Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №554/15347/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/15347/25 Номер провадження 22-ц/814/2847/26Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Дряниці Ю. В., Лобова О. А.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року, ухвалене суддею Черняєвою Т. М., повний текст рішення складено – 23 березня 2026 року

у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

24.10.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області суму надмірно виплаченої пенсії у розмірі 91 609,59 грн.

Позовна заява мотивована тим, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду перебуває ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Пенсію йому продовжено з 01.06.2023 на підставі наданої виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією №103446, серія 12ААГ, про призначення третьої групи інвалідності з 07.06.2023 по 13.06.2023. За результатами розгляду ОСОБА_1 продовжено виплату пенсії по інвалідності відповідно до рішення №916010178246 від 22.06.2023. Листом №04-00-011101-9/114463 від 16.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено за належністю довідку про невизнання особою з інвалідністю ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України за розпорядженням №916010178246 від 01.07.2025 ОСОБА_1 була призупинена виплата пенсії по інвалідності у зв`язку з невизнанням його особою з інвалідністю. Внаслідок цього у ОСОБА_1 виникла переплата пенсії за період з 01.06.2023 по 30.06.2025 у розмірі 91 609,59 грн. У ході досудового врегулювання спору листом №1600-0306-8/55976 від 25.07.2025 ОСОБА_1 повідомлено щодо причини виникнення переплати пенсії та вирішення питання погашення переплати. Також, Управлінням було направлено претензію №1600-0802-8/68564 від 15.09.2025 на адресу відповідача про наявну переплату пенсії, але відповіді не надходило та кошти не були повернені. Відсутність надходження цих коштів до Пенсійного фонду України завдає шкоди державним інтересам у сфері соціального захисту населення та ускладнює процедуру виплати пенсій, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії – відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь держави судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять відомостей, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття рішення про призначення пенсії та виплату пенсії здійснено внаслідок недобросовісної поведінки відповідача. Таким чином, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виплачені пенсійні виплати не підлягають поверненню, оскільки підстави для вказаного відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі за наведених вище обставин.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому у будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Факт небажання добровільного повернення надмірно виплаченої пенсійної виплати, фактична поведінка відповідача свідчить про недобросовісність з його боку. Внаслідок невизнання інвалідом ОСОБА_1 , виникла переплата пенсії за період з 01.06.2023 по 30.06.2025 у розмірі 91 609,59 грн. Управлінням було направлено претензію №1600-0802-8/68564 від 15.09.2025 на адресу відповідача з повідомленням про наявну переплату пенсії, але відповіді не надходило та кошти на рахунок Управління не були повернуті. Відсутність надходження цих коштів до Пенсійного фонду України завдає шкоди державним інтересам у сфері соціального захисту населення та ускладнює процедуру виплати пенсій, у зв`язку з чим і заявляється цей позов.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання апеляційного суду 21.09.2026 не з`явилися учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 30.07.2026 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та засобами поштового зв`язку (а.с. 89-91), які доставлені до електронних кабінетів та поштою. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім`я відповідача ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 29.05.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 21.09.2026 о 10-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням Полтавського об`єднаного управління ПФУ від 22.06.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності (3-тя група) щомісячно з 01.07.2023 по 29.02.2024 та з 01.03.2024 по 30.06.2026 у сумі 2 760 грн (а.с. 8-9).

Рішенням Полтавського об`єднаного управління ПФУ від 20.06.2025 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності встановлено з 01.06.2023по 06.06.2023 у сумі 2 760 грн щомісячно (а.с. 10-11).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.06.2025 до Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області направлено Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів, від 05.06.2025, згідно якого з 07.06.2023 групу інвалідності ОСОБА_1 не встановлено (а.с. 12, 18).

Розпорядженням Головного управління ПФУ в Полтавській області від 19.06.2025 призупинено виплату пенсії по інвалідності по особовому рахунку № НОМЕР_1 з 01.07.2025 (а.с. 19).

Листом Головного управління ПФУ в Полтавській області від 25.07.2025 повідомлено ОСОБА_1 про скасування групи інвалідності з 07.06.2023, внаслідок чого виникла переплата пенсії за період з 06.06.2023 по 30.06.2025 в сумі 91 609,59 грн, яку запропоновано повернути добровільно (а.с. 20).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що оскільки відповідач у добровільному порядку не повернув переплату по пенсії, то вказана сума підлягає стягненню в судовому порядку.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

В силу вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч. 1ст. 4 Закону №1058).

Відповідно до ст. 9 Закону №1058, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров`я, внаслідок: а) трудового каліцтва або професійного захворювання; б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ст. 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058 затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(далі за текстом Порядок №22-1).

У розділі ІІ Порядку №22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно із п. 2.2. до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу, тобто документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; документи про стаж; індивідуальні відомості про застраховану особу, додані органом, що призначає пенсію; відомості про місце проживання особи.

Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК (абзац 2 п. 2.2. Порядку №22-1).

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі №545/163/17 (провадження №61-33727сво18).

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21.03.2003, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15.05.2003 №374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду №25-3 від 25.11.2014).

Зі змісту п. 3 цієї Постанови вбачається, що для відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпаний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду України наділені правом своїми рішеннями припинити виплату пенсії у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області суми надмірно виплаченої пенсії у розмірі 91 609,59 грн.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Також, зазначена позиція підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Вказані положення відповідають визначенню пенсії, наведеному у ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, згідно якої пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи з судовому порядку.

Отже, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з його боку або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, як правильно встановив суд першої інстанції, відсутня будь-яка підстава для відповідальності ОСОБА_1 та стягнення з нього переплати пенсії.

Згідно п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що жодного з цих трьох критеріїв для незастосування ст. 1215 ЦК України позивач не навів, у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки недобросовісності та ознаки порушень закону.

Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 27.02.2019 у справі №404/4822/ 15-ц; №14-55цс19 (пункт 30 позиції Верховного Суду) та загалом сформованій у цих правовідносинах судовій практиці. Крім того, як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №753/15556/15 (провадження №14-445цс18), правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.

Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про те, що у спірних правовідносинах наявна недобросовісність ОСОБА_1 , то такі доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з вищевказаних підстав.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять достатніх та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до викладення фактичних обставин справи та ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош Ю. В. Дряниця О. А. Лобов