Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №420/38514/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38514/25

Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 у справі № 420/38514/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 Прикордонного загона Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2017 по 13.11.2025 включно.

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2017 по 13.11.2025 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.11.2025 (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.11.2025 (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.08.2017 року був звільнений та в подальшому виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

У позові вказано, що позивач звернувся до керівництва військової частини НОМЕР_1 з вимогою виконати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 року по справі №420/22015/25, яке залишено без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025, нарахувати та виплатити середній заробіток та компенсацію втрати частини доходів. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 по справі №420/22015/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025, відповідачем 13.11.2025 на картковий рахунок зараховано кошти у сумі 40 664,90 грн. перерахунок індексації грошового забезпечення. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 08.08.2017, а виплати відповідачем здійснено 13.11.2025 року, то, як стверджує позивач, відповідачем затримано розрахунок при звільнені.

Вказане, на думку позивача, є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати доходів.

10.12.2025 від представника відповідача до суду надійшли відзив на позов, в якому вказано, що військова частина НОМЕР_1 вважає його необґрунтованим, безпідставним, та таким що не підлягає задоволенню.

Як вказано у відзив, позивач неправильно тлумачить норми Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-III, оскільки фактично просить зобов`язати в/ч НОМЕР_1 виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 листопада 2025 року. Втім, як стверджує відповідач, сума індексації грошових доходів громадян стала об`єктом регулювання Закону № 2050-ІІІ лише з набранням чинності Законом України № 1214-IX від 04 лютого 2021 року, тобто з 26 лютого 2021 року. Як вказано у відзиві, в Законі № 1214-IX відсутні відомості щодо ретроактивного характеру даної норми, отже cлід дійти висновку про неможливість компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати індексації з 01 січня 2016 року, і якщо і задовольняти позов, то як мінімум задовольнити позов частково – з моменту набрання чинності Закону № 1214-IX, тобто з 26 лютого 2021 року.

Відповідач зауважує, що позивач взагалі не набув права на компенсацію в принципі, оскільки у випадку нарахування доходів за рішенням суду право на компенсацію виникає тільки при несвоєчасному виконанні рішення суду, що не має місця в контексті даного спору. Так, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 420/22015/25 набрало законної сили 05 листопада 2025 року, за результатами апеляційного перегляду залишено без змін. Виплата всіх нарахованих за цим судовим рішенням доходів було здійснено позивачу 13 листопада 2025 року, через 8 днів після набрання законної сили цим рішенням.

У відзиві зазначено, що з аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1. нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2. доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). 3. порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4. затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5. зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Тобто, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 420/37062/24 в/ч НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу перерахунок грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум. Ці гроші були нараховані та виплачені позивачу протягом 8 днів з часу виникнення обов`язку здійснити нарахування та виплати (з часу набрання законної сили судового рішення), без порушення строків виплати. Також, зазначений перерахунок грошового забезпечення не входить до переліку грошових доходів громадян, визначених частиною 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, має характер одноразової виплати на підставі рішення суду. Відповідач вважає, що проаналізувавши зазначені норми матеріального права, слід дійти висновку, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за Законом № 2050-ІІІ проводиться лише у випадку затримки виплати грошових доходів громадян на один і більше календарних місяців, і які не мають разового характеру,

Таким чином, як стверджує відповідач, сума перерахунку складових грошового забезпечення позивача виплачена йому за рішенням суду в порядку його виконання, не є об`єктом для компенсації в розумінні вищенаведених норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом № 2050-ІІІ у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на вказану виплату не поширюються, а виплату здійснено протягом 19 днів з часу виникнення обов`язку здійснити нарахування та виплати (з часу набрання законної сили судового рішення), без порушення строків її виплати.

Щодо решти позову, то ВЧ НОМЕР_1 відхиляє позицію позивача щодо можливості застосуванням норм КЗпП, зокрема статей 116-117 КЗпП, як норм загального права в даному спорі, оскільки відносини які виникають при проходженні військової служби (в т.ч. щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців) не являються об`єктом регулювання трудового права. ВЧ НОМЕР_1 вважає, що при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини і законодавством, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби, як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому не можуть військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового. Наведене обґрунтовується тим, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні непов`язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою.

Як стверджує відповідач, відсутні підстави вважати грошове забезпечення військовослужбовців оплатою праці, заробітною платою, тощо, а вірним буде висновок що всі спірні відносини, які пов`язані з грошовим забезпеченням військовослужбовців, не регулюються трудовим правом.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 10.06.2026 закрито провадження у адміністративній справі № 420/38514/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.11.2025 (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, зобов`язання НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.11.2025 (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 10.06.2026 у справі № 420/38514/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2017 по 18.01.2023.

Зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.08.2017 по 18.01.2023 у розмірі 40671,63 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, як до, так і після 19.07.2022, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Суд першої інстанції вказав, що істотність частки невиплаченої суми (40664,90 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 09.08.2017 до 18.01.2023 становить із заокругленням 29,42 % (40664,90 / 138244,86 * 100).

Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд виснував, що на користь позивача (за період з 04.08.2021 до 18.01.2023), необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 40 671,63 грн, тобто 29,42 % від 138 244,86 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин принципи справедливості та пропорційності, адже прийняте рішення без застосування даних принципів передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допустив стягнення з військової частини очевидно неспівмірної суми;

- суд першої інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, згідно якого правовий підхід щодо співмірності (пропорційності) застосовується і після внесення змін в статтю 117 КЗпП Законом № 2352-IX;

- решта доводів відтворює зміст відзиву на позовну заяву.

Обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.08.2017 позивач був звільнений та в подальшому виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 по справі № 420/22015/25, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не нарахуванні і не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.08.2017 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 08.08.2017 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

На виконання рішення по справі №420/22015/25 відповідачем 13.11.2025 виплачено позивачу 40664,90 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2017 по 13.11.2025 включно та вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.11.2025 (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення, а саме індексації як його складової.

Як вже встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення по справі №420/22015/25 відповідачем 13.11.2025 виплачено позивачу 40664,90 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 09.08.2017 (наступний день після виключення зі списків) по 13.11.2025.

Період з 09.08.2017 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19.07.2022 до 13.11.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на дві частини:

- з 09.08.2017 по 18.07.2022;

- з 19.07.2022 до 13.11.2025 (не більше як за 6 місяців).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи копії довідки про грошового забезпечення позивача №386 від 26.062025 вбачається, що сума грошового забезпечення позивача за червень 2017 року та липень 2017 року склала всього 6632,90 грн (3316,45+3316,45).

Кількість календарних днів у червні та липні 2017 року складає 61.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 108,74 грн (6632,90/61).

При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:

з 09.08.2017 по 18.07.2022 - 1085 календарних дні;

з 19.07.2022 до 13.11.2025 - 184 календарних дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09.08.2017 до 13.11.2025 складає 138 244,86 грн. (1269 календарних дні х 108,74 грн.).

При цьому, апеляційний суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Поряд з тим, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022) принципу співмірності.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Так істотність частки невиплаченої суми (40664,90 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 09.08.2017 до 18.01.2023 становить із заокругленням 29,42 % (40664,90 / 138244,86 * 100).

Враховуючи викладене, виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 09.08.2017 до 18.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 40671,63 грн, тобто 29,42 % від 138244,86 грн.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у вказаному розмірі.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 у справі № 420/38514/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк