Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №640/1789/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/1789/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.,

судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.

Секретар судового засідання Дімінська О.О.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач 1 - Офіс Генерального прокурора.

Відповідач 2 - Четверта кадрова комісія Генеральної прокуратури України.

Особа, яка подала апеляційну скаргу - Офіс Генерального прокурора.

Оскаржуване судове рішення - рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2026.

Повне рішення складено 20.01.2026.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати повністю наказ Генерального прокурора №2103ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;

- визнати протиправним та скасувати повністю рішення Четвертої кадрової комісії Генеральної прокуратури України №16 від 19.12.2019 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в органах прокуратури в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді. Рішення про поновлення на роботі звернути до негайного виконання;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по день поновлення на службі в Офісі Генерального прокурора.

Рішенням суду першої інстанції від 20.01.2026 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії Генеральної прокуратури України №16 від 19.12.2019 про неуспішне проходження заступником начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації;

- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №2103ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;

- поновлено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України з 25.12.2019;

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2844097,84 грн (два мільйони вісімсот сорок чотири тисячі дев`яносто сім грн 84 коп) без урахування обов`язкових податків і зборів;

- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України з 25.12.2019;

- звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 39247,82 грн (тридцять дев`ять тисяч двісті сорок сім грн. 82 коп.) без урахування обов`язкових податків і зборів;

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації є необґрунтованими та передчасними. Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що висновки Кадрової комісії відносно позивача ґрунтується лише на особистих переконаннях членів Кадрової комісії та не підтверджується достатніми, вмотивованими та обґрунтованими доказами. При цьому, суд зауважив, що оцінка відповідності прокурора займаній посаді є дискреційними повноваженнями Кадрової комісії. Водночас, обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, у тому числі судовому. Разом з тим, суд також звернув увагу на те, що Кадрова комісія дійшла висновку про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності попри відсутність жодного відкритого дисциплінарного провадження відносно позивача щодо неналежного здійснення ним своїх повноважень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи та досліджено докази.

Зокрема, апелянт зазначає, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Така норма закону носить імперативний характер та є самостійною підставою для звільнення прокурора з посади. Відповідач вважає, що наказ про звільнення позивача з посади видано у відповідності з вимогами чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб, визначений Законами України. При цьому, апелянт зазначає, що у процедурі атестації обґрунтовані сумніви уповноваженої комісії набувають значення, а прокурор, який має намір підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики, повинен спростувати такі сумніви, або довести їх необґрунтованість. В протилежному випадку, задля досягнення мети запровадженої реформи прокуратури, такі сумніви можуть бути витлумачені не на користь особи. Разом з тим, зазначив, що з огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв`язку із цим відповідного рішення, вбачається, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку відповідач зазначив, що вони є похідними від попередньої, а тому також задоволенню не підлягають.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, надавши правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України згідно з паспортом громадянина України, виданим Яготинським РВ ГУ МВС України в Київській області 21.01.2000.

В 2006 році ОСОБА_1 закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, що підтверджується дипломом спеціаліста від 30.06.2006 серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 01.10.2005 працював в органах прокуратури з 04.07.2006, зокрема в прокуратурі Київської області на посадах старшого слідчого в особливо важливих справах. 11.12.2012 позивач переведений до Генеральної прокуратури України, де продовжив працювати на посадах слідчого та старшого слідчого в особливо важливих справах, заступника начальника слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях.

З 06.08.2019 позивач, зокрема обіймав посаду заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України.

Законом України від 25.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, відповідно до приписів вказаного Закону всі прокурори вважаються такими, що попереджені про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», водночас прокурори та слідчі прокуратури можуть бути переведені на посаду прокурора лише в разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у визначеному порядку кадровими комісіями.

11.10.2019 позивачем подано Генеральному прокурору заяву від 10.10.2019 про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

За результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону згідно з додатком №1 до протоколу №4 від 24.10.2019 Першої кадрової комісії позивач набрав 82 бали (при прохідному балі 70 балів) та був допущений до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

За результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки згідно з додатком №3 до протоколу №4 від 08.11.2019 Другої кадрової комісії позивач набрав 120 балів (про мінімально допустимому балі – 93 бали відповідно до наказу Генерального прокурора від 29.10.2019 №254) та був допущений до етапу співбесіди.

