Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №947/28061/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 947/28061/26

Перша інстанція: суддя Цирфа К.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченко К.В.,

при секретарі судового засідання Худика С.А.,

за участю представника апелянта Морозова П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Одеса від 04 серпня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И Л А:

03 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7436233, якою за порушення ч.1 ст.122 КУпАП позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що її безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки жодних порушень ПДР вона не вчиняла. Позивач наголосила, що вона не була водієм електросамокату, а управління ним здійснював її чоловік, що підтверджується наданими доказами.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за рух на електросамокаті по тротуару, який не пов`язаний з виконанням робіт або обслуговуванням торгівельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цього тротуару.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема, апелянт зазначає, що наявні в матеріалах справи докази доводять ті обставини, що саме позивач, а не її чоловік керувала електросамокатом. При цьому, розташування позивачки у передній частині електросамоката відповідало місцю особи, яка здійснювала керування транспортним засобом , постійне утримання позивачем керма під час руху забезпечувало можливість безпосереднього впливу на напрямок руху транспортного засобу. Оскільки позивачка безпосередньо утримувала кермо, будь-яка зміна його положення відбувалася за її фізичної участі, відповідно вона не може бути пасивним пасажиром, адже брала активну участь у процесі керування.

Також апелянт звернув увагу, що після зупинки поліцейським та на його питання, хто керує транспортним засобом, позивач повідомила, що вона є водієм електросамокату.

Позивач не надала до суду відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи в апеляційній інстанції.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2026 року о 23 годині 31 хвилині командиром 1 взводу 7 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області старшим лейтенантом поліції Кіровим Сергієм Сергійовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7436233, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340 гривень.

З постанови вбачається, що 24 червня 2026 року о 23:14 в м. Одеса, вул. Європейська, буд. 37, водій, керуючи транспортним засобом «електросамокат BOLT», здійснив рух по тротуару, чим порушив п. 11.13 ПДР.

Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи поліцейський не мав належних та допустимих доказів керування електросамокатом позивачкою, а позивачем доведено встановленим порядком те, що вона у даному випадку була пасажиром.

Враховуючи те, що під час розгляду справи не встановлено, що позивач була водієм, тому вона не може бути суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності діям та рішенням органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.23 Закону України “Про Національну поліцію” поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (ПДР України), згідно з п.1.9 яких особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 11.13 Правил дорожнього руху забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1-26.3 цих Правил.

Відповідно до частини 1 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За положеннями статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП. Так, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.

Так, колегією суддів здійснено перегляд наявних в матеріалах справи відеозаписів, в тому числі, з портативного нагрудного відеореєстратора поліцейського № 471528, з якого вбачається, що відеозапис починається з моменту, коли водій електросамокату зупинив транспортний засіб на вимогу поліцейських. При цьому чоловік, який знаходився позаду ОСОБА_1 , тримав правою рукою ручку газу (акселератора), вижимання (натискання) якої приводить до руху транспортний засіб.

Крім того, під час перегляду відеозапису, наданого позивачем на флешнакопичувачу, судовою колегію також встановлено, що 24 червня 2026 року о 23:14 керування електросмокатом здійснював чоловік позивачки, а не вона, який до того ж був допитаний в суді першої інстанції та підтвердив, що водієм електросамокату був саме він.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що використання електросамокату саме ОСОБА_2 підтверджується випискою з АТ «Приватбанк» від 02.07.2026 року, з якою вбачається, що оплату за послугу по використанню електросмокату здійснив ОСОБА_2 (а.с. 13-15).

Отже, наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують те, що водієм електросамокату був саме чоловік позивачки, а не ОСОБА_1 .

Стосовно доводів апелянта про те, що позивачка перебувала у передній частині електросамокату, що відповідає місцю особи, яка здійснювала керування транспортним засобом, то такі доводи судова колегія відхиляє та зазначає, що визначальним є не місце розташування особи на електросамокаті, а те чи здійснювала особа дії саме по керуванню транспортним засобом. Тобто, сам факт тримання пасажира за основу електросамокату, не може беззаперечно свідчити про те, що така особа є водієм, якщо вона не вчиняє дії з приведення транспортного засобу в дію, в тому числі й змінюючи напрямок та швидкість.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивач після зупинки визнала ту обставину, що саме вона була водієм електросамокату, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №177/525/17, відхиляючи доводи суб`єкта владних повноважень про правомірність постанови у зв`язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечувалося, зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні Правил дорожнього руху не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 березня 2020 року у справі №482/83/17, в якій Верховний Суд зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні Правил дорожнього руху не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Колегія суддів враховує, що пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до статті 251 КУпАП, можуть бути джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення. Водночас, такі пояснення підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами та не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення події адміністративного правопорушення і фактичних обставин, покладених в основу постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Отже, навіть за умови наявності на відеозаписі ствердної відповіді позивача на запитання працівника поліції щодо керування транспортним засобом, така відповідь, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які підтверджують факт керування позивачем транспортним засобом за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, сама по собі не є достатньою для висновку про доведеність події та суб`єктності адміністративного правопорушення.

З огляду на те, що наявні в матеріалах справи докази вказують на те, що водієм електросамокату 24 червня 2026 року був чоловік позивачки – ОСОБА_2 , а не сама позивач, то обставина зазначення ОСОБА_1 те, що вона була водієм не може вказувати на правомірність оскаржуваної постанови, адже вказаний факт в силу презумпції невинуватості має бути доведений поза розумним сумнівом, чого в даному випадку відповідачем не зроблено.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова є протиправною є правильним, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також наявним доказам, а доводи апеляційної скарги вказаний висновок суду першої інстанції не спростовують.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив рішення та додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішень суду першої інстанції без змін.

Згідно приписів ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст.286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 272 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: К.В. Кравченко