Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №400/4828/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4828/25

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 у справі № 400/4828/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 24.09.2025 у справі № 400/4828/25 позов ОСОБА_2 задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базовою місяця - січень 2008 року.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базовою місяця - січень 2008 року.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі – 4463,15 гри. за кожний місяць починаючи за період з 01.03.2018 по 06.04.2018 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі - 4463,15 гри. за кожний місяць починаючи за період з 01.03.2018 по 06.04.2018 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

ОСОБА_2 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 400/4828/25 в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі.

Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.06.2026 у справі № 400/4828/25 у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю відмовив.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що Кодексом адміністративного судочинства України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю. Для застосування процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

За наведених підстав суд першої інстанції виснував, що у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю слід відмовити.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- у даній категорії справ встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в заяві та навести достатні підстави відмови в її задоволенні;

- висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній ухвалі є необґрунтованими, адже, за вказаних обставин, відмовою нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при тому, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник навів доводи та аргументи, підтверджені документально, що вказують на не належне виконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.

Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано інститут судового контролю за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення та реальне відновлення прав особи, які ним захищені.

За приписами ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин другої, третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

В апеляційній скарзі, позивачка зауважує, що у даній категорії справ встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в заяві та навести достатні підстави відмови в її задоволенні.

Надаючи оцінку наведеним аргументам апелянта колегія суддів зазначає таке.

Положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (Consultative Council of European Judges on the Quality of Judicial Decisions) (пункти 32- 41), в якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У деяких рішеннях ЄСПЛ (European Court of Human Rights) міститься, розвивається та удосконалюється підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms) зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України» (Yakushchenko v. Ukraine; заява № 57706/10, пункт 28). До того ж принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcнa Ruiz v. Spain [GC]; заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine; заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42)).

При цьому, у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece; заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Морейра Феррейра проти Португалії» (№ 2) (Moreira Ferreira v. Portugal, заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 30.06.2026 у справі № 400/4828/25, суд першої інстанції обмежився декларативним твердженням щодо передумов застосування статті 382 КАС України, проте не надав правової оцінки конкретним доводам заявника.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції фактично не навів жодного мотиву, який би свідчив про об`єктивну неможливість встановлення судового контролю відповідно до положень статті 382 КАС України, що суперечить принципу обґрунтованості судового рішення та вимогам щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи.

Колегія суддів наголошує, що судом має бути надана оцінка всім доводам позивачки, викладених у заяві про встановлення судового контролю. За відсутності з`ясування судом вказаних вище обставин та надання правової оцінки доводам заявника, висновки про відмову у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю по справі № 400/4828/25 в порядку статті 382 КАС України є передчасними.

Відтак, вказані доводи апелянта знайшли підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Разом із тим, згідно приписів ст. 382 КАС України, здійснення судового контролю належить до компетенції суду, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, тобто Миколаївського окружного адміністративного суду.

З урахуванням викладеного, оскільки суд першої інстанції не з`ясував ті обставини, які підлягають з`ясуванню, не надав їм відповідної правової оцінки, при цьому безпосереднє здійснення судового контролю віднесено до його повноважень, колегія суддів вважає, що у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 у справі № 400/4828/25 – скасувати.

Направити справу № 400/4828/25 до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик