Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №286/223/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №286/223/26 Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.

Категорія 70 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №286/223/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Винара Л.В. в м. Олевськ Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив змінити розмір та спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2023 року у справі №287/1111/23. Також просив встановити розмір аліментів на утримання доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 02.10.2023 у справі №287/1111/23 з нього стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно. Зазначав, що з моменту ухвалення рішення суду в нього змінилися життєві обставини, майновий стан та стан здоров`я, що унеможливлює сплату аліментів у визначеному розмірі. Вказував, що він проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 та під час виконання бойового завдання отримав тяжке поранення, а саме: вогнепальне осколкове поранення лівого стегна, травму чотириголового м`яза та його сухожилка. Травма визнана такою, що пов`язана із захистом Батьківщини. Стверджує, що окрім дитини в нього на фактичному утриманні знаходяться батьки пенсійного віку, які мають тяжкі хронічні захворювання та потребують постійної фінансової підтримки на придбання ліків. Крім того звертав увагу на те, що його дохід як військовослужбовця є нестабільним, оскільки він складається з основного забезпечення та додаткової винагороди, виплата якої залежить від безпосередньої участі у бойових діях. Стягнення 1/3 частки доходу в період отримання «бойових» призводить до диспропорції: сума аліментів може сягати 30-40 тисяч гривень, що значно перевищує розумні потреби дитини та порушує принципи справедливості, залишаючи його без коштів на відновлення власного здоров`я. Враховуючи мінливий дохід вважає, що найбільш справедливим є встановлення твердої грошової суми в розмірі 5000 грн., оскільки ця сума є більш ніж достатньою для забезпечення гармонійного розвитку та потреб семирічної дитини. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам, а також з грубим порушенням норм матеріального права, зокрема ст. ст. 180, 182, 192, 202 СК України. Вказує, що необхідність звернення до суду першої інстанції з даним позовом про зміну розміру аліментів була зумовлена тим, що первинно обов`язок щодо сплати аліментів на утримання його неповнолітньої доньки. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був встановлений рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 02.10.2023 у справі №287/1111/23. Вказаним рішенням з нього було стягнуто аліменти на користь відповідачки у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно. Проте, через кардинальні та невідворотні зміни у його житті, подальше стягнення виплат у такому розмірі стало об`єктивно неможливим та несправедливим, що й змусило його реалізувати своє право на перегляд цієї суми відповідно до ст. 192 СК України. Стверджує, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов хибного, поверхневого та необґрунтованого висновку про те, що факт його перебування на військовій службі нібито нівелює погіршення матеріального стану, а лікування повністю покривається державою. Такий підхід суду свідчить про надмірний формалізм та повне ігнорування суті наданих медичних документів, які беззаперечно підтверджують настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 192 СК України (істотне погіршення здоров`я платника аліментів як самостійна підстава для зміни розміру аліментів).

Також вказує, що його дохід як військовослужбовця є мінливим та нерегулярним, оскільки напряму залежить від отримання додаткової винагороди («бойових») за безпосередню участь у бойових діях. Перебуваючи на тривалому лікуванні, маючи офіційну заборону на фізичні навантаження понад 6 місяців, він фізично обмежений у можливості виконувати бойові завдання, що призвело до суттєвого та різкого зменшення його фактичного доходу.Стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки в періоди відсутності «бойових» виплат повністю позбавляє його засобів для існування та фінансування власного відновлення. Водночас у періоди отримання «бойових» виплат виникає колосальна диспропорція (сума сягає 30-40 тис грн), що значно перевищує розумні потреби дитини. Помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, є висновок суду першої інстанції про те, що статус військовослужбовця нібито гарантує повну відсутність особистих витрат на лікування. Дійсно, саме оперативне втручання (операція) було проведене у державній медичній установі безкоштовно для військовослужбовця. Однак, суд першої інстанції не врахував, що подальший тривалий післяопераційний період, який включає щоденні перев`язки, придбання специфічних медикаментів, антисептиків, засобів фіксації та реабілітації, державою у повному обсязі не забезпечується.

Звертає увагу на те, що надані чеки та платіжні інструкції відображають лише долеву частину фактичних розтрат військовослужбовця. Процес щоденного догляду після операції, очищення ран та перев`язок вимагає щоденної закупівлі витратних матеріалів (стерильні бинти, серветки, антисептичні розчини, пластирі). З огляду на специфіку лікування у військових госпіталях та закупівлю таких засобів безпосередньо в аптечних пунктах при закладах охорони здоров`я, переважна більшість витрат здійснювалася у готівковій формі, що є загальноприйнятою практикою під час екстреного лікування, однак об`єктивно унеможливлює фіксацію абсолютно кожної витрати окремим фіскальним чеком. Вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність у військовослужбовця додаткових суттєвих витрат та його безхмарне матеріальне становище ґрунтується на неповній оцінці обставин справи. Наявні у справі документи (квитанції) беззаперечно доводять потребу у постійному витрачанні значних коштів на післяопераційну реабілітацію, що суттєво знижує реальний рівень доходу, який залишається у розпорядженні військовослужбовця після покриття всіх медичних потреб.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції беззастережно прийняв до уваги твердження відповідача про те, що вона одноособово здійснює щоденний догляд за дитиною, проте суд абсолютно проігнорував особливий правовий статус позивача як військовослужбовця Збройних Сил України, який в умовах воєнного стану безпосередньо виконує обов`язки із захисту Батьківщини. Специфіка військової служби, тривале перебування на бойових позиціях та виконання наказів командування фізично й територіально унеможливлюють його щоденну присутність поруч із донькою, участь у її побутовому житті та безпосередній особистий нагляд. Вважає, що суд першої інстанції належним чином не оцінив той факт, що така вимушена фізична відірваність від родини через виконання найвищого державного обов`язку позбавляє його можливості здійснювати будь-які нематеріальні заходи з виховання дитини, що змушує його реалізовувати свій батьківський обов`язок переважно у фінансовій формі; відтак, посилання відповідача на одноособове виховання дитини як на підставу для стягнення надмірних аліментів є маніпулятивним, а врахування цього доводу судом першої інстанції — безпідставним і несправедливим. Також наголошує на тому, що коли дитина дійсно хворіє, він завжди додатково та добровільно забезпечує всі її медичні потреби, купуючи необхідні ліки та покриваючи витрати на лікування у повному обсязі окремо від встановленого розміру щомісячних аліментних виплат.

Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував вимоги ч. 2 ст. 182 СК України, де чітко вказано, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Надмірна сплата таких сум об`єктивно перевищує будь-які розумні та реальні потреби семирічної дитини, перетворюючи аліменти із засобу цільового утримання доньки на джерело особистого збагачення та повного утримання самої Відповідачки, яка зловживає своїми правами. Стверджує, що наявність у відповідачки ІІІ групи інвалідності свідчить про помірне обмеження життєдіяльності, але жодним чином не означає повну непрацездатність особи. Відповідачка є абсолютно працездатною особою, яка має право, фізичну можливість та законодавчий обов`язок працевлаштуватися і брати рівну з позивачем фінансову участь у забезпеченні дитини. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

12 серпня 2026 року до суду засобами поштового зв`язку від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 просить змінити порядок стягнення аліментів в твердій сумі в розмірі 5000 грн., мотивуючи це наявністю в нього додаткових видатків на лікування, а також диспропорцією у виплаті аліментів, яка виникає через суттєву різницю у грошовому утриманні, яке він отримує в залежності від місця несення служби, участі в бойових діях, тощо. Також ОСОБА_1 заперечує понесення відповідачкою додаткових витрат на лікування доньки, обґрунтовуючи це тим, що медичні послуги надаються безкоштовно, одночасно мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він потребує лікування, на яке витрачається значна частина його доходів. Тобто позивач вважає, що дитину повинні лікувати безкоштовно, а його лікування повинно відбуватися на платній основі. Стверджує, що донька потребує особливих умов догляду, лікування, реабілітації, на які потрібні значні кошти, щоб не притупити, зупинити її розвиток та лікування. Зазначає, що позивач після розлучення перестав спілкування з дитиною, не кажучи про будь-яку участь у її вихованні або утриманні. Дитина позбавлена батьківської опіки з боку позивача, відсутня участь позивача у її вихованні та утриманні, дитина не бачить будь-яких радощів, які міг би дати їй батько, хоча за час спільного проживання дитини була більш прив`язана до батька. Крім того, дитина має дуже багато вад та захворювань, що потребує особливого (в більшості випадків спеціального) догляду та утримання. Весь свій час відповідачка знаходиться з дитиною, оскільки через її вади та стан здоров`я вона не може залишити її саму. Зазначає, що їй не зрозуміло, як сплата аліментів на дитину завдає шкоди здоров`ю позивача та здоров`ю його батьків. Зокрема, ОСОБА_1 вказує, що в разі, якщо він буде сплачувати аліменти в розмірі 5 000 грн, а також те, що вона буде витрачати 5 000 грн на утримання дитини, то суми у 10 000 грн буде достатньо для утримання дитини, хоча знає що вона не має такої можливості, оскільки має групу інвалідності і сама потребує лікування. Також ОСОБА_1 не враховує, що дитина з вадами і хворіє, потребує спеціального навчання, догляду і великих зусиль з боку батьків під час свого росту та розвитку щоб хоч якось більш менш наблизитись до звичайних дітей у своєму всебічному розвитку.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією (повторного) свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19 вересня 2023 року виданого Овруцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області №287/1111/23 від 02.10.2023 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 19.05.2023 та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України».

30 квітня 2025 року під час захисту Батьківщини ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму: вогнепальне осколкове непроникаюче поранення лівого стегна у нижній третині. Цефалгічний синдром, що підтверджується довідкою про обставини травми №9512 від 28.05.2025, виданою в/ч НОМЕР_1 та випискою із медичної карти стаціонарного хворого №8997.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності передбачених статтею 192 СК України підстав для зміни встановленого рішенням суду розміру аліментів. Крім того, матеріалами справи підтверджено наявність у дитини особливих потреб, пов`язаних зі станом її здоров`я, що потребують значних та постійних матеріальних витрат, а тому зменшення розміру аліментів не відповідатиме принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Разом з цим, місцевий суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими і не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим у задоволенні позову про зменшення розміру аліментів відмовив.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Щодо позовних вимог в частині зміни способу стягнення аліментів.

Статтею 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України (далі -СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень статей 183, 184 СК України суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У зазначеній нормі права законодавець розширив можливості того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (отримувача аліментів) щодо вибору способу стягнення аліментів.

Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства можна дійти висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

До аналогічного висновку дійшов й Верховний суд України у постанові від 05 лютого 2014 року по цивільній справі №6-143цс13, зазначивши, що зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 у справі №539/3532/18.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зміну способу стягнення та розміру аліментів.

Разом з тим, право платника аліментів змінювати спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, законодавством не передбачено. Позовні вимоги про зміну розміру аліментів, визначених рішенням суду, шляхом зміни способу їх стягнення можуть бути пред`явлені тільки одержувачем аліментів, а тому позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.

Щодо зміни розміру аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану, як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про зміну розміру аліментів, позивач посилався на зміни у матеріальному стані та погіршення стану здоров`я, а також на утримання ним своїх батьків.

Апеляційний суд зауважує, що зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я. Крім того, слід зазначити, що при розгляді позовів про зміну розміру аліментів застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

За змістом ст.182 ЦПК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 СК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 цього Кодексу достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Правове значення при вирішенні даного спору має встановлення наявності або відсутності факту саме зміни матеріального або сімейного стану платника чи одержувача аліментів у порівнянні із його матеріальним та сімейним станом, у якому він перебував на час ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів (в даному випадку рішення Олевського районного суду Житомирської області від 02.10.2023).

Судом встановлено, що після ухвалення рішення від 02 жовтня 2023 року стан здоров`я позивача істотно погіршився внаслідок отриманого під час захисту Батьківщини поранення, колегія суддів водночас враховує, що відповідно до статті 192 СК України така обставина є підставою для перегляду визначеного раніше розміру аліментів, але не зумовлює автоматичного їх зменшення до розміру, запропонованого позивачем.

При визначенні нового розміру аліментів колегія суддів повинна забезпечити баланс між матеріальними інтересами платника аліментів та правом дитини на належне утримання.

Колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, отримав тяжке поранення під час захисту України, переніс лікування та оперативні втручання, потребує подальшого лікування і реабілітації. Зазначені обставини об`єктивно впливають на його фізичний стан та можливість виконувати бойові завдання, а відтак можуть впливати і на розмір грошового забезпечення.

При цьому визначений рішенням суду розмір аліментів у 1/3 частині всіх видів заробітку (доходу) у випадку отримання позивачем додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях може призводити до істотного збільшення суми аліментів порівняно з періодами, коли така винагорода не виплачується. Така мінливість доходу платника є обставиною, яку суд має право врахувати при визначенні справедливого розміру аліментів.

Посилання позивача на те, що на його утриманні перебувають непрацездатні батьки (пенсіонери) не заслуговують на увагу, оскільки позивач не надав суду доказів, що він є єдиною дитиною, що батьки перебувають саме на його утриманні, а також, що пенсії батьків недостатньо для покриття їх життєвих потреб та надання у зв`язку з цим допомоги саме позивачем.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що аліменти у розмірі 5 000 грн є достатніми для утримання дитини. Таке твердження ґрунтується переважно на припущенні позивача про те, що мати дитини повинна сплачувати аналогічну суму, внаслідок чого загальний розмір коштів на утримання дитини становитиме 10 000 грн щомісячно.

Однак положення статті 141 СК України про рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини не означають необхідності несення ними витрат на дитину в арифметично рівних частках. Обсяг матеріальної участі кожного з батьків визначається з урахуванням конкретних обставин, передбачених статтею 182 СК України.

Колегія суддів також враховує, що дитина має особливості стану здоров`я та потребує додаткового догляду, лікування, реабілітаційних заходів та інших витрат. Відповідачка зазначені обставини не заперечує, а навпаки посилається на них як на підставу необхідності збереження визначеного раніше розміру аліментів.

Водночас встановлення аліментів у розмірі 1/3 частини доходу позивача за обставин, що склалися після ухвалення рішення 02 жовтня 2023 року, не забезпечує належного балансу між інтересами дитини та істотно зміненим станом здоров`я і матеріальним становищем платника аліментів.

Колегія суддів вважає, що зменшення частки аліментів з 1/3 до 1/4 частини заробітку (доходу) позивача є пропорційним та справедливим способом врахування зміни обставин, яка відбулася після ухвалення первісного рішення.

При цьому такий розмір не позбавляє дитину належного матеріального забезпечення, оскільки аліменти продовжують визначатися як частка від фактичного доходу платника, а у разі збільшення його грошового забезпечення відповідно збільшується і розмір аліментів. Одночасно зменшення частки з 1/3 до 1/4 дозволяє врахувати істотне погіршення стану здоров`я позивача та пов`язані з цим витрати.

При визначенні розміру аліментів колегія суддів також враховує встановлену законом мінімальну гарантію їх сплати, а саме те, що аліменти на одну дитину не можуть бути меншими, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зміни розміру аліментів підлягають частковому задоволенню, а рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2026 року в цій частині - скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Відтак, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слід стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання постановою законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про зміну розміру аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів з частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму - відмовити.

Змінити розмір аліментів, визначений рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2023 року у справі №287/1111/23, та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання постановою законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.