Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №554/2076/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2076/24 Номер провадження 22-ц/814/197/26Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е. М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справуза позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Преміум Актив» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс»

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» звернулось до суду із позовною заявою до відповідача – ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №2872512739-1753051 від 15.09.2021 року, що укладений між відповідачем та ТОВ «Фінансова компанія «Є Гроші Ком», право вимоги за яким відступлено ТОВ «ФК «Преміум Актів» за договором факторингу №13062022-ТФ від 13.06.2023 року, укладеному з ТОВ «Технофінанс», у розмірі 12 768,00 грн, з яких 6 000,00 грн – заборгованість за сумою кредиту, 3 600,00 грн – заборгованість за процентами та 3 168,00 грн – заборгованість за комісією, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі сплати судового збору 2 422,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Преміум Актив» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс», просило рішення районного суду скасувати скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, районним судом не було в повному обсязі встановлено, що за Договором факторингу укладеного між ТОВ «ФК «Є ГРОШІ КОМ» та ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» №2021-1 9К від 29.11.2021 року - ТОВ «ФК «Є ГРОШІ КОМ» відступило право вимоги до ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ», а останній відступив право вимоги до ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» на підставі договору факторингу №2022-01-18Т від 24.01.2022 року та в подальшому ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» відступило право вимоги до ТОВ «ФК «ПРЕМІУМ АКТИВ» на підставі договору факторингу №13062022 від 13.06.2022, де ТОВ «ФК «ПРЕМІУМ АКТИВ» в подальшому як новий кредитор звернувся до суду з позовом.

Важає, що суд першої інстанції необгрунтовано дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів набуття права вимоги за договором позики №2872512739 1753051 від 15.09.2021 до відповідача, оскільки матеріали справи містять всі докази набуття права вимоги за договором укладеним відповідачем з первісним кредитором.

Також звертав увагу суду на те, що працівники апарату суду можуть не друкувати повністю матеріали справи, тому просив суд апеляційної інстанції повторно долучити до матеріалів справи копії договорів факторингу №202-01-18Т від 24.01.2022 укладеного між ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» та ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» та копію договору факторингу між ТОВ «ФК «ПРЕМІУМ АКТИВ» та ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» №13062022ТФ від 13.06.2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що позивач не довів, що він є належним позивачем у справі, а тому немає права грошової вимоги.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Договір позики від 15.09.2021 року №2872512739-1753051 підтверджує виникнення правовідносин між ОСОБА_1 з ТОВ «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» внаслідок підписання сторонами договору електронним підписом, відповідно до умов укладеного договору.

Також правильно встановлено, що кошти на вказану в підписаному позивачем договорі картку, були перераховані кошти на підставі квитанції, виданої ТОВ «ФК ФІН ПЕЙ» код рr_pKC5uqoruWoAHy1u від 15.09.2021 року на суму 5 850,00 грн, що містить підпис відповідальної особи та печатку фінансової установи.

Умовами Договору передбачено, що позикодавець надає позичальникові на умовах, що передбачені даним Договором, грошові кошти в позику в сумі 6000 гривень (шість тисяч гривень 00 копійок.) (далі – Сума позики) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути позику, сплатити проценти за користування позикою, зазначені у п.1.5. цього Договору та комісії. Позика надається за вирахуванням комісії вказаної в п. 1.4 Договору з суми, що підлягає одержанню Позичальником у користування, шляхом перерахування на банківську картку Позичальника НОМЕР_1 (п.1.1.).

Строк кредитування (строк позики) за цим Договором складає 30 (тридцять) календарних днів, позика має бути повернута у термін до 14.10.2021 року включно (п.1.3.).

Винагороду Позикодавця складає одноразова комісія у розмірі 2.50%, але не меньше 100.00грн. від Суми позики, вказаної в п. 1.1 Договору позики, що підлягає сплаті в момент надання позики та утримується Позикодавцем згідно п. 1.1 Договору (п.1.4.).

Орієнтовна загальна вартість позики складається із розміру Суми позики, тобто суми коштів, яка надана Позичальнику згідно п.1.1. цього Договору та загальних витрат за договором, тобто витрати Позичальника, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням Суми позики, включаючи проценти за користування, комісії та супровідні послуги, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням Суми позики, які сплачуються Позичальником згідно умов цього Договору, та становить 6788 гривень (п.1.5.2.).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка за Позикою розраховується Позикодавцем у відповідності до Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 11.02.2021р. за № 16 та визначається у Графіку платежів цього Договору, що наведений в Додатку 1 та є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.5.3.).

Позикодавець має право Відступити (в тому числі продати право вимоги) право вимоги за цим Договором третій особі або залучити обрану Позикодавцем колекторську компанію до взаємодії з Позичальником у разі допущення останнім прострочення виконання та/або неналежного виконання за цим Договором з безпосередньою передачею персональних даних Позичальника. Передача персональних даних Позичальника за цим пунктом не є несанкціонованим розголошенням персональних даних у розумінні Закону України «Про захист персональних даних» так як здійснюється згідно правочину та з метою захисту прав кредитора (п.2.1.1.5.).

В доводах апеляційної скарги, на підставу виникнення прав вимоги за Договором позики «Пільговий» №2872512739-1753051 від 15 вересня 2021 року, відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту - 6000,00 грн, відсотки за правомірне користування коштами та послуг – 3600,00 грн, борг послуг -3169,00, загальним розміром – 12768,00 грн, позивач посилається на те, що 24.01.2022 року на підставі договору факторингу №2022-01-18Т ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» відступило право вимоги за договором позики № 2872512739-1753051 від 15.09.2021 до ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» який було укладено між та ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Є ГРОШІ КОМ» на загальну суму заборгованості в розмірі 12768,00 грн

13.06.2022 року ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» на підставі укладеного договору факторингу №13062022-18-ТФ з ТОВ «ФК «ПРЕМІУМ АКТИВ» відступив право вимоги за договором позики 2872512739-1753051 від 15.09.2021.

Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, згідно з якими кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Згідно з ч. 1 ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11, від 11 жовтня 2019 року у справі №910/13731/17 та від 10. листопада 2020 року у справі №638/22396/14-ц.

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано копію Договору позики «Пільговий» №2872512739-1753051 від 15 вересня 2021 року; Графік платежів; розрахунок заборгованості станом на 24.01.2022 року складений ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ».

З розрахунку заборгованості за Кредитним договором №2872512739-1753051 від 15 вересня 2021 вбачається, що станом 24.01.2022 року заборгованість відповідача становить 12768,00 грн.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що стороною позивача на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог не додано до позовної заяви жодних доказів на підтвердження виникнення права вимоги за Договором позики «Пільговий» №2872512739-1753051 від 15 вересня 2021 року.

Суд першої інстанції, оцінивши подані позивачем докази, обґрунтовано вважав їх недостатніми, оскільки вони не містять інформацію щодо предмета доказування, не підтверджують існування обставин на які посилається позивач і на їх підставі не можна встановити дійсні обставини справи. Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи скаржника про те, що договір факторингу №202-01-18Т від 24.01.2022 укладеного між ТОВ «КРЕДИТПРОМІНВЕСТ» та ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» та копію договору факторингу між ТОВ «ФК «ПРЕМІУМ АКТИВ» та ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» №13062022ТФ від 13.06.2022 року було долучено до позовної заяви спростовуються матеріалами справи, оскільки такий договір відсутній в додатках до позовної заяви.

Апеляційний суд вважає посилання позивача на те, що працівники судів не друкують повністю матеріали справи - неповажними з огляду на положення цивільного процесуального закону і зобов`язання сторін належним чином виконувати приписи щодо реалізації процесуальних прав та обов`язків, у тому числі стосовно доказування.

Окрім того, в переліку додатків до позовної заяви відсутні зазаначені вище додатки.

До апеляційної скарги ТОВ «ФК «Преміум Актив» надало копію Договору факторингу з витягом №2021-11-9К від 29.11.2021; копію Договору факторингу з витягом №202-01-18Т від 24.01.2022; копію Договору факторингу з витягом №13062022ТФ від 13.06.2022.

Однак, суд апеляційної інстанції не бере його до уваги з огляду на наступне.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова КЦС ВС від 07 квітня 2021 року у справі №279/11692/15-ц).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Скаржник є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції.

Оскільки скаржник не навів поважних причин не подання цих доказів до районного суду, які були додані ним до апеляційної скарги, тому колегія суддів не бере їх до уваги.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Технофінанс» - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2025 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

В.П. Пікуль