Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/10120/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/10120/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства “Дубекспо” до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості з бюджету,-

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Дубекспо» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної казначейської служби України, в якому просило стягнути з Державного бюджету України кошти, нараховані у зв`язку з несвоєчасним бюджетним відшкодуванням податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що контролюючим органом протягом тривалого часу не забезпечено повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування ПДВ, унаслідок чого відповідні суми набули статусу заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, на яку відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України підлягає нарахуванню пеня.

Крім того, вважаючи, що тривале неповернення належних підприємству коштів є простроченням грошового зобов`язання, позивач посилався на положення статті 625 Цивільного кодексу України та просив стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати та три проценти річних.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПП «Дубекспо» подало до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за вересень 2015 року від 20 жовтня 2015 року № 9215911353, в якій заявило суму бюджетного відшкодування, декларацію за жовтень 2015 року від 20 листопада 2015 року № 9238217687 та декларацію за листопад 2015 року від 21 грудня 2015 року № 9258176159.

У зв`язку з невчиненням контролюючим органом дій, необхідних для здійснення бюджетного відшкодування, ПП «Дубекспо» зверталося за судовим захистом.

У межах адміністративної справи № 826/7041/16 було встановлено протиправність бездіяльності контролюючого органу та покладено на нього обов`язок вчинити передбачені законодавством дії щодо бюджетного відшкодування ПП «Дубекспо» податку на додану вартість.

Зокрема, судовим рішенням у вказаній справі контролюючий орган було зобов`язано подати до відповідного органу Державної казначейської служби України висновки із зазначенням сум ПДВ, які підлягають бюджетному відшкодуванню ПП «Дубекспо», за податковими деклараціями за вересень, жовтень та листопад 2015 року.

Таким чином, право ПП «Дубекспо» на отримання відповідних сум бюджетного відшкодування було предметом судового захисту, однак належне та своєчасне виконання державою обов`язку щодо їх повернення забезпечено не було.

Вважаючи, що тривале неповернення узгоджених сум бюджетного відшкодування породжує передбачені законодавством наслідки, ПП «Дубекспо» 21 березня 2023 року звернулося до суду з цим позовом.

Предметом заявлених у цій справі вимог, зокрема, є стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 01 червня 2022 року по 28 лютого 2023 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Дубекспо» пеню за період з 01 червня 2022 року по 28 лютого 2023 року у зв`язку з несвоєчасним бюджетним відшкодуванням податку на додану вартість у розмірі 288 285,23 грн.

Також стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Дубекспо» інфляційні втрати за період з 01 червня 2022 року по 28 лютого 2023 року в розмірі 157 436,12 грн та три проценти річних у розмірі 28 955,80 грн.

Крім того, судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат та стягнуто з Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача судовий збір у розмірі 5 696,12 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 080,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині пені, суд першої інстанції виходив із того, що невідшкодована у встановлений законом строк узгоджена сума ПДВ є бюджетною заборгованістю, на яку відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України нараховується пеня.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України та наявність у зв`язку із цим правових підстав для стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ГУ ДПС у м. Києві, зокрема, зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

На переконання апелянта, правовідносини щодо бюджетного відшкодування ПДВ мають публічно-правовий характер та врегульовані спеціальними положеннями Податкового кодексу України, яким уже визначено наслідки несвоєчасного бюджетного відшкодування у вигляді пені, передбаченої пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Тому, на думку ГУ ДПС у м. Києві, застосування до таких правовідносин положень статті 625 ЦК України та одночасне стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є безпідставним.

Крім того, ГУ ДПС у м. Києві не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для нарахування та стягнення пені за період дії воєнного стану.

Апелянт посилається на положення абзацу другого пункту 200.23 статті 200 ПК України та вважає, що введення в Україні воєнного стану й існування у зв`язку із цим форс-мажорних обставин виключають можливість нарахування пені за заявлений позивачем період з 01 червня 2022 року по 28 лютого 2023 року.

Окремо ГУ ДПС у м. Києві не погоджується з розміром присуджених позивачу витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та фактично виконаної роботи.

В апеляційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві також заявлено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю його представника.

Державна казначейська служба України також подала апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року.

Доводи апеляційної скарги Казначейства стосуються передусім висновків суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України.

Казначейство зазначає, що спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків та здійснення бюджетного відшкодування ПДВ, а тому регулюються Податковим кодексом України як спеціальним нормативно-правовим актом.

Апелянт наголошує, що пунктом 200.23 статті 200 ПК України встановлено спеціальний механізм компенсації негативних наслідків несвоєчасного бюджетного відшкодування у вигляді пені, а тому одночасне застосування загальних положень цивільного законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання є безпідставним.

Також Казначейство звертає увагу, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, на яку послався суд першої інстанції, стосувалася насамперед питання юрисдикційної належності відповідного спору та не містить правового висновку про обов`язковість застосування статті 625 ЦК України до правовідносин щодо несвоєчасного бюджетного відшкодування ПДВ.

За результатами апеляційного перегляду Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 157 436,12 грн та трьох процентів річних у розмірі 28 955,80 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ПП «Дубекспо» подало відзив на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві, в якому заперечує проти її задоволення.

Позивач, зокрема, вказує на необґрунтованість посилань контролюючого органу на введення воєнного стану як на безумовну підставу для ненарахування пені.

ПП «Дубекспо» зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, а сторона, яка посилається на них як на підставу звільнення від установлених законом наслідків невиконання відповідного обов`язку, повинна довести не лише сам факт існування таких обставин, але й причинно-наслідковий зв`язок між ними та неможливістю виконання конкретного обов`язку.

Позивач також наголошує, що невиконання державою обов`язку щодо бюджетного відшкодування ПДВ триває ще з 2016 року, тобто виникло задовго до введення в Україні воєнного стану.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, правильність установлення судом першої інстанції обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Щодо клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про розгляд справи у відкритому судовому засіданні колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції у передбачених законом випадках може розглянути справу без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Характер спірних правовідносин, предмет доказування, обсяг матеріалів справи та зміст доводів апеляційних скарг не свідчать про необхідність проведення судового засідання з повідомленням (викликом) учасників справи.

Фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, встановлюються на підставі письмових доказів, наявних у матеріалах справи, а позиції сторін достатньо повно викладені у поданих ними процесуальних документах.

ГУ ДПС у м. Києві не наведено конкретних обставин, які неможливо встановити на підставі матеріалів справи та з`ясування яких потребує безпосереднього заслуховування усних пояснень представників сторін.

Саме по собі бажання учасника справи викласти свою позицію безпосередньо в судовому засіданні не свідчить про неможливість повного та всебічного розгляду справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для переходу до розгляду справи у відкритому судовому засіданні, а тому клопотання ГУ ДПС у м. Києві задоволенню не підлягає.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Надаючи оцінку суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 200 ПК України бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється у порядку та строки, визначені цією статтею.

Згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

На суму такої заборгованості нараховується пеня у визначеному цією нормою розмірі протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Отже, закон безпосередньо пов`язує виникнення права платника податків на пеню з фактом неповернення узгодженої суми бюджетного відшкодування у встановлений законом строк.

У цій справі право ПП «Дубекспо» на отримання бюджетного відшкодування було підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

При цьому належного та своєчасного виконання державою відповідного обов`язку забезпечено не було, а бюджетна заборгованість існувала протягом тривалого часу.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за загальним правилом на таку бюджетну заборгованість поширюються наслідки, установлені пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Щодо доводів ГУ ДПС у м. Києві про неможливість нарахування пені у період дії воєнного стану колегія суддів зазначає таке.

Абзацом другим пункту 200.23 статті 200 ПК України передбачено особливості нарахування пені у разі, якщо відповідна бюджетна заборгованість зумовлена виникненням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного або надзвичайного стану.

Водночас зміст наведеної норми не дає підстав для висновку, що сам факт введення в Україні воєнного стану автоматично виключає можливість нарахування пені на будь-яку бюджетну заборгованість з ПДВ незалежно від причин її виникнення.

Для застосування відповідного винятку необхідним є встановлення того, що саме виникнення заборгованості було зумовлене форс-мажорними обставинами, пов`язаними із введенням воєнного стану.

У постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 440/16144/23 при застосуванні абзацу другого пункту 200.23 статті 200 ПК України звернуто увагу на необхідність доведення обставин, які підтверджують, що виникнення заборгованості з бюджетного відшкодування було зумовлене саме форс-мажорними обставинами у зв`язку із введенням воєнного стану.

Отже, причинний зв`язок між обставинами непереборної сили та виникненням бюджетної заборгованості має бути доведений, а сам факт існування воєнного стану такого зв`язку не підтверджує.

У межах цієї справи ГУ ДПС у м. Києві не наведено конкретних обставин та не надано доказів того, що саме внаслідок форс-мажорних обставин, пов`язаних із введенням воєнного стану, виникла або не могла бути погашена бюджетна заборгованість перед ПП «Дубекспо».

Натомість матеріали справи свідчать, що порушення права позивача на своєчасне отримання бюджетного відшкодування виникло задовго до 24 лютого 2022 року.

Зокрема, відповідний спір був предметом судового розгляду ще у справі № 826/7041/16.

Отже, бюджетна заборгованість перед ПП «Дубекспо» не була зумовлена введенням в Україні воєнного стану.

Саме лише продовження існування раніше сформованої бюджетної заборгованості в період воєнного стану не свідчить про наявність передбачених абзацом другим пункту 200.23 статті 200 ПК України умов для ненарахування пені.

За таких обставин доводи апеляційної скарги ГУ ДПС у м. Києві в цій частині не спростовують правильності висновку суду першої інстанції.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ПП «Дубекспо» пені за період з 01 червня 2022 року по 28 лютого 2023 року в розмірі 288 285,23 грн.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду колегія суддів зазначає таке.

У суді першої інстанції ГУ ДПС у м. Києві посилалося на пропуск позивачем установленого законом строку звернення до суду.

Суд першої інстанції відхилив відповідні доводи, пославшись на відсутність нових обставин, які не були оцінені під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Колегія суддів зауважує, що саме по собі відкриття провадження у справі не виключає можливості та необхідності перевірки дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду у разі виникнення відповідного питання під час розгляду справи.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 відступила від попереднього підходу щодо застосування 1095-денного строку та сформулювала висновок про застосування до вимог у правовідносинах, пов`язаних із бюджетною заборгованістю з ПДВ та пенею, загального шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.

Разом із тим вирішення питання про дотримання такого строку потребує встановлення моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, характеру спірної бездіяльності та змісту конкретних позовних вимог.

У цій справі ПП «Дубекспо» звернулося до суду 21 березня 2023 року, тобто невдовзі після формування Великою Палатою Верховного Суду 19 січня 2023 року нового підходу до визначення строку звернення до адміністративного суду у відповідній категорії спорів.

Крім того, апеляційна скарга ГУ ДПС у м. Києві не містить самостійного доводу про необхідність скасування рішення суду першої інстанції саме з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

З огляду на встановлені обставини справи та межі апеляційного перегляду колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені з мотивів пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас спірні правовідносини виникли не з цивільного грошового зобов`язання.

Обов`язок держави щодо здійснення бюджетного відшкодування ПДВ виникає безпосередньо з норм податкового законодавства та реалізується в межах публічно-правових відносин.

Податковим кодексом України встановлено спеціальний механізм компенсації негативних наслідків несвоєчасного виконання державою обов`язку щодо бюджетного відшкодування.

Таким механізмом є пеня, передбачена пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2023 року у справі № 160/3542/21 погодився з висновком про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до правовідносин щодо несвоєчасного бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки такі правовідносини виникли у публічно-правовій сфері та регулюються Податковим кодексом України як спеціальним нормативно-правовим актом.

У цій постанові Верховний Суд також зазначив, що несвоєчасне відшкодування ПДВ не є цивільним зобов`язанням у розумінні статті 509 ЦК України, а учасники відповідних правовідносин не набувають статусу кредитора і боржника в розумінні статті 625 ЦК України.

Аналогічний підхід щодо пріоритетного застосування спеціального податкового регулювання відображений і в подальшій практиці Верховного Суду.

Отже, пункт 200.23 статті 200 ПК України є спеціальною нормою, яка визначає наслідки несвоєчасного виконання державою обов`язку щодо бюджетного відшкодування ПДВ, а тому відсутні правові підстави для одночасного застосування до цих правовідносин загального цивільно-правового механізму, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Колегія суддів також погоджується з доводами апелянтів про помилковість посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 як на достатню підставу для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі стосувалися, зокрема, визначення належної юрисдикції відповідної категорії спорів і самі по собі не свідчать про можливість одночасного застосування до бюджетної заборгованості спеціальної пені за пунктом 200.23 статті 200 ПК України та наслідків, установлених статтею 625 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг ГУ ДПС у м. Києві та Державної казначейської служби України в цій частині.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, стягнувши з Державного бюджету України на користь ПП «Дубекспо» інфляційні втрати в розмірі 157 436,12 грн та три проценти річних у розмірі 28 955,80 грн.

У цій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог.

Щодо судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не повертаючи адміністративну справу на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судом першої інстанції з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ПП «Дубекспо» стягнуто судовий збір у розмірі 5 696,12 грн.

Водночас за результатами апеляційного перегляду із задоволених судом першої інстанції майнових вимог на загальну суму 474 677,15 грн обґрунтованою залишається вимога про стягнення пені в розмірі 288 285,23 грн, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 157 436,12 грн та трьох процентів річних у розмірі 28 955,80 грн слід відмовити.

Враховуючи співвідношення задоволених та відхилених позовних вимог, а також положення статті 139 КАС України, розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві, становить 3 459,42 грн.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат зі сплати судового збору підлягає зміні шляхом зменшення суми судового збору, присудженої на користь ПП «Дубекспо», з 5 696,12 грн до 3 459,42 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

За приписами статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Судом першої інстанції на користь ПП «Дубекспо» присуджено 16 080,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ГУ ДПС у м. Києві в апеляційній скарзі заперечує проти такого розміру витрат, вважаючи його неспівмірним зі складністю справи та обсягом фактично виконаної адвокатом роботи.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів ураховує характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаної представником позивача роботи, ціну позову та значення справи для позивача.

Колегія суддів також ураховує результати апеляційного перегляду, за якими частина позовних вимог ПП «Дубекспо», а саме вимоги про стягнення 157 436,12 грн інфляційних втрат та 28 955,80 грн трьох процентів річних, визнані необґрунтованими.

Разом із тим вимога позивача про стягнення пені в розмірі 288 285,23 грн залишається задоволеною.

При визначенні суми витрат, яка підлягає компенсації, суд має виходити не лише з арифметичного співвідношення задоволених та відхилених позовних вимог, а й з критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу з фактичним обсягом роботи адвоката.

Ураховуючи наведені обставини у їх сукупності, часткове задоволення позовних вимог за наслідками апеляційного перегляду, характер та обсяг виконаної представником позивача роботи, а також заперечення ГУ ДПС у м. Києві щодо співмірності заявленої суми, колегія суддів доходить висновку, що справедливим, розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу, є 10 000,00 грн.

Відтак рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні шляхом зменшення їх розміру з 16 080,00 грн до 10 000,00 грн.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо існування бюджетної заборгованості перед ПП «Дубекспо» та дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування пункту 200.23 статті 200 ПК України і стягнення на користь позивача пені в розмірі 288 285,23 грн.

Доводи ГУ ДПС у м. Києві про неможливість нарахування пені у період дії воєнного стану не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки контролюючим органом не доведено, що бюджетна заборгованість перед позивачем була зумовлена форс-мажорними обставинами у зв`язку із введенням воєнного стану.

Водночас суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині застосування до спірних публічно-правових відносин положень статті 625 ЦК України.

Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 157 436,12 грн та трьох процентів річних у розмірі 28 955,80 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Зміна результату вирішення спору є також підставою для відповідної зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись статтями 134, 139, 242, 308, 311, 315, 317, 321-325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві — задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України — задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року в частині задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Дубекспо» про стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат у розмірі 157 436 (сто п`ятдесят сім тисяч чотириста тридцять шість) грн 12 коп. та трьох процентів річних у розмірі 28 955 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 80 коп. — скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Дубекспо» про стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат у розмірі 157 436,12 грн та трьох процентів річних у розмірі 28 955,80 грн — відмовити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Дубекспо» пені за період з 01 червня 2022 року по 28 лютого 2023 року за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 288 285 (двісті вісімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят п`ять) грн 23 коп. — залишити без змін.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року в частині розподілу судових витрат — змінити, виклавши відповідні абзаци резолютивної частини рішення в такій редакції:

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Приватного підприємства «Дубекспо» судовий збір у розмірі 3 459 (три тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 42 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Приватного підприємства «Дубекспо» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев