Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/1632/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/1632/26 суддя першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 320/1632/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач, Управління, апелянт), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії виходячи із шести мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 22 жовтня 2025 року, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням усіх передбачених законодавством підвищень і доплат та раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є особою з інвалідністю III групи, пов`язаною з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та з 23 січня 2023 року отримує державну пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-XII), проте на звернення представника позивача від 22 жовтня 2025 року, зареєстроване відповідачем 24 жовтня 2025 року за № 59221/Д-2600-25, листом від 17 листопада 2025 року № 54855-59221/Д-02/8-2600/25 відповідач відмовив у перерахунку пенсії до розміру шести мінімальних пенсій за віком, що, на переконання позивача, є протиправним та порушує його права, гарантовані статтею 54 Закону № 796-XII, рішеннями Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 та від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024, а також усталеною практикою Верховного Суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 320/1632/26 позов задоволено повністю: визнано протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу державної (основної) пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплату такої пенсії з 22 жовтня 2025 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що рішеннями Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 та від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 послідовно констатовано невідповідність Конституції України як частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, так і встановлених на її виконання мінімальних розмірів пенсії, у тому числі визначених Законом України від 29 червня 2021 року № 1584-IX, оскільки останні є істотно нижчими за гарантії, закріплені частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме ця редакція закону, згідно з якою розмір пенсії для осіб з інвалідністю III групи, пов`язаною з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим шести мінімальних пенсій за віком.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що Управління є територіальним органом Пенсійного фонду України, діє на підставі Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, здійснює прийняття, оформлення і розгляд документів у порядку, визначеному постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, і, розглянувши звернення представника позивача, діяло в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що розмір пенсії позивача обчислено відповідно до пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за формулою П = Зс х Кзс х Кв, де показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується при обчисленні раніше призначених пенсій з 1 березня 2025 року, становить 8913,83 грн, а коефіцієнт Кв для осіб з інвалідністю III групи визначено на рівні 50 відсотків втрати працездатності, встановленої медико-соціальною експертною комісією, унаслідок чого з урахуванням індексацій, проведених на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185 та від 25 лютого 2025 року № 209, розмір пенсії позивача з 1 березня 2025 року становить 11894,31 грн.

Тобто, на переконання Управління, перерахунок та виплата пенсії здійснені в межах, передбачених чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з Київського окружного адміністративного суду.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, свою позицію щодо вимог апеляційної скарги не висловив.

Ухвалою апеляційного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Частиною третьою статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 16 Конституції України подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу визнано обов`язком держави.

За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а стаття 48 Конституції України гарантує кожному право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї.

Саме на виконання наведених конституційних приписів прийнято Закон № 796-XII, метою якого згідно з частиною першою статті 1 цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а державна політика в цій сфері, за частиною другою статті 1 Закону № 796-XII, базується на принципах пріоритету життя та здоров`я потерпілих осіб, їх соціального захисту та повного відшкодування завданої їм шкоди.

Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР установлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності – десяти мінімальних пенсій за віком, по II групі інвалідності – восьми мінімальних пенсій за віком, по III групі інвалідності – шести мінімальних пенсій за віком, дітям-інвалідам – трьох мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII статтю 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, за якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри цієї пенсії визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

На виконання цього припису пунктом 11 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі – Порядок № 1210), мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю III групи визначено на рівні 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тобто в розмірі, істотно нижчому від гарантованого частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, якою Верховну Раду України уповноважено делегувати Кабінету Міністрів України визначення мінімальних розмірів пенсії за інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнано такою, що не відповідає Конституції України, з відстроченням втрати нею чинності на три місяці та приписом Верховній Раді України протягом цього строку привести відповідне нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України, а на випадок невиконання цього припису – із зазначенням, що застосуванню підлягає частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що держава, змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їхніх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережений, і що відповідні соціальні зобов`язання держави не залежать від її фінансових можливостей.

На виконання цього Рішення 29 червня 2021 року прийнято Закон України № 1584-IX, яким частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції із встановленням фіксованих мінімальних розмірів пенсії, зокрема для осіб з інвалідністю III групи – 3700 грн, що також є нижчим від розміру, гарантованого Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

У Рішенні від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 Конституційний Суд України констатував, що, попри формальне виконання Рішення від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, законодавець Законом № 1584-IX повторно запровадив правове регулювання з тим самим недоліком, оскільки визначені ним мінімальні розміри пенсії є меншими, ніж гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, а тому скасування, обмеження чи зменшення пенсії за інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України та призводить до порушення сутнісного змісту відповідних конституційних гарантій.

Наведені правові висновки Конституційного Суду України послідовно застосовано в усталеній практиці Верховного Суду. Так, у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 15 травня 2024 року у справі № 400/12171/21 та від 3 липня 2024 року у справі № 460/13832/23 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних пенсійних правовідносин статті 54 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР як такої, що відповідає Конституції України та наведеним рішенням Конституційного Суду України.

Аналогічну правову позицію підтримано постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 (задоволено позов ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС) та постановою Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 240/1221/24, якою скасовано рішення судів першої й апеляційної інстанцій, що відмовили у задоволенні аналогічного позову особи, віднесеної до категорії 1 постраждалих, з інвалідністю III групи, і ухвалено нове рішення про задоволення позову саме з мотивів застосування частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Постановою Верховного Суду від 4 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24 наведений підхід додатково розвинуто: Верховний Суд дійшов висновку, що, оскільки стаття 54 Закону № 796-XII (основний розмір пенсії) та стаття 50 цього ж Закону (додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю) закріплюють соціальні гарантії для однієї й тієї самої категорії громадян у межах одного закону, підхід до тлумачення й застосування цих норм має бути єдиним, а положення підзаконних актів Кабінету Міністрів України, зокрема Порядку № 1210, що встановлюють нижчі, ніж гарантовано законом, розміри пенсійних виплат, застосуванню не підлягають.

Таким чином, зазначені висновки Верховного Суду є сталими, неодноразово підтвердженими й після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 та зберігають актуальність на час розгляду цієї справи.

Колегія суддів також враховує, що згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX, визнана неконституційною, формально втрачає чинність лише через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», тобто на час розгляду цієї справи фактично ще не втратила чинності.

Однак ця обставина не є перешкодою для незастосування зазначеної норми судом, оскільки, як послідовно наголошував Верховний Суд, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони формально чинними на момент розгляду справи (постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Саме на цьому висновку ґрунтується згадані висновки Верховного Суду у справах щодо застосування статті 54 Закону № 796-XII, сформовані як до, так і після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024, а відтак відсутність формального завершення строку втрати чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX не змінює висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 54 цього Закону в редакції Закону № 230/96-ВР.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в контексті наведеного нормативного регулювання та висновків Верховного Суду, сформованих у справах цієї категорії, колегія суддів зазначає, що як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач є особою з інвалідністю III групи, встановленою внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто особою, на яку поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, у зв`язку з чим гарантований державою мінімальний розмір його пенсії не може бути нижчим шести мінімальних пенсій за віком, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, апелянт посилається на те, що діяв у межах повноважень, визначених Положенням про головні управління Пенсійного фонду України, та дотримався встановленої Порядком № 22-1 процедури прийняття й розгляду звернення представника позивача, однак ці доводи стосуються виключно організаційної (процедурної) сторони діяльності відповідача і не спростовують встановленого судом першої інстанції факту незастосування Управлінням при визначенні розміру пенсії позивача частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, якою прямо гарантовано мінімальний розмір пенсії у шість мінімальних пенсій за віком.

Посилання відповідача на те, що розмір пенсії позивача станом на 1 березня 2025 року, обчислений за формулою П = Зс х Кзс х Кв відповідно до пункту 9 Порядку № 1210 з урахуванням проведених індексацій, становить 11894,31 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки застосований відповідачем механізм обчислення пенсії ґрунтується на підзаконному нормативному акті – Порядку № 1210, положення якого, як неодноразово констатовано Конституційним Судом України та Верховним Судом, встановлюють істотно нижчий рівень соціального захисту, ніж гарантовано безпосередньо законом, а тому застосуванню не підлягають.

Крім того, наведений апелянтом розрахунок стосується загального механізму щорічної індексації раніше призначених пенсій відповідно до статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який є самостійним інститутом пенсійного законодавства і не підміняє собою встановленої статтею 54 Закону № 796-XII гарантії мінімального розміру пенсії, а відомостей про те, що обчислена в такий спосіб сума відповідає або перевищує розмір шести мінімальних пенсій за віком, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, матеріали справи не містять і апеляційна скарга не наводить.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема про належність Управління до системи територіальних органів Пенсійного фонду України та про здійснення ним своєї діяльності на підставі Конституції і законів України, колегією суддів взято до уваги, однак ці обставини самі по собі не свідчать про правомірність оскаржуваної відмови в перерахунку пенсії позивача, оскільки предметом спору є не наявність у відповідача владних повноважень як таких, а правильність застосування ним норми матеріального права, що визначає розмір гарантованої державою пенсії.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також з урахуванням повноважень, наданих статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до статті 317 цього Кодексу могли б бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, застосувавши до спірних правовідносин статтю 54 Закону № 796-XII у редакції, яка відповідає Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 і від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 та узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду.

Відповідно до частин першої – третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим – рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 320/1632/26 ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв`язку з чим підстави для його скасування чи зміни відсутні, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 320/1632/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 320/1632/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328– 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова