Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №296/188/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/188/25 Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І.

Категорія 68 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/188/25 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мокрецького В.І. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним.

В обґрунтування позову зазначав, що 29.06.2013 між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 січня 2015 року, справа №278/5205/14-ц. Від шлюбу у них народився син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджував, що на даний час, починаючи з травня 2020 року син проживає з ним. Зазначав, що син категорично відмовляється жити з матір`ю, оскільки скаржиться на побиття з боку бабусі ОСОБА_5 . Вказував, що мати дитини участі у вихованні та в матеріальному утриманні дитини не брала, тому він створив належні соціально-побутові умови, покладає всі зусилля для забезпечення психологічного та фізичного здоров`я дитини, духовного та розумового її розвитку. Стверджував, що він як батько відповідально ставиться до виконання батьківських обов`язків, приділяє достатньо часу дитині та займається його розвитком в усіх аспектах. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

У квітні 2025 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просила визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю.

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19.01.2015 малолітнього сина ОСОБА_7 залишено на вихованні матері. Стверджувала, що син сторін зареєстрований та проживає з матір`ю. Мати дитини займається вихованням дитини, приділяє увагу здоров`ю сина, виконує профілактичні огляди, звертається при захворюванні дитини, перебуває на тимчасовій непрацездатності за потреби догляду за хворою дитиною. Зазначала, що ОСОБА_1 допустив значну заборгованість зі сплати аліментів. Вказувала, що матір`ю дитини створені всі належні умови для проживання сина. Крім того зазначала, що мати дитини має постійне місце роботи та сталі соціальні зв`язки, не судима, не притягувалася до кримінальної відповідальності. Вказувала, що ОСОБА_2 тричі здійснювала виклик поліції у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 примушував сина лишатися за місцем його проживання та не відпускав додому. Підкреслює, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому через введення в Україні воєнного стану, не може постійно перебувати разом з сином за своїм місцем проживання, тому син фактично знаходиться на вихованні у своїх баби й діда зі сторони батька. Зазначала, що 1/2 частина житлового будинку, в якому проживає ОСОБА_1 з сином перебуває під арештом, що призводить до того, що у будь-який момент батько може бути позбавлений можливості забезпечити належні умови для проживання ОСОБА_7 . Враховуючи вищевикладене просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 .

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2026 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що обставини, які існували в 2015 році змінились, ОСОБА_2 влаштовувала особисте життя, не приділяла належної уваги сину і спільна дитина сторін по справі виявила намір проживати з батьком. З травня 2020 року і по теперішній час дитина проживає з батьком, що підтверджується наявними в справі актами, поясненнями свідків та поясненнями самої дитини – ОСОБА_7 . Лише декілька місяців син проживав з матір`ю після лютого 2022 року, таке проживання було вимушеним – через повномасштабне вторгнення дитина була вивезена до безпечнішого регіону та перебувала там з матір`ю, оскільки батько виконував свій обов`язок із захисту України в Донецькій області. Дмитро навчається в місті Житомир в ліцеї №12 імені С. Ковальчука з першого класу, саме батько займається питаннями навчання дитини, відвідує батьківські збори. В свою чергу матір належним чином батьківські обов`язки не виконувала та не виконує, про що свідчить той факт, що класний керівник ОСОБА_8 ніколи не бачила її в школі, навчанням сина матір не цікавиться.

Зазначає, що у зв`язку з тим, що дитина проживала з батьком, у 2023 році позивачкою за зустрічним позовом (стягувачкою аліментів) було відкликано виконавчий лист про стягнення аліментів без подальшого виконання. І лише з метою створити штучні обставини невиконання батьком батьківських обов`язків, виконавчий лист про стягнення аліментів було повторно пред`явлено до виконання в кінці березня 2025 року та обраховано заборгованість за період з моменту, коли виконавчий лист було повернуто з виконання у 2023 році. Станом на даний час з грошового забезпечення ОСОБА_1 відраховуються значні грошові кошти, і це при тому, що син зі стягувачкою аліментів не проживає. Звертає увагу на те, що у даній справі ОСОБА_7 неодноразово висловлював думку щодо визначення свого місця проживання з батьком – під час його опитування в цілях підготовки висновку органу опіки та піклування, що зафіксовано у висновку, та під час розгляду справи в суді під час надання пояснень. Вказує, що суд першої інстанції без належного обґрунтування відхилив висновок органу опіки та піклування, що свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції. Зазначає, що в матеріалах справи є ряд доказів, які підтверджують факт проходження служби батьком дитини саме на території м. Житомир, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для вибіркового відшуковування інформації в мережі інтернет.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 має офіційне місце роботи (служби) та отримує доходи, яких достатньо для забезпечення потреб сина. Також ОСОБА_1 має фактичне місце проживання в м. Житомир, де створені належні умови проживання та є все необхідне для проживання сина. Саме це місце проживання є звичним для сина та його подальше проживання тут забезпечить стабільність в оточенні дитини. Крім того, ОСОБА_1 має з сином прекрасний психологічний та емоційний зв`язок та чудові відносини, знає всі його потреби та особливості, оскільки перебував з сином протягом останніх років. Також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 15.08.2020, тобто, весь час, коли дитина проживає з батьком та бабусею і дідусем, апелянт був військовослужбовцем ДПС і ні судом, ні органом опіки та піклування не було встановлено жодних фактів неналежного виконання батьком своїх обов`язків через перебування на службі. Крім того вказує, що 14.12.2025 дитина захворіла і саме батько доставляв дитину до медичного закладу, що є черговим доказом забезпечення саме батьком потреб дитини. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким визначити місце проживання дитини з батьком. Також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

03 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_9 – Українець Ю.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що суд першої інстанції всебічно та в повному обсязі дослідив наявні у справі докази та дійшов вірного висновку про задоволення зустрічного позову. Звертає увагу на те, що питання невиконання чи неналежного виконання батьками свої батьківських обов`язків взагалі не було предметом розгляду у суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції надав належну оцінку поясненням дитини та обґрунтовано дійшов висновку про їх критичне сприйняття, з огляду на: використання дитиною невластивих віку формулювань; наявність обставин, що свідчать про можливий вплив з боку дорослих; необхідність врахування не лише бажання дитини, а й її об`єктивних інтересів. Вказує, що фактичний догляд за дитиною здійснюється не самим батьком, а іншими особами (бабою дитини зі сторони батька), що свідчить про відсутність у нього можливості забезпечувати щоденний безпосередній догляд, в тому числі і через проходження військової служби позивачем (за первісним позовом). Зазначає, що позивач (за первісним позовом) не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатись з матір`ю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 29.06.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 січня 2015 року, справа №278/5205/14-ц розірвано

Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11.02.2014.

Син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має спільне зареєстроване місце проживання разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до виписки з домової книги про склад сім`ї і прописку, що видана ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго Житомир», ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_2 . Разом з ним у цьому будинку проживають – ОСОБА_10 (власник 1/2 частини), ОСОБА_11 (власник 1/2 частини), ОСОБА_12 .

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 28 квітня 2025 року на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира по справі №296/8225/20 накладений арешт.

Відповідно до акту про фактичне проживання осіб і умови утримання дитини від 23.03.2023, складеного депутатом Житомирської обласної ради Кухак І.І. неповнолітній син ОСОБА_4 , 08.11.2023 починаючи з травня 2020 року проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Дитина забезпечена належними умовами проживання і розвитку, перебуває на повному матеріальному забезпеченні і утриманні батька починаючи з травня 2020 року.

Згідно актів обстеження умов проживання від 31.03.2023 та від 19.12.2024 у будинку за адресою: АДРЕСА_2 наявні всі побутові зручності, належні умови проживання. Для дитини наявна окрема кімната, окреме спальне місце з чистою постіллю. Одяг та взуття відповідно до сезону. Батьком створені належні умови для проживання та розвитку дитини.

Відповідно до службової характеристики наданої начальником шістнадцятої прикордонної застави (за місцем дислокації н.п. Висоцьк) ІНФОРМАЦІЯ_2 (за місцем дислокації АДРЕСА_3 ) від 17.04.2025, ОСОБА_1 за час проходження служби на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії – снайпера третьої групи інспекторів прикордонної служби показав себе як вірний конституційному та військовому обов`язкам, а також ідеологічно витриманим та таким, що дотримується законності. Проте, останній до виконання службових обов`язків відноситься на середньому рівні оскільки проявляє інколи безініціативність та допускає прорахунки. На критику ОСОБА_1 реагує правильно, робить належні висновки, є емоційно стійкий і дещо конфліктним.

З довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №1258 від 31 липня 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу за контрактом у вказаному загоні на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії – снайпера третьої групи інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) з 29 липня 2025 року по дату надання інформації.

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_3 №08/20847-25-Вих від 25 грудня 2025 року, ОСОБА_1 в період з 13 жовтня 2025 року по 26 жовтня 2025 року перебував у службовому відрядженні за межами відповідальності загону. Увесь інший час останній перебував в районах здійснення відповідних заходів на ділянці відповідальності загону.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, що надані Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 за місцем проходження військової служби отримує стабільний дохід.

З виписки по картковому рахунку, що надана АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 систематично перераховує ОСОБА_4 на його картковий рахунок грошові кошти на кишенькові витрати.

Також встановлено, що 18 серпня 2015 року ОСОБА_13 змінила своє прізвище на « ОСОБА_14 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 .

18 серпня 2018 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 укладений шлюб після державної реєстрації якого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_17 ».

Відповідно до довідки Вересівського старостинського округу Житомирської міської ради №62 від 20.03.2025 до складу сім`ї ОСОБА_2 входить син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та донька – ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Новогуйвинської селищної ради від 07.04.2025, ОСОБА_2 дійсно проживає та доглядає за своєю дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконує профілактичні огляди (щеплення), звертається при захворюванні дитини та перебуває на тимчасовій непрацездатності за потреби догляду за хворою дитиною.

31 березня 2025 року головним державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №77649018 щодо примусового виконання виконавчого листа №278/3549/1-ц від 21 січня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_13 аліментів на утримання їх сина ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 30 липня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Листом в.о. начальника Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) №34558/23.12-25/13 від 06.05.2025 повідомлено, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №50569702 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського районного суду Житомирської області №278/3549/14-ц від 23 січня 2015 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_13 на утримання сина ОСОБА_4 . Водночас, 03 квітня 2023 року до відділу надійшла заява ОСОБА_2 щодо повернення виконавчого листа без виконання, що і було здійснено державним виконавцем 07 квітня 2023 року шляхом винесення відповідної постанови.

Того ж дня вказаним відділом ОСОБА_2 видана довідка-розрахунок, згідно з якою борг ОСОБА_19 зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_20 станом на 31 березня 2025 року складає 216 896,91 грн. Вказаний борг нарахований за період з квітня 2023 року по вересень 2025 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 04 січня 2011 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №565830 матері ОСОБА_2 – ОСОБА_5 на праві власності належить 1/2 ід. ч. житлового будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка загальною площею 0,0750 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адерсою: АДРЕСА_3 .

02 квітня 2025 року ОСОБА_2 наказом №3089/к була прийнята на посаду оператора поштового зв`язку першого кладу відділення поштового зв`язку №210 АТ «Укрпошта» з посадовим окладом 16 700 грн.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_2 станом на 03 квітня 2025 року до кримінальної відповідальності не притягалася, у розшуку не перебуває та не має незнятої чи непогашеної судимості.

Відповідно до акту обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_2 від 15.04.2025, ОСОБА_2 щоденно телефонує своєму сину ОСОБА_7 та не менше двох разів на місяць забирає хлопчика до себе. Окрім цього, ОСОБА_2 приймає участь у навчанні, вихованні та розвитку дитини.

Згідно характеристики ОСОБА_4 , 2013 року народження, вбачається, що хлопчик є учнем 5-В класу ліцею № 12 м. Житомира ім. С. Ковальчука. Хлопчик за місцем свого навчання характеризується позитивно. Окрім цього, педагоги зазначають, що батько приділяє належну увагу вихованню сину, відвідує батьківські збори та постійно телефонує з метою отримання інформації щодо навчання та поведінки сина. ОСОБА_7 забезпечений необхідним приладдям та має охайний і чистий вигляд.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №1429 від 15.10.2025, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_7 з батьком. Разом з тим, у висновку зазначено, що обидвоє батьків ОСОБА_7 мають самостійний дохід та в змозі забезпечити потреби малолітнього сина у повному обсязі, а хлопчик любить та поважає обох батьків й бажає спілкуватися з матір`ю та відвідувати її. Окрім цього, у матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання батьками своїх батьківських обов`язків чи проявлення ними аморальної поведінки.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_7 з батьком гарні та дружні стосунки. Однак, прихильність хлопчика до батька, перш за все, зумовлена тим, що матір та баба хлопчика зі сторони матері здійснювали посилений контроль за його вихованням допоки він проживав з ОСОБА_2 . Натомість, проживаючи з ОСОБА_1 , ОСОБА_7 не піддається такому сильному контролю зі сторони батька, що і зумовлює прихильність саме до останнього. Суд критично оцінив пояснення ОСОБА_7 , оскільки під час його опитування він вживав юридичну термінологію непритаманну його віку та рівню розвитку, а також повідомив, що напередодні опитування хлопчика судом він спілкувався з адвокаткою батька, яка розповіла йому про обставини цієї справи. З наявних письмових доказів вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та в силу свого роду занять і введення в Україні воєнного стану не може забезпечити своє постійне місце проживання разом з ОСОБА_7 у м. Житомирі. При однаковій позитивній характеристиці обох батьків та прихильності хлопчика як до матері так і до батька орган опіки та піклування не обґрунтував висновок про надання переваги визначенню місця проживання ОСОБА_7 з батьком, а не з матір`ю. Відтак, дійшов висновку, що на даний час, інтересам дитини відповідатиме визначення місця проживання ОСОБА_7 саме із матір`ю, оскільки остання може забезпечити умови для гармонійного та всебічного розвитку дитини та підтримання належного стану здоров`я ОСОБА_7 .

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У відповідності до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ (далі Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частини 1, 2 ст.155 СК України вказують, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

У відповідності з ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, інші обставини, що мають істотне значення, але насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти:

- по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною;

- по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналогічні висновки містяться і в рішенні ЄСПЛ від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», де суд наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону №1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Вирішуючи спір по суті, колегія суддів виходить з того, що визначальним критерієм у цій категорії справ є якнайкраще забезпечення інтересів дитини.

Так встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2023 року постійно проживав з батьком ОСОБА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання осіб і умови утримання дитини від 23.03.2023, актами обстеження умов проживання від 31.03.2023 та від 19.12.2024 та актом обстеження умов проживання від 15.04.2025.

Натомість, згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 №03.2/14099-26-Вих від 07.09.2026 старший сержант ОСОБА_1 дійсно проходить службу у вказаній вище військовій частині. У зв`язку із самовільним залишенням військової частини місце його перебування не відоме.

Відповідно до довідок Вересівського старостинського округу Житомирської міської ради №113 від 16.07.2026 та №147 від 09.09.2026 ОСОБА_4 , 08.11.2023 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 .

Таким чином, на момент розгляду справи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матір`ю, яка забезпечує йому повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку; дитина відвідує навчальний заклад, має відповідні соціальні контакти, а мати має дохід та здатна забезпечити дитину усім необхідним, має житло, в якому створила умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини.

Відтак, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи місце проживання сина сторін у цій справі з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

Визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на взаємовідносини дитини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів критично оцінює висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки зі змісту зазначеного висновку вбачається, що його основу становлять пояснення дитини, яка на момент проведення обстеження фактично проживала не з матір`ю.

Колегією суддів не встановлено обставин, які б могли достовірно свідчити, що визначення місця проживання дитини з матір`ю несе для неї психологічну або фізичну загрозу, або призведе до негативних для дитини наслідків.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 22 вересня 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.