Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №420/6041/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6041/26

Головуючий І інстанції: Хлімоненкова М.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 25.05.2026р.) та на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту додаткового рішення суду - 10.06.2026р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

04.03.2026р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області щодо визначення його як особи, щодо якої не здійснюються поточні перерахунки, а саме індексація пенсії, відповідно до пенсійного законодавства, та бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області щодо здійснення йому на загальних підставах з 01.03.2026р. поточного перерахунку пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026р. №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році»;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області виключити його з категорії осіб / не відносити до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки / індексація розміру пенсії, відповідно до пенсійного законодавства, проводити йому на загальних підставах перерахунки / індексацію та виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 01.03.2026р., відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Порядком проведення перерахунку пенсій, у відповідності до ч.2 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019р. №124), і поточними постановами Кабінету Міністрів України про індексацію / перерахунок пенсій, із нарахуванням компенсації втрати доходу за затримку виплати пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.01.2015р. позивач перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років. Однак, відповідач допускає дискримінацію позивача за ознакою місця проживання, а саме не проводить на загальних підставах поточні перерахунки / індексацію його пенсії, що змушує позивача щорічно звертатися до суду для захисту порушеного права.

Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області щодо нездійснення перерахунку пенсії за вислугу років позивача з 01.03.2026р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.02.2026р. №236. Зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026р. відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» і постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.02.2026р. №236, з врахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області 1064,96 грн. сплаченого судового збору. У задоволенні решти вимог - відмовлено. У задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та про негайне виконання рішення суду відмовити - відмовлено.

27.05.2026р. до суду першої інстанції позивач подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області щодо визначення його як особи, якій не здійснюються поточні перерахунки індексація пенсії, відповідно до пенсійного законодавства та, відповідно, зобов`язати відповідача виключити його з категорії осіб/не відносити до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки /індексація розміру пенсії, відповідно до пенсійного законодавства. Позивач також просив зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області проводити йому на загальних підставах перерахунки/індексацію та виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 01.03.2026р., відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Порядком проведення перерахунку пенсій, відповідно до ч.2 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019р. №124), та поточними постановами Кабінету Міністрів України про індексацію/перерахунок пенсій, із нарахуванням компенсації втрати доходу за затримку виплати пенсії.

В обґрунтування заяви позивач вказав, що в порушення ст.ст.242, 244, 246 КАС України, суд не виніс будь-якого рішення за позовною вимогою про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Херсонській області щодо визначення його як особи, якій не здійснюються поточні перерахунки-індексація пенсії, відповідно до пенсійного законодавства, та зобов`язання відповідача виключити його з категорії осіб/не відносити до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки/ індексація розміру пенсії, відповідно до пенсійного законодавства.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) вказану вище заяву було задоволено частково.

Ухвалено у даній справі додаткове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо визначення позивача як особи, якої не здійснюються поточні перерахунки індексація пенсії, відповідно до пенсійного законодавства, зобов`язання відповідача виключити позивача з категорії осіб / не відносити до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки / індексація розміру пенсії, відповідно до пенсійного законодавства, і проводити позивачу на загальних підставах перерахунки/індексацію та виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 01.03.2026р., відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Порядком проведення перерахунку пенсій, у відповідності до ч.2 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019р. №124), і поточними постановами Кабінету Міністрів України про індексацію/перерахунок пенсій, із нарахуванням компенсації втрати доходу за затримку виплати пенсії.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду першої інстанції позивач 15.06.2026р. подав апеляційні скарги.

Так, представник позивача у поданих ним апеляційних скаргах зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплату компенсації втрати доходу за затримку виплати пенсії за період з 01.03.2026р. було постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просив скасувати рішення від 25.05.2026р. в цій частині та прийняти нове - про задоволення адміністративного позову повністю.

Оскаржуючи ж додаткове судове рішення від 10.06.2026р. представник позивача вказав про те, що він, за наслідками розгляду даної справи, не отримав повного захисту порушеного права через обрання судом неефективного способу захисту порушеного права.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2026р. відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами позивача і призначено їх до розгляду в порядку письмового провадження.

30.06.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив залишити вимоги ОСОБА_1 без задоволення.

