Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №580/2242/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2242/26 суддя першої інстанції: Петро ПАЛАМАР

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 580/2242/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач, апелянт), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй пенсії згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 230/96-ВР);

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 09 березня 2023 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по інвалідності ІІ групи, пов`язаної із зазначеною катастрофою; звернувшись до Головного управління із заявою про перерахунок пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач листом відповідача від 13 лютого 2026 року отримала відмову з посиланням на відсутність у чинному законодавстві підстав для виплати пенсії інвалідам ІІ групи в такому розмірі; вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР; відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 10 вересня 2025 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум; позовні вимоги за період з 09 березня 2023 року до 09 вересня 2025 року залишено без розгляду.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що, незважаючи на формальне виконання Верховною Радою України вимог Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 шляхом прийняття Закону України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон № 1584-ІХ), установлені цим Законом розміри пенсії є істотно нижчими за розміри, гарантовані статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, унаслідок чого мінімальні гарантії соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, залишаються недосягнутими.

Водночас, застосувавши до спірних правовідносин шестимісячний строк звернення до суду, установлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про наявність підстав для перерахунку пенсії лише в межах цього строку, обчисленого від дня звернення позивача до суду.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин чинною є саме редакція статті 54 Закону № 796-ХІІ, викладена Законом № 1584-ІХ, тоді як застосування висновків Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 у справі № 3-18/2023(39/23,95/23), яким частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ у цій редакції визнано неконституційною, можливе лише після настання визначеного цим рішенням строку втрати нею чинності – через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, який на час розгляду справи не настав.

Крім того, апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок неврахування правових висновків Верховного Суду щодо визначеного Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), особистого порядку звернення за перерахунком пенсії, а також вважає, що лист Головного управління від 13 лютого 2026 року є роз`яснювальним листом у розумінні Закону України «Про звернення громадян» і не є рішенням суб`єкта владних повноважень, здатним породжувати публічно-правовий спір.

На переконання Управління, зобов`язання здійснити перерахунок пенсії є втручанням у дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, порушуючи конституційний принцип розподілу влади.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи із Черкаського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись із вимогами апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що висновки суду першої інстанції повністю узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду щодо застосування статті 54 Закону № 796-ХІІ, а посилання відповідача на постанови Верховного Суду у справах № 620/2027/23, № 640/1873/22 та № 990/167/24 є помилковим, оскільки предметом спору в цих справах були інші правовідносини.

Крім того позивач зауважила на необґрунтованості доводів апелянта щодо втручання в його дискреційні повноваження, позаяк повноваження Головного управління стосовно перерахунку пенсії не є дискреційними, а становлять законодавчо визначений обов`язок, який не передбачає вибору між кількома правомірними варіантами поведінки.

Ухвалою апеляційного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що обставини належності позивача до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, установлення їй інвалідності ІІ групи внаслідок пов`язаного із цією катастрофою захворювання, порядок обчислення отримуваної нею пенсії, факт звернення до Головного управління із заявою про перерахунок пенсії та зміст отриманої відмови сторонами не оспорюються, а тому ключовим для вирішення цієї справи, як правильно визначив суд першої інстанції, є питання про те, яка саме редакція статті 54 Закону № 796-ХІІ підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Статтею 46 Конституції України визначено право громадян на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Статтею 16 Конституції України на державу покладено обов`язок щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу та збереження генофонду Українського народу.

Частиною третьою статті 3 та статтею 50 Конституції України людина, її життя і здоров`я визнані найвищою соціальною цінністю, а кожному гарантовано право на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права.

Водночас статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист урегульовано Законом № 796-ХІІ, а пенсійне забезпечення осіб з інвалідністю, пов`язаною з цією катастрофою, – статтею 54 цього Закону, яка неодноразово викладалася в нових редакціях.

У редакції Закону № 230/96-ВР частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ було встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких установлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком, по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком, по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком, дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII) статтю 54 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри зазначеної пенсії визначаються актами Кабінету Міністрів України; на підставі наданих повноважень Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установив мінімальні розміри пенсії у процентному відношенні до прожиткового мінімуму, істотно менші за розміри, що діяли раніше.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (далі - Рішення № 1-р(ІІ)/2021) частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII в частині уповноваження Верховної Ради України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії визнано такою, що не відповідає Конституції України. Ця норма втратила чинність через три місяці з дня ухвалення Рішення № 1-р(ІІ)/2021, тобто з 08 липня 2021 року, а Верховній Раді України приписано протягом цього ж строку привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України, зазначивши, що в разі невиконання цього припису застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.

На виконання Рішення № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнято Закон № 1584-ІХ, яким частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції, встановивши, що розміри пенсії по інвалідності, пов`язаній з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності – 6000 грн, для II групи інвалідності – 4800 грн, для III групи інвалідності – 3700 грн, для дітей з інвалідністю – 3700 грн, з подальшою щорічною індексацією в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цей Закон набрав чинності з 1 січня 2022 року, крім окремих положень, чинних з 1 липня 2021 року.

У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 у справі № 3-18/2023(39/23,95/23) (далі - Рішення № 4-р(І)/2024) частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-ІХ повторно визнано такою, що не відповідає Конституції України, із втратою нею чинності через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного в Україні.

При цьому Конституційний Суд України констатував, що законодавець удруге запровадив правове регулювання з тим самим недоліком, який був підставою для ухвалення Рішення № 1-р(ІІ)/2021, оскільки визначені Законом № 1584-ІХ мінімальні розміри пенсії є меншими за гарантовані статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, а пенсія за інвалідністю, пов`язаною з Чорнобильською катастрофою, призначається виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої шкоди, розмір якої не може бути поставлений у залежність від наявних фінансових ресурсів держави.

Відповідно до частини першої статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Разом з тим, за змістом статті 8 Конституції України та частини четвертої статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку про невідповідність закону Конституції України, він не застосовує такий закон, а натомість застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, що зумовлює правомочність суду відмовитися від застосування правового акта, який він визначає як такий, що суперечить Конституції України в цілому або в частині, незалежно від формально визначеної дати втрати цим актом чинності.

Правова позиція щодо застосування наведених норм у подібних правовідносинах сформована Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, якою колегія суддів відступила від раніше сформованої практики, що допускала застосування до спірних правовідносин виключно редакції статті 54 Закону № 796-ХІІ, викладеної Законом № 1584-ІХ, з мотивів формального виконання Верховною Радою України Рішення № 1-р(ІІ)/2021.

Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на формальне виконання законодавцем цього Рішення в частині позбавлення Кабінету Міністрів України повноважень визначати розміри пенсії підзаконними актами, установлені Законом № 1584-ІХ нові розміри пенсії є суттєво меншими, аніж було гарантовано статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, а відтак прийняттям Закону № 1584-ІХ не досягнуто мінімальних гарантій у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, усупереч вимогам статей 3, 8, 16, 46, 50 Конституції України та висновкам, викладеним у Рішенні № 1-р(ІІ)/2021, у зв`язку з чим до таких правовідносин підлягає застосуванню саме стаття 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.

Наведений правовий висновок надалі послідовно застосовувався Верховним Судом, зокрема в постановах від 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, що свідчить про сталість і незмінність відповідної судової практики на час розгляду цієї справи.

Водночас постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав сформувала висновок про те, що у спорах щодо перерахунку та виплати пенсій, які виникли у зв`язку з визнанням неконституційними норм закону, застосовується загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, установлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий її отримувачу, а тому особа, яка після оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України продовжує без поважних причин отримувати пенсію в меншому розмірі, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення свого права.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів і вимог апеляційної скарги, враховуючи наведені висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішеннях № 1-р(ІІ)/2021 та № 4-р(І)/2024, а також сталу практику Верховного Суду, сформовану постановою судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та підтверджену подальшими постановами Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин саме статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, оскільки формальне виконання законодавцем вимог Рішення № 1-р(ІІ)/2021 не звільняє суд від обов`язку прямого застосування норм Конституції України та відмови від застосування такого положення закону, яке хоч формально і є чинним, однак не забезпечує позивачу гарантованого раніше рівня соціального захисту.

Колегія суддів визнає слушним зауваження апелянта про те, що, оскільки воєнний стан в Україні на час розгляду цієї справи не припинено і не скасовано, частина третя статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-ІХ, визнана неконституційною Рішенням № 4-р(І)/2024, формально ще не втратила чинності в розумінні статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Проте ця обставина не спростовує правильності висновку суду першої інстанції, оскільки застосування до спірних правовідносин саме статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР ґрунтується не на констатації втрати чинності Законом № 1584-ІХ, а на самостійному висновку про невідповідність установлених цим Законом розмірів пенсії вимогам статей 3, 8, 16, 46, 50 Конституції України, послідовно зробленому як судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, так і самим Конституційним Судом України в обох наведених Рішеннях.

Передбачене статтею 8 Конституції України та частиною четвертою статті 7 КАС України право суду відмовитися від застосування закону, який суд визнає таким, що суперечить Конституції України, є самостійним повноваженням суду, похідним від принципу верховенства Конституції України, а не наслідком формальної втрати чинності за рішенням Конституційного Суду України, і тому не залежить від настання визначеної Рішенням № 4-р(І)/2024 дати.

Відтак формальне збереження чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-ІХ до закінчення воєнного стану не перешкоджає незастосуванню цієї норми судом у справі, що розглядається, а посилання апелянта на відтермінований характер наслідків Рішення № 4-р(І)/2024 ґрунтується на ототожненні формальної чинності норми права з її відповідністю Конституції України і не може бути визнане обґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє й доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 липня 2023 року у справі № 640/1873/22, від 24 вересня 2024 року у справі № 620/2027/23 та від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24, оскільки предметом спору в цих справах були інші правовідносини – порядок подання документів для призначення (перерахунку) пенсії та наслідки його недотримання, оскарження бездіяльності Президента України в порядку Закону України «Про звернення громадян» тощо, тоді як у справі, що розглядається, позивач дотрималася встановленого Законом № 1058-IV та Порядком № 22-1 порядку, звернувшись до Головного управління із заявою про перерахунок пенсії у визначеному законом порядку, за результатами розгляду якої відповідачем і було прийнято оскаржуване рішення про відмову, оформлене листом від 13 лютого 2026 року, що свідчить про незастосовність згаданих апелянтом висновків Верховного Суду до спірних правовідносин.

Не заслуговує на увагу й твердження апелянта про те, що лист Головного управління від 13 лютого 2026 року є суто роз`яснювальним листом у розумінні Закону України «Про звернення громадян» і не породжує публічно-правового спору, оскільки предметом цього адміністративного спору є не оскарження змісту чи форми зазначеного листа як такого, а протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні покладеного законом обов`язку здійснити позивачу перерахунок пенсії до гарантованого Конституцією України рівня.

Такий обов`язок виникає в силу прямої дії закону з моменту настання відповідних умов, а факт письмового реагування Головного управління на звернення позивача не змінює правової природи спору як спору щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 4 частини першої статті 5 КАС України.

Колегія суддів не приймає також доводи апеляційної скарги про втручання суду першої інстанції в дискреційні повноваження Головного управління та порушення конституційного принципу розподілу влади, позаяк дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень, які надають йому право на власний розсуд обирати з-поміж кількох правомірних варіантів поведінки той, який він вважає найбільш доцільним, тоді як повноваження не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень (Велика Палата Верховного Суду, постанова від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24).

У спірних правовідносинах, за встановлених судом обставин – належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, та наявність передбачених законом підстав для перерахунку пенсії, – у Головного управління відсутня будь-яка альтернатива у виборі варіанта поведінки, а існує єдиний правомірний обов`язок здійснити такий перерахунок. Зобов`язання відповідача вчинити цю дію не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, а є належним способом захисту порушеного права позивача, передбаченим пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга Головного управління не містить доводів щодо незгоди з висновком суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 09 березня 2023 року до 09 вересня 2025 року у зв`язку із застосуванням наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, а позивач рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржила, ця частина рішення суду першої інстанції не є предметом апеляційного перегляду в цій справі.

За таких обставин, оцінивши в сукупності встановлені у справі обставини, наявні докази та застосовні норми права з урахуванням сталої практики Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи і правильно застосував норми матеріального права, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції не встановлено, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 580/2242/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 580/2242/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова