Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №285/1753/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 285/1753/26 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 17 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,

при секретарі судового засідання Лупіновій Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27.07.2026

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Брониківська сільська об`єднана територіальна громада в особі Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області, про встановлення юридичного факту,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с. Барвинівка Новоград-Волинського району Житомирської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Барвинівка, на час відкриття спадщини за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 .

Заяву мотивувала тим, що спадкодавець є її батьком. З січня 2006 року у зв`язку з припиненням подружніх відносин зі своїм на той час чоловіком - ОСОБА_3 - вона постійно проживала разом з батьком однією сім`єю та вела з ним спільне господарство не за місцем своєї реєстрації (житловий будинок АДРЕСА_2 ), а за місцем реєстрації та постійного проживання батька (житловий будинок АДРЕСА_1 ). Оскільки заявниця постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вона вважає, що прийняла спадщину в порядку частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України. Після смерті ОСОБА_2 при зверненні до нотаріуса заявниця отримала роз`яснення про неможливість вчинення нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю підтвердження факту прийняття спадщини та відповідну рекомендацію звернутись до суду. Встановлення зазначеного факту є необхідним ОСОБА_1 для реалізації права на оформлення спадщини на земельну частку (пай), що залишилась після смерті батька.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що заявниця не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Суд першої інстанції встановив, що акт від 17.03.2026, складений комісією у складі старости Барвинівського старостинського округу та спеціаліста-землевпорядника на підставі свідчень сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не може вважатися належним і допустимим доказом, оскільки старостинський округ не є органом, уповноваженим встановлювати юридичні факти, акт складений не на підставі офіційних документів, а виключно зі слів свідків через 20 років після смерті спадкодавця. Суд не прийняв до уваги й показання допитаної свідка ОСОБА_4 , кваліфікувавши їх як суб`єктивну оцінку особистих стосунків заявниці з померлим. Жодних інших доказів, що підтверджують факт постійного проживання заявниці зі спадкодавцем саме на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), суду надано не було.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду першої інстанції та 14 серпня 2026 року звернулась до Житомирського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі просить: скасувати рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2026 року у справі № 285/1753/26 та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити - встановити факт спільного постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті ОСОБА_2 , тобто на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга мотивована посиланнями на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно виключив акт комісії від 17.03.2026 з доказової бази, безпідставно пов`язавши його доказову силу з питанням про наявність у старости повноважень встановлювати юридичні факти. На думку апелянта, акт є письмовим доказом у розумінні статті 76 ЦПК України, який містить інформацію щодо предмета доказування, а суд повинен був оцінити його належність, допустимість і достовірність у сукупності з іншими доказами. Апелянт також зазначає, що ЦПК України не встановлює правил, відповідно до яких письмовий доказ автоматично втрачає допустимість через те, що він складений не в момент виникнення обставин, які ним підтверджуються, оскільки в справах про встановлення юридичних фактів особа, як правило, звертається до суду вже після того, як відповідна обставина відбулась.

Щодо показань свідка ОСОБА_4 апелянт зазначає, що суд безпідставно відкинув їх, замінивши оцінку доказу власним припущенням щодо джерела обізнаності свідка. Відповідно до статті 76 ЦПК України показання свідків є самостійним засобом доказування; суд не мав правових підстав визнавати їх неналежним доказом лише на підставі припущення про те, що вони можуть ґрунтуватись на розповідях самої заявниці. Апелянт звертає увагу, що свідок проживає по сусідству від будинку батька заявниці та могла особисто спостерігати обставини її проживання.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції фактично ототожнив відсутність реєстрації заявниці за адресою спадкодавця з відсутністю фактичного проживання, всупереч усталеній правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої відсутність реєстрації спадкоємця за місцем проживання спадкодавця сама по собі не свідчить про відсутність фактичного проживання разом зі спадкодавцем. Натомість довідка сільської ради підтверджує, що заявниця фактично не проживала за місцем своєї реєстрації.

Крім того, апелянт стверджує, що суд оцінював надані докази ізольовано, а не у їх сукупності, що суперечить вимогам статей 76–80, 89 ЦПК України. Сукупна оцінка родинних відносин зі спадкодавцем, довідки сільської ради про фактичне непроживання за місцем реєстрації, акту комісії від 17.03.2026 та показань свідка ОСОБА_4 мала бути достатньою для встановлення юридичного факту.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

07.09.2026 від представника Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області надійшла заява, в якій повідомляється, що ОСОБА_2 впродовж останніх шести місяців життя і до дня смерті проживав з дочкою ОСОБА_1 , яка проживала з батьком без реєстрації.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою від 25 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

Після проведення підготовчих дій ухвалою від 25 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позиції учасників справи

Учасники справи з судове засідання не з`явилися.

Заявник ОСОБА_1 телефонограмою повідомила, що у зв`язку з повітряною тривогою не має змоги бути присутньою в судовому засіданні в режимі відеоконференції зі Звягельським міськрайонним судом Житомирської області, тому просить розглядати справу без її участі, вимоги заяви підтримала.

Представник Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області в заяві від 07.09.2026 просив розглядати справу без участі представника, не заперечує проти задоволення заявлених вимог.

Керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд розглядає справу за відсутності учасників справи.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Судами встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Барвинівка Новоград-Волинського (Звягельського) району Житомирської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Барвинівка та на момент смерті був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Родинні відносини між померлим та заявницею, як батька і доньки, підтверджені відповідними свідоцтвами.

ОСОБА_1 станом на травень 2006 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . З 18.09.2017 - АДРЕСА_3 .

Після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не відкривалась, заповіти від його імені не посвідчувались.

При зверненні до приватного нотаріуса 17.05.2024 Літвінець О.М. отримала роз`яснення про неможливість вчинення нотаріальної дії через відсутність підтвердження факту прийняття спадщини.

Згідно акту від 17.03.2026, складеного комісією у складі старости Барвинівського старостинського округу та спеціаліста-землевпорядника, на підставі свідчень сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначено, що заявниця з січня 2006 року проживала без реєстрації разом з батьком ОСОБА_2 та додано письмові пояснення вказаних сусідів.

Згідно довідки сільської ради від 17.03.2026 за місцем своєї реєстрації ( АДРЕСА_2 ) заявниця станом на травень 2006 року не проживала.

У судовому засіданні суду першої інстанції була допитана свідок ОСОБА_4 , яка підтвердила проживання заявниці з батьком на час його смерті.

Мотиви та висновки апеляційного суду

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша–п`ята статті 263 ЦПК України).

Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви є законним і обґрунтованим, а висновок суду про недоведеність заявленого факту відповідає обставинам справи.

Відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У постанові від 23.12.2019 у справі № 303/1816/17 Верховний Суд зазначив, що для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З урахуванням вимог пункту 3 частини першої та частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 76–80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності достатніми. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди встановлюють факти лише за наявності достовірних і беззаперечних доказів, а не на підставі припущень чи показань осіб без інших доказів.

Щодо доводу про неналежну оцінку судом як доказу акту комісії від 17.03.2026, то колегія суддів враховує, що акт складено через 20 років після смерті ОСОБА_2 , тому значний часовий проміжок суттєво знижує достовірність інформації, що в них міститься. Крім того, акт складено виключно на підставі усних свідчень двох сусідів, без будь-якого документального підтвердження.

За таких обставин апеляційний суд висновує, що акт від 17.03.2026 не є достовірним і достатнім доказом постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Щодо доводу про необґрунтоване відхилення показань свідка ОСОБА_4 , то апеляційний суд звертає увагу, що свідок ОСОБА_4 , яка проживає по сусідству від будинку батька заявниці ( АДРЕСА_4 ), повідомила суду, що заявниця приходила до батька і допомагала йому по господарству, а сама проживала з чоловіком окремо, після розлучення - проживала у батька, однак свідок не пам`ятає точної дати. Ці показання не підтверджують постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем саме станом на 29.05.2006. За таких умов показання свідка не дозволяють встановити, що заявниця постійно проживала зі спадкодавцем саме на момент відкриття спадщини, такі показання свідка не можуть бути достатнім доказом на підтвердження факту, який просить встановити заявник.

Отже, доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку показань свідка ОСОБА_4 не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про недоведеність заявленого факту.

Щодо доводу про ототожнення судом відсутності реєстрації з відсутністю проживання, то відповідна правова позиція Верховного Суду є усталеною: відсутність реєстрації спадкоємця за адресою спадкодавця сама по собі не може бути доказом того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем. Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі № 204/2707/19, від 19.05.2021 у справі № 937/10434/19.

Водночас зазначена правова позиція не означає, що при відсутності реєстрації факт постійного проживання може бути встановлений на підставі недостовірних чи суперечливих доказів, оскільки відсутність реєстрації змінює лише підхід до оцінки доказів, але не скасовує обов`язку заявника довести факт постійного проживання належними і достовірними доказами.

У цій справі заявниця не надала такої сукупності доказів, яка б дозволила встановити факт постійного проживання. Сама по собі відсутність фактичного проживання за місцем реєстрації (що підтверджено довідкою сільської ради) лише свідчить про те, що заявниця не мешкала за адресою своєї реєстрації, проте не доводить, що вона постійно мешкала саме за адресою спадкодавця.

Тому суд не погоджуться з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції оцінював докази ізольовано, а не у їх сукупності, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції навів оцінку кожного з доказів окремо, після чого зробив загальний висновок про їх недостатність. З вказаними висновками погодужється і апеляційний суд, так як жоден з перелічених доказів, ані їх сукупність, не надають підстав для беззаперечного встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 саме на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про недоведеність заявленого факту, а рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2026 року - без змін.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судове рішення суд апеляційної інстанції вирішив залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381–384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2026 року у справі № 285/1753/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку та на умовах, визначених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Судді

П.В. Миколайчук О.М. Галацевич В.А. Панкеєва