01.07.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

14.08.2025р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/18640/25 було зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області нарахувати та виплатити позивачу з 01.07.2021р. щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021р. №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», в повному обсязі, з урахуванням раніше виплачених сум. При цьому, відповідача зобов`язано здійснити з 01.04.2019р. нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії позивача із урахуванням індексації, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022р. №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», від 24.02.2023р. №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», від 23.02.2024р. №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

У листопаді 2025р. ГУ ПФУ в Херсонській області проведено перерахунок пенсії позивача на виконання рішення суду від 14.08.2025р. у справі №420/18640/25.

При цьому, згідно з наданої ГУ ПФУ в Херсонській області інформації, перерахунок пенсії з 01.03.2026р. не здійснювався.

Вважаючи протиправною поведінку відповідача у спірних правовідносинах, яка виразилась у нездійсненні поточного перерахунку індексація пенсії, відповідно до пенсійного законодавства, та бездіяльність пенсійного органу щодо здійснення на загальних підставах з 01.03.2026р. поточного перерахунку пенсії, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026р. №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності заявлених ОСОБА_1 позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.

При цьому, ухвалюючи у даній справі додаткове судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність будь-яких підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюються поточні перерахунки індексація пенсії, відповідно до пенсійного законодавства та зобов`язання відповідача виключити останнього з категорії осіб / не відносити до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки / індексація розміру пенсії, відповідно до пенсійного законодавства, проводити йому на загальних підставах перерахунки / індексацію та виплату пенсії за вислугу років

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Аналіз зазначеної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Застосування такого принципу суттєво обмежує таких суб`єктів у виборі варіантів або моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

За ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає їх право на забезпечення їх у разі повної, часткової або ж тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, з огляду на те, що спірним у межах апеляційного перегляду рішення суду від 25.05.2026р. є лише питання правомірності відмови суду в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії за період з 01.03.2026р., суд апеляційної інстанції зазначає про таке.

Спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159).

У ст.1 Закону №2050-III визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст.2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України та які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або ж щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), соціальні виплати, заробітна плата (грошове забезпечення).

У відповідності до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст.4 вказаного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктами 2 та 3 Порядку №159 регламентовано, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001р.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі й пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

За змістом п.4 цього Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу.

При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Тобто, з аналізу наведених норм Закону №2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання наступних умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або ж уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Разом із тим, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

При цьому, використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що повинна існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, серед іншого, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд висловив у постанові від 03.07.2017р. (справа №521/940/17).

Погоджуючись із висновками суду попередньої інстанції, колегія суддів також зважає на те, що ухвалюючи постанови від 24.01.2025р. у справі №380/1607/24, а також від 20.02.2025р. у справі №2а-14139/12/2670 Верховний Суд виснував, що основною умовою для виплати передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто, компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Так, у постанові від 21.08.2023р. у справі №460/6767/20 Верховний Суд, враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 14.05.2019р. у справі №804/2994/18, від 23.12.2020р. у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022р. у справі №420/7633/20 та від 09.08.2022р. у справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.

За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за судовим рішенням). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2025р. у справі №380/1607/24 дійшов до висновку, що суд 1-ї інстанції, своєю чергою, правильно виходив із того, що, ураховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016р., позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час невиплати, а саме за період з 01.01.2016р. по 25.12.2023р.

У постанові від 29.09.2022р. у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

При цьому, важливо звернути увагу на те, що у цій же постанові колегія суддів наголошувала на тому, що законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто, і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Враховуючи викладене та, при цьому, не заперечуючи право ОСОБА_1 на отримання компенсації втрати частин доходів після виплати пенсійним органом спірної заборгованості, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, як передчасних.

Аналогічним чином застосовані норми Закону №2050-ІІІ Верховним Судом і у постанові від 31.03.2026р. у справі №420/30633/24, де Суд, враховуючи підхід викладений, зокрема, у постанові від 08.12.2025р. у справі №420/13975/24, наголосив, що вимога про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку та зауважив, що встановлені Законом №2050-III умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак покладання на орган пенсійного фонду обов`язку з нарахування компенсації до моменту фактичного погашення заборгованості не лише суперечило б закону, а й порушувало установлений державою механізм здійснення виплат у соціальній сфері. В умовах воєнного стану такий підхід є необхідним для дотримання справедливого балансу між інтересами особи та забезпеченням стабільності бюджетної системи країни, що є частиною питання національної безпеки. Як наслідок, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.

Що ж стосується доводів та вимог апеляційної скарги позивача на додаткове судове рішення, то колегія суддів, погоджуючись з висновками суду попередньої інстанції, наголошує на тому, що позивачем не конкретизовано, якою саме нормою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, або іншого нормативно-правового акту передбачено відповідну можливість включення до списку осіб, яким не проводяться поточні перерахунки пенсії або віднесення до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки/індексація розміру пенсії, відповідно до пенсійного законодавства.

В ході розгляду справи не встановлено жодних підстав для віднесення позивача до переліку таких осіб.

Суд 1-ї інстанції, відмовляючи у задоволенні відповідних позовних вимогах, вірно зауважив, що на нормативному рівні не існує регулювання визначення осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки індексація пенсії/ віднесення органом ПФУ певного кола осіб до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки / індексація розміру пенсії, протиправність чого могла б бути встановлена щодо дій відповідача у даній справі.

Відтак, зазначені вище вимоги є необґрунтованими з огляду на відсутність порушеного права, яке б підлягало судовому захисту.

За таких самих підстав не могло бути також задоволено вимоги позивача щодо зобов`язання пенсійного органу проводити на загальних підставах позивачу перерахунки/індексацію та виплату пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, Закону №1058-IV, Порядком №124 та поточними постановами Кабінету Міністрів України про індексацію / перерахунок пенсій, оскільки відсутнє в указаній частині вимог порушене право позивача, яке б підлягало судовому захисту.

Право ж позивача на отримання перерахунку пенсії з урахуванням індексації з 01.03.2026р., протиправність не проведення якого встановлено під час розгляду даної справи та відображено у рішенні від 25.05.2026р. (не є спірним в межах апеляційного перегляду даної справи), захищено судовим рішенням у даній справі, яке було ухвалено 25.05.2026р.

У контексті доводів також слід наголосити на тому, що наявність у позивача судових рішень, ухвалених у спорах позивача з пенсійним органом щодо нездійснення у певні періоди та за певних підстав перерахунків пенсії позивача, не є обставиною, за якої у даній справі суд має ухвалити рішення щодо права позивача, яке не передбачене законом, ґрунтується виключно на його власних припущеннях (а саме включення до списку осіб, яким не проводяться поточні перерахунки пенсії або віднесення до категорії осіб, яким не здійснюються поточні перерахунки/індексація розміру пенсії, відповідно до пенсійного законодавства).

Принцип же обов`язковості рішення суду не вимагає ініціювання повторного (нового) судового провадження з метою забезпечення виконання такого судового акту.

Тобто, у разі, якщо позивач вважає, що пенсійним органом не виконуються рішення у інших ухвалених щодо нього справах, то він не позбавлений права на звернення до суду із відповідною заявою про встановлення судового контролю тощо.

Надаючи оцінку рішенню суду 1-ї інстанції в цій частині, колегія суддів, в контексті завдань адміністративного судочинства, також вказує, що звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. А відтак, особа повинна довести, а суд встановити, що їй належать права, свободи або ж законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

При цьому, заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Частиною 1 ст.5 КАС України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта або ж окремих його положень.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Отже, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб`єкта владних повноважень.

У рішенні від 01.12.2004р. №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту, а також інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З огляду на вимоги ст.ст.2 та 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Зі змісту наведених вище правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має наступні ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або ж нематеріальним благом; в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено і в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: а) незаконність інтересу - суперечність Конституції, законам України, принципам права; б) неправовий характер вимог, тобто вимоги не породжують правових наслідків для позивача, адже це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» згідно з ч.2 ст.124 Конституції України; в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу; г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019р. у справі №522/3665/17.

Згідно з ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (а саме матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого останній звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Саме позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Таким чином, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

Як наслідок, обов`язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії або ж бездіяльності) суб`єкта владних повноважень є наявність факту порушення ним прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

З`ясування факту порушення прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх захистом передує розгляду питання щодо правомірності дій, котрі оскаржуються.

Така правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 12.04.2018р. у справі №826/8803/15, від 22.04.2021р. у справі №640/2291/20 та від 30.11.2022р. у справі №640/11518/19.

Виходячи з викладеного, висновки суду 1-ї інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду попередньої інстанції.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9 та 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 23.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко