Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №760/6427/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/6427/26

2/760/13589/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Фіцай С.В.

за участі секретаря Скомаровської О.О., представника відповідача - адвоката Гайдая О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (04112, м. Київ, вул. Сікорського, 8) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203533188, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 49 504,00 доларів США зі строком повернення до 18 лютого 2014 року та сплатою 12,95 % річних за користування кредитними коштами.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2010 року у справі № 2-1639-1/10 позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 328 914,26 грн та судові витрати, а всього 331 154,26 грн. Зазначене рішення набрало законної сили, в апеляційному та касаційному порядку не переглядалося.

На підставі укладених 29 січня 2025 року договорів відступлення права вимоги (за якими право вимоги за кредитним договором відступлено ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь АТ «ОКСІ Банк», а того ж дня АТ «ОКСІ Банк» — на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» за договором № 114/2-75-1) права кредитора за вказаним кредитним договором набуло ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС».

Посилаючись на те, що судове рішення від 25 червня 2010 року боржником не виконано, а основне грошове зобов`язання не є припиненим, позивач просив стягнути з відповідача на підставі статті 625 ЦК України за період з 03 серпня 2017 року по 01 березня 2020 року 90 985,22 грн, з яких: 65 519,15 грн — сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 25 466,07 грн — три проценти річних від простроченої суми, а також судовий збір у розмірі 3 328,00 грн. Наявність права на звернення до суду в межах позовної давності позивач обґрунтовував продовженням та зупиненням її перебігу у зв`язку із запровадженням карантину (COVID-19) та введенням воєнного стану.

Представник відповідача — адвокат Гайдай О.Д. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити повністю з таких підстав.

Відповідач зазначив, що право первісного кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилося у зв`язку зі зверненням банку у 2010 році з позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, а перебіг позовної давності, який розпочався з моменту такого звернення, сплив, у зв`язку з чим заявив про застосування наслідків спливу позовної давності (стаття 267 ЦК України).

Крім того, відповідач послався на те, що виконавчий лист за рішенням від 25 червня 2010 року до виконання не пред`являвся, встановлений законом трирічний строк для його пред`явлення сплив і судом не поновлювався, у зв`язку з чим можливість примусового виконання судового рішення про стягнення основного боргу є остаточно втраченою. З огляду на це, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, відповідач наполягав, що до такого зобов`язання положення частини другої статті 625 ЦК України застосуванню не підлягають, оскільки за відсутності обов`язку, який міг би бути виконаний примусово, відсутня і підстава для стягнення похідного зобов`язання.

Позовну заяву передано на розгляд головуючого судді згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 березня 2026 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

У судовому засіданні 14 вересня 2026 року представник відповідача — адвокат Гайдай О.Д. проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити. Представник позивача Жабченко Т.М. подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що 18 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203533188, за яким позичальнику надано кредит у сумі 49 504,00 доларів США зі строком повернення до 18 лютого 2014 року.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2010 року у справі № 2-1639-1/10, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитом та судові витрати, а всього 331 154,26 грн. Звернувшись із позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, кредитор змінив строк та умови кредитного договору, у зв`язку з чим на час такого звернення строк виконання зобов`язання вважається таким, що настав у повному обсязі (стаття 530 ЦК України; постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц).

На підставі договорів відступлення права вимоги від 29 січня 2025 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача — ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС».

Згідно з інформацією Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17 грудня 2025 року № 266182, виконавчий лист № 2-1639-1/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 331 154,26 грн до відділу не надходив і станом на 17 грудня 2025 року на виконанні не перебуває. Доказів пред`явлення виконавчого документа до виконання, а так само доказів звернення до суду із заявою про поновлення строку для його пред`явлення, матеріали справи не містять.

Установлений законом трирічний строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання (стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження») на час звернення позивача до суду з цим позовом сплив і судом не поновлювався. Отже, можливість примусового виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2010 року у справі № 2-1639-1/10 про стягнення основної суми боргу є остаточно втраченою.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання; вони мають похідний (акцесорний) характер стосовно основного грошового зобов`язання, на прострочення виконання якого нараховуються.

За загальним правилом наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, само по собі не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін і не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.

Водночас, як зазначено у пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20, ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим.

У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання. Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Враховуючи, що виконавчий лист за рішенням від 25 червня 2010 року у справі № 2-1639-1/10 до виконання не пред`являвся, установлений законом строк для його пред`явлення сплив і судом не поновлювався, можливість примусового виконання цього рішення про стягнення основного боргу є остаточно втраченою.

За таких обставин правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на зазначену заборгованість, за правилами частини другої статті 625 ЦК України відсутні.

Посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо збереження за кредитором права на нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (зокрема у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24) наведеного не спростовують, оскільки такі висновки стосуються правовідносин, у яких можливість примусового виконання судового рішення не була втрачена (у тому числі у випадках зупинення чи відстрочення його виконання), тоді як у цій справі йдеться про остаточну втрату такої можливості. у справі № 754/511/23.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. За змістом статті 258 ЦК України до вимог про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, спеціальна (скорочена) позовна давність не застосовується, а діє загальна трирічна позовна давність.

Разом з тим за усталеною практикою (зокрема, висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові лише за умови обґрунтованості самих позовних вимог. Якщо ж суд доходить висновку про необґрунтованість (безпідставність) позову, у його задоволенні належить відмовити саме з цих підстав, а не у зв`язку зі спливом позовної давності.

Оскільки суд встановив відсутність правових підстав для стягнення заявлених сум за статтею 625 ЦК України, тобто дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає, а доводи сторін щодо перебігу позовної давності (у тому числі щодо її продовження та зупинення у зв`язку з карантином і воєнним станом) по суті оцінці не підлягають.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають і покладаються на позивача.

Питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу судом при ухваленні цього рішення не вирішується, оскільки станом на час його ухвалення доказів понесення таких витрат (докладного розрахунку, договору про надання правничої допомоги, рахунків та доказів їх оплати) до суду не подано; це питання може бути вирішене в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 256, 257, 258, 530 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 4345361304112, м. Київ, вул. Сікорського, 8),

Представник позивача: Жабченко Тетяна Миколаївна ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1

тел. НОМЕР_1 адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ),

Відповідач: ОСОБА_1 ,тел. НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_4 )

Представник відповідача: адвокат Гайдай Олександр Дмитрович ( ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_5 , адреса 01133, місто Київ, бульвар

Лесі Українки, будинок 26, ЄДРПОУ 2758106292

Повний текст рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя: О.Л. Фіцай