Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №296/8927/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/8927/24 Головуючий у 1-й інст. Петровська М.В.

Категорія 8 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/8927/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяна Олексіївна, Комунальне підприємство «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради про визнання недійсним пункту рішення, визнання недійсним свідоцтв про право власності та свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Петровської М.В. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:

- визнати недійсним пункт 3 додатку 2 до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна»;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 20.02.2008, видане ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна»;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 20.02.2008, видане ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна»;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.08.2018, видане ОСОБА_5 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Катюхою О.В., зареєстроване в реєстрі №1888;

- визнати за нею право власності на 38/100 ідеальної частки у спільному праві на житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що 14.02.2008 у зв`язку зі зміною ідеальних часток співвласників в спільному праві на житлові будинки у зв`язку з прибудовами виконавчим комітетом Житомирської міської ради було прийнято рішення №123 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна». Пунктом 2 вказаного рішення було змінено розміри ідеальних часток співвласників в спільному праві на житлові будинки у зв`язку з прибудовами згідно з додатком 2 та оформлено право власності фізичних осіб в спільному праві на житлові будинки з видачою свідоцтва про право власності. Стверджує, що копію рішення та свідоцтво про право власності на житловий будинок вона отримала лише в 2018 році та згідно якого їй належить 19/100 ід.ч. будинку в АДРЕСА_2 . Разом з тим, в пункті 3 додатку 2 до рішення допущені помилки, а саме замість вірного по-батькові ОСОБА_6 вказано ОСОБА_7 . Крім цього, при наявній у неї в квартирі житловій площі 54,80 кв.м. ідеальна частка вказана 19/100, а співвласника ОСОБА_4 при наявній у неї в квартирі житловій площі 30,50 кв.м ідеальна частка вказана 31/100.

Вказує, що з метою виправлення допущених помилок вона звернулась до виконавчого комітету Житомирської міської ради з відповідною заявою. Листом від 30.08.2018 №25/к-9552 виконавчий комітет Житомирської міської ради повідомив, що органи місцевого самоврядування втратили повноваження щодо видачі свідоцтва про право власності, а тому встановлення факту належності правовстановлюючого документу на частину будинку здійснюється в судовому порядку. Щодо невідповідності розмірів часток, вказаних у правовстановлююючих документах, реальним часткам, то дане питання вирішується за згодою всіх співвласників шляхом здійснення розрахунку відповідних часток нерухомого майна або в судовому порядку. Зазначає, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2019 року у справі №296/55/19 їй було встановлено факт належності свідоцтва про право власності. Співвласник будинку ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після якої прийняла сестра ОСОБА_5 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Спадщину після смерті ОСОБА_5 приймає її донька ОСОБА_2 , проте врегулювати спірне питання не бажає. Третім співвласником будинку є ОСОБА_3 , частка якої складає 50 відсотків у будинку. Спір з даним співвласником відсутній. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що предметом даного спору є рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради та документи, які отримувалися співвласниками будинку після його прийняття, тому відповідачами визначені саме виконавчий комітет Житомирської міської ради та ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після смерті співвласників будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У свою чергу, співвласник будинку ОСОБА_3 згідно матеріалів інвентарної справи №95 на будинок, оскаржуване рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14.02.2008 не отримувала і не вчиняла жодних дій на його виконання, тому і була залучена до розгляду справи в якості третьої особи. Вказує, що ОСОБА_3 жодним чином не порушила, не заперечує і не оспорює її права. Вважає, що визнання п.3 додатку 2 до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» та документів, виданих на його підставі призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення права. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

20 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить: ОСОБА_1 , частка власності - 19/100; ОСОБА_3 , частка власності - 50/100; ОСОБА_4 (правонаступницею якої наразі є ОСОБА_2 ), частка власності - 31/100. Одним з предметів спору у даній справі є визнання недійсним та скасування пункту 3 додатку 2 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», яке стосується трьох співвласників, зокрема ОСОБА_3 , яка у справі має статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів. Вважає, що позивач фактично намагається оспорити право відповідача на отримання спадщини.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що пунктом 3 додатку 2 до рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» змінено розміри ідеальних часток співвласників в спільному праві на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з прибудовами, а саме: ОСОБА_4 - 31/100 ід.часток (30,50 кв.м.); ОСОБА_1 - 19/100 ід.часток (54,80 кв.м.); ОСОБА_3 - 50/100 ід.часток ( 63,80 кв.м.).

На підставі вказаного рішення 20.02.2008:

- ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на 31/100 ід.часток житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на 19/100 ід.часток житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на 50/100 ід.часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

06.08.2018 ОСОБА_1 звернулась до виконавчого комітету Житомирської міської ради із заявою вх.№9552, в якій просила внести відповідні зміни до додатку 2 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14.02.08 №123, оформити право власності та видати свідоцтво про право власності. У заяві вказала, що 18 квітня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 13.04.2000 №225 їй було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок в 12/100 частині, який розташований в АДРЕСА_2 . Пунктом 2 рішення від 14.02.2008 №123 було змінено розміри ідеальних часток співвласників в спільному праві на житлові будинки в зв`язку з прибудовами та в подальшому видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на 19/100 будинку в АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 . В додатку 2 до рішення допущені помилки, а саме невірно вказано по батькові ОСОБА_7 , а при наявній житловій площі 54.80 кв.м. ідеальна частка вказана 19/100, а співвласника ОСОБА_4 при наявній у неї в квартирі житловій площі 30.50 кв.м ідеальна частка вказана 31/100.

Згідно відповіді виконавчого комітету Житомирської міської ради за №25/к-9552 від 30.08.2018, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» з 01.01.2013 місцеві органи виконавчої влади то органи місцевого самоврядування втратили повноваження щодо видачі свідоцтва про право власності, а тому правові підстави для видачі свідоцтва про право власності відсутні. Встановлення факту належності правовстановлюючого документу на частину будинку здійснюється в судовому порядку. Розрахунок часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об`єктів нерухомого майна. У разі невідповідності розмірів часток, указаних у правовстановлювальних документах, реальним часткам, за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлювальних документів. За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2019 року у справі №296/55/19, яке набрало законної сили 22.04.2019, встановлено факт належності ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на 19/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 20 лютого 2008 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 16.11.2017.

У відповідності до копії свідоцтва про право на спадщину №1888 від 02.08.2018, спадкоємицею 31/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_4 є її дочка ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26.03.2024.

У відповідності до матеріалів спадкової справи №133/2024, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , спадкоємицею майна ОСОБА_5 є її дочка ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради №22-А-956 від 08.08.2008 ідеальні частки по АДРЕСА_3 згідно первинної реєстрації права власності складають: ОСОБА_3 – 3/6 ід.ч. 50/100; ОСОБА_1 – 3/8 ід.ч. 38/100 та ОСОБА_4 – 3/24 ід.ч. 12/100.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно №133023891 від 02.08.2018 будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної часткової власності: ОСОБА_4 - 31/100 часток; ОСОБА_1 - 19/100 часток; ОСОБА_3 - 50/100 часток.

19.02.2025 ОСОБА_1 звернулась із заявою до директора КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, в якій вказала, що рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14.02.2008 №123 було прийнято на підставі висновків КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, у зв`язку із чим просила повідомити, які мають бути дійсні ідеальні частки співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 станом на дату прийняття рішення 14.02.2008 згідно матеріалів інвентаризаційної справи.

У відповідь на заяву КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради листом від 18.03.2025 №116 повідомило, що довідка-розрахунок на встановлення нових розмірів ідеальних часток виконана 22.10.2007 з помилками та розрахунок ідеальних долей проведено невірно.

18.03.2025 КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради сформовано нову довідку-розрахунок на встановлення нових розмірів ідеальних часток в спільному праві на житловий будинок АДРЕСА_1 по фактичному користуванню за результатами проведеної інвентаризації 22.10.2007: ОСОБА_4 - 26/100 часток; ОСОБА_1 - 38/100 часток; ОСОБА_3 - 36/100 часток.

14.07.2025 ОСОБА_1 звернулась із заявою до виконавчого комітету Житомирської міської ради про внесення змін до додатку №2 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14.02.2008 №123 у зв`язку із допущеними помилками в розмірах ідеальних часток співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою-розрахунком Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 18.03.2025.

Листом виконавчого комітету Житомирської міської ради від 13.08.2025 позивачці роз`яснено, що пункт 2 рішення від 14.02.2008 №123 з подальшою видачею свідоцтва про право власності прийнято на підставі висновків Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради. Органи виконавчої влади то органи місцевого самоврядування втратили повноваження щодо видачі свідоцтва про право власності, а тому правові підстави для видачі свідоцтва про право власності та внесення до нього змін відсутні. За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_3 і не можуть бути розглянуті судом та вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а тому вказана особа має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог. Під час розгляду даної справи представник позивачки неодноразово вказував на відсутність підстав для залучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , вважаючи, що склад відповідачів є належним. Оскільки клопотань щодо залучення ОСОБА_3 стороною позивача не заявлено, вказана особа бере участь у розгляді справи в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача визнати недійсними пункт 3 додатку 2 до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 та свідоцтва про право власності від 20.02.2008, видані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є неналежним способом захисту порушеного права позивачки, оскільки не призведе до його відновлення.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно з положеннями частин першої - п`ятої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною першою статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У даній справі встановлено, що пунктом 3 додатку 2 до рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №123 від 14.02.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» змінено розміри ідеальних часток співвласників в спільному праві на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з прибудовами, а саме: ОСОБА_4 - 31/100 ід.часток (30,50 кв.м.); ОСОБА_1 - 19/100 ід.часток (54,80 кв.м.); ОСОБА_3 - 50/100 ід.часток ( 63,80 кв.м.).

На підставі вказаного рішення 20.02.2008:

- ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на 31/100 ід.часток житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на 19/100 ід.часток житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на 50/100 ід.часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

Проте, у відповідь на заяву КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради листом від 18.03.2025 №116 повідомило ОСОБА_1 , що довідка-розрахунок на встановлення нових розмірів ідеальних часток виконана 22.10.2007 з помилками та розрахунок ідеальних долей проведено невірно.

18.03.2025 КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради сформовано нову довідку-розрахунок на встановлення нових розмірів ідеальних часток в спільному праві на житловий будинок АДРЕСА_1 по фактичному користуванню за результатами проведеної інвентаризації 22.10.2007: ОСОБА_4 - 26/100 часток; ОСОБА_1 - 38/100 часток; ОСОБА_3 - 36/100 часток.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила визнати недійсним пункт 3 додатку 2 до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14.02.2008 №123 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» та визнати за нею право власності на 38/100 ідеальної частки у спільному праві на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються двох співвласників будинку АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки у випадку задоволення позовних вимог частки відповідачів підлягають зміні.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_3 , як співвласника будинку і не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а тому вказана особа має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів підкреслює, що процесуальні норми дозволяють суду першої інстанції залучити до участі в справі співвідповідача (співвідповідачів) або замінити первісного відповідача належним відповідачем, однак вказані процесуальні дії суд має право вчиняти лише за клопотанням позивача до закінчення підготовчого засідання, тобто не з ініціативи суду, а процесуальним наслідком пред`явлення позову до неналежного відповідача є відмова в позові до нього. За власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.

При цьому відповідні ризики поширюються і на тих осіб, що об`єктивно могли вчинити, однак не вчинили відповідну процесуальну дію залучення співвідповідача у справі.

Залучення до участі у справі співвідповідача за власною ініціативою суду не передбачено, оскільки вказана процесуальна дія залежить виключно від волевиявлення позивача та вчиняється на підставі поданого ним клопотання. Суд не вправі ініціювати залучення до участі у справі позовного провадження навіть і в тому випадку, коли матеріали справи свідчать про наявність підстав для такого залучення.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 жодних клопотань не заявляла про залучення ОСОБА_3 до участі в справі як співвідповідача.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19, від 20.01.2021 у справі №203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі як відповідач, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2022 у справі №754/16978/21).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №916/4412/23, у разі якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, то відмовляє у позові із цієї підстави (аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 та постанові Верховного Суду від 31.08.2021 №909/207/20).

Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

З огляду на наведене та враховуючи, що користаючись своїми процесуальними правами, ОСОБА_1 не заявляла клопотання про залучення ОСОБА_3 як співвідповідача у даній справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в задоволенні такого позову необхідно відмовити саме через неналежний склад відповідачів, так як незалучення всіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу заявлену у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, представником ОСОБА_2 – Бугайчуком М.В. надано: копію договору №13/25 про надання правової (правничої) допомоги від 27.05.2025, копію додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №13/25 від 27.05.2025, копію акту надання послуг №1 від 20.07.2026, копію рахунку на оплату №47 від 20.07.2026, копію платіжної інструкції від 21.09.2026 про оплату послуг адвоката та копію додатку від 20.06.2026 №1 до договору про надання правничої (правової) допомоги №13/25 від 27.05.2025, згідно якого загальний розмір витрат складає 15 000 грн.

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанціях у розмірі 7 000 грн.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 22 вересня 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.