Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №554/12192/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/12192/23 Номер провадження 22-ц/814/2080/26Головуючий у 1-й інстанції Литвин В.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 07 січня 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року ПАТ «Страхова група «ТАС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування, посилаючись на те, що 21.12.2021 року близько о 16:30 год. в с. Розсошенці Полтавської області, керуючи транспортним засобом CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем BMW X3 н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, були порушені вимоги п.п.16.11Правил дорожньогоруху та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 04 січня 2022 року у справі №545/4261/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «Страхова група «ТАС`полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР9238403.

Майнові інтереси власника автомобіля BMW X3 н.з. НОМЕР_2 були застраховані в ПРАТ СК «САЛАМАНДРА» полісом добровільного страхування наземного транспорту № S152.168956 від 23.04.2021, у зв`язку з чим воно сплатило на користь власника BMW X3 н.з. НОМЕР_2 39521,95 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7268 від 31.01.2022.

Після виплати страхового відшкодування ПРАТ «СК «САЛАМАНДРА» звернулось до ПАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР9238403, у зв`язку з чим ПАТ «Страхова група «ТАС» сплатило на користь ПРАТ «СК «САЛАМАНДРА» страхове відшкодування в розмірі 39 521,95 грн.

Оскільки цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією автомобіля CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована без умови використання транспортного засобу в якості таксі, а на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди вказаний автомобіль використовувався саме як таксі, водій вказаного транспортного засобу, який спричинив ДТП, порушивши Умови полісу обов`язкового страхування, зобов`язаний компенсувати позивачу 50% виплаченого страхового відшкодування.

У зв`язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача 19 625,98 грн. та судові витрати.

Рішенням (заочним) Октябрського районного суду м. Полтавивід 14.06.2024 позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 39 521,95 грн. страхового відшкодуваннята судовий збір.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Полтави від 03.06.2025 заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14.06.2024 скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 07 січня 2026 року в позові відмовлено повністю.

Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив позивач. Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що відповідно до пункту ст.38 - 1.1. статті 38 - 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: У разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього закону (при укладені договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Сфери використання транспортного засобу визначено в III розділі таблиці "Коригуючи коефіцієнти та їх розміри" розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010 року № 566 та можуть бути такими: 1) легковий автомобіль (крім таксі), мотоцикл, моторолер, який використовується фізичною особою; 2) легковий автомобіль (крім таксі), мотоцикл, моторолер, який використовується юридичною особою; 3) вантажні автомобілі, автобуси, причепи до вантажних та легкових автомобілів; 4) легковий автомобіль або автобус з кількістю місць для сидіння до 20, який використовується фізичною особою для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; 5) легковий автомобіль або автобус з кількістю місць для сидіння до 20, який використовується юридичною особою для надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.

У розділі полісу, який називається «особливі умови використання забезпеченого ТЗ» у графі «ТЗ використовується як таксі/маршрутне таксі» стоїть відмітка «ні». Вказане свідчить, що при укладенні договору, який оформлено у вигляді полісу «СНEVROLET AVEO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 - застосовано коригуючий коефіцієнт, який використовується для транспортних засобів, які не будуть використовуватися у якості таксі/маршрутного таксі). В порушення умов полісу, забезпечений транспортний засіб використовувався відповідачем як таксі, а тому застосуванню підлягало більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування. Оскільки цивільно - правова відповідальність пов`язана з експлуатацією автомобіля «CHEVROLET AVEO» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 була застрахована без умови використання транспортного засобу в якості таксі, а на час вчинення дорожньо - транспортної пригоди автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 використовувався саме як таксі, про що свідчить сам зовнішній вигляд автомобіля (фотографії з місця дтп) - ідентифікуючі наліпки «ТАХІ» то відповідач - водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, порушивши умови Полісу обов`язкового страхування зобов`язаний компенсувати Позивачу 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі 39251 грн 95 коп гривень 00 копійок X 50% /100 =19625 грн 98 коп.

Зважаючи на викладені обставини позивач просив скасувати рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 07 січня 2026 року та постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.

У справі встановлено, що 21.12.2021 близько о 16:30 год. в с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, вул. Полтавська, 1, керуючи транспортним засобом CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, відповідач не дав дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем BMW X3 н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 04 січня 2022 року у справі № 545/4261/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «Страхова група «ТАС» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР9238403.

