Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №286/4597/24 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 286/4597/24 Головуючий у 1-й інст. Вачко В.І.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Талько О.Б.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу № 286/4597/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ житлового будинку в натурі, визнання права власності, припинення права спільної часткової власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Барановський Ігор Іванович

на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 березня 2026 року,

встановив:

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Барановський І.І. звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:

-поділити майно співвласників будинку АДРЕСА_1 , який є об`єктом права спільної часткової власності, в натурі та визнати за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на загальну площу даного будинку, що є пропорційною 2/5 його частки у праві спільної часткової власності;

-припинити право спільної часткової власності між позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_6 .

В обґрунтування позову зазначав, що позивачка ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Разом з нею в будинку власником суміжної квартири АДРЕСА_3 є сусідка - відповідач ОСОБА_3 та власником суміжної квартири АДРЕСА_4 є сусідка - відповідач ОСОБА_4 .

Відповідно до правовстановлюючих документів позивачам належить 2/5 житлового будинку, іншим сусідам-відповідачам - 3/10 кожному, без державної реєстрації загальних площ житла.

Представник позивачів вказував, що у позивачів виникла потреба поділити будинок в натурі з його іншими співвласниками у відповідності до ідеальних часток у правовстановлюючих документах, оскільки інші співвласники чинять перепланування, прибудови спільного будинку без їх згоди та інших співвласників. У всіх співвласників фактичні площі трьох квартир могли змінюватися без зміни часток у праві спільної часткової власності.

Згідно з інформаційною довідкою КП "Коростенське МБТІ" ЖОР від 20.11.2024 № 142 на момент приватизації (купівлі) квартир їх власниками загальна площа: квартири АДРЕСА_5 , що складає 2/5 частини будинку, становить 56,8 м.кв.; квартири АДРЕСА_4 , що складає 3/10 частини будинку, становить 47,6 м.кв.; кватири № 1, що становить 3/10 частини будинку, становить 49,52 м.кв. Таким чином, загальна площа триквартирного спірного будинку становить 153,92 м.кв. Пропорційно ідеальним часткам, визначеним у правовстановлюючих документах, загальна площа квартири АДРЕСА_5 мала становити 61,568 м.кв., а інших квартир по 46,176 м.кв. Таким чином, житло подружжя ОСОБА_7 лише за попередніми даними вже несправедливо зменшене на 4 м.кв.

І це лише дані технічних замірів площ на момент приватизації (купівлі) квартир їх власниками у спірному будинку, виходячи з технічної документації, яка не є правовстановлюючою. Такі дані, на думку позивачів, мають бути перевірені. У дійсності загальні площі квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 спірного будинку ще більше не відповідають пропорційності у бік їх завищення (незаконного зайняття) у співвідношенні до загальної площі квартири АДРЕСА_5 .

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивачів - адвокат Барановський І.І. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи фактично дублюють доводи позовної заяви, не містять нових обставин чи доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції або свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Представник позивачів зазначив, що у підготовчому судовому засіданні ним було заявлено клопотання про проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи яке судом було відхилене, незважаючи на те, що поставлені питання, у такій категорії справ мали бути з`ясовані.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 10:30 год. 18 червня 2026 року.

25 травня 2026 року відповідач ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги представника позивачів - адвоката Барановського І.І. відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що позивачі не зверталися до відповідачів з пропозицією укласти договір про виділ майна та нотаріально посвідчити його. Місцевим судом було встановлено, що житловий будинок належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам у виді конкретних квартир конкретної площі. Вважає, що поділ цього майна між сторонами є неможливим.

Крім цього, при ухваленні рішення суд правомірно не поклав у основу висновок від 11 жовтня 2024 року ФОП ОСОБА_8 № 2, оскільки він стосується виділу із частки майна, складений без обстеження інших частин будинку, а на прибудову, сараї, огорожу у позивачів відсутні правовстановлюючі документи. З приводу цього вважає, що судом правильно відмовлено позивачам у задоволенні їх позову.

Щодо заявленого клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, заявленого адвокатом Барановським І.І. у суді і підтриманого у апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції правильно відмовлено позивачам у задоволенні даного клопотання, оскільки воно є передчасним.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутній загальний кадастровий номер земельної ділянки на всіх трьох співвласників будинку по АДРЕСА_1 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ). у якому буде зазначено двір загального користування. Окрім того, земельна ділянка кожному із співвласників не виділена.

Від інших відповідачів відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.

Від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява з проханням справу розглядати у її відсутності та відсутності представника.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 17.09.2026 у задоволенні клопотання представника позивачів - адвоката Барановського І.І. про призначення судової будівельно-технічної експертизи відмовлено.

В судовому засіданні представник позивачів апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Вислухавши представника позивачів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та як вбачається зі змісту довідок Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради" (далі - КП "Коростенське МБТІ ЖОР") від 12.08.2020 № 208 та від 20.11.2024 № 142, спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 1945 року побудови, є дерев`яним обкладеним цеглою, має загальну площу 156,4 кв.м. та житлову площу 109,3 кв.м. Згідно з даними реєстрово-кадастрової книги № 17, р.№ 1848, станом на 29.12.2012 цей житловий будинок є триквартирним і зареєстрований за: - квартира АДРЕСА_5 , що складає 2/5 частини будинку, за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно з свідоцтвом № № НОМЕР_1 про право власності на житло від 12.12.2006, виданого згідно з розпорядженням № 326 від 23.11.2006, загальна площа квартири становить 56,8 м.кв.; - квартира АДРЕСА_4 , що складає 3/10 частин житлового будинку, за ОСОБА_6 згідно з свідоцтвом № НОМЕР_2 про право власності на житло від 27.05.2008, виданого згідно розпорядження № 155 від 22.05.2008, загальна площа квартири становить 47,6 м.кв.; - квартира АДРЕСА_3 , що складає 3/10 частин житлового будинку, за ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Овруцького районного нотаріального округу 10.07.2014, р.№ 1371, державна реєстрація даного договору Комунальним підприємством "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради не проводилася; за архівними даними Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.12.2012, посвідченого державним нотаріусом Овруцької ДНК, р.№ 2-2228; квартира АДРЕСА_3 , що становить 3/10 частин згаданого житлового будинку, має загальну площу 49,52 м.кв., житлову 39,4 м.кв. Первинна технічна інвентаризація будинку проводилася 28.09.1959, з того часу і до проведення останньої технічної інвентаризації 15.05.2018 кількість квартир у ньому залишилася незмінною, тобто квартири АДРЕСА_6 не існувало. Під час проведення інвентаризації 04.12.2014 встановлено, що ОСОБА_3 самовільно побудовано прибудову літ. "аб" розміром 3,28х2,55 м. і БТІ не володіє інформацією щодо узаконення даної прибудови (а.с.11, 16).

Однак, як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.08.2024, 10.07.2014 приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Кушнерчук Ольгою Миколаївною, на підставі договору купівлі-продажу квартири, що складає частину житлового будинку, за ОСОБА_3 зареєстровано право спільної часткової власності на 3/10 частин житлового будинку, що становить квартиру АДРЕСА_7 ; загальна площа будинку становить 153,1 кв.м., житлова площа 111,5 кв.м. (а.с.12).

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.11.2024 слідує, що право приватної власності на квартиру, що становить 3/10 частин житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_8 , зареєстровано 05.01.2007 на підставі свідоцтва про право власності № 5325, 12.12.2006, відділ приватизації міської ради м.Овруч, розпорядження від 23.11.2006 за № 326, за ОСОБА_2 , в 1/5 частці, та ОСОБА_1 , в 1/5 частці, а також зареєстровано 04.02.2008 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , 27.05.2008, відділ приватизації міської ради м. Овруч, розпорядження від 21.05.2008р. за № 155, за ОСОБА_6 (а.с.13).

Рішенням виконавчого комітету Овруцької міської ради народних депутатів Житомирської області Української РСР від 03.11.1977 № 324 "Про обмін комунальними квартирами між гр. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , розглянуто заяву про обмін жилої площі між громадянами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , вирішено дозволити провести обмін комунальними квартирами між гр. ОСОБА_11 , який проживає в АДРЕСА_9 , двокімнатна квартира, жила площа 30,22 кв.м., склад сім`ї 3 чол. та гр. ОСОБА_12 , яка проживає в селі Армянськ Кримської області, двохкімнатна квартира, житлова площа 26 кв.м., склад сім`ї 3 чол. На підставі рішення виконкому Овруцької міської ради від 03.11.1977 № 324, ОСОБА_12 , сім`я якої складалася з двох чоловік: дочки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , 15.11.1977 виконкомом Овруцької міської ради видано ордер № 148 (обмінний) на право зайняття 2-х кімнат загальною площею 30,22 кв.м. в квартирі АДРЕСА_10 (а.с.17-18).

Зі змісту копії довідки виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області від 17.10.2017 № 1108 слідує, що частина житлового будинку у 1978 році адреса: " АДРЕСА_9 " була змінена на адресу: " АДРЕСА_8 " , відповідно ОСОБА_15 належить квартира АДРЕСА_11 (а.с.19).

Крім того, як убачається із матеріалів справи місцевим судом з`ясовано, що відповідач ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що стверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 29.01.2025 (а.с.45-46).

Як убачається з листа Овруцької державної нотаріальної контори від 28.02.2025 № 497/01-16, наданого на запит суду, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачки ОСОБА_6 заведена спадкова справа № 62/2024 у зв`язку з подачею до нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини за законом від дочок померлої ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тобто після померлої відповідачки ОСОБА_6 спадкоємцями є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які прийняли спадщину (а.с.64).

Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 09 квітня 2025 року залучено до участі у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як правонаступників відповідачки ОСОБА_6 , замінено відповідачку ОСОБА_6 на її правонаступників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.67-68).

Як убачається з копії свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 12.12.2006, виданого відділом приватизації Овруцької міської ради на підставі розпорядження від 23.11.2006 № 326, ОСОБА_2 , 1953 року народження, та ОСОБА_1 , 1951 року народження, належить 2/5 будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_12 , загальною площею квартири 56,8 кв.м (а.с.9).

Із копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13144237, виданого

КП "Коростенське МБТІ ЖОР" 05.01.2007 слідує, що за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 05.01.2007 зареєстровано право приватної власності на квартиру, що становить 2/5 частин одноповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_12 , тобто 1/5 частці кожному (а.с.10).

Водночас, як вбачається з розпорядження Овруцького міського голови від 19.02.2016 № 32 "Про перейменування вулиць в м.Овруч", вулиця Шевченка перейменована на вулицю Українська (а.с.14).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано суду доказів того, що вони зверталися до відповідачів з пропозицією укласти договір про поділ майна та нотаріально його посвідчити, а відповідачі відмовилися укласти такий договір. Разом з цим місцевий суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави поділити в натурі майно співвласників житлового будинку, який є об`єктом права спільної часткової власності, та визнати за позивачами право власності на загальну площу даного будинку, що є пропорційною 2/5 його частки у праві спільної часткової власності та припинити право спільної часткової власності між сторонами.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Для застосування того чи іншого способу захисту, порушеного права підлягають встановленню саме обставини, що свідчать про те, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких саме прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту насамперед враховується його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Отже, встановленню підлягають наступні обставини: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах

Предметом спору у даній справі є поділ майна співвласників будинку АДРЕСА_1 , який є об`єктом права спільної часткової власності, в натурі та визнання за позивачами право власності на загальну площу даного будинку, що є пропорційною 2/5 його частки у праві спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності між позивачами відповідачами.

Як убачається із матеріалів справи, сторони є власниками трьох квартир житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зокрема згідно з наявними у матеріалах справи копіями правовстановлюючих документів, позивачам на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5 , що становить 2/5 частин одноповерхового житлового будинку, загальною площею 56,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_12 , тобто 1/5 частці кожному, яку вони набули в порядку приватизації державного житлового фонду безкоштовно відповідно до нормативів житлової площі згідно законодавства про приватизацію.

Виходячи із зазначених положень, правовий режим спільної часткової власності визначається положеннями глави 26 ЦК України та ґрунтується на необхідності врахування інтересів усіх співвласників. Володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників, а у разі недосягнення такої згоди спір підлягає вирішенню судом. Незалежно від розміру належних їм часток співвласники при здійсненні правомочностей щодо спільного майна користуються рівними правами.

За положеннями частини 3 статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_12 , частка 2/5, складається з коридору 2-1 площею 4,5 м.кв., кухні 2-2 площею 4,6 м.кв., сан кімнати 2-3 площею 3,3 м.кв., кімнати 2-4 площею 23,5 м.кв., кімнати 2-5 площею 9,8 м.кв., кімнати 2-6 площею 8,4 м.кв., кладовки 2-7 площею 2,7 м.кв (а.с.20-22).

Зокрема, як зазначено у висновку про розподіл часток в натурі вказаного житлового будинку, складеного 11 жовтня 2024 року ФОП ОСОБА_8 за № 2, належні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 2/5 частин житлового будинку складаються з коридору 2-1 площею 4,5 м.кв., кухні 2-2 площею 4,6 м.кв., сан кімнати 2-3 площею 3,3 м.кв., кімнати 2-4 площею 23,8 м.кв., кімнати 2-5 площею 9,6 м.кв., кімнати 2-6 площею 8,3 м.кв., кладовки 2-7 площею 2,7 м.кв., сараю "Г", прибудови до "Г", "Д", сарай "З", сарай "К", огорожа "№", за технічними показниками 2/5 частини об`єкта є відокремлені, мають окремий вихід і можуть бути виділені в натурі (а.с.15).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дані відомості по площах кімнат 2-4, 2-5, 2-6 у технічному паспорті на житловий будинок та у висновку про розподіл часток в натурі не співпадають. Хоча з вказаного в сукупності слідує, що по факту позивачі користуються квартирою площею 56,8 кв.м., що відповідає їх правовстановлюючим документам на право приватної власності на квартиру, що становить 2/5 частин житлового будинку. Водночас сарай "Г", прибудова до "Г", "Д", сарай "З", сарай "К", огорожа "№" не є складовими квартири, що становить 2/5 частин житлового будинку, загальною площею 56,8 кв.м., і на них правовстановлюючі документи відсутні (технічний паспорт житлового будинку не є правовстановлюючим документом).

Крім того, правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання представника позивачів - адвоката Барановського І.І. про призначення судової будівельно-технічної експертизи, оскільки позивачами не наведено належних правових підстав для здійснення перегляду та перерозподілу площ усіх трьох квартир будинку. При цьому власником кожної з квартир є окрема сторона у справі, а запропонований позивачами варіант фактично передбачає зміну існуючого розподілу майна всупереч чинним правовстановлюючим документам, які визначають обсяг прав кожного співвласника. За таких обставин призначення експертизи не могло вплинути на правильне вирішення спору та не було необхідним для встановлення обставин, що входять до предмета доказування.

При цьому позивачами не поставлено питання про виділ у натурі належної їм квартири, а фактично ставиться питання про перегляд площ уже сформованих самостійних об`єктів нерухомого майна, визначених правовстановлюючими документами.

Згідно статті 355 ЦК України майно, може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

У відповідності до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17.

Установивши, що спірне майно, а саме житловий будинок розташований за вказаною адресою, належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам у виді конкретних квартир з конкретною площею, поділ цього майна у запропонований позивачами спосіб є неможливим, а отже позивачем у даному випадку обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, у зв`язку з чим суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Наданий позивачами висновок про розподіл часток в натурі, складений 11 жовтня 2024 року ФОП ОСОБА_8 за № 2, не може бути покладений в основу рішення щодо поділу майна, оскільки він стосується виділу частки із майна, складений без обстеження інших частин будинку та включає в себе споруди (прибудову, сараї, огорожу), які не є складовими квартири позивачів і на які в останніх відсутні правовстановлюючі документи (а.с.15).

А тому враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав поділити в натурі майно співвласників житлового будинку, який є об`єктом права спільної часткової власності, та визнати за позивачами право власності на загальну площу даного будинку, що є пропорційною 2/5 його частки у праві спільної часткової власності, припинити право спільної часткової власності між сторонами.

Установивши, що позивачі є власниками самостійного об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 56,8 кв.м., право власності на яку набуто ними у встановленому законом порядку та підтверджено належними правовстановлюючими документами, а інші співвласники є власниками окремих квартир у цьому ж житловому будинку, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги фактично спрямовані не на поділ майна, яке перебуває у спільній частковій власності, а на перегляд визначених правовстановлюючими документами площ окремих квартир та перерозподіл майна між співвласниками всупереч існуючому правовому режиму належних їм об`єктів нерухомості.

При цьому позивачами не доведено порушення, невизнання чи оспорювання їхнього права власності на належну їм квартиру, а також не наведено належних правових підстав для зміни сформованих та зареєстрованих майнових прав інших співвласників будинку.

Саме по собі посилання на можливу невідповідність фактичних площ квартир ідеальним часткам у праві спільної часткової власності не породжує у співвласника права вимагати судового перерозподілу площ уже сформованих самостійних об`єктів нерухомого майна, право власності на які виникло на підставі окремих правовстановлюючих документів.

З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що обраний позивачами спосіб захисту не є належним та ефективним способом захисту цивільного права у спірних правовідносинах, не відповідає характеру спірного права та не може забезпечити поновлення чи захист права, на порушення якого посилаються позивачі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, повно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив подані сторонами докази та правильно застосував норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Крім того, інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів та власного тлумачення обставин справи.

Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Барановський Ігор Іванович, залишити без задоволення.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.Б. Талько

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.