Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №539/2397/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/2397/25 Номер провадження 22-ц/814/2853/26Головуючий у 1-й інстанції Овчаренко О. Л. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дряниця Ю.В., Дорош А.І.

за участю секретаря судового засідання Буцьківського М.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Полетила Павла Сергійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 березня 2026 року (час ухвалення судового рішення з 11:12:57 до 11:26:11; дата виготовлення повного тексту судового рішення - 19 березня 2026 року) і додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 березня 2026 року (час ухвалення рішення з 15:15:29 (25 березня 2026) до – час не зазначений; повний текст судового рішення складений 26 березня 2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємиці ОСОБА_2 про стягнення збитків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

У С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з фізичної особи – підприємиці ОСОБА_2 на його користь 116 820,000 грн збитків.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на такі обставини і доводи.

24 лютого 2025 року між позивачем і відповідачкою в якості брокера укладено договір №24022025 про надання інформаційно-консультативних послуг та послуг по декларуванню товарів.

Позивач обумовив з відповідачкою про декларування транспортного засобу Lexus IS300H, VIN кузова НОМЕР_1 за основним методом – за ціною договору (контракту) в розмірі 7 000 євро.

У порушення умов п.2.1.1., п.2.1.2., п.2.1.5, п.2.1.6. відповідачка самостійно змінила вартість транспортного засобу з 7 000 до 14 000 євро за результатами консультацій з митним органом, без погодження таких дій із замовником. Додатково відповідачка самостійно надала на підтвердження вартості транспортного засобу витяг з сайту Auto Scout24 щодо схожого автомобіля за ціною 14 000 євро. Внаслідок одноосібного погодження відповідачкою з митним органом добровільного коригуванням митної вартості транспортного засобу, без погодження таких дій із замовником позивач був змушений 03 березня 2025 року доплатити додатково 116 820 грн за митне оформлення автомобіля.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

Додатковим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 березня 2026 року частково задоволена заява адвоката Антіховича В.В., представника ФОП ОСОБА_2 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 12 000 витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційних скаргах адвокат Полетило П.С., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення у справі, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги на рішення суду по суті спору стверджується, що висновок суду про погодження між сторонами зміненої (більшої) вартості автомобіля не відповідає дійсним обставинам справи, адже як слідує з відповіді митного органу, відповідачка самостійно заявила митну вартість автомобіля за резервним методом на рівні 14 000 євро, тому позивач був вимушений здійснити додаткову оплату.

Відповідно до ст.57 Митного Кодексу України визначення митної вартості автомобіля здійснюється, зокрема за основним методом, тобто за ціною договору щодо товару, який імпортується, саме тому позивач передав відповідачці договір купівлі-продажу автомобіля за ціною 7 000 євро.

Стосовно додаткового рішення суду звертається увага, що на підтвердження витрат на правову допомогу суду надана додаткова угода до основного договору від 06 квітня 2020, яка укладена 16 березня 2026 року, тобто відповідач вимагає сплати коштів за угодою, укладено після ухвалення рішення у справі, по суті сторони вказаної угоди «заднім числом» погодили (змінили) умови раніше укладеного договору.

Разом з тим, договір від 06 квітня 2020 року не передбачав умов щодо представництва інтересів відповідачки у суді у цій справі.

Матеріали справи не містять доказів про фактичні (вже понесені) витрати відповідачки на правову допомогу, а наданий розрахунок витрат на правову допомогу свідчить про його очевидну невідповідність обсягу наданих послуг.

У відзиві на адвокат Антіхович В.В., представник ФОП ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційних скарг, просить залишити без змін рішення і додаткове суду першої інстанції.

Наголошується, що апеляційна скарга обгрунтована фактом самостійної зміни відповідачкою вартості автомобіля для цілей його розмитнення, але це твердження суперечить фактичним обставинам, які встановлені судом, оскільки разом із відповідачкою у розмитнені автомобіля приймали участь родичі позивача : ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які після повідомлення представників митного органу погодилися з тим, що вартість автомобіля є заниженою, погодили реальну вартість автомобіля із позивачем і добровільно від його імені сплатили митні платежі. Митна декларація була сформована на підставі квитанцій про сплату коштів позивачем, відповідачка фізично без згоди на те позивача не мала можливості коригувати вартість автомобіля. Позивачем не доведено, що заявлена для розмитнення вартість автомобіля є більшою, ніж його реальна вартість.

Стосовно угод про витрати на правничу допомогу звертається увага на те, що додаткова угода від 16 березня 2026 року не є створенням нових зобов?язань, а лише уточнює і конкретизує раніше погоджені умови, викладені у договорі про надання правничої допомоги. Додаткова угода лише зафіксувала кінцевий результат – фактичний розмір понесених витрат.

