Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №580/12395/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12395/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Говоруна О.В.,

Попової О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 09.10.2025 № 232350008602, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 частини другої ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2025, зарахувавши до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 08.08.2001 року по 01.09.2021 року на посаді телефоніста міжміського зв`язку та до загального страхового стажу період роботи з 04.04.1988 по 01.04.1990, період роботи в Республіці Казахстан з 06.06.1991 по 29.07.1992.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.10.2025 № 232350008602 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 04.04.1988 до 01.04.1990, з 02.01.1992 до 29.07.1992 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

У подальшому, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 580/12395/25 відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позовній заяві представником позивачки було зазначено про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, що повністю відповідає вимогам частини сьомої статті 139 КАС України.

Таким чином, на думку скаржника, позивачем було дотримано встановлений законом процесуальний порядок подання доказів щодо розміру судових витрат, а тому суд першої інстанції був зобов`язаний після подання відповідних доказів вирішити питання про їх розподіл у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Як вказує апелянт, посилання суду першої інстанції на положення статті 143 КАС України як підставу для відмови у задоволенні заяви є помилковим, оскільки зазначена норма підлягає застосуванню у системному зв`язку зі статтями 139 та 252 КАС України.

Оскільки частина сьома статті 139 КАС України прямо передбачає можливість подання доказів щодо розміру судових витрат після ухвалення рішення, а стаття 252 КАС України встановлює процесуальний механізм вирішення питання про судові витрати у разі, якщо воно не було вирішене під час ухвалення основного рішення, тому позивачем було виконано всі вимоги процесуального закону, а тому відсутні підстави для висновку про неможливість вирішення питання щодо судових витрат у порядку ухвалення додаткового рішення.

При цьому, всі подані позивачкою докази понесення витрат на професійну правничу допомогу датовані 07 січня 2026 року, тобто складені після ухвалення рішення у справі, що вказує про безпідставність оскаржуваної ухвали.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.10.2025 № 232350008602 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 04.04.1988 до 01.04.1990, з 02.01.1992 до 29.07.1992 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Надалі, ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просила ухвалити у справі додаткове рішення; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені нею на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15000 грн.

Так, ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги від 22 березня 2024 року з Адвокатом Скіць Еммою Кароївною (Адвокат) відповідно до п. 1.1 якого предметом цього Договору є надання Адвокатом Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності Клієнта, складання, підписання та подача заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свободі законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення та здійснення представництва інтересів (захисту) Клієнта у всіх судових органах України.

Згідно з п. 4.1 Договору сторонами узгоджено, що вартість послуг Адвоката (гонорар) визначається залежно від тривалості, складності, обсягу виконаних робіт за професійну правничу допомогу, надану Адвокатом у кожній судовій інстанції окремо та встановлюється і сплачується на підставі оформленого між Сторонами Акту наданих послуг.

Відповідно до п. 4.2 Договору на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

До заяви про ухвалення додаткового рішення позивач додала Акт наданих послуг № 1 від 07 січня 2026 року до Договору про надання правничої допомоги від 22.03.2024 року (далі – Акт наданих послуг) за умовами п. 1 якого сторони погодили, що вартість наданих послуг (гонорар) Адвоката у справі 580/12395/25 становить по 15000 грн у кожній судовій інстанції.

Відповідно до п. 2 Акту наданих послуг Адвокат надає, а Клієнт приймає послуги з надання правничої допомоги у справі 580/12395/25 в Черкаському окружному адміністративному суді а саме:

1) первинна консультація, правовий аналіз обставин спору.

2) збір доказів, підготовка правової позиції по справі та узгодження її з Клієнтом.

3) складення позовної заяви та інших процесуальних документів, виготовлення додатків до заяв, копій заяв, їх подача до суду.

4) аналіз процесуальних документів інших учасників справи.

5) підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додатків до неї.

Також до заяви про ухвалення додаткового рішення представниця позивачки додала детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат необхідних для надання професійної правничої допомоги Сербенюк Любові Леонідівні у справі 580/12395/25.

Крім того, до заяви про ухвалення додаткового рішення додано квитанцію до прибуткового касового ордера від 07 січня 2026 року про прийняття від ОСОБА_1 15000 грн на підставі акту наданих послуг № 1 від 07.01.2026 року до договору про надання правничої допомоги від 22.03.2024 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішеня, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у справі № 580/12395/25 докази понесення судових витрат представниця позивачки надала після ухвалення судового рішення, однак поважних причин, з яких такі докази не могли бути надані раніше, ні в позові, ні у заяві про ухвалення додаткового рішення не зазначені, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Відтак, з аналізу змісту вказаної статті вбачається, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно із частиною дев`ятою статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок подання до закінчення судових дебатів (до закінчення розгляду справи, у випадку її розгляду в порядку спрощеного або письмового провадження) доказів на підтвердження розміру понесених стороною судових витрат, або заяви про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення та протягом п`яти днів після закінчення розгляду справи, прямо визначений у частині сьомій статті 139 та частині третій статті 143 КАС України.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 16.06.2022 у справі №380/3999/21.

До того ж, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18 викладено правову позицію, відповідно до якої, враховуючи положення статей 134 та 139 КАС України, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.

Також законодавцем у частині сьомій статті 139 КАС України визначено процесуальний наслідок незаявлення до закінчення судових дебатів (до закінчення розгляду справи, у випадку її розгляду в порядку спрощеного або письмового провадження), що докази витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення, або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з момент у винесення рішення у справі. У такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.

Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві представником позивача зазначено про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області понесених позивачем судових витрат

При цьому, вказано, що на виконання положень частини сьомої ст. 139 КАС України докази про розмір судових витрат буде надано суду впродовж п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду першої інстанції не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.

08 січня 2026 року на адресу суду першої інстанції позивачем подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення разом з відповідними документами, як підтверджують понесені витрати.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №810/795/18, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.

У постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, в ухвалах від 08.01.2024 у справі №580/3758/19 та від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами розгляду справи не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

При цьому, у силу вимог частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відтак, вирішуючи питання відшкодування витрат на правову допомогу, Верховний Суд у постанові від 22.11.2024 у справі №420/15183/23 вказав, що за загальними правилами частини першої статті 143 КАС України, питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні, постанові або ухвалі.

Як виключення з цього правила, частиною третьою цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат.

Визначення частиною сьомою статті 139 КАС України судових витрат не лише таких що сплачені, а й таких, що мають бути сплачені, не відміняє положень статті 143 КАС України, якою передбачено загальні підходи до порядку вирішення розподілу судових витрат саме під час постановлення рішення, постанови, ухвали.

Застосування положень статей 139 та 143 КАС України передбачає обов`язкове системне тлумачення цих норм, яке передбачає, що учаснику справи недостатньо лише «задекларувати» понесення в майбутньому судових витрат, а тим паче витрат на правову допомогу, а необхідно також довести неможливість з поважних причин оплатити її до прийняття рішення (постанови, ухвали) і на підтвердження таких причин надати відповідні докази.

Інакший підхід до розуміння природи судових витрат (зокрема витрат на правову допомогу) та порядку їх відшкодування, певною мірою узалежнить їх розмір від результатів розгляду справи і ускладнить можливість ревізії судом їх розміру на предмет розумності та співмірності відповідно до вимог частини п`ятої статті 134 та частини дев`ятої статті 139 КАС України.

У постанові від 19.09.2024 у справі №200/2125/23, застосовуючи наведені вище правові висновки, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не було заявлено до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення по справі про неможливість подання доказів на підтвердження судових витрат, а також, про стягнення з відповідача судових витрат, понесених саме при апеляційному розгляді справи, чи що такі витрати будуть понесені, заява про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу правомірно була залишена без розгляду на підставі частини сьомої статті 139 КАС України.

Колегія суддів вважає, що саме поведінка позивача, яка виразилася у ненаданні доказів понесення судових витрат на правничу допомогу під час судового розгляду, а так само у неповідомленні суду про поважність їх надання до закінчення судових дебатів, зумовила відмову у їх відшкодуванні, а тому надання відповідних доказів в подальшому не може виправдовуватися процедурою, закріпленою у частині сьомій статті 139, частинах третьої-п`ятої статті 143, статті 252 КАС України, яка застосовується за наявності підстав, чітко визначених у цих нормах.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування понесених витрат.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.В. Говорун

О.Г. Попова