутність чинного страхового поліса утворює об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності.

Щодо доводів про порушення процедури розгляду справи колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 126 КУпАП.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.

Разом із тим застосування передбаченого законом спрощеного порядку не звільняє посадову особу від забезпечення процесуальних прав особи, визначених статтею 268 КУпАП.

Судом безпосередньо досліджено відеозапис із нагрудних камер, з якого встановлено, що перед розглядом справи інспектор повідомив ОСОБА_1 суть правопорушення, оголосив про початок розгляду справи, роз`яснив права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, та надав йому можливість висловити пояснення.

При цьому позивач не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, залучення захисника чи необхідність дослідження додаткових доказів.

Тому посилання апелянта на порушення його процесуальних прав спростовуються дослідженим відеозаписом.

Щодо доводів апеляційної скарги про суперечності в електронних рапортах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно часу прибуття поліцейських колегія суддів зазначає, що сама по собі розбіжність у часі, зазначеному в окремих службових документах, не є достатньою підставою для визнання недостовірними всіх інших установлених обставин.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням на підставі їх безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження, при цьому жоден доказ не має наперед установленої сили.

Вирішальним у цій справі є не точний момент прибуття кожного з екіпажів поліції, а те, чи підтверджується належними доказами факт попереднього керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції встановив цю обставину не на підставі одного рапорту, а за результатами сукупної оцінки рапортів, відеозаписів, розташування автомобіля після події та первинних пояснень самого позивача.

Тому окремі неточності щодо часу прибуття поліцейських, на які посилається апелянт, не спростовують встановлених обставин та не свідчать про недопустимість усієї сукупності доказів.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції поклав на нього обов`язок доводити свою невинуватість, колегія суддів також вважає необґрунтованим.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд прямо застосував частину другу статті 77 КАС України та виходив із того, що саме на Департамент патрульної поліції покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваної постанови.

Вказівка суду на те, що альтернативна версія позивача про керування автомобілем іншою особою не підтверджена жодним належним доказом, не означає перенесення на нього обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд лише оцінив доводи позивача у співвідношенні з доказами, наданими відповідачем, що відповідає вимогам статті 90 КАС України.

Таким чином, наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують, що 20 квітня 2026 року ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи чинного страхового поліса, а розгляд справи про адміністративне правопорушення проведений уповноваженою посадовою особою із забезпеченням передбачених законом процесуальних прав позивача.

Доводи апеляційної скарги переважно зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та їх іншого тлумачення апелянтом, однак не містять обставин, які б спростовували висновки суду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини, які мають значення для вирішення справи, дослідив наявні докази в їх сукупності та правильно застосував норми матеріального права.

Підстав, передбачених статтею 317 КАС України, для скасування або зміни оскаржуваного рішення колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2026 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О. Тереза

В.В. Файдюк

Повне судове рішення складено « 22» вересня 2026 року.