На підтвердження фактичних витрат на правову допомогу суду надано достатньо доказів: розрахунок витрат, договір, додаткову угоду і акт виконаних робіт.

Щодо обгрунтованості розміру витрат на правову допомогу звертається увага, що у справі фактично проведено вісім засідань, справа є складною, тому потребувала кропіткої юридичної роботи.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення і додаткове рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу – без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2025 між ФОП ОСОБА_2 (Виконавець), що здійснює декларування на підставі Ліцензії АА 003805 від 14.05.2020 на посередницьку діяльність митного брокера, і ОСОБА_1 (Замовник) укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг та послуг по декларуванню товарів №24022025.

Відповідно до розділу 1 Договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання за обумовлену плату і в обумовлений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів Замовника, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню у митниці призначення, а також надавати інші, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю Замовника, послуги.

Згідно розділу 2 Договору на ФОП ОСОБА_2 як на виконавицю покладено наступні обов`язки: п.п. 2.1.1. здійснювати декларування товарів та їх митне оформлення у встановленому чинними законодавчими та нормативними актами і документами порядку; п.п. 2.1.2. правильно нараховувати митні платежі; п.п. 2.1.5. надавати консультації Замовнику щодо вимог митного законодавства України, знайомити його при необхідності з цими документами, попереджувати Замовника про встановлені заборони чи обмеження щодо розпорядження товарами у випадках, якщо митне оформлення не завершене; п.п. 2.1.6. робити попередні розрахунки по сплаті митних платежів за імпортними операціями, що плануються замовником.

На ОСОБА_1 як замовника покладено наступні обов`язки: п.п. 2.3.1. до початку митного оформлення кожної відповідної відправки (надходження) товарів надавати Виконавцю заяву на декларування товарів та всі необхідні для митного оформлення товарів; п.п. 2.3.2. забезпечити сплату митних платежів згідно розділом 4 цього Договору; п.п. 2.3.5. підготувати технічну документацію для митного оформлення та отримання дозвільних документів з дозвільних систем України.

Розділом 4 Договору передбачено: п.п.4.1. митні платежі (мито, митні збори, акцизний збір, ПДВ) мають бути сплачені до того, як митниці будуть пред`явлені товари; п.п.4.2. сплату митних платежів на розрахунки митниці здійснює Замовник або Виконавець за домовленістю сторін.

Розділом 6 Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.6.1).

У копії договору купівлі-продажу від 26.02.2025 зазначена вартість автомобіля Lexus IS300H, VIN кузова НОМЕР_1 – 7 000 євро.

У витязі з мережі інтернет (сайт Auto Scout24) з пропозицією продажу подібного транспортного засобу Lexus IS 300 зазначена ціна 14 000 євро.

В копії митної декларації №25UA205140013223U3 від 03.03.2025 зазначені, зокрема ціна товару - легкового автомобіля Lexus – 7 000 євро та коригування – 655 323,68.

Згідно копії квитанції АТ КБ «Приват Банк» 03.03.2025 об 11:00:35 ОСОБА_5 (фактичний платник ОСОБА_1 ) сплачено платежі за митні послуги в сумі 157 400,00 грн, призначення платежу: передоплата (доплата) за митне оформлення; отримувач – Волинська митниця.

Згідно копії квитанцій АТ КБ «Приват Банк» 03.03.2025 об 15:19:09 ОСОБА_4 (фактичний платник ОСОБА_1 ) сплачено платежі за митні послуги в сумі 116 820,00 грн., призначення платежу: доплата за митне оформлення; отримувач – Волинська митниця.

З протоколу обробки електронного документу митним органом вбачається, що реєстрація митної декларації №25UA205140013223U3 здійснена 03.03.2025 о 15:57:57.

З відповіді Волинської митниці Державної митної служби від 08.04.2025 на запит адвоката Полетіла П. вбачається, що митну вартість товару – транспортного засобу Lexus IS300H, ідентифікаційний (VIN) номер кузова НОМЕР_1 заявлено декларантом самостійно за резервним методом визнання митної вартості на рівні 14 000 євро відповідно до п.2 ст.52 Митного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення.

Позивач зазначає, що він поніс збитки у розмірі 116 820,00 грн внаслідок одноосібного погодження відповідачкою з митним органом добровільного коригування митної вартості транспортного засобу, без погодження таких дій із замовником, тобто позивачем, який змушений був доплатити зазначену суму за митне оформлення автомобіля, проте позивач погодив оплату за митне оформлення автомобіля шляхом сплати таких платежів, факт сплати саме позивачем підтверджується документально, що дає суду змогу встановити та зазначити про встановлення факту обізнаності позивача стосовно розміру цих платежів та погодження їх шляхом відповідної оплати.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідачкою виконані умови договору, укладеного з позивачем, та здійснено надання послуг митного брокера, що в свою чергу, як вже з`ясовано судом, було погоджено позивачем шляхом сплати відповідних платежів.

З огляду на викладене, суд вважав, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідачки, як то і завдання нею збитків позивачу.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з доведеності і співмірності витрат на правову допомогу.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги на рішення суду по суті спору, апеляційний суд керується такими мотивами.

Згідно ч.1 та 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням наведених вимог процесуального закону.

За загальним правилом кожна сторона повинна довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81, ст.77-80 ЦПК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Оцінюючи доводи позивача про те, що відповідачка з власної ініціативи без погодження із позивачем змінила вартість автомобіля для цілей розмитнення, апеляційний суд зауважує таке.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначені правові наслідки порушення зобов`язання, які передбачені договором або законом: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пунктом 6.1. договору від 24 лютого 2025 року (а.с.12 зворот) передбачено, що у випадку невиконання або неналежного зобов?язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством, тобто договір від 24 лютого 2025 року не містить спеціальних положень щодо відповідальності виконавця у разі порушення зобов?язання.

Спеціальними нормами, які регулюють правовідносини з надання послуг, а саме ст.906 і ст.907 ЦК України встановлено таке.

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Отже, з огляду на наведене у цій справі позивач мав довести винні дії відповідачки – самостійне без погодження із позивачем декларування вартості автомобіля для цілей його розмитнення у сумі 14 000 євро, замість ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу.

Договір від 24 лютого 2025 року, укладений між сторонами, не містить погодженої умови про те, що виконавиця зобов?язується здійснити декларування товару (автомобіля) і його митне оформлення з урахуванням вартості товару (автомобіля), визначеної у договорі купівлі-продажу (7 000 євро), тобто за основним методом визначення митної вартості. Пунктами 2.1.1 і 2.1.2. встановлено, що виконавець зобов?язаний здійснювати декларування товарів та їх митне оформлення у встановленому чинним законодавством порядку, правильно нараховувати митні платежі.

Позивачем у справу не надано належних, допустимих і достовірних доказів про те, що заявлена відповідачкою вартість автомобіля (14 000 євро) була вочевидь завищеною, і про те, що існувала об?єктивна легальна можливість здійснити розмитнення автомобіля за ціною, зазначеною у договорі купівлі-продажу.

Як встановлено судом першої інстанції і не заперечується позивачем, митні платежі вій його імені здійснені ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , тобто особами, які діяли від його імені і за його згодою, протилежного у справі не встановлено. Про допит вказаних осіб у якості свідків позивач не клопотав перед судом.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що позивач, дізнавшись про неможливість розмитнення автомобіля за ціною його купівлі-продажу (7 000 євро), був позбавлений можливості відмовитися від виконання договору від 24 лютого 2025 року, натомість він погодився із визначеною митною вартістю автомобіля, сплативши відповідні митні платежі, які за встановлених обставин не є збитками у розумінні ст.22 і ст.611 ЦК України.

Апеляційна скарга не містить обгрунтованих доводів з посиланням на відповідні докази, які б спростовували правильні по суті висновки суду першої інстанції про недоведеність винних дій відповідачки.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи в разі відмови в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у справі надавалася відповідачці на підставі договору про надання правничих послуг від 06 квітня 2020 року (а.с.103).

У підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано:

договір про надання правничих послуг від 06 квітня 2020 року (а.с.103)

копію ордеру (а.с.31)

копію акта виконаних робіт №1 від 16 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 06.04.2020 (а.с.105)

Таким чином, ОСОБА_2 має право на відшкодування понесених нею витрат за послуги адвоката.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Як вбачається з додаткового рішення суду першої інстанції, суд при визначенні розміру витрат понесених на правничу допомогу вірно врахував час витрачений адвокатом для участі у розгляді справи та визначив суму, яка підлягає відшкодуванню Симоненко М.Л..

Доводи апеляційної скарги щодо укладення додаткової угоди після ухвалення судового рішення не заслуговують на увагу, оскільки це право сторін договору і ніяким чином не впливає на вирішення питання відшкодування витрат на правничу допомогу.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.

В апеляційних скаргах відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення, тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги адвоката Полетила Павла Сергійовича, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 березня 2026 року і додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.А.Лобов

Судді Ю.В. Дряниця

А.І. Дорош