10.12.2019 позивачем взято участь у проведенні співбесіді з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що підтверджується протоколом засідання Четвертої кадрової комісії.

Згідно протоколу засідання Четвертої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 10.12.2019 за наслідками проведеної співбесіди прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації внаслідок з`ясування комісією обставин, які свідчать про невідповідність заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (т.2, а.с.142-148).

Офісом Генерального прокурора 14.04.2020 до матеріалів справи додано додаткові пояснення, до яких додано копію рішення №16 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження прокурором атестації, прийняте Кадровою комісією №4, відповідно до якого заступник начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 не пройшов атестацію (т.2, а.с.193-194).

Рішення №16 від 19.12.2019 про неуспішне проходження прокурором атестації, прийняте Кадровою комісією №4 відносно позивача, стало підставою для видання Генеральним прокурором наказу від 21.12.2019 №2103ц, яким звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019 (т.1, а.с.27-28).

Для ознайомлення зазначений наказ та його копію надано позивачу 24.12.2019. Одночасно позивачу видано трудову книжку, до якої внесений запис про звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим, 18.12.2019 позивачем подано голові Четвертої кадрової комісії з проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України заяву про надання належним чином засвідченої копії протоколу і рішення про неуспішне проходження співбесіди, а також надання можливості ознайомитись з матеріалами, на підставі яких воно прийнято (т.1, а.с.30).

У відповідь на заяву позивача Кадровою комісією засобами електронної пошти 19.12.2019 повідомлено позивача про те, що чинним законодавством не передбачено надання кадровою комісією інформації або пояснень, а рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія (т.1, а.с.31).

Одночасно позивачем 18.12.2019 до Генеральної прокуратури України подано запит про отримання публічної інформації з вимогою надати для ознайомлення відповідні документи про результати проходження атестації прокурором ОСОБА_1 з можливістю їх копіювання (т.1, а.с.32-34).

У відповідь позивачу 24.12.2019 засобами електронної пошти надійшов лист Генеральної прокуратури України від 24.12.2019 №19/4-2621вих-19, в якому повідомлено, що рішення і протоколи підписуються всіма присутніми членами комісії, наразі процес оформлення протоколів комісії ще не завершено, у зв`язку з цим ознайомитись із матеріалами засідання кадрової комісії щодо проходження атестації буде можливо після формування і підписання протоколів всіма членами кадрової комісії (т.1, а.с.36-37).

Зважаючи на неповноту наданих відповідей позивач також звертався до Голови четвертої кадрової комісії – заступника Генерального прокурора Мамедова Г.А. та Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. із запитами на отримання публічної інформації від 27.12.2019 та 11.02.2020 (т.1, а.с.39-44).

13.01.2020 на електронну пошту позивача надійшов лист Генеральної прокуратури України від 10.01.2020 №27/3-239вих-20, до якого було додано копію протоколу засідання Четвертої кадрової комісії від 10.12.2019 та копію рішення №16 від 19.12.2019 Кадрової комісії №4 (т.1, а.с.45-55).

Не погоджуючись з такими рішеннями суб`єктів владних повноважень та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14.11.2014 № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Так, до 25.09.2019 частиною 1 статті 7 Закону №1697-VII визначалось, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX) були внесені зміни у Закон №1697-VII.

Вказаний Закон № 113-IX був спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, зокрема у постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20 та у справі № 200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20, від 04.11.2021 у справі № 640/537/20, від 11.11.2021 у справі № 640/17212/20, від 20.07.2022 у справі № 1.380.2019.006266, від 28.07.2022 у справі №580/35/20 та від 10.11.2022 у справі № 620/3542/19, які підлягають врахуванню також і під час розгляду даної адміністративної справи.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

У зв`язку із імплементацією вказаних змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.

Відтак, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури.

За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.

Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).

З дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).

Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова «Генеральна прокуратура України» (в усіх відмінках) замінено словами «Офіс Генерального прокурора» (в усіх відмінках), а слова «регіональні» словами «обласні»; «місцеві» - «окружні».

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

На виконання норм розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок № 221).

Пункт 9 розділу І Порядку № 221 передбачає, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно) (пункт 10 розділу І Порядку № 221).

Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із таких підстав:

- неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

- рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

- в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

- ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Системний аналіз положень абзацу 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

При цьому, суть запровадженого Законом № 113-ІХ етапу реформування прокуратури в частині кадрового перезавантаження полягала у тому, що корпус прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур мав формуватися, зокрема із уже переведених прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах та успішно пройшли атестацію у порядку, визначеному Законом № 113-ІХ.

Частиною 3 статті 16 Закону № 1697-VII, в редакції до внесення змін Законом №113-IX, було встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

З набранням чинності Законом №113-ІХ стаття 16 Закону № 1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (підпунктом 12 пункту 21 розділу І Закону № 1697-VII у частині третій статті 16 слова «цим Законом» замінено словом «законом»).

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону № 1697-VII.

Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання такої підстави, як винесення рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Приписам пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону відповідають положення статті 60 цього ж Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Водночас, дія статті 60 зупинена до 01.09.2021 (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом № 1697-VII.

Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 виконуючи вимоги Закону №113-IX та Порядку №221, подав заяву про допуск до атестації, підтвердивши своє бажання її пройти, а також ознайомлення й згоду з усіма встановленими умовами, включно з можливістю звільнення у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів.

Позивач успішно пройшов перші два етапи та був допущений до співбесіди.

За результатами співбесіди кадрова комісія прийняла оскаржуване рішення про неуспішне проходження атестації, обґрунтувавши це невідповідністю позивача вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності.

Відповідно до Протоколу засідання Четвертої кадрової комісії від 03.12.2019, під час співбесіди здійснювалася оцінка відповідності позивача зазначеним вимогам. Питання щодо визнання атестації успішною було поставлено на голосування: «За» - 0, «Проти» - 4, ОСОБА_2 не голосувала (відсутня на співбесіді), ОСОБА_3 не голосував (самовідвід). Прийнято рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Наказом Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Згідно з пунктом 8 розділу 1 Порядку №221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Аналізуючи вказані положення Порядку №221, суд приходить до висновку, що атестація прокурорів спрямована на перевірку професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); професійної етики та доброчесності прокурора.

Заключним етапом проведення атестації прокурора є проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Даний етап атестації прокурора врегульовано Розділом IV Порядку № 221.

Так, пунктами 8-11 вказаного Розділу IV Порядку №221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Абзацом 3 пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 №233, передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

При цьому, відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Четвертої кадрової комісії № 16 від 19.12.2019 №4 вказано про неуспішне проходження позивачем атестації внаслідок з`ясування комісією обставин, які свідчать про невідповідність заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

У вказаному рішенні Четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 №16 зазначено, про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:

- у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності у зв?язку із неправильним вирішенням практичного завдання, оскільки зроблено помилковий висновок про законність ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також що злочин вчинено не вперше. Це спричинило неправильний висновок про відсутність підстав для оскарження;

- у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв?язку із кількома фактами можливого порушення ним вимог Кримінального процесуального кодексу України, неповернення вилучених документів за відсутності законних підстав для подальшого вилучення (сплив строку запобіжного заходу), а також передача майна третім особам всупереч рішенню суду про арешт та передачу цього майна в управління державному органу.

Щодо висновку комісії про неправильне вирішенням позивачем практичного завдання, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом, під час проходження третього етапу атестації ОСОБА_1 виконував практичне завдання №9, текст якого наявний в матеріалах справи (т.2, а.с. 138-139).

Позивачем було надано відповіді на вказані питання, запропоновані кадровою комісією за розглядом ситуаційного завдання, текст яких наявний в матеріалах справи.

Зі змісту вказаних відповідей вбачається, що такі є юридично коректними, структурно узгодженими з поставленими запитаннями та повною мірою базуються на нормативних актах, що регулюють відповідні правовідносини.

Разом з тим, кадровою комісією було зауважено, що позивачем зроблено помилковий висновок про законність ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також не враховано те, що злочин вчинено не вперше, що спричинило неправильний висновок про відсутність підстави для оскарження.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово у судових рішеннях в аналогічних спорах зазначав, що сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані і саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

Крім того, за приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Незгода окремих членів комісії з розв`язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства.

Зазначений вище правовий висновок наведено Верховним Судом у постановах від 06 жовтня 2022 року у справі №640/1160/20, від 14 липня 2022 року у справі № 640/948/20, 14 липня 2022 року у справі № 420/8235/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 580/4018/20, від 09.11.2023 у справі № 640/600/20, від 10.05.2024 у справі № 640/1273/20.

Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку №221, співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається із пояснень позивача, за умовами практичного завдання позивачеві в контексті фабули завдання необхідно було надати відповідь на питання: « 1) Чи вірно кваліфіковано дії А.? 2) Надайте оцінку законності ухвали суду про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності. Як діяти прокурору у цій ситуації? 3) Чи є підстави для оскарження судового рішення про звільнення А. від кримінальної відповідальності? Якщо так, то які?».

Позивач зазначив, що під час співбесіди самостійно звернув увагу членів комісії про помилкове надання ним відповіді на одне із запитань практичного завдання, а саме відсутність підстав для оскарження рішення суду, про яке зазначалося в умовах задачі. Виконуючий обов`язки голови комісії Лапкін А.В. у зв`язку з цим задав ОСОБА_1 уточнюючі запитання, на які останній надав правильні відповіді, що задовольнило ОСОБА_5 . Інші члени комісії будь-яких запитань стосовно цієї обставини ОСОБА_1 не задавали.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ні протокол засідання Четвертої кадрової комісії від 10.12.2019, ні оскаржуване рішенні кадрової комісії №16 від 19.12.2019 не містять інформації про обговорення між позивачем та членами комісії результатів виконаного ним практичного завдання, що суперечить вимогам пунктів 12, 13 розділу IV Порядку №221.

Більше того, колегія суддів зауважує, що вказані вище документи також і не містять інформації щодо оцінки наданій позивачем відповіді на перше питання практичного завдання щодо правильності кваліфікації дій А.

Таким чином, висновок Четвертої кадрової комісії про неправильне вирішенням позивачем практичного завдання не відповідає дійсним обставинам справи, а оцінка професійної компетентності позивача здійснена без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

За таких обставин оскаржуване рішення Кадрової комісії в частині невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, з мотивів неналежного вирішенням позивачем практичного завдання, не відповідає критерію обґрунтованості.

Щодо другого висновку комісії про недотримання позивачем вимог професійної компетентності та етики, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

У постановах від 21.10.2021 у справі №640/154/20, від 02.11.2021 у справах №120/3794/20-а та №640/1598/20, від 04.11.2021 у справі №640/537/20, від 02.12.2021 у справі №640/25187/19, від 16.12.2021 у справі 640/26168/19, від 22.12.2021 у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

У постановах від 29.06.2022 у справі №420/10211/20, від 11.08.2022 у справі №160/8111/20, від 07.07.2022 у справі №560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена, зокрема у постанові від 07.07.2022 у справі №560/214/20, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Тобто рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі №540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити та обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

Також суд зазначає, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

Таким чином, завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких само по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі №640/1358/20.

У даному випадку, суди не мають повноважень переоцінювати дотримання прокурорами професійної етики чи доброчесності, а також рівня їхньої професійної компетентності. Це є виключною компетенцією кадрових комісій. Разом з тим, суд здійснює перевірку законності процедури та дотримання встановлених вимог під час прийняття рішення.

Указана правова позиція також висловлена в постанові Верховного Суду від 26.11.2021 у справі № 640/1846/20.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що рішення Кадрової комісії №4, яке стало підставою для видання наказу про звільнення позивача, містить, зокрема лише загальні твердження саме про можливі порушення позивачем вимог Кримінального процесуального кодексу України. Зокрема, у рішенні зазначено про неповернення вилучених документів після спливу строку запобіжного заходу та передача арештованого майна третім особам всупереч судовому рішенню про передачу цього майна в управління державному органу.

Колегія суддів зазначає, що згідно встановлених обставин справи вбачається, що в основу вказаних доводів, зокрема покладено обставини та прийняті позивачем процесуальні рішення у конкретному кримінальному провадженні за обвинуваченням групи осіб у «рейдерському» заволодінні об`єктами нерухомого майна у м. Києві за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч.ч. 1, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 205 КК України.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, які б в повній мірі могли б підтверджувати факт вчинення позивачем протиправних дій, їх правову оцінку або наслідки в рамках службового розслідування, дисциплінарного провадження чи висновку уповноваженого органу, який би засвідчував порушення закону. Вказані обставини не були предметом розгляду в межах кримінального чи адміністративного провадження, не отримали процесуального підтвердження, а отже, є припущеннями, про що вірно було зазначено також і судом першої інстанції.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та невмотивованості посилання Кадрової комісії у рішенні від 19.12.2019 №16 на факти неповернення позивачем вилучених документів за відсутності законних підстав для подальшого вилучення (сплив строку запобіжного заходу), а також на факт передачі майна третім особам всупереч рішенню суду про арешт та передачу цього майна в управління державному органу, огляду на відсутність підтвердження вказаних доводів відповідача належними та достовірними доказами.

Колегія суддів зазначає, 27.04.2017 Всеукраїнською конференцією прокурорів затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів, у відповідності до якого правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, закони України «Про прокуратуру», «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора та цей Кодекс.

Відповідно до статті 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів професійна діяльність прокурорів ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина, недопущення дискримінації; незалежності та самостійності; політичної нейтральності; презумпції невинуватості; справедливості, неупередженості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; прозорості службової діяльності, конфіденційності; утримання від виконання незаконних наказів та вказівок; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості; поваги до незалежності суддів.

Також, згідно зі статтями 11, 16 і 19 Кодексу, прокурор зобов`язаний: дбати про свою професійну честь, гідність і компетентність; бути прикладом доброчесності, культури та вихованості; дотримуватись антикорупційних обмежень і уникати поведінки, що може створити враження корупційної.

Згідно з пунктом 39 Бордоської декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві», прокурори повинні володіти високими моральними якостями та підтримувати гідність професії, залишаючись відкритими до публічної оцінки через характер своєї діяльності.

У межах атестації Комісія зобов`язана оцінити не лише професійну, але й морально - етичну поведінку прокурора, в тому числі за відповідністю міжнародним стандартам та положенням Кодексу.

Відповідно до Стандартів професійної відповідальності Міжнародної асоціації прокурорів (23.04.1999), прокурори повинні: зберігати честь і гідність професії; завжди дотримуватися законів та етичних норм; демонструвати найвищі стандарти чесності та сумлінності; бути добре поінформованими про зміни у праві.

Дотримання правил прокурорської етики, як умова суспільної довіри до доброчесності прокурора, є обов`язковим і підлягає перевірці в межах атестації.

Комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо сумніви виникають і прокурор не надає переконливих спростувань, цього може бути достатньо для визнання атестації неуспішною.

Однак, як свідчать матеріали справи, четверта кадрова комісія у спірному рішенні не вказала у чому саме полягало порушення Кодексу етики позивачем.

У даному випадку «обґрунтовані» сумніви кадрової комісії про невідповідність прокурора названим критеріям повинні базуватися на належних та достатніх доказах, отриманих в установленому законом порядку та досліджених у своїй сукупності під час проведення співбесіди, а не на припущеннях, і тим більше, не за результатом оцінки вибіркових обставин, які мали місце впродовж усього часу проходження прокурором служби в органах прокуратури.

Коли йдеться про обрання стандарту доказування у процедурі атестації необхідно враховувати, що рішення кадрової комісії має вирішальне значення для подальшої кар`єри прокурора, позаяк саме від нього залежить, чи продовжить прокурор проходити службу в органах прокуратури.

Тому враховуючи наслідки, які може спричинити для прокурора рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, та беручи до уваги публічно-правову природу процедури атестації, слід віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей».

Він означає, що у достовірності вини особи не повинно залишитися розумних сумнівів. Але це не означає, що сумнівів узагалі не має бути, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

Підґрунтям стандарту «поза розумним сумнівом» є фундаментальна цінність суспільства гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім`я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у параграфі 55 рішення ЄСПЛ від 15 лютого 2012 року у справі «Гриненко проти України» зазначається, що «при оцінці доказів Європейський Суд зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом». Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів».

Отже, не заперечуючи, що кадрова комісія відповідно до своїх повноважень, мети і завдань, які стоять перед нею, керуючись власною оцінкою обставин, вправі засумніватися у відповідності прокурора критеріям професійної етики та (або) компетентності та (або) доброчесності, суд наголошує, що підстави для подібного висновку не повинні бути формальними чи декларативними.

Наявність конкретної інформації, яка не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям. Будь-яка наявна у розпорядженні кадрової комісії інформація про прокурора повинна бути перевірена належним чином, оскільки у протилежному випадку сприйняття особи буде ґрунтуватися виключно на припущеннях членів комісії.

Повноваження оцінювати попередню поведінку прокурора, як під час проходження служби, так і в особистому житті належить саме кадровій комісії, члени якої ухвалюють рішення за їхнім внутрішнім переконанням, сформованим на підставі власної оцінки обставин, пов`язаних із відповідним прокурором. Судовий контроль за реалізацією цього повноваження полягає у тому, щоб проконтролювати, чи не є висновки кадрової комісії довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими стосовно певних фактів.

Такому підходу кореспондує пункт 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233, який закріплює, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Водночас, рішення кадрової комісії можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Відповідно, для оцінки відповідності прокурора, комісія не лише має аналізувати ті факти, які мали значення для оцінки професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора, а й зобов`язана відобразити це у своєму мотивованому та обґрунтованому рішенні.

Відтак, відсутність в оскарженому рішенні Комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідача будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків Комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, від 17.10.2025 справа №640/1262/20, постанова від 26.06.2025 справа №440/4268/20, постанова від 29.04.2025 справа №640/26505/21, постанова від 16.05.2025 справа №640/579/20.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 № 16 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації в частині наявності обґрунтованих сумнівів щодо доброчесності та професійної компетентності у зв`язку можливим порушення позивачем вимог Кримінального процесуального кодексу України, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Як наслідок, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України №2103ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури та поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України з 25.12.2019 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на їх похідний характер.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 7 Порядку №100 (у редакції чинній на час винесення рішення суду) середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Під час обчислення середньої заробітної плати за 12 місяців виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу двадцять третього пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації.

Середньомісячне число робочих днів розраховується шляхом ділення на 12 сумарного числа робочих днів за останні 12 календарних місяців згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно із пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16.

З матеріалів справи вбачається, у відповідності до довідки Офісу Генерального прокурора від 19.03.2025 №21-197зп загальна сума заробітної плати за останні 2 місяці становить 51113,54 грн.

Кількість відпрацьованих позивачем днів у жовтні - листопаді 2019 року становить 28 дні (13 та 15 робочих днів відповідно).

Таким чином, середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 1825,48 гривень (51113,34 гривень / 28 робочих дні).

При цьому, строк вимушеного прогулу, що обраховується з першого дня звільнення з посади до дати прийняття судом першої інстанції рішення у справі, складає 1558 робочих днів (з 25.12.2019 по 20.01.2026).

Разом з тим, при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід враховувати положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022 (далі - Закон №2136-IX).

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону №2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».

З урахуванням викладеного, наявні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 20.01.2026 у розмірі 2844097,84 грн. (1825,48 грн х 1558 днів).

Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 322 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції – Верховного Суду.

Повна постанова складена 21.09.2026.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна