Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №420/26810/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26810/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року (суддя Іванов Е.А., м. Одеса, повний текст рішення складений 07.11.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

07.08.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії Головного управління щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 обмеживши максимальний розмір пенсії шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів згідно постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 починаючи з 01.01.2025;

- зобов`язати Головне управління здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів згідно постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 у розмірі 80% від розміру довідки про розмір грошового забезпечення №71/22/1/248-1239 від 18.11.2024 з урахуванням доплат та підвищень без обмеження пенсії максимальним розміром.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 обмеживши максимальний розмір пенсії шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів згідно постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 починаючи з 01.01.2025.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів згідно постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 та без обмеження пенсії певним розміром з урахуванням раніше проведених виплат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги.

Посилаючись на неправильне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, позивач в апеляційній скарзі просить:

1. Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду в частині відмови у задоволенні позову та застосувати ефективний спосіб захисту яким зазначити в резолютивній частині рішення "зобов`язати виплачувати – "..у розмірі 80% від розміру довідки про розмір грошового забезпечення №71/22/1/248-1239 від 18.11.2024 року".

2. В іншій частині в частині задоволення позову рішення залишити без змін.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за надання послуг з правової допомоги у суді апеляційної інстанції у сумі 6000 грн. та 7000 грн. за надання правової допомоги у суді першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що ГУ ПФУ в Херсонській області при кожному перерахунку пенсії згідно з новою довідкою або рішенням суду, яке набрало чинності, в якому не зазначений відсоток розміру пенсії, постійно порушується та змінюється з 80% до 70% та обмежується максимальним розміром пенсії та максимальним відсотком. Крім того, у справі № 420/19843/24, рішення в якій набрало законної сили 17.04.2025, при здійсненні судового контролю та зміни способу й порядку виконання рішення шляхом стягнення заборгованості суд першої інстанції (ухвала від 03.11.2025 року) задовольнив заяву частково — стягнувши за період з 01.04.2019 по 30.04.2025 з урахуванням виплачених сум 513 678,01 грн, зазначивши, що розмір, який мав би отримати позивач (807 103,69 грн), розрахований саме з 80%, не зазначався у резолютивній частині рішення, а тому зазначене має розглядатися в іншій справі. Крім того, у справі № 420/37535/24 рішенням від 05.05.2025 року, яке набрало чинності 05.08.2025, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення № 71/22/1/248-1239 від 18.11.2024 року, направленою УСБУ в Херсонській області 18.11.2024 року на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/24710/24 від 14.10.2024 року до ГУ ПФУ в Херсонській області для перерахунку з 01.02.2023 року. Зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити з 01.02.2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення № 71/22/1/248-1239 від 18.11.2024, яка видана УСБУ в Херсонській області станом на 01.01.2023 року. Боржник — ГУ ПФУ в Херсонській області здійснив перерахунок з 01.01.2023 року по 30.10.2025 року саме з розрахунку 70% та із застосуванням понижуючого коефіцієнта згідно з Постановою КМУ № 1 від 03.01.2025 року, що підтверджується розрахунком в Електронному кабінеті ПФУ станом на вересень — грудень 2025 року, саме 70%, а не 80%, а тому висновок суду щодо передчасності при наявних порушеннях та обмеженнях максимальної величини розміру пенсії не відповідає завданню адміністративного судочинства та протирічить принципу ефективного способу захисту та поновлення порушеного права, що в подальшому стане підставою для повторного звернення з новим позовом за той самий період.

Також апелянт просить тягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за надання послуг з правової допомоги у суді апеляційної інстанції у сумі 6000 грн. та 7000 грн. за надання правової допомоги у суді першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області.

Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

В апеляційній скарзі ГУПФУ ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового — про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування поданої скарги зазначається, що стаття 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та постанова №1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов`язковими до застосування, Головне управління Фонду діяло відповідно до вимог статті 19 Конституції України. Як результат, перерахунок пенсії позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.

Як результат, перерахунок пенсії позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.

Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію, призначену у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №420/24710/24 зобов`язано УСБУ в Херсонській області підготувати та надати до ГУ ПФУ в Херсонській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 встановлених за відповідною (аналогічною) посадою щодо тієї посади, яку Позивач займав на день звільнення з військової служби станом на 29.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку основного розміру пенсії позивача з 01.02.2020 року, 01.02.2021 року, 01.02.2022 року, 01.02.2023 року відповідно.

Супровідним листом від 18.11.2024 року за №71/22/1/248-1240 УСБУ в Херсонській області, на виконання вищезазначеного рішення суду, направлено до адресу ГУ ПФУ в Херсонській області довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 29.01.2020 року за №71/22/1/248-1236 від 18.11.2024 року, станом на 01.01.2021 року за №71/22/1/248-1237 від 18.11.2024 року, станом на 01.01.2022 року за №71/22/1/248-1238 від 18.11.2024 року та станом на 01.01.2023 року за №71/22/1/248-1239 від 18.11.2024 року.

За наслідком розгляду вказаного звернення органом Пенсійного фонду на ім`я Позивача надіслано лист від 02.12.2024 року №10129-9912/О-02/8-2100/24, яким повідомлено, що довідка УСБУ в Херсонській області про грошове забезпечення від 18.11.2024 року №71/22/1/248-1239 станом на 01.01.2023 року, що була видана на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 року по справі №420/24710/24, одержана 27.11.2024 року за вх. №2886/5, була долучена до матеріалів пенсійної справи без проведення перерахунку. Як на підставу для відмови у перерахунку пенсії зазначено, що право на перерахунок пенсії, призначеної за Законом №2262-ХІІ, пов`язаний із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, а механізм надання довідок для перерахунку пенсій визначено Порядком №45, в свою чергу діючим військовослужбовцям не підвищувалися посадові оклади та оклади за спеціальним (військовим) званням, починаючи з 01.01.2018 року. Крім цього, відсутнє відповідне рішення Уряду про зміну посадових окладів відповідної категорії військовослужбовців.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 у справі №420/37535/24 зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно довідки про розмір грошового забезпечення №71/22/1/248-1239 від 18.11.2024, яка видана УСБУ в Херсонській області станом на 01.01.2023 року.

На виконання рішення суду ГУ ПФУ здійснило перерахунок пенсії позивача з 01.01.2025 (без дати проведення перерахунку), за підсумком якого розмір пенсії позивача склав суму 31188,79 грн., та її розмір визначений з урахуванням пониження суми згідно постанови КМУ №1 від 03.01.2025 року до 26828,04грн. Також відповідачем проведений перерахунок пенсії з 01.03.2025 р. (без дати проведення перерахунку), за підсумком якого розмір пенсії позивача склав суму 32688,79 грн., застосовано обмеження розміру пенсії сумою 31188,79 грн та з урахуванням пониження суми згідно постанови КМУ №1 від 03.01.2025 року до виплати 26828,04 грн.

Не погоджуючись з такими діями ГУ ПФУ в Херсонській області, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром із застосуванням понижуючого коефіцієнту є протиправними.

Щодо позовних вимог — зобов`язати відповідача виплачувати у розмірі 80% від розміру довідки про розмір грошового забезпечення № 71/22/1/248-1239 від 18.11.2024 року з урахуванням доплат та підвищень, то суд зауважив, що згідно з наданими перерахунками пенсії з 01.01.2025 та 01.03.2025 пенсія розрахована із 80% грошового забезпечення, і наразі відсутні підстави вважати, що право позивача при здійсненні перерахунку пенсії на виконання рішення суду буде порушене відповідачем. Тобто задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до зазначеної норми діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 №1-р(II)/2019].

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції, згідно із якими: "З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України"; "припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей"; "виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності"; "заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України" [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022].

У розвиток висловленої позиції Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

Тобто, на Державу покладається конституційний обов`язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі Указ №64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

У Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом №2262-ХІІ.

Відповідно до преамбули Закону №2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також №1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону №1058-IV.

Водночас, пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень статей 8, 18 та 92 Конституції України у системному зв`язку з преамбулою Закону України №2262-XII дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону №2262-XII.

"Обчислення пенсії" особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43- 47) Закону №2262-ХІІ, а "Виплата пенсій" та "Порядок перерахунку пенсій" - розділами VII (статті 52- 62) та VIII (статті 63- 66) Закону №2262-ХІІ відповідно.

Разом з тим, статтею 46 Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону №2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 46 Закону №4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1, яка застосовується з 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону №2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону №1058-IV, і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону №1058-IV, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону №1058-IV.

Пунктом 2 Постанови КМУ №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Зміст наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону №2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Верховний Суд уже розглянув справу №120/1081/25 з подібними правовідносинами, за результатами касаційного перегляду якої ухвалив постанову від 11.09.2025 з такими висновками:

"Положеннями статті 46 Закону №4059-IX та Постанови КМУ №1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом №2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам статті 11 Закону №2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.

Водночас застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону №4059-IX та пункту 1 Постанови КМУ №1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону №4059-IX та Постанови №1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України №2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.

До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України".

Урахувавши викладене, Суд у згаданій вище постанові дійшов висновку про те, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону №2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Також Суд наголосив на тому, що зміни до Закону №2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою КМУ №1), не вносилися.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України.

Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Колегія суддів враховує, що Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік" не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій.

У свою чергу, Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №2262-ХІI, а положення Закону №4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

Також дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію "якості закону".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Водночас, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, положень статті 46 Закону №4059-IX та постанови КМУ №1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17.09.2025 року у справі №240/1202/25, від 23.09.2025 у справі №380/5247/25, від 24.09.2025 року у справі №380/2243/25, від 24.09.2025 року у справі №420/5485/25 та інших постановах низки справ з подібними правовідносинами.

Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачеві пенсії із обмеженням максимальним розміром та застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та Постановою №1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку із чим є протиправними.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача та погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується доводів апеляційної скарги позивача, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

Водночас таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії протоколу перерахунку пенсії, основної розмір пенсії позивача складає 80% грошового забезпечення (а.с. 73).

Звернувшись до суду з даним позовом позивач зазначив, що предметом спору є незаконне обмеження пенсії з 01.01.2025 максимальним розміром пенсії та застосування коефіцієнтів згідно постанови КМУ №1 від 03.01.2025.

Ураховуючи, що розмір пенсії позивача розрахований із 80% грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача розраховувати пенсію позивача у розмірі 80% від розміру довідки про розмір грошового забезпечення № 71/22/1/248-1239 від 18.11.2024, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушеними у майбутньому.

У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки на час розгляду справи таких не існує.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, і наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.

Порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення не встановлено.

З огляду на що підстави для скасування/зміни оскарженого рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційні скарги сторін задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень частини 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи результат апеляційного перегляду справи, підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу за надання послуг з правової допомоги у суді першої інстанції у сумі 7000 грн. та 6000 грн за подання апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя К.В.Кравченко

Суддя Ю.В.Осіпов