Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №552/4372/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/4372/23 Номер провадження 22-ц/814/2807/26Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Панченка О.О. Пікуля В.П.

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2026 року, постановлену суддею Кузіною Ж.В.

по справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби

В С Т А Н О В И В

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною скаргою, в якій вона просила визнати неправомірними дії Київського ВДВС у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження № 776912402 за постановою від 25.04.2025 року. Скасувати постанову щодо закінчення виконавчого провадження № 77691402 від 25.04.2025 та відновити виконавче провадження.

Скарга мотивована тим, що на виконанні в Київському ВДВС у м. Полтаві перебувало виконавче провадження № 77691402 з примусового виконання виконавчого листа № 552/4372/23, виданого 27.03.2025 Київським районним судом м. Полтави про усунення перешкод у користуванні житлом ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов?язання ТОВ «Фармацевтична компанія «Провізор» демонтувати встановлені з порушенням ДБН кондиціонери, усунувши наслідки демонтажу ремонтом.

Відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 25.04.2025 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв?язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду.

За дорученням Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області, керуючись ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» проведено перевірку законності виконавчого провадження № 77691402, за результатами якого скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2025 та зобов?язано привести виконавче провадження у відповідність до вимог чинного законодавства.

Постановою державного виконавця від 08.05.2025 відновлено виконавче провадження № 77691402.

Актом державного виконавця від 25.08.2025 встановлено, що на фасаді будинку за місцем розташування квартири АДРЕСА_2 кондиціонери відсутні, а наслідки демонтажу кондиціонерів усунуто.

Ухвалою Київського районного суду від 22 серпня 2025 року скаргу ТОВ «Фармацевтична компанія «Провізор» задоволено.

Скасовано постанову начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міщаніна О.В. від 07.05.2025 у виконавчому провадженні № 77691402.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ільницької А.Р. від 08.05.2025 про відновлення виконавчого провадження № 77691402.

ОСОБА_1 вказала, що з актом державного виконавця від 25.08.2025 вона ознайомилася лише 06.03.2026, постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2025 не отримувала.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби залишено без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що заявником допущено пропуск строку на звернення зі скаргою, передбаченого пунктом "а" частини першої статті 449 ЦПК України та відсутнє клопотання про його поновлення.

Не погодившись з даною ухвалою суду її в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вона не отримувала копії постанови про закінчення виконавчого провадження, внаслідок чого була позбавлена можливості вчасно подати скаргу на дії державного виконавця.

Зазначила, що суворе застосування строків у даному випадку буде свідчити про надмірний формалізм та позбавить її засобу захисту порушених прав як стягувача у виконавчому провадженні.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні була присутня ОСОБА_1

Київський ВДВС у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання свого представника не направив, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 16 березня 2026 року ОСОБА_1 направила засобами поштового зв?язку скаргу на дії державного виконавця в порядку ст. 447 ЦПК України, в якій просила: визнати неправомірними дії Київського ВДВС у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження № 776912402 за постановою від 25.04.2025; скасувати постанову щодо закінчення виконавчого провадження № 77691402 від 25.04.2025 та відновити виконавче провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби залишено без розгляду з підстав пропуску визначеного ст. 449 ЦПК України строку на звернення із даною скаргою та відсутності клопотання про його поновлення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Водночас загальні права та обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частинами першою-другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Аналогічні положення містяться у частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем) за виключенням випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

За змістом ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 345/245/25 зазначив, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. Під час вирішення питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 127/2-8048/2010 (провадження № 61-6138св25) зазначено, що якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 718/4066/23 (провадження № 61-6813св25) вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин. У протилежному випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема, виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 16.03.2026 звернулася засобами поштового зв?язку до суду зі скагою на дії державного виконавця, в якій посилалась на незаконність винесення ним постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2025.

Проте, питання про поновлення строку на подання скарги заявник не порушувала.

Місцевим судом зазначено, що ОСОБА_1 було відомо про існування вказаного виконавчого провадження, листом Міністерства юстиції України від 22.01.2026 її було повідомлено про чинність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 25.04.2025.

Посилання апелянта на те, що лише 06.03.2026 вона ознайомилася з актом державного виконавця від 28.08.2025, не свідчить про початок перебігу процесуального строку саме з цієї дати, оскільки предметом скарги є постанова державного виконавця від 25.04.2025, а не вказаний акт.

Доводи апеляційної скарги про суворе застосування місцевим судом строків свідчить про надмірний формалізм та позбавляє її засобу захисту порушених прав як стягувача у виконавчому провадженні колегія суддів до уваги не приймає враховуючи наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або не вчиненням процесуальних дій.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.

Враховуючи, що процесуальний закон та усталена практика Верховного Суду пов`язують можливість поновлення пропущеного строку з наявністю відповідної заяви (клопотання) учасника справи та наведенням ним поважних причин пропуску, суд першої інстанції не мав правових підстав самостійно вирішувати питання про поновлення такого строку. За відсутності клопотання про поновлення процесуального строку суд обґрунтовано застосував наслідки, передбачені ст. 449 ЦПК України, та залишив скаргу без розгляду.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про залишення скарги без розгляду, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду після спливу десятиденного строку, встановленого ч.1 ст. 449 ЦПК України, при цьому не заявила клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування ним норм процесуального права та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а оскаржувана ухвала - без змін.

Керуючись ст. 367, ст. 368, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль