Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №420/20669/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/20669/26

Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії м. Одеса про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

08 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати абзац 2 пункт 2 параграфу 2, пункт 5 параграфу 5 наказу начальника Військової академії м. Одеса (по особовому складу) № 35-РС від 03 червня 2026 року;

- зобов`язати Військову академію м. Одеса прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 та направити до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік.

31 липня 2026 року представник позивача подав до Одеського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд зупинити дію параграфу 5 наказу начальника Військової академії м. Одеса (по особовому складу) № 35-РС від 03 червня 2026 року в частині призначення колишнього курсанта штатного навчального курсу загону ОСОБА_1 на посаду пожежного пожежної обслуги центру забезпечення навчального процесу Військової академії м. Одеса.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на дату оспорюваного наказу позивач є неповнолітньою особою та має серйозні проблеми зі здоров`ям. Згідно з медичними рекомендаціями позивачу рекомендовано уникати стресових ситуацій та не залучати його до несення служби зі зброєю. На думку заявника, існує очевидна протиправність оскаржуваного рішення, а виконання службових обов`язків за вказаною посадою створює реальну загрозу для життя та здоров`я позивача, що істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист його прав у разі задоволення позову.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою забезпечити позов шляхом зупинення дії параграфу 5 наказу начальника Військової академії (по особовому складу) № 35-РС від 03 червня 2026 року до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що на дату видання оспорюваного наказу позивач не набув повноліття, а винесення наказу, яким по суті позивача мобілізовано та призначено на посаду для подальшого проходження військової служби по мобілізації під час дії воєнного стану вказує на очевидну протиправність рішення суб`єкта владних повноважень. Також судом не враховано стан здоров`я позивача та не взято до уваги, що в кожному конкретному випадку, суд, виходячи з наданих доказів, зобов`язаний встановити чи є хоча б одна з обставин для вжиття заходів забезпечення позову і оцінити чи не може застосування заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди ніж та, якій можна запобігти.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу – без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно п.1 ч. 1 ст. 311, ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Також суд вказав, що питання придатності особи за станом здоров`я до проходження військової служби або виконуваних обов`язків за конкретною посадою вирішується у встановленому законодавством порядку спеціально уповноваженими органами — військово-лікарськими комісіями (ВЛК). Наявність консультативних висновків чи рекомендацій цивільних лікарів або спеціалістів не є автоматичною підставою для зупинення дії наказу про призначення військовослужбовця на посаду в порядку забезпечення позову. Позивач не позбавлений права реалізувати свої права на медичний огляд та проходження ВЛК відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

Крім того, зупинення дії наказу про призначення військовослужбовця на посаду до вирішення спору по суті фактично призведе до втручання суду у дискреційні повноваження військового командування щодо забезпечення та організації проходження військової служби, а також до часткового вирішення спору до ухвалення остаточного рішення у справі, що суперечить меті та завданням інституту забезпечення позову.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частинами 1, 4 ст. 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 цієї статті забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, ст. 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/20209/24.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Сам собою факт ухвалення суб`єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявника, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.

Перелік видів забезпечення позову встановлено ч. 1 ст. 151 КАС України, а саме:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Тобто, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Предметом розгляду даної справи є визнання протиправним та скасування наказу начальника Військової академії м. Одеса (по особовому складу) № 35-РС від 03 червня 2026 року у відповідній частині, в тому числі й щодо призначення позивача на посаду пожежного пожежної обслуги центру забезпечення навчального процесу Військової академії (м. Одеса) після розірвання контракту на навчання.

За визначенням, що міститься в частині 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII), військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Пунктом 3 частини 1 статті 24 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що початком проходження військової служби вважається зокрема день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти для громадян, які не проходили військову службу та військовозобов`язаних.

Частиною 3 статті 24 Закону № 2232-ХІІ визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 2 параграфу 2 наказу начальника Військової академії (по особовому складу) № 35-РС від 03 червня 2026 року слідує, що згідно частини 11 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, пункту 2.14 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, 03 червня 2026 року розірвати контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу з солдатом ОСОБА_1 через стан здоров`я та вважати солдата ОСОБА_1 таким, що 03 червня 2026 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період (а.с. 63, 64).

Відповідно до пункту 5 параграфу 5 наказу начальника Військової академії (по особовому складу) № 35-РС від 03 червня 2026 року слідує, що солдата ОСОБА_1 , колишнього курсанта штатного навчального курсу загону, призначено на посаду пожежного пожежної обслуги центру забезпечення навчального процесу Військової академії (м. Одеса) (а.с. 24).

Згідно припису Військової академії (м. Одеса) за № 1/37/41 від 03 червня 2026 року солдату ОСОБА_1 запропоновано вибути 03 червня 2026 року в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 для подальшого проходження військової служби (а.с. 26).

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що у даному випадку позивач є військовослужбовцем, а факт розірвання з ним контракту на навчання у військовому навчальному закладі не змінює його правовий статус військовослужбовця, враховуючи особливості вищенаведеного правового регулювання спірних правовідносин.

У свою чергу, питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008.

Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що військовослужбовець може бути переміщений в порядку проходження військової служби у певних випадках за наказом уповноваженої особи.

Як встановлено вище, представник позивача просить забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу відповідача в частині призначення позивача на нову посаду та переміщення до нового місця несення служби.

Тобто, обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідного наказу, що відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Додатково колегія суддів враховує, що встановлення заборони відповідачу шляхом зупинення дії прийнятого наказу здійснювати переведення до інших військових частин виходить за межі предмету судового розгляду у цій справі, оскільки предметом судового розгляду є правомірність вже прийнятого наказу відповідачем, а не законність ймовірних наслідків їх прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18, від 13.03.2024 року у справі № 640/273/22.

Стосовно доводів апелянта про те, що на дату видання оспорюваного наказу позивач був неповнолітнім, колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби зокрема мають повну загальну середню, професійну, фахову передвищу або вищу освіту віком від 17 років до 30 років, у тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби, та не мають військових звань офіцерського складу, - на військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, а також закладів фахової передвищої військової освіти, що здійснюють підготовку осіб на посади сержантського та старшинського складу.

Частиною 6 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що установлення правових відносин між курсантами, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Порядок проходження ними військової служби (навчання) встановлюється положеннями про проходження військової служби громадянами України та іншими нормативно-правовими актами України.

Таким чином, військове законодавство України дозволяє укладати контракт на військову службу (навчання) особами з 17 років та на вказаних осіб розповсюджуються положення про порядок проходження військової служби.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував, що на дату видання оспорюваного наказу позивач не набув повноліття, адже такий довід не виключає можливість уповноваженою собою приймати рішення про призначення військовослужбовця на відповідну посаду з урахуванням приписів військового законодавства України за наявності правових підстав для цього.

Також колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що судом при розгляді питання стосовно можливості вжиття заходів забезпечення позову не взято до уваги стан здоров`я позивача, адже суд вказав, що наявність консультативних висновків чи рекомендацій цивільних лікарів або спеціалістів не є автоматичною підставою для зупинення дії наказу про призначення військовослужбовця на посаду в порядку забезпечення позову.

Слід зауважити, що згідно довідки військово-лікарської комісії від 15 травня 2026 року за № 2026-0515-1039-0484-0 ОСОБА_1 є непридатним до навчання у ВВНЗ (а.с. 21), а не до військової служби. При цьому позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право на проходження військово-лікарської комісії відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

Судом апеляційної інстанції додатково враховано, що позивача призначено не на бойову посаду та направлено на проходження військової служби в межах Одеської області, а зворотнього матеріали справи не містять, що у свою чергу не створює для позивача негативних наслідків, які пов`язані із високим ризиком для його життя або здоров`я як військовослужбовця в умовах дії воєнного стану.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко