Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №284/293/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №284/293/25 Головуючий у 1-й інст. Піщуліна І. С.

Категорія 23 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б,

розглянувши у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи) у місті Житомирі

цивільну справу №284/293/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за землю

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся»

на рішення Народицького районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Піщуліної І.С. у селищі Народичі,

у с т а н о в и в :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» (далі – ТзОВ «ВП «Полісся»). Просила стягнути з ТзОВ «ВП «Полісся» на свою користь заборгованість по сплаті орендної плати за землю в сумі 4 350,61 грн.

Свій позов обґрунтувала тим, що 16 вересня 2012 року між нею та відповідачем укладений договір оренди землі, згідно з яким вона передала в оренду земельну ділянку площею 2,3767 га з кадастровим номером 1823787400:04:000:01185. Відповідно до п.9.1 договору, орендна плата погоджена сторонами у розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки та становить 619,88 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем один раз у рік , не пізніше 31 грудня кожного року. За 2024 рік відповідач не виплатив їй орендну плату, внаслідок чого утворилася зазначена вище заборгованість. На її письмове звернення з цього приводу до відповідача, вона отримала за вих.№199 від 05 грудня 2024 року відмову в виплаті орендної плати у сумі 4 350,61 грн за 2024 рік, із посиланням на військовий стан та складне фінансове становище товариства.

Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року позов задоволений. Стягнуто з ТзОВ «ВП «Полісся» на користь ОСОБА_1 заборгованість за 2024 рік за орендною платою за земельну ділянку відповідно до договору оренди землі, укладеного 16 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз-Полісся», в сумі 4 350,61 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ТзОВ «ВП «Полісся» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову до ТзОВ «ВП «Полісся» відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що відповідач не погоджується з висновками районного суду про те, що саме ТзОВ «Райз-Полісся» має нести обов`язок зі сплати позивачу орендної плати. На переконання відповідача, судом не враховано тристоронню угоду від 01 жовтня 2017 року, відповідно до якої ТзОВ «Райз-Полісся» вибуло із договору оренди землі, а тому висновок суду щодо особи, яка повинна відповідати за заявленими позовними вимогами, є помилковим. Окрім того, скаржник вказує на неправильне визначення судом суми, яка підлягає виплаті позивачу, оскільки доходи фізичної особи від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення підлягають оподаткуванню податковим агентом, у зв`язку з чим при визначенні фактичної суми орендної плати, яка підлягає виплаті позивачу, необхідно враховувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. За розрахунком відповідача, сума заборгованості за 2024 рік після утримання відповідних податків і зборів становить 2 501,61 грн, що підтверджується довідкою ТзОВ «ВП «Полісся» від 16 лютого 2024 року №70. Також суд першої інстанції неповно з`ясував обставини набуття ТзОВ «Техресурс» зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди відповідної земельної ділянки. Зокрема, відповідно до пункту 2.2 договору №26 відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок від 15 квітня 2025 року, укладеного між ТзОВ «ВП «Полісся» та ТзОВ «Техресурс», до покупця переходять усі права та обов`язки орендаря щодо земельних ділянок за відповідними договорами оренди землі зі змінами, доповненнями та додатковими угодами. Наголошено, що ця умова охоплює не лише права та обов`язки, які виникли після укладення договору відчуження, а й існуючі на момент переходу права оренди обов`язки за відповідними договорами. Правовідносини щодо зміни орендаря у зв`язку з відчуженням права оренди земельної ділянки мають оцінюватися з урахуванням положень ст.8 ЦК України про аналогію закону. В разі відсутності прямого врегулювання таких правовідносин можуть застосовуватися норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом правовідносини, зокрема положення ст.32 Закону України «Про оренду землі» та ст.148-1 ЗК України. За положення ст.148-1 ЗК України, за аналогією, при переході прав на земельну ділянку до іншої особи переходять відповідні права та обов`язки за чинними договорами оренди. На цій підставі ТзОВ «ВП «Полісся» вважає, що між ним та ТзОВ «Техресурс» відбувся перехід прав та обов`язків орендаря, тобто правонаступництво, яке має бути враховане при вирішенні питання про належного відповідача у цій справі. Натомість суд першої інстанції неправильно визначив особу, яка повинна відповідати за позовом, не врахував тристоронньої угоди від 01 жовтня 2017 року, неправильно визначив розмір належної до виплати орендної плати з урахуванням податків і зборів, неповно дослідив обставин переходу права оренди до ТзОВ «Техресурс» та пов`язаного з цим переходу прав і обов`язків орендаря.

Позивач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Згідно з частиною третьою ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 12 лютого 2026 року, є дата складення повного судового рішення 21 вересня 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 16 вересня 2012 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз-Полісся» (орендар) укладений договір оренди землі (далі - договір), за умовами якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,3767 га, яка розташована на території Селецької сільської ради Народицького району Житомирської області, строком на 5 років, із переважним правом орендаря поновити його на новий строк (а.с.5-6).

За змістом положень п.9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 619,88 грн, із якої вираховується податок із доходів орендодавця згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься протягом року, але не пізніше 31 грудня.

Відповідно до п.41 договору, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Згідно з пунктом 42 договору сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Листом від 05 грудня 2024 року ТзОВ «ВП «Полісся» повідомило позивача про те, що у зв`язку з встановленням військового стану та складним фінансовим становищем, не має можливості заплатити орендну плату в сумі 4 350,61 грн за орендовану у неї земельну ділянку 1823787400:04:000:0185 за 2024 рік (а.с.7).

Доводи апеляційної скарги щодо неналежності ТзОВ «ВП «Полісся» як відповідача у цій справі спростовуються наступним.

Як вже констатовано вище, 16 вересня 2012 року між позивачем та ТзОВ «Райз-Полісся» був укладений договір оренди землі.

Відповідно до підписаної тристоронньої додаткової угоди (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди земельної ділянки) від 01 жовтня 2017 року, укладеної між ОСОБА_1 (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз-Полісся» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» (новий орендар), до договору оренди землі від 16 вересня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 1823787400:04:000:0185, зі згоди орендодавця ОСОБА_1 , яка виразилася шляхом підписання цієї додаткової угоди, орендар ТзОВ «Райз-Полісся» передав, а новий орендар ТзОВ «ВП «Полісся» прийняв на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені у договорі оренди землі (а.с.39). У пункті 2 додаткової угоди прописано, що відступлення прав та обов`язків орендарем на користь нового орендаря відбувається безоплатною. Отже, за умовами тристоронньої додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною договору оренди землі від 16 вересня 2012 року, від ТзОВ «Райз-Полісся до ТзОВ «ВП «Полісся» перейшли безоплатно права та обов`язки орендаря щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1823787400:04:000:0185, у тому числі, право оренди спірної земельної ділянки та обов`язок регулярно вносити платежі у розмірі та строки, визначені договором, зокрема, сплачувати орендну плату орендодавцю за користування земельною ділянкою.

За таких обставин, починаючи з 01 жовтня 2017 року, саме ТзОВ «ВП «Полісся» набуло прав та обов`язків орендаря за вказаним договором оренди землі, а тому саме на нього з 01 жовтня 2017 року покладався обов`язок зі сплати орендодавцю ОСОБА_1 орендної плати.

Отже, на момент виникнення спірного зобов`язання зі сплати орендної плати за 2024 рік саме ТзОВ «ВП «Полісся» орендувало спірну земельну ділянку та відповідно є належним суб`єктом обов`язку перед позивачем щодо сплати останній орендної плати, тобто є належним відповідачем у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц зроблений висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, позов пред`явлений до належного відповідача, яким є ТзОВ «ВП «Полісся», що виключає відмову в задоволенні позову з цієї підстави.

Окрім того, зміст апеляційної скарги фактично сам підтверджує, що ТзОВ «ВП «Полісся» набуло право оренди спірної земельної ділянки від ТзОВ «Райз-Полісся» за тристоронньою угодою від 01 жовтня 2017 року, тобто, покликання скаржника на те, що він не був стороною орендних правовідносин у 2024 році суперечить його ж доводам, викладеним у апеляційній скарзі.

У скарзі зазначено, що ТзОВ «Райз-Полісся» за угодою від 01 жовтня 2017 року «було замінено (вибуло із договору оренди землі)».

Матеріалами справи підтверджено, що орендна плата за 2024 рік позивачу не була сплачена. Більше того, листом від 05 грудня 2024 року ТзОВ «ВП «Полісся» повідомило позивача про неможливість виплати орендної плати за 2024 рік у зв`язку з воєнним станом та складним фінансовим становищем ТзОВ «ВП «Полісся». Отже, сам належний відповідач фактично визнав наявність невиконаного грошового зобов`язання за спірний період перед позивачем щодо несплати їй орендної плати у сумі 4 350,61 грн.

Статтями 1 та 13 Закону України «Про оренду землі» (надалі - Закон) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст.15 Закону).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі, а її розмір, умови та строки внесення встановлюються договором.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку (ст.25 Закону).

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Отже, обов`язок зі сплати орендної плати за 2024 рік виник у ТзОВ «ВП «Полісся» саме в межах існуючих на той час орендних правовідносин і мав бути виконаний не пізніше 31 грудня 2024 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТзОВ «ВП «Полісся» є неналежним відповідачем у зв`язку з відчуженням права оренди на користь ТзОВ «Техресурс», колегія суддів відхиляє з мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок №26 від 15 квітня 2025 року орендарем спірної земельної ділянки стало ТОВ «Техресурс» (а.с.40-46).

Отже, перехід права оренди відбувся вже після закінчення встановленого договором строку сплати орендної плати за 2024 рік.

Із огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наступне відчуження права оренди не припиняє вже виниклого до моменту такого відчуження грошового зобов`язання зі сплати орендної плати.

При цьому необхідно розмежовувати перехід права оренди як права користування земельною ділянкою та перехід уже існуючого грошового боргу попереднього орендаря.

Відповідач посилається на пункт 2.2 договору №26 від 15 квітня 2025 року, відповідно до якого до ТОВ «Техресурс» переходять усі права та обов`язки орендаря щодо земельних ділянок за відповідними договорами оренди.

Однак, зазначене положення саме по собі не свідчить про те, що ТзОВ «Техресурс» прийняло на себе конкретний грошовий борг ТзОВ «ВП «Полісся» перед ОСОБА_1 , який виник до укладення договору відчуження права оренди.

За змістом цивільного законодавства переведення боргу на іншу особу є окремою правовою конструкцією, яка не може ототожнюватися з переходом права оренди.

Для висновку про заміну боржника у вже існуючому грошовому зобов`язанні необхідно встановити відповідну правову підставу такого переходу, а також волевиявлення кредитора у випадках, передбачених законом.

Не зазначено у договорі від 15 квітня 2025 року №26 про таке правонаступництво.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша ст.77 ЦПК України). Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно положень частини шостої ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів того, що заборгованість перед позивачем була прямо визначена сторонами договору від 15 квітня 2025 року як борг, який приймає на себе новий орендар.

Отже, сам факт державної реєстрації за ТзОВ «Техресурс» права оренди спірної земельної ділянки не є підставою для звільнення ТзОВ «ВП «Полісся» від виконання грошового зобов`язання, строк виконання якого настав ще до відчуження права оренди.

Не спростовують правильності цього висновку і посилання відповідача на положення ст.148-1 ЗК України.

Зазначена норма регулює наслідки переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні.

У цій же справі земельна ділянка не переходила у власність ТзОВ «Техресурс», а відбулося відчуження саме права оренди від одного орендаря до іншого, а тому наведена норма також не може бути підставою для автоматичного звільнення попереднього орендаря від грошового боргу, який виник до такого переходу.

Так само безпідставним є посилання скаржника на ст. 8 ЦК України та аналогію закону, оскільки застосування аналогії не може призводити до зміни особи боржника у вже існуючому грошовому зобов`язанні без належної правової підстави.

Колегія суддів ураховує також, що у своїй апеляційній скарзі ТзОВ «ВП «Полісся» фактично не заперечує самої обставини несплати орендної плати за 2024 рік. Натомість причиною несплати називає складне фінансове становище та подальше відчуження права оренди. При цьому листом від 05 грудня 2024 року відповідач сам повідомив позивача про неможливість сплатити орендної плати за 2024 рік.

Посилання на складне фінансове становище товариства та воєнний стан також не спростовують факту виникнення заборгованості.

Відповідно до пункту 42 договору сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності лише за умови доведення відсутності своєї вини.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав належних доказів обставин, які унеможливлювали належне виконання його договірного обов`язку.

Правильність такого підходу узгоджується із загальними положеннями цивільного законодавства про належне виконання зобов`язань.

У судовій практиці також послідовно виходять із того, що невиконання орендарем обов`язку щодо внесення орендної плати є порушенням договірного зобов`язання, яке не припиняє самого обов`язку сплатити заборгованість.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне визначення суми заборгованості у зв`язку з необхідністю утримання податків та військового збору, слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 9 договору оренди сторони погодили розмір орендної плати, при цьому прямо передбачили, що з неї вираховується податок із доходів орендодавця згідно з Податковим кодексом України. У тристоронній додатковій угоді від 01 жовтня 2017 року сторони внесли зміни у договір оренди землі щодо розміру орендної плати (нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відсотків від офіційно розрахованої капіталізованої вартості землі за затвердженими державою методиками та нормами).

Отже, сам факт обов`язку податкового агента утримати та перерахувати до бюджету відповідні податки не означає, що цивільно-правовий обов`язок орендаря щодо нарахування та виплати погодженої договором орендної плати відсутній.

Разом із тим, цей довід не спростовує самого факту наявності заборгованості. Для висновку про неправильність рішення в цій частині відповідач мав надати належний та перевірений розрахунок, який би свідчив про інший розмір саме договірної орендної плати, що підлягала нарахуванню за 2024 рік, та обґрунтувати, чому визначена судом сума не відповідає умовам договору. Натомість змістом листа від 05 грудня 2024 року відповідач підтвердив наявність у нього заборгованості перед позивачем за оренду у 2024 року її земельної ділянки та невиплачена сума склала 4 350,61 грн.

Саме по собі посилання на ставки оподаткування не є доказом відсутності основного грошового зобов`язання.

Ураховуючи вимоги підпунктів 168.1.1,170.1.1 Податкового кодексу України, обов`язок із утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору покладається на орендаря як податкового агента виключно під час фактичної виплати такого доходу. Суд присуджує до стягнення суму заборгованості з орендної плати у повному обсязі, без відрахування податків, оскільки їх утримання має бути здійснено відповідачем (боржником) на стадії виконання судового рішення, що узгоджується зі сталою судовою практикою, від якої Верховним Судом не відступлено.

Окрім того, доводи апеляційної скарги щодо розміру заборгованості не спростовують встановленої судом першої інстанції обставини її несплати за 2024 рік.

Підсумовуючи викладене вище, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач порушив передбачений договором та законом обов`язок зі сплати орендної плати за 2024 рік, а подальше відчуження права оренди у квітні 2025 року не припинило його обов`язку погасити заборгованість, яка виникла до такого відчуження.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до іншої оцінки встановлених судом обставин та тлумачення наслідків відчуження права оренди, але не містять переконливих доводів, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з положеннями ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.

Частиною тринадцятою ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовляється, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту другого частини третьої ст.389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт перший частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.367,368,374-375,381-384,389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» залишити без задоволення.

Рішення Народицького районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Судді