Майнові інтереси власника автомобіля BMW X3 н.з. НОМЕР_2 були застраховані в ПРАТ «СК «САМАНДРА» полісом добровільного страхування наземного транспорту № S152.168956 від 23.04.2021, у зв`язку з чим останнє сплатило на користь власника BMW X3 н.з. НОМЕР_2 39 521,95 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 7268 від 31.01.2022.

Після виплати страхового відшкодування ПРАТ «СК «САМАНДРА» звернулось до ПАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР9238403, у зв`язку з чим ПАТ «Страхова група «ТАС» сплатило на користь ПРАТ «СК «САМАНДРА» страхове відшкодування в розмірі 39 521,95 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 252433 від 17.02.2022.

Позивач звернувся з до відповідача з вимогою про повернення 50% сплаченого страхового відшкодування у розмірі 19 625,98 грн.

Вимога обґрунтована тією обставиною, що оскільки цивільно-правова відповідальність пов`язана з експлуатацією автомобіля CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована без умови використання транспортного засобу в якості таксі, а на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки CHEVROLET AVEO д.н.з. НОМЕР_1 використовувався саме як таксі, про що свідчить сам зовнішній вигляд автомобіля (фотографії з місця ДТП) – ідентифікуючі наліпки «ТАХІ», то відповідач – водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, порушив умови Полісу обов`язкового страхування та зобов`язаний компенсувати позивачу 50% виплаченого страхового відшкодування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено за допомогою належних і достовірних доказів того, що забезпечений транспортний засіб відповідача використовувався для перевезення пасажирів з метою отримання прибутку (як таксі), а також доказів того, що відповідач, який знаходився за кермом транспортного засобу, здійснював таку діяльність.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 990 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та главою 82 підрозділу 2 розділу III ЦК України.

Вище вказаний Закон України є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 цього Закону встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1961-IV розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб (п. 7.1).

Розмір базового страхового платежу, перелік, значення коригуючих коефіцієнтів та порядок їх застосування затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ. Пропозиції МТСБУ щодо розміру базового страхового платежу та значень коригуючих коефіцієнтів підтверджуються актуарними розрахунками з урахуванням рівня збитковості даного виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менше року, та статистичних даних. Якщо Уповноважений орган протягом 60 календарних днів з дня внесення МТСБУ пропозиції не затвердив розмір базового страхового платежу, перелік, значення коригуючих коефіцієнтів та порядок їх застосування, діють попередні коригуючі коефіцієнти, порядок їх застосування та розмір базового страхового платежу (п. 7.2 Закону № 1961-IV).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що стаття 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:

а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником);

г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;

ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону;

д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування);

а також до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини та до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.

Регресом (з лат. "regressus" - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду.

При регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 зроблено висновок про те, що під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

Звертаючись із апеляційною скаргою, позивач посилався на те, що цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована без можливості використання транспортного засобу в якості таксі, проте , на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди автомобіль використовувався саме як таксі, про що свідчить зовнішній вигляд автомобіля автомобіля (фотографії з місця дтп) - ідентифікуючі наліпки «ТАХІ».

При цьому, свої позовні вимоги позивач обґрунтував посиланням на пункт 38-1.1. статті 38-1 Закону № 1961-IV.

Згідно з пунктом 38-1.1 статті 38-1 Закону № 1961-IV, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбаченихпунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Пунктом 38-1.1. ст. 38-1 Закону № 1961-IV, встановлено, що відповідальність особи за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у вигляді компенсації страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування настає у разі, якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування або з порушенням умов, передбаченихпунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту).

У пункті 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

Статтею 84 ЦПК України передбачено право учасника справи, у разі неможливості самостійно надати докази, подати клопотання про витребування доказів судом.

Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На переконання колегії суддів , в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що на момент ДТП, яка сталася 21.12.2021, відповідач використовував забезпечений транспортний засіб саме як таксі, а не в інших потребах, наприклад, власних. Сам по собі факт наявності на забезпеченому транспортному засобі наліпок з написом "Таксі" не є беззаперечним доказом використання автомобіля відповідачем як таксі.

З огляду на те, що апелянтом не надано належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх вимог, апеляційний суд вважає , що підстави для задоволення позову ПрАТ «СГ «ТАС» до відповідача про стягнення компенсації 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування на підставі пункту 38-1.1. статті 38-1 Закону № 1961-IV відсутні.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374, 375,382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» – залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 07 січня 2026 